Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96045

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 46218, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.149.28.19')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Скалки пам'яті

© Зоряна, 29-06-2018

Скалки пам’яті.
Найбільше жалкую за тим, що не встигла записати бабусиних спогадів. Скільки разів збиралась, навіть купила зошит і ручку, але завжди щось відволікало, здавалось важливішим… а одного дня стало запізно. Все що залишилось – мої власні спогади про бабцю, час проведений із нею і уривки з її розповідей.
Чомусь подумалось, що саме так вмирає пам’ять роду. Через лінь, неуважність, відкладання на потім, а часто через відверту байдужість.
Бабця жила на зламі століть, тисячоліть, епох. У той час, коли писалась і переписувалась історія. Із простим і, одночасно, містичним ім’ям Марія, вона отримала непросту долю.
Перший, яскравий спогад, що змусив мене по-іншому подивитись на завжди запрацьовану, змучену, просту бабцю – портрет на горищі. Дві дівчинки років шести, коротко підстрижені, у «морських» костюмчиках, поміж чоловіком і жінкою. Мене вразив одяг жінки – бордова сукня із відкритим верхом, стильна зачіска і перли на шиї.
- Хто то?
- То я з сестров і мама з татом.
- Такі гарні…
Я не могла відвести погляду від майстерно виписаного портрету. Їх непоказна розкіш ніяк не в’язалась із колгоспом і тим, як тепер жила бабця.
- Вни били куркулєми…
Того портрету вже давно немає, але він настільки вразив мене, що через роки я все ж випитала у бабці історію про них. Євфросинія та Михайло. Заможні селяни. Недостатньо заможні, щоб їх розкуркулили одразу ж, але досить, щоб муляти очі потім. Одного вечора у вікно постукав сусід і сказав, щоб тікали, бо зранку по них прийдуть. Втеча, або Сибір. Вони втекли.
Чомусь саме цю частину своєї історії бабця не любила найбільше. Кілька скупих речень, сказаних з гіркотою і злістю. Але все ж у той час я неймовірно пишалась, що в моїх жилах тече панська кров… а тепер неймовірно шкодую, що не дізналась більше.
Бабця багато розповідала про Німеччину. Слухаючи її, я розуміла, що, попри тяжку працю, це були кілька найкращих років у її житті.
- Баронка мне любила…
Боже, чому я маю перед очима фільм із бабусиних історій, але не пам’ятаю слів, речень? Не пам’ятаю послідовності. Лише уривки…
Яблука. Великі, пахучі, із баронського саду. Бабця сортувала їх разом з іншими дівчатами і взяла кілька у свою кімнату. Ще до вечора до неї прийшов баронів управитель.
- Вкрала!
- Ні. Я не люблю яблука, не їм. То щоб пахло в кімнаті.
Вона показала рукою на поличку. Управитель вийшов, попередивши, щоб більше не брала без дозволу…
Потім баронка забрала її у будинок, зробила особистою покоївкою…
Хлопець, у якого була закохана і який залишився там…
Визволителі…
Бабця жалкувала, що не залишилась у Німеччині. Баронеса просила її залишитись, обіцяла гарну платню, влаштувати її життя, а вона хотіла додому…
Бабця часто повторювала, що якби знала, яким тут буде життя, нізащо б не повернулась. А я, в своєму жорстокому підлітковому егоїзмі думала – тоді не було б мене…
Заміжжя, діти, «хлопці з лісу». Прийшли в ночі, попросили їсти. Вона взяла брудні тарілки, набрала каші, поставила. Хлопці мовчки з’їли, подякували і пішли. Бабця боялась. Що вб’ють за таке. Але вони більше не приходили. Боялась, що хтось донесе і по неї прийдуть совіти. Боялась за дітей. Але так насправді, «хлопці з лісу» завжди були для неї лише бандитами…
Таємниця лісу, яку знали майже всі дорослі у селі і про яку мовчали навіть через десятиліття.
Останні німецькі вояки повертались додому. Великими і малими групами. Один молодий хлопець відстав, зайшов на подвір’я попросити води і запитати дорогу. Господар вбив його. Чи просто так, чи заради речей – я вже не пам’ятаю, що казала бабуся. Закопав у лісу, зовсім скраю від дороги. Той господар був поважним комунякою, його боялись, тому мовчали.
Мовчали навіть тоді, коли впала Берлінська стіна і тим німецьким родинам дозволили приїздити і шукати своїх родичів. Родина того хлопця дізналась, що його востаннє бачили у тій околиці. Вони благали показати місце поховання, обіцяли, що не шукатимуть винних. Лиш би забрати його додому. Всі мовчали.
Зрештою, навіть бабця розповіла цю історію лише на початку двотисячних, коли переїхала жити до нас, у інший кінець області.
Зараз, коли бабці вже немає, мені здається, що ця таємниця тяжіє наді мною. Що потрібно щось зробити. Може знайти тих родичів? Але ж я не знаю, де похований той хлопець, лише приблизно місце. Не знаю, як і де шукати і чи є ще до кого звертатись.
Але найбільше я шкодую, що пропускала більшість оповідей повз вуха. Завжди здавалось, що часу вдосталь. А тепер вони, як скалки, які неможливо зібрати у щось цілісне.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 10-07-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василевий тато, 06-07-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Щєпкін Сергій, 04-07-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Уляна Янко, 04-07-2018

Тепле оповідання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лілія, 29-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.029786109924316 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати