Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45584
Рецензій: 89210

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Курячий поріг ч.1

© Михайло Нечитайло, 26-06-2018
Михайло Кирилович Поживанюк, коли ще був Мишком, мав халепу з кролем. Того року в село вколотилася болячка. Кроляча. Доти вухані мешкали по сільських подвір’ях, обживаючи хто клітки, а хто вириті в землі ями, спокійно проживали свій вік, проходячи шлях від народження до господарського столу. Хрумали полинець та морквичку з капусточкою, плодилися й ніц не помишляли про передчасну смерть, не передбачену господарем. А того року прийшла біда. У кроликів почали розпухати мордочки, вони, кролики, себто, від того аж ніяк не прибавляли в здоров’ї, скоріше, навпаки, здоров’я їм якраз і бракувало. Мордочки напухали, сльозилися якимось слизом, кролики, хто міцніше, смиренно чекали своєї участі, а хто силонькою великою не вирізнявся, складали лапки й так і холонули по місцях свого проживання.
Кролівники впали у відчай. Вони по необізнаності своїй у новій дивині-біді мали тих кролів за небачену загрозу не тільки кролячому роду, а й людському, тож потай вечорами та ночами проганяли вухатих із кліток та ям, вивозили в чисте поле та відпускали на вільні хліба. Того року довкола села вешталося достобіса кролячої породи, чому несказанно раділи сільські пси, ласуючи легкою здобиччю, поглинаючи не тільки закуте в хутро нібито здорове тіло, а й понівечені хворобою кролячі писки. Вірусологія тоді шкандибала на всі чотири, провадячи через собачі пащеки шлях біді по селу семимильними кроками. У крайньому випадку сільський ветеринар дядько Коля Лісовий, котрий більше спеціалізувався на боротьбі зі здуттям корів та каструванні кабанчиків, а до кролів якщо й заглядав, то виключно через каструлю з тушкованкою, так от дядя Коля громадив селом страх у вигляді необхідності винищення всього кролячого роду, бо ще, гляди, й кабанчиків короста сія настигне, а як же чоловіку сільському без сала, чарка, й та поперек горла стане.
У Мишкового батька спершу захворів один кролик. Він мешкав самотиною за хлівом, тоді як інші його родичі вікували віка у великому сараї-кролятнику.
Батько метався подвір’ям:
– Не минуло й нас, – ледь не стогнав. – Всіх поховав від двірного вітру за стіни, а цього не встиг. Михайле, – гукав, – біжи зничтож кроля чи вивези куди, бо я до нього підходити не буду, аби інших не заразити.
А Мишко ще вчора чув від дяді Колі, котрий приходив каструвати кабанчика й добряче припав до чарки опісля, оповідь, який страшний суд зійшов на село.
– Берези пов’януть, не те, що люди, – дядько Коля палаючими очима, як демон, світив у напівтемряві сіней, прощаючись з господарями хати та шукаючи вихід у ніч. – Кріль – це початок. Далі – ми. Це кара за нашу нерозумність. Кролів треба трощити й палити, а не проганяти геть, аби розносили заразу. Вигнати болячку з подвір’я ще не означає викинути її зі свого життя. Та й тварин мучимо. Йому б, сердешному, спочити в бозі, а ми його на муку в степ. Добре, як пес підбере та зжере, а як біль терпіти тижнями?... Кажуть спеціалісти, кріль від тої мордатої муки стає сторчма на вуха та задніми лапами до нестями гатить об що попало, аби перебити лапу й той біль заглушив мордатого. В сусідньому районі, чув я, чоловіку ногу перебив, бо той не побачив у траві кроля на вухах.
– Іди, Миколо, йди, – виштовхував батько геть язикатого ветеринара. – Городиш казна-що, їй-богу. Як же собака взяв би того кроля, коли він такий самошедший у болячці?
– Собака – звірюка по розуму врівні людині, а то й вище, – пасталакав ветеринар по дорозі до хвіртки, – він пригинається, коли чує свист кролячої ноги, а потім кроля за яйця – хап, той і скис. Якби тебе вхопили за яйця, ти б про щось інше думав? – заглядав ветеринар у очі батькові.
Батько оглядався на Мишка в проймі дверей, плювався, гнав клятого ветеринара за ворота, але той упевнено губив за ними шлях, падав горілиць чи навзнак, Мишкові видно не було, тож батько ніс у темряву ночі ледь чутну лайку, з котрою й тягнув дядю Колю до його хати на сусідній вулиці.
А наступного ранку Мишко мався вирішити долю хворого кроля. Ще звечора готувався, як інші люди, вивезти його в поле та потай випустити, але розповідь ветеринара остаточно сплутала плани. Уявив, як його Біляк гатить лапами по березах, аби зменшити муку, але тим її подвоює чи й потроює – і не захотів такої долі улюбленцеві.
– Краще відразу вбити, – прийняв рішення.
Витягнув кроля з клітки, поволік за дровітню, там знайшов молотка, яким батько забиває клинці, коли розколює пні, взяв того молотка в одну руку, кроля за задні лапи в іншу й мався вбивати.
Справа для Мишка це була нова, незвідана справа, сам до неї руку ніколи не прикладав, хіба потай спостерігав, як те робив батько, та й то відвертався, бо нестерпно жалів тварин.
А це мався сам.
Напевно, так і не відважився б, але опухла до бридкості кроляча мордочка додала снаги. Тож і лупнув молотком тварину межи вуха.
По ідеї, кріль мався би сіпнутися й завмерти, але він не завмер. Він трусився в руках так, що Мишко ледь утримував його в руці. Він трусився та зирив своїми червонястими очима ледь не в душу. Здавалося, з тих очей ручаями потекли сльози й капали долі. Чи то з хворої морди щось капало на землю, чи то з очей, Мишкові ніколи було роздивлятися, бо він мався щось робити далі. Він ударив ще раз. Куди попав, так і не розібрав, але кріль жив. Мишкові зробилося недобре, його огортав жаль і розпач, але кроля випускати тепер не було ніякого резону, він став інвалідом після двох ударів молотком, його треба було неодмінно добити, бо життя його вже покидало, а роль убивці була одна – чим пошвидше применшити муки. Мишко бив і бив кроля, а той ніяк не вмирав. Він дико сіпався в руці, він намагався, здавалося, заглянути в очі, він хотів жити, хоча вже й не міг.
Кріль, звичайно, чи то був убитий, чи вже сам здох від болю, Мишко того не втямив, бо він біг, покинувши труп біля дровітні, полем, ламаючи ногами переспіле колосся та волошки поміж нього, він біг аж до Косого яру, що за добрих два кілометри від села, і якби не задихався в смерть, то біг би й далі, біг би доти, доки з очей не вистрибнув би нещасний кріль, що так хотів жити, але мався вмерти в його руках. І вмер. Умер, умер, умер. Сльози лилися з очей не ручаями, лавиною, тіло трусилося, Мишко бив себе по руці, яка щойно тримала молоток, Мишко себе кляв, Мишко себе ненавидів, готовий був утопитися, застрелитися, роздерти власне тіло на шмаття, ото й щастя, певно, що найближча водойма була далеко, пістоля не мав зроду, а дерти самого себе бракувало сили. Так і пролежав над яром до вечора, аж доки нестерпно захотів їсти, тож мусив брести додому, де заробив від батька запотиличника, що не загріб хворого кроля, завважив того запотиличника за справедливу кару за вбивство, напився нахильці молока без хліба та й завалився в чадний сон, де важко харчав ледь не до ранку, аж мати два рази будила, чи часом не хворий.
Відтоді почав боятися крові.
У крайньому випадку коли батько, як підріс уже син, просив убити чи хоча б оббілувати кроля, весь час мав відмовку:
– Боюся крові.
І тим знімав із себе непереборний страх перед позбавленням життя чого б то не було.

                                                                      (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 28-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 27-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.8977448940277 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …