Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45793
Рецензій: 89591

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

ІМІТАЦІЯ

© Зоряна Зінь, 24-06-2018
Місто потопало у різнобарв’ї осені. Парки, що невеликими острівцями розкидані по старому місту ,затуляли своєю красою його сірість й буденність. Ні, місто прекрасне за будь-якої пори. Восени воно просто губило свою старість поміж багряно-зелено-жовтої віхоли. Складалося враження, що воно,  радше старі мури давніх будівель, звивисті вузенькі вулички, каплиці й храми жили своїм власним життям. Новітні споруди, що височіли над покрівлями присадистих будинків, збудованих більше ста чи двісті років тому, не псували його. Вони нагадували про те, що ось таким дивним буває життя. Ми малюємо перед собою власні, часом химерні, мрії, а поряд із ними живуть не одне століття мрії та витвори тих, хто давно покинув цей неспокійний та шалений світ,канув у вічність. Загубилися у людській пам’яті імена творців його та залишилися на спогади їх праця. Чи зуміють сьогоднішні митці прекрасного й нестандартного позмагатися у  витонченості й майстерності із тінями минулого. Життя таки дивне. Часом задумуєшся у власному виборі, сумніваєшся, заперечуєш собі й обираєш, зрештою, те над чим так мудруєш…
Завтра буде потім
сьогодні лише тепер
майбутнє за вікном
світлою смужкою
з-за обрію визирає
минуле лише за плечима
живемо  коли йдемо вперед
не оглядаючись
і не спиняючись ні на мить
бачимо даль як марево
майбутнє вимріюємо
будуємо
минуле закриваємо
не повертаємось
воно лише нас не забуває
нагадує
так тонко і легко просотується у буття
у зараз й тепер
не стукає
приходить і диктує
умови свої
а зараз ховається
і смужка тоненька майбутнього
тане над обрієм
минуле нас не покидає
лиш тінню за нами блукає…
Наталя не вмикала світла. Для чого? Щоб сполохати свої думки чи схарапудити тіні ночі, котрі непомітно полонили її оселю? Вона любила стояти у вікні й спостерігати за життям . Як на сцені. Коли стоїш за кулісами й спостерігаєш дійство, котре відбувається на осяяній лампами сцені або у напівтемному залі. Видивляєшся щось таке, котре нікому непомітне. Спостерігаєш за кожним рухом актора чи глядача. Складаєш кожному із них власну оцінку, приміряєшся до їх ролей, аналізуєш  дії акторів. Тебе ніхто не бачить. Ні твоїх гримас, ні твого подивування, ні гіркоти твого виразу обличчя, ні сліз, ні усміху… Ти вільний од глядача й спостерігача. Ти такий як є і ніхто тебе не осудить,не засміє.
Глянула на смужку світла на заході. Сонце зовсім сховалося од ока людського. Лиш тонка яскрава нитка, що відділяла обрій од темного лісу , залишаючи одні спогади . Тіні у кімнаті сміливіше нагадували про себе. Вилазили із денного сховку на шафу, диван, губили кольори, що вабили око вдень, ховали зморшки зібганого пледу на кріслі-качалці, й помалу мережили стелю її помешкання. Молода ще жінка голосно зітхнула: попереду знову довга ніч самотності…Струсонула головою й дрібні кучерики спали на чоло, метнулися вгору, вбік й вляглися як кому зручно. За мить-другу Наталя дзвінко засміялася:
- Ну, що, моя одинокосте? Будемо веселитися? – рука повернула гачечок і жалюзі опустилися на підвіконня. У кімнаті зовсім поночіло.
- Агій! Мій смутку, сьогодні ти не будеш моїм гостем! Сьогодні я веселитимуся. Еге ж! Ве-се- ли-ти- му- ся!
Ввімкнула світло й подалася на кухню.
Згодом звідтам загурчало-зачмихало щось. Чайник засвистів. Хряснули дверцята холодильника й тут же рознеслося квартирою протяжне «Н-ня-я-вв!».
- Що, голодранцю, прокинувся? – спитала господиня квартири. – Хочеш їсти? Сплюх старий.
Наталя гомоніла із своїм квартирантом. Як на диво, він відповідав їй своїм коротким мур- няв.
- Красунчику, ти їстимеш чи тобі налити молочка?
Красунчик знехотя підняв  пухнастого хвоста й всівся біля мисочки у котру його господиня мала звичку наливати молоко.
- Зрозуміло. Ти обираєш здоровий спосіб життя. Гаразд. Я також , - згодом пробубніла. – От дурепа, дожилася. Нема з ким словом перекинутися. Правда ж Красунчику? Нічого, які ж наші роки. У нас все ще попереду. Дивись, ми зараз переглянемо класний фільм. Наберемо з тобою смаколиків, чаю. Заліземо під плед і надивимося на те, як гарно бути щасливим.
Кіт подивовано глянув на господиню й лінькувато позіхнув роззявляючи пащу ледь не на всі сто вісімдесят градусів.
- Сумно, правда ж, Красеню? – усміхнулася гірко. – Сумно…
Кіт мляво пройшовся по кімнаті й влігся на свою подушечку на підвіконні. Довго вилизувався й прицмокував.
- Ти таки геть знахабнів! – голосно промовила Наталка. – Чуєш, чистюля, влягайся спати. На лови ж не йдеш. І гостей сьогодні не буде.
«Дожилася! Красуня писана з котом гомонить, - майнуло у голові. – А з ким іще? З ким!? Усеньке своє життя сама! Са- ма!!!» Не любила таких митей. Гнала їх від себе. Чого ж копирсатися у душі? Для чого витягувати отой бруд на світ Божий? Для чого!? Щоб ще більше щеміло серце? Щоб проплакати усеньку ніч, а зранку запухлою лялькою поспішати на роботу? Саме лялькою, бо доведеться накладати макіяж і під  штукатуркою вона почуватиметься тією від якої тікає уже кілька літ. Ховається од того світу, який пізнала раніше і який кидає тінь на теперішнє її життя. Добре, що відбитку тієї тіні ніхто не бачить у теперішньому житті. Вона далеко тепер од того , що було у минулому. Тут її ніхто не знає…  
   Вона , як метелик нічний, летіла на світло й тепло. Їй бракувало його усеньке життя. З дитинства. Відколи себе пам’ятає. Ледь на ноги зіп’ялася, відчула, що нема того тепла у її житті.  Сподівалася віднайти його . Вірила? Ні-ні, радше мала надію, що оте тепло має таки бути у  житті. Поки була малою, вірила у диво. Та дива не було… пекло у домі. Домі, котрий мав би стати  фортецею, муром  між світом зла та її життям… Коли із лялечки стала маленьким дрібненьким метеликом, радше міллю тендітною й сірою, невидимою, випурхнула із своє фортеці й полинула назустріч світлу.  Та те світло не гріло, лиш пригрівало. Вірила й сподівалася, що знайде тепло й розуміння. Віднайде свій власний замок із мурами, зігріється теплом ніжним, але… але так і не знаходила його. Із прозорої молі перетворювалася на гарненького метелика, яким захоплювалися багато охочих до молодості , краси, наївності та жоден із них не запрошував її до  омріяного замку… Летіла на світло й сподівалася, що наступного разу буде все по-іншому… Згодом накладала грим на обличчя, підводила очі, щоб стали виразнішими, щоб той, хто шукає її, знайшов і потонув у ніжній блакиті двох озерець, впивався губами із присмаком вишні, загубився у шовковистому волоссі й подарував їй щастя… Чекала… Летіла назустріч мрії. Закохувалася у гарні слова, що тихим шелестом губилися у довгому волоссі. Від дотиків рук тремтіла, як осиковий лист… А потім довго гоїла обпалені крила , лікувала зранену душу. Плакала. Побивалася. Прощала. Знаходила розраду. Летіла знову на вогник… Аж поки не обпалила крилець своїх тендітних, ніжних, поки не спопелила те, що жило у ній… Знаходила гроші на столику біля ліжка. І більше не плакала. Душа  скам’яніла. Зчерствіла . Збайдужіла.
Згодом вона на автоматі накладала фарбу на обличчя. Абияк. Їй все одно. Їм потрібне тіло. Не душа. Постригла кучері , перепалила фарбою шовковисте волосся. Нехай не гублять шмарклі свої ті, хто немає душі, ті, хто шукає втіхи на мить. А губи тепер не дарують цілунку із присмаком вишні нікому… Більше вона не метелик. Ні!. Вона безсоромна la hydra…Ті, хто з нею працювали на трасі, збирали кошти на пластику, щоб вдосконалити тіло своє. А раптом щастя впіймають… Дурні! Ніяка пластика їм не подарує  нових  крилець, бо у житті даються лише одні. Все решта - імітація…  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Олена , 29-06-2018

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 25-06-2018

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 25-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.3394701480865 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …