Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45584
Рецензій: 89210

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Горор

Командиру підрозділу. Пояснювальна

© Щєпкін Сергій, 19-06-2018
Ми сиділи за столом і обговорювали проблеми, з якими необхідно було щось робити. Раптом в кімнату без попередження ввійшли троє. Всі мої співробітники, а їх крім мене було троє, піднялися. Піднявся і я. Один із трьох привітався:
- Сідайте, сідайте. Добрий день! – він підняв догори ліву руку ніби для привітання, навпроти нас вона була правою, і сів у голові столу. Разом із його двома людьми на ослоні присіли і ми.
- Про що ви розмовляли? Які проблеми вас турбують? Що би ви хотіли почути? – перший із голови столу мабуть був старшим із тих трьох.
Я дивився на його обличчя, в його очі і не міг позбутися думки, що вже десь його бачив. «Де ж я міг його бачити? Цей розріз очей… Десь в далекому минулому?»
І раптом мені враз усе згадалося. Я бачив його на фото «Їх розшукує міліція», але він тоді був молодший, лисий і худіший, а зараз у нього були повні щоки і світле волосся. «Дуже схоже на перуку», – подумалося мені, коли я придивився до волосся. Поки хтось із моїх про щось запитував з роз’ясненнями, я піднявся і повільно пішов до меблевої стінки, що стояла біля дальньої стіни кімнати. Я згадав, що то був убивця і терорист, якого всі розшукували, але чим тоді закінчилася та справа, я не знав ні тоді, ні потім. Ще я згадав відео із камер спостережень, яким нас навчали і яке підтверджувало крайню злочинність цієї особи.
Коли нарешті підійшов до стінки, відчув потилицею, що за мною хтось є. Повернув назад голову і побачив одного із тих, хто прийшли. Дивлячись йому в обличчя, правою рукою заліз між стінкою і стіною і намацав довгого палаша, який там стояв завжди. Він був довжиною майже з метр і мав дуже переконливі властивості холодної зброї. Коли почав його витягувати, той, хто був за мною, простягнув свої руки до моєї горлянки і намагався ними щось зробити. В одній його руці я замітив ніж. Відбиваючись лівою рукою і роблячи оманливі рухи головою і всім тілом,  я витяг палаша і встромив йому в живіт, але трохи, на третину. Це не справило на нього ніякого враження. Він лише трохи опустив свої руки, а потім знову почав їх піднімати. «Він під дією якихось речовин чи наркотиків», – промайнула думка, і тоді я встромив палаша йому в живіт і груди ще двічі чи тричі аж по руків’я, наскрізь. Нарешті він упав замертво. Всі, хто сиділи за столом, схопилися. Відстань була метрів десять. Мої служиві дивилися на мене величезними очима і не розуміли, що коїться, що робити далі. Ті, що прийшли, вихопили із кишень бандитські викидні ножі і накинулися на моїх.
- Захищатися! – мій крик був ніби з одного берега на інший.
«Вогнепальну зброю у них забрали на вході, в цій будові нікому не можна з нею. Це добре?», – я згадав правило нашого закладу.
Мої були без ножів, і поки я підбігав ближче, один із тих, що прийшли, перерізав моєму побратиму горлянку і кинув його на підлогу, а старший, хто був у перуці, з ножами в обох руках, однією рукою схопив за шию одного, а іншою – другого. Я підскочив до того, що зарізав мого товариша. Він виступив наперед і простягнув до мене руку з ножем. «Зараз буде кидати», – промайнуло в голові, і я, стрибнувши назустріч, швидко відрубав йому руку з ножем по самий лікоть, потім ударив по шиї і наполовину відрубав її від тіла. Він стояв і не падав. Голова висіла вниз, по губах, які рухалися, можна було щось прочитати. «Що ж вони таке вживають, що навіть мертвими виглядають як живі?» Я швидко підійшов ще ближче і встромив палаша йому в живіт, обома руками взявшись за руків’я, прорізав тіло майже до перерізаної шиї. Його вага допомагала цій вправі. В цей час старший у перуці щось кричав не нашою, але дуже схожою мовою, потім різонув одного ножем і той упав. «Чому вони нічого не роблять? Заклинило їх, чи що?» Нарешті останній із моїх став вириватися із обіймів за допомогою деяких вивчених прийомів. Нарешті це йому вдалося. Я підскочив до нападника, якого колись бачив на кримінальнім фото і через якого все це почалося. Він стояв навпроти мене із невеличкими кишеньковими ножами в обох руках. Зіниці на очах були малесенькі, ніби хтось вмочив у чорнило голку і поставив на райдужних оболонках крапочки. Його губи тремтіли від напруги, ліве око сіпалося. Я порубав його на кілька частин, руки, голова і тіло були окремо. Мій побратим був добряче пораненим у груди, але живим.
- Охорона! Охорона! – я був чомусь украй втомлений і сили йти до виходу не було.
- Я тут, – через півхвилини охоронець забіг у кімнату і застиг ошелешений. – Що тут сталося? Що це тут сталося?.. Що ти наробив?.. Це ж були люди зі штабу… Що тепер буде? Ти в своєму розумі??
Тіла валялися по всій великій кімнаті. В повітрі стояв сморід свіжої крові. Я підійшов до відрубаної голови старшого із тих, що прийшли, палашем зняв із нього перуку – то дійсно була перука. На лисій голові було якесь татуювання. Потім підійшов до його тіла, зрізав із нього одяг і на спині стало видно ще одне татуювання. Обидва тату свідчили про ворожі наміри до нашого світу.
- Бачиш?
- Господи! Як же це так? Вони ж зі штабу! Сказали, що приїхали до нас зі своєю новою програмою…
- Існує відео, крім того у мене є свідок, він поранений, але при свідомості, швидко викликай медиків.
Мій побратим сидів на підлозі біля дверей з нахиленою головою і стогнав. Вийти надвір він вже не мав сили. А я не мав сили його кинути, і залишився біля нього.
- І виклич хіміків! – охоронець вже десь побіг. – Нехай перевірять, які речовини є в тілах цих пришельців. Нам теж такі потрібні.
Я сів поряд зі своїм на підлогу і схилив голову до стіни. Очі чомусь не відкривалися. Забуття, схоже на сон, так швидко приходило і відступало, що я вже не міг зрозуміти, де дійсне, а де недійсне.
«Зараз вони прийдуть… хіміки… які в біса хіміки… медики потрібні… ті розберуться… медики…»
Що було далі Ви знаєте, бо саме Ви мене добудилися.

***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.7709410190582 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …