Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45793
Рецензій: 89591

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

ЛЕЛЕКА ІВАН

© , 18-06-2018
                                                                                                   Лідія Нестеренко-Ланько  
                                       ЛЕЛЕКА ІВАН
                                           новела
Літо співало бджолами, дзикотіло мухами і гелготало птицею, що гурмою висипалася зі стайні на сніданок.
- Тю-тю-тю, - радісно кликала своїх дволапих красенів Гануся.
- Молодий в неї голос, гарний. Ех, якби літ хоч на десять повернути назад, я б їх інакше прожив, - з гіркотою думав Іван…
Ганна була добра господиня і мріяла про велику родину, але Господь не наділив її материнством. Довгий час не знала, чому так сталося? Все надіялася, що буде дитинка, буде радість і надія на старість. З роками почала ходити до лікарів, а потім до ворожок. Та нічого не допомагало. Намовила чоловіка поїхати в столицю на обстеження. Погодився, бо як інакше, хоча знав про все наперед, але приховував від дружини таємницю. Боявся, що покине. Знав її вражливу душу. Ризикнув. Надіявся, що зможе якось поговорити з лікарем, аби не говорив правду.
Не встиг домовитись. Затримався в кума на півгодини і доля кинула виклик. Отримав бумеранг власної брехні, який гостро врізався в серце. Коли побачив Ганусю, все зрозумів. Стояла в коридорі з лабораторними висновками. Біла, як стіна. В руках тремтіли папірці, а очі були заповнені болем. Він підійшов до неї, але не міг нічого сказати. Слова зникли... Згодом промовив.
- Ганусю, прости мені!! Я тоді був молодим-зеленим… В армії хлопці намовили піти з нею. Не знав, що це підлий жарт… Потім соромився лікуватись, запустив, а коли… - він ковтав сльози. Було до болі гірко стояти і відкривати забуту правду перед тією, яку любив і зрадив.
Гануся заніміла... Не могла дивитись на нього. Мовчали
дорогою до дому, а, коли зійшли з поїзда, стала на пероні і гірко заплакала.
- Ганусю, ходімо до дому, - взяв легко за руку, а вона шарпнулась.
- Я б у світ заочі пішла від тебе, якби мала куди піти, але вдома місця для мене нема і коханця не маю, щоб прийняв. Тебе любила…На тебе чекала…
- Ну, я ж не хотів, зумисно… Чорт мене намовив, спокусився...
- А в тебе голови на плечах не було…- плакала дорогою, а, коли прийшли до дому, зібрала постіль з ліжка і пішла в другу кімнату. Застелила диван в дитячій, яку назвала з початку будови «Гніздечком малюків » і тихо промовила, затискаючи вперті слова сухими устами.
- Все скінчилося, Іване… Враз! Не можу бути ні жінкою, ні дружиною… Ось тут все завмерло,- показала на серце, - не знаю, чи відійде. Будемо жити, як двоє чужих в одній хаті…
Івана, ніби гостряком по серцю. Не розумів, що з нею сталося? Не сподівався! Жили, як пара голубів. Любилися, сварилися, але ліжко завжди їх мирило і засинали разом, як діти. Тулилася, обнімала.... А скільки солодкої любові принесли їм спільні ночі, довгі розмови, і сонячні світанки, коли вставали разом лагодити господарку. Їхали на роботу. Через дурний папірець лікаря - покинула його, улюблене гніздечко, яке так натхненно зробив, своїми руками, на річницю шлюбу…
Іван довго не спав ночами. Курив. Самотньо вдивлявся у вікно і враз відчув, як щось і у ньому надломилося всередині. Не хотів жити.
Гануся змарніла, стишилася. Перестала усміхатись і ходити до подруг. Знала, що всі сподівання марні. Горбатилась на городі, а коли накупила квітів, що ледь донесла додому, пропадала біля них. Доглядала й любувалася розквітлими голівками, топила в них поцілунки...
Іван спостерігав за нею з далека і гірко затягувався тютюном, заливав горе оковитою. Жалівся друзям, а вони співчували, бо не знали правди. Лише один з них, Анатолій, який служив з ним в армії, сказав.
- Ганусю і я любив, а вона прикипіла до тебе. Не хотів пхатися, бо ти був моїм другом… Дівчина вірила, чекала, а ти зрадив…Пригадай як просив тебе не йти з ними… За все, Іване, треба розплачуватися…
Слова гуділи в голові. Думав ночами, що мав би все їй розповісти. Признати вину, покаятись, але змовчав. Вона може б простила, а він німів рибою... Ховав таємницю на сповіді. Носив той гріх у грудях, наче камінь, а позбутися не дозволяв страх… Не погодився з нею взяти сироту на виховання. Чоловіча гордість не дозволила зробити крок до очищення. Вмовляв, що діти - не багатство, не гроші, не добробут, у якому живуть. Скільки пар не має дітей і не тужать. А чого їм тужити? Нема дітей, нема клопотів… Своєму брату не заздрить, що має трійко. Вони йому голову гризуть…
…Нема тепер нічого. Крутиться, самотньо, у великому ліжку, скалічений брехнею, обставинами. Ні сну, ні спокою.
…Важко звикав Іван до нового життя. Скільки не намагався, переконати дружину в тому, що ніякої трагедії не сталося, нічого не виходило.  
Несподівано підкралася хвороба і стара далася взнаки. Інсульт надовго вклав до ліжка. Гануся схвилювалася. Жіноча душа не камінь. Доглядала, не відмовилась. Жаль, що прокинувся з горем у серці, тримав біля нього. Вона вмить все забула і все простила.  Іван помер на Спаса, коли лелеки летіли у вирій.
Осінь стукала стиглими соняхами до вікна. Яблука сипалися з гілля, а подруга-коза готувалася до зими. Чоловіча і жіноча робота шукала її: косила сіно, рибалила, а, коли сонце ховалося за обрій, обнімаючи леваду молочним простирадлом, гайнула до річки за шуваром, утеплити стайню. Зайшла покосити і почула тихе лелече клечання. Розсунула зарості й побачила напівживого зраненого лелеку. Благальними очима дивився на неї. Скалічений птах намагався встати, піднімав крила, але так і залишився лежати на боці. Скинула плащ, обгорнула і забрала до дому. Не пручався. Не кричав. Мовчки довірив себе жінці, наче зрозумів, що до нього прийшов порятунок. Доглядала, як малу дитину і він ожив. Став на ноги, ходив слідом. Одного дня, коли не побачила біля себе, кликнула: «Іван!» - і лелека відгукнувся. Зимували удвох, а весною із згорбленого пораненого птаха став великий довгоногий красень. Шкутильгав на ніжку, але це не завадило бути ватажком домашньої птиці. Любив тулитися до неї головою, коли відпочивала на призьбі й не збирався покидати землю. Вчився літати. Високо піднімався до неба, кружляв над хатою і повертався на подвір'я. Коли Ганна йшла в магазин, чи до церкви, гордо ступав біля неї, поважно ступав довгими ногами,  намагаючись порівнятися в ході. У селі люди створили притчу, що птах замінив жінці мужа і дразнили його, аби побачити як відганяє тих, хто хотів наблизитись до Ганусі. Не підпускав, дзьобав, бив крилами.
Літо минало і пахощі осені дурманили засушеним сіном. Збирала з ним картоплю. Ходив за нею і вибирав хробаків. Ключ лелек пронісся над ними. Журливе "кру" – схвилювало птаха. Підняв голову, залопотів крилами і радісно відповів клечанням. У голосі бажання поринути з братами у невідомі краї. Гануся з жалем дивилася на лелеку. Розуміла - воля для нього найбільше щастя…
- Лети Іване! Лети з ними, якщо хочеш. Буду чекати весною, - промовила сумно.
Лелека потоптався на місці. Підійшов до Ганусі, схилив голову, а згодом, виструнчився, набирав швидкість і полетів до братів по крові, що кружляли в небі. Серце жінки стискалося від жалю...
Біля воріт стояв Роман і спостерігав як Гануся витирає сльози кінчиком хустинки.
- Ганусю, не переживай… Він повернеться весною, - намагався втішити її , - а моя Таня вже ніколи. Написала, що залишається жити в Італії… Просила, щоб простив. Давно простив і забув, а от тебе забути не можу…
Гануся підійшла до посивілого, ще молодого з вигляду чоловіка, усміхнулася і скуйовдила рукою розхристане вітром волосся.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 23-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 19-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.0996389389038 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …