- Ой, поглянь! - її палець вказував на вузеньку каблучку з невеликим діамантом. - Давай оцю візьмемо - вона дуже пасуватиме до весільної сукні.
- Гарна, - він удав, що розглядає перстень, хоча насправді дивився на цінник. - Дорого, проте. Може подивишся ще? Ось, наприклад. Нестандартна - дивись, який візерунок по колу. І ціна пристойна.
- Так, дійсно непогана, але мені дуже сподобалася ось ця, - вона знову вказала на каблучку з діамантом.
- Може подивишся інші варіанти? Нам ще весільний рушник придбати треба, листівки, те, се. Й до того ж, здається, суми такої у мене зараз немає, - він витягнув з кишені гроші. - Ось, поглянь.
Грошей, справді, вистачало тільки на каблучку з візерунком і на автобус.
- Шкода. У мене ніколи не було каблучки з діамантом, - в очах її повільно згасали ледве помітні проблиски надії...
В автобусі вона притулилася до нього, розглядала візерунок на придбаній каблучці й щось мугикала собі під носа.
- Добре, що ми взяли її. Тепер і на прокат авто, і на все інше вистачить, - він витягнув з іншої кишені складені вдвічі купюри.
- У тебе були гроші й ти їх мені пошкодував? - щире здивування й розчарування читалося в її погляді.
- Не розпочинай! Я ж думав про нас, - він розумів, що це відмовка, але іншої відповіді у нього не було.
Вона відсторонилася, відвернулася до вікна і за весь час, поки вони їхали, не промовила ані слова. Сльози текли по її щоках.
Він гладив їй руку, теж мовчав, подумки розмірковуючи, який текст краще виглядатиме на запрошеннях...
До весілля залишалося два тижні.
P.S. І жили вони довго та щасливо, та померли не в один день...
