Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2522
Творів: 45483
Рецензій: 89024

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

КАРА ГОСПОДНЯ

© Анатолій Азін, 01-06-2018
                                             Народ, який не знає своєї історії, приречений на її повторення.
                                             Кінофільм «Українська революція». Режисер Іван Канівець.

Літо цієї днини, 448 року від Різдва Христового, в долині величавого Істру*, видалося в міру спекотним. В голубому небі немов застигли величаві копиці білих пухнастих хмар, але коли прискіпливо придивитися до них то можливо помітити, що хмари ледь-ледь пливуть в північно-східному напрямку. Небо, як і скіфські землі, здавалися візантійському посольству безкінечними. Полонини чергувалися з зеленими споконвічними дібровами, що вабили прохолодою і затишним відпочинком поважних послів Флавія Зенона, Імператора Східної Римської імперії. Головний посол Максімін, в супроводі своєї челяді, з острахом мандруючи чумацькими шляхами, мріяв про свою першу зустріч з Каганом гунів, Аттілою. Посольство супроводив передовий кінний загін варварів на чолі з суворим на вигляд воєначальником, Єдеконом. Сонні, неполохані зайці, що раз-по-раз шмигали з-під кінських копит і вмить зникали, немов топилися, в густій зелені лугів, лякали коней і розважали набундючених послів. Високо в небі парили соколи, пильно спостерігаючи за непрошеними гостями.
Сонце невпинно котилося до обрію, туди, куди були націлені своєю експансією полчища варварів. Над Східною Римською імперією нависла загроза пограбування і розорення стародавньої цивілізації. Аттіла, цей бич Божий, рушив усе на своєму шляху – його ціллю було захоплення Константинополя. Цей варвар поважав лише силу, а влада для нього була лише засобом до існування.
На одній із полонин Єдекон осадив коня.  – Далі ні руш! Доки я сам не сповіщу правителя про ваше прибуття, – наказав він посольству і, стібнувши батогом коня, галопом помчав до похідної царської ставки. Гуни-охоронці миттю скочили на землю, порозсупонювали коней і відпустили їх пастись, а посольській челяді дозволили стати на привал. Невдовзі над табором здійнявся сріблястий димок від вогнищ. Небесна благодать, поволі опускаючись на землю, огортала людей і коней сонним блаженством довгоочікуваного відпочинку. Полум’я, своїми довжелезними багряними язиками лизькаючи темряву, відганяло від посольської стоянки нечисту силу. Людські постаті, у тьмяній заграві вогнищ, залишали пособі видовжені спотворені тіні схожі на якихось неземних чудовищ. Десь вдалині, на заливних плавнях Істру, здійнявся характерний жаб’ячий ґвалт.
Максімін* зі своїм радником Вігілою, полу лежачи на персидському пухнастому килимі, мовчки жували в’ялене м’ясо козерога і запивали міцним, духмяним тонізуючим напоєм з лікарських трав, заварених окропом.
– В мене погане передчуття, немов гробак ссе серце, в очікуванні зустрічі з Аттілою. А що як він довідався про твою змову з Єдеконом? Ой, сидіти нам на палях!... – якось пригнічено мовив Максімін поглянувши Вігілі в очі.
– Ваша величність, не переймайтеся! Єдекон отримав стільки золота, що буде мовчати як риба.
– О, шановний Вігіле, ти занадто довірливий. Варвари підступні шахраї, вони жадібні до золота, а слова для них – пустий дзвін у вітряну погоду.
– А що ти пропонуєш? Золото і змова це найкращий засіб умиротворити варварів. Імператор благословив нас. Адже нам досить і внутрішніх чвар… Чи не так?
– Ти маєш рацію. Твої б слова та до бога, – Максімін обтер рушником спітніле чоло. – Але попри все ми маємо привезти Імператору мирову угоду з Аттілою.
– У нашій дипломатичній місії не може бути не вирішених питань – може бути лишень брак  золота.
– Ми і так виплачуємо йому щорічний ясак, а цьому мерзотнику все мало. А зараз давай йому до гарему і Гонорію*!
– Шановний Максіміне, так їй же самій закортіло вийти заміж за Аттілу, аби лишень вирватися з Константинополя. Вона й листа йому написала, пропонуючи себе в дарунок.
Згадка про Гонорію порушила стриману бесіду обох послів. Очі Максіміна вмить налилися кров’ю від люті.
– Ти уявляєш собі сестру імператора Валентініана III дружиною цього варвара!?
Але ти ж сам зараз сказав, що для нас мирова угода, попри всі недоречності, потрібна як повітря. Ми привеземо мир Флавію Зенону, аби лише Аттіла не передумав одружитися на Гонорії.
– Еге ж. У варварів очі завидющі, а руки загребущі.
Максімін мовчки спостерігав за молодим джурою, що порався біля вогнища. Хлопець вправно освіжував тільки-но забитого зайця. В передчутті смачної вечері з зайчатини він жадібно облизав губи.
– Ох, гріхи наші тяжкі, – якось роздратовано відповів Максімін.
Нічна темрява, поволі опускаючись на землю, змушувала людей прилягти, розправити занімілі від довгої подорожі ноги і споглядати на зорі, в очікуванні липневого зорепаду. Над людськими головами почали роїтися хмари комарів, і, аби не дим від тліючих вогнищ, то людям було б не перелюбки. Повітря було геть просочене м’ясним варивом впереміш з чадом незгасаючих вогнищ. Невідомо звідки з’явилися кажани, вони, на бриючому польоті, ледь не торкаючись чудернацьких капелюхів римлян, шмигали в пошуках поживи. За неспішною вечерею посольство чекало звістку від Єдекона. Невдовзі, в далині, почувся тупіт коней, що загрозливо відгукувався луною по безкрайній полонині. Всі члени посольства оціпеніли  напружено вдивляючись в темряву. Тупіт наближався. З темряви, немов привиди, з’явилися два вершника. То були гінці з доброю звісткою від самого Аттіли. Він мав намір прийняти посольство.

Наступної днини посольство прибуло до стану Великого Кагана. У подовж шляху, що вів до шатра Аттіли, на палях сиділи, немов потойбічні опудала, мерці. Їх обличчя були спотворені страшними муками. Своїм виглядом страчені викликали жах у прибульців. Повітря було насичене смородом гниття людської плоті. Навколо тіл роїлися хмари мух. Максімін від побаченого нечуваного злодійства ледь не зомлів, він вперше опинився в оточені варварів.
– Хто ці люди, – з гидливою гримасою на обличчі запитав Максімін у щойно прибулому до них на коні Єдекона.
– Це полонені, вихідці з місцевих скіфських племен, що воювали на боці римлян. Аттіла наказав їх стратити заради остраху іншим, – без будь-якої тіні смутку відповів Єдекон.
Максімін уявив собі, яка небезпека нависла над їх імперією. «Ми приречені», – подумав він. «Нам не подолати ці орди дикунів».
   Похідне, біле як сніг, розкішне шатро Аттіли стояло в оточенні незчисленних наметів його війська. Біля входу в шатер гуртувався натовп озброєних варварів, які з цікавістю, і водночас з ненавистю, поглядали на римлян. Воїни були одягнуті в захисні кольчуги, а на головах виблискували гостроверхі шоломи, на шкіряних ременях обтяжливо звисали довжелезні мечі – Аттіла давав зрозуміти послам, що його військо непереможне і вже згуртоване до походу на Константинополь.
Біля входу до шатра послів чекав Скотта*, він чемно вклонився і запросив на аудієнцію з Повелителем.
Аттіла сидів на своєрідному підвищенні (подіумі) у дерев’яному кріслі (троні) з витіюватим різьбленням. Долівка шатра була заслана кошмами з верблюжої вовни. Чоботи варвара, з загнутими догори чудернацькими носками, утопали в пухнастій вовні перського килиму. Вбрання кагана і орнамент килиму давав натяк послам на Східне походження Володаря безмежної імперії гунів.
«Ось яка вона мерзенна Кара Господня», – блискавкою пронеслося в голові Максіміни, але він погляду не відвів. «Це все за гріхи наші, за зраду друзів, за улещуванні цього мерзотника, за гру в піддавки, за політику умиротворення».
Ціпким, соколиним поглядом Аттіла відразу вчепився в Максіміну. Його трохи розкосі очі тюрка-степовика випромінювали силу і ненависть до римлян. Він був цілковито впевнений в пізнанні таємниці своєї могутності.
Здалося, що з очей варвара посипалися іскри. Його поведінка на посольських прийомах, як і вчинки в бою, були завжди непередбачувані. Магія величі цієї віроломної людини, що не знала а ні законів Божих, а ні законів мирських, окрім сили зброї і жадоби влади, на мить скувала волю посла.
Максімін стоїчно витримав погляд і, наблизившись до трону, чемно, з низьким уклоном, промовив привітання варвару від імені Імператора, згідно з ритуалом. Потім, із рук в руки, передав йому лист від Імператора. Аттіла, короткою промовою, побажав римлянам того ж, чого вони і йому бажають. Але в ту ж мить, він, несподівано, озвірілою лайкою накинувся на Вігілу, який стояв з посольською свитою поодаль від трону.
– Ти, сучий син, безсоромна тварюка! Як ти зміг стати в мене перед очима знаючи моє рішення щодо миру? Вігіла стояв ні живий, ні мертвий. – Я з задоволенням віддав би наказ посадити тебе зараз на палю, а потім віддав би твоє мерзенне тіло тваринам на розтерзання, аби не твій посольський статус, – несамовито кричав Аттіла. Його гостроверха шапка з хутра рисі аж підстрибувала на голові. – Чому до цього часу втікачів зі скіфського народу ви не повернули нам?!
– Ваша величність! У нас немає ваших втікачів, вони давно вже передані вам згідно договору.
Голос Вігіли пролунав тихо і впевнено, він ще не знав, що викрито його змову з Єдеконом про вбивство Аттіли. Він думав, що золото ось-ось має зробити свою чорну справу, адже у римлян, золото, завжди бездоганно вирішувало долю неугодних політиків.
– Ти брешеш, собако! Обличчя Аттіли налилося кров’ю, а права рука затремтіла стискаючи рукоять меча. – Це не припустимо, щоб мої раби воювали проти мене! З цієї миті я підвищую ставки! Я вимагаю від Імператора Флавія Зенона видати всіх перебіжчиків з часів Карпілеона*! А ще, заради вічного миру, Імператор обіцяв мені заможну дружину зі знатного роду, але так і не виконав своєї обіцянки. Ви всі брехуни і негідники! Ви свідомо приймаєте на себе війну!
Охоронці і свита варварів напружено спостерігали за дійством і лише Єдекон злорадісно посміхався. Він підступно, перебуваючи минулого року з посольством у Константинополі, взяв золото від Вігіли, а потім зрадив, розповівши Аттілі про задум римлян вбити його.
Максіміна знав, що Аттіла завжди любив демонструвати свою могутність і, перш ніж нанести удар, залякував своїх ворогів, а тому змовчав на погрози в очікуванні тієї миті, коли вже можна буде запропонувати йому щедрі дари від Імператора, аби ублажити варвара. Політика не може бути замішана на емоціях.
Нарешті ця мить настала: Аттіла замовк. Максіміна знову вклонився.
– Великий Кагане! Імператор Флавій Зенон згоден віддати тобі до гарему Гонорію,  він її передасть в Константинополі твоєму посланнику Констанцію.
Голос посла прозвучав благанням на милість варвара.
Обличчя Аттіли осяяла посмішка. Він залишив у спокої рукоять меча і задоволено став погладжувати бороду.
Максімін дав знак занести щедрі дари від Імператора.

Банкет з нагоди укладення непорушного миру між Константинополем і гунами тривав три доби. Вдовольнившись мировою угодою, ганебною для східних римлян, Аттіла відпустив послів. В його уяві вже визрів план завоювання Риму.
  
Використані матеріали:
«Візантійська історія. Посольство до Аттіли 448 р.н.е»  автор: Пріск Панійскій.
«Епоха Аттіли. Римська імперія і варвари в 5 сторіччі н.е.» автори: Колін, Дуглас, Гордон.
*Істр – Дунай.
*Максімін – головний посол імператора.
*Скотта – воєначальник гунів.
*Карпілеон – син римського полководця.
*Гонорія – сестра Імператора Західної Римської Імперії (була заложницею Флавія Зенона в Константинополі)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Хто розбудить сонних зайців?

© Sholar, 05-06-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 01-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42627596855164 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …