Навіть не знаю, що це за історія? Біологічна? Політична? Про кохання? Про незданий іспит і людську слабкість? Не знаю. Почну по порядку. До п'ятого класу я думав, що я такий, як усі. Хлопець, як хлопець, вчився не дуже добре, поведінку мав частіше за все незадовільну, але ж сирота, без батьківської руки, то вчителі не дивувалися. Батько мій був митець. І картини малював, і скульптури робив, і монументалку, як кажуть "спеціаліст широкого профілю", брався за все, за що платили, добряче заробляв, але усе спускав на питво та дівок. Жив, не жаліючи ані себе, ані інших, то помер коли мені було два роки. Я його зовсім не пам'ятав. Зростав при мамі, якій доводилося важенько – ставити на ноги мене та ще мого брата-ідіота. В цьому випадку "ідіот" не прояв братської любові, а діагноз. Мій братик Толік не вставав з ліжка, не міг говорити, лише щось мугикав собі, іноді реготав, іноді вив, а частіше просто лежав і мовчав, байдужий до всього. Майже рослина, тільки робив під себе. Завжди робив під себе, робив багато і часто, то я зростав у запаху гівен.
Думаю, не треба казати, що брата я ненавидів і мріяв, аби він скоріше здох. Та я його і за брата не вважав. Шматок сморідного м'яса і все. Я казав мамі, щоб вона викинула його на звалище чи згодувала собакам, та вона тільки плакала. Здається, в неї був комплекс провини. Хоча винний то був батько, який зачав мого брата у запої, в якому він постійно перебував останні місяці свого життя. Але мати краяла себе, що не зробила аборт. Носилася з тим виродком, як з писаною торбою. Вона працювала санітаркою у лікарні, намагалася брати нічні зміни, вранці знесилена приходила додому, прибирала біля братика, годувала нас, похапцем спала, потім знову бігала навколо виродка, увечері йшла на роботу, а наступного дня все по колу. Не знаю, як вона протрималася у такому ритмі багато років. Чи жінки дійсно витриваліші за чоловіків, чи почуття провини давало їй сили, але день за днем вона проживала так: майже завжди не висипалася, майже завжди у клопотах, майже завжди зморена. Тоді я дратувався на неї, хоча зараз, коли згадую її, то серце болить. І вже у мене комплекс провини. Що не дуже порадував-то маму у її важкому житті.
Мене вона любила, але виродок займав занадто багато часу, то я був залишений наодинці. Прогулював школу, устрявав у різні неприємності, був битий і сам бив, навіть кілька разів потрапляв у дитячу кімнату міліції. Думаю, що мене чекала тюрма, перша ходка років у шістнадцять, потім ще парочка, а потім смерть у бандитській розборці, якщо наркотики чи питво не вбили б мене раніше. Та видно на долі в мене написано інше. У п'ятому класі я пішов записуватися у секцію плавання. Казали, що там можна було побачити дівчат у купальниках. Але мене більше цікавили ящики, куди клали одежу. Ті ящики не зачинялися. То можна було почистити кишені. Я навіть спланував, що буду брати потроху з кожної кишені, щоб господарі не помітили і можна було пастися там довгенько.
Та виявилося, що на плавання не беруть без аналізів. Я пішов їх здавати у лікарню, а там виявилося, що у мене глисти. Я навіть не знав, що це таке, а коли лікар розповів про черваків у шлунку, то дуже злякався. Мені здавалося, що ось-ось черваки проїдять черево і розповзуться по мені гидким клубком. Не знаю, звідки це я вигадав, фільми жахів тоді ще не показували. Можливо, батьківські гени, мама казала, що він був великий вигадник, особливо на щось огидне и жахливе.
То я вибіг з лікарні, побіг до друзів по двору, щоб рятуватися. Хтось із старших порадив випити пляшку горілки, гарантував, що глисти загинуть. На той час я вже активно пив портвейн, а от горілку ні – бо дорога. Та товариші порадили купити самогон, знали точку. Я випив цілу пляшку цього пійла, ледь випив, а потім впав. Через кілька хвилин почав блювати та так, що перелякав хлопців. Вони втекли, а я валявся на асфальті і стогнав. Добре, що мене побачила якась бабця, що викликала швидку. Мене відвезли в лікарню, де констатували важку інтоксикацію. Я пролежав там тиждень і з тих пір не переношу навіть запаху спиртного.
Той випадок докорінно змінив моє життя. Бо, як людина, що не п'є, я втратив майже усіх друзів по двору. Вони спочатку сміялися з мене, потім ображалися, навіть спробували залити мені вино у горлянку, та я був міцний горішок, відбився і став чужим у дворі. Щоб чимось займатися, а не сидіти вдома, де волав і смердів виродок, я записався на боротьбу. Я ж хотів бути сильним, щоб перемогти усіх у дворі. У мене непогано виходило, а потім хлопчик, на два роки старший за мене, показав прийом і зламав мені шию. Місяць у гіпсі, їв протерті через ситечко супи й сидів у квартирі з виродком. Це було найгірше літо у моєму житті.
Коли одужав, то на боротьбу мене не взяли, а лікарі порадили ходити знов-таки в басейн і навіть дали направлення. Глистів в мене вже не було, мама купила плавки і гумові капці, то пішов. Тренер подивився на мене скептично, але в нього був некомплект і він узяв борця-невдаху. Я пішов у роздягальню, побачив, що дійсно красти можна легко, але ж я вирішив, що більше не буду красти, я хотів стати спортсменом. То пішов в душову. Соромився своєї наготи та інші хлопці реготали, бризкалися і я звик. Мився в душі, я дуже люблю митися, можливо, через те, що ріс поруч зі сморідним виродком. Ніжився під струмком гарячої води, коли в сусідній кабінці хлопчики стали мірятися членами. Це був шостий клас, чим там мірятися! Але вони діловито порівнювали власні цюцюрки, один навіть залупив член і сказав, що ця дія так називається. Ми то всі знали матюки, але про значення більшості цих слів тільки здогадувалися.
Я подивився на хлопця і подумав, що він, мабуть, інвалід. Не такий безнадійний, як виродок, але інвалід. Бо в нього не було ока. Там. Коли я закочував, по-дорослому "залупляв" свій член, то там, під шкіркою, було око. Велике блакитне око. Що дуже дивно, адже у мене карі очі, а те було блакитне. Так, так, ви все правильно зрозуміли, я кажу про око на члені. Там де головка. У мене там було око, третє око. Зараз це звучить дико, але я був переконаний, що у всіх саме такий устрій члена. Я ані секунди не сумнівався, що саме я нормальна людина, що я, як усі. А той хлопець, у якого на члені не було ока, він - інвалід. Мені навіть було жаль його. Бідолашний. Хоча краще, аніж без руки, чи ока на обличчі, тому що ніхто те третє око не бачить і навіщо воно потрібне незрозуміло.
Потім пішли в басейн, почали плавати, хлопці сміялися, коли тренер лаяв мене за погану техніку. Точніше за відсутність будь-якої. Але я швидко вчився, то скоро перестав буди у центрі уваги. Став, як усі. Коли ми стояли в душі після басейну, я запитав у хлопчика в сусідній кабінці, якого кольору око на його члені. А він злякався й утік, навіть не змив з себе мило. Він подумав, що я знущаюся з нього, хочу підколоти, я був більше його і він утік. Я здивувався, подумав, що напевно про колір членного ока не можна говорити. Потім в мене була важка алергія на хлорку, я взагалі-то часто хворів у дитинстві, як і повинно бути з сином п'яниці. В басейн більше не ходив і питання з третім оком було закрите на кілька років.
Я надалі думав, що звичайна людина. Ну, хіба що складений добре. Бо після басейну пішов на гімнастику, був плечистий і з тонкою талією. На мене рано почали поглядати дівчата. Із усього класу я виглядав найдорослішим, я ще вчився в школі, а в мене вже були вуса й з'явилися залисини. Дівчата з старших класів вживали слово "гормони" і таємниче переглядалися. У таборі праці й відпочинку між дев'ятим і десятим класом я став чоловіком. В цьому допомогла мені молода вчителька біології, Оксана Миколаївна. До неї залицявся наш історик, такий бравенький чоловік років п'ятдесяти, силач, вусань і реготун. Вони все ходили разом, а якось вона прийшла до мене. Я то на язик був хоробрий, але що і як робити не знав, то всю організацію процесу вона взяла на себе.
Спочатку враження були не з приємних. Я дуже хвилювався. А коли вчителька взяла мій член у рот, то ледь не вмер від жаху. Ми були в якомусь темному закутку, я не бачив, що відбувається, та мені здавалося, що я роблю щось жахливе, жалюгідне, соромне, щось на кшталт того, що пройтися по рідній школі без трусів (цей сон я інколи бачив вночі і прокидався в холодному поті). Вчителька десь там рухалася, а мені здавалося, що зараз я буду строго покараний. Або блискавка прилетить і вразить, або прийде історик і буде бити своїми білими й м'якими кулаками людини розумової праці. Попри всі ті жахи, член мій слухняно збудився, набряк і викликав задоволений шепіт педагога. Чи то вона була досвідчена в мінетах, чи то мій жах не поширювався нижче пояса, але вийшла ситуація, як у приказці - хуй стоїть, а голова гойдається.
Природно, що при моїй тодішній розгубленості я навіть подумати не міг запитати про око, чи сподобалося й чи у всіх чоловіків воно блакитне. Я думав, що вона його побачила, ну а нічого не сказала про нього, тому що воно звичайне, що там говорити. Між тим біологічка повалила мене на підлогу, забралася зверху, увібрала мій гарячий кинджал у свої ніжні піхви, як би сказали східні товариші, й стала стрибати на мені. Чисто фізіологічно я навряд чи відчував щось особливе, я рідко кінчаю, коли жінка зверху. Але тоді ж я зрозумів, що це та сама єбля, про яку ми з друзями часто говорили ще класу з шостого. Ми на словах встигли зіпсувати (саме зіпсувати, начебто вони від цього псуються!) вже безліч дівок і раптом все відбувається насправді! Гарненька вчителька, на яку поглядали всі й про яку так багато говорили, вона стрибає на мені, іноді притискається своїми маленькими грудьми і жадібно цілує. Я знав, що єбля, це дуже круто й розкрив рот, розуміючи, що це щастя. Скоро вона скінчила, лежала поруч і пестила мене, потім осідлала ще раз. Ледь стримувала свої стогони, мабуть, їй було дійсно дуже добре.
- Ах ти нестерпний хлопчисько!
Вона лягла поруч із мною, показала, щоб я залазив зверху, розставила ноги, вставила мій член і кілька разів посувала мій зад. Отут вже спрацював інстинкт, я став швидко рухатися й незабаром, не більше, ніж через хвилину скінчив. При цьому зі мною трапився перший оргазм у житті, і я закричав. Вона сміялася й закривала мені рот долонькою, своєю білою і теплою долонькою, яку я цілував, лизькав і кусав. Вона боялась щоб нас не викрили. Тоді часи були строгі, та й зараз вчительку не гладили б по голові за секс з учнем. Поки вона боялася, я все лизав її долоньку й розслаблено думав, що тепер буду жити по-іншому, по-справжньому. Тепер навіть не подумаю дрочити у туалеті, тепер в мене будуть жінки! Мене накрила ейфорія.
Потім ми ще кілька разів збігалися з біологічкою у порожніх кімнатах дитячого садка, відданого колгоспом міським школярам, які більше зжирали, ніж працювали. Прекрасне було літо, історик знайшов собі шанувальниць серед дівчат і ходив з ними в ліс, хлопці грали у футбол з місцевими, а я таємниче посміхався. Я почував себе дорослим, брутально пояснював собі, що трахкаю цю блондинисту сучку, хоча наодинці з нею не знав що говорити, губився й червонів.
Місяць пролетів дуже швидко, я думав, що наші стосунки продовжаться в місті, але там Оксана Миколаївна зробила серйозне обличчя, начебто вона знати мене не знає й взагалі вона заміжня жінка й що це таке я собі намріяв. Я був приголомшений, особливо коли побачив її чоловіка, отакого довгого глиста з окулярами й тоненькими вусиками. Дебіл якийсь, а вона з ним така мила, цвірінькає, начебто закохана до безпам'ятства. Але я ж знав, що вона нехтувала ним, що вийшла заміж тільки тому, що його батько - велика шишка на залізниці, усім забезпечував, ні в чому не відмовляв. Купив їм квартиру, машину, діставав путівки на південь, дарував їй коштовності. Він з нею теж спав, цей лупатий старий з командирським голосом! Спав! Вона їх обох ненавиділа, але вона любила статок і вішала їм обом локшину на вуха. Мене вона теж не любила, у думках називала тупим жеребчиком, угамовувала на мені свою спрагу влади, вертіла мною, як хотіла, а потім кинула, як відпрацьований матеріал.
Тоді я не замислювався звідки все це знаю. Всі ці її думки. Знаю й знаю, це було природно й не викликало ніяких підозр. Я плюнув на цю стерву і став шукати собі іншу бабу. Я буквально жадав жіночого тіла, згадуючи ті блаженні моменти в літньому таборі. Але пару місяців ніяк не вдавалося склеїти яку-небудь цікаву мені панянку. Якби була у мене квартира, так було б легше, а так я нічого не міг запропонувати, крім під'їзду або парку, не вести ж дівчину до себе, у квартиру, де вив і смердів виродок!
Наступали холоди, й шанси знайти когось зменшувалися з кожним днем. Я знову почав дрочити, уявляючи, як трахкаю біологічку. До речі, її перевели з нашої школи. Одна з табірних подруг історика завагітніла, спалахнув грандіозний скандал, його звільнили, а біологічку перевели в іншу школу, формально то вона теж відповідала за клас і все, що відбулося у таборі праці та відпочинку.
У мене залишилася її фотографія, на яку я часто дивився, як для того, щоб освіжити свої мрії, так і для того, щоб посумувати за літніми пригодами. Я вже ні на що не сподівався, як раптом дичина сама пішла на ловця. Одна дівчинка з паралельного класу вирішила помститися своєму хлопчикові. Він учився на першому курсі й став забувати шкільну подругу, віддаючи перевагу інститутським дамам. От дівчинка й схотіла нагадати йому, що якщо що, так хлопця собі знайде. Знайшла мене. У неї була порожня квартира, у якій раніше жила бабуся. На тій квартирі ми й стали зустрічатися. Перший раз побачення було ввечері й усе пройшло відмінно, а наступного разу вона закричала, роздивившись мій член. Я здивувався, думав, що вона жартує, що такого могло бути в моєму члені, щоб так кричати? Вона стала казати про око. Говорила, що ока там не повинно бути, золупа - так, а око – ні! Я впевнено її переконував, що це у всіх хлопців так, може, вона просто не залупала, але якщо залупити, то в усіх буде око, ну хіба що іншого кольору.
- У Михайла не було ока!
- Значить, він безокий. На третину сліпець. Це іноді буває. Колись я бачив одного такого, у басейні. Але це виняток, у інших третє око є.
Я був впевнений в цьому, навіть подумати не міг, що може бути інакше. Але дівчина не вірила.
- Там не повинно бути ока!
- Слухай, у таборі я спав з біологічкою, і вона нічого мені не говорила, що ока на члені не може бути. Смоктала, плигала, все, як треба! А вона - жінка з досвідом, в неї більше десятка чоловіків було. То це просто Мишко твій бракований, а ти подумала, що у всіх так!
Нарешті мені вдалося її переконати, але потім вона розпитала подруг, і ті сказали, що ока на члені бути не повинно.
- Ніхто не бачив очі на хую! Ніхто!
- То вони хуїв просто не бачили!
- Не бачили! Так якщо скласти один до одного всі хуї, які Машка бачила, так до місяця вистачить!
Машка ця була шльондрою, що дійсно мала великий досвід статевих зв'язків із чоловіками усілякого віку. Навіть лікувалася у вендиспансері і не один раз. І вже як вона говорить, що ока бути не повинно, то це серйозно. Я засумнівався. Пішов у поліклініку, щоб лікар мене подивився. Коли побачив, як у шановного ескулапа впала нижня щелепа, то зрозумів, що зі мною дійсно щось не так. Лікар збігав за своїм товаришем офтальмологом. Той оглянув моє око й визнав його цілком здоровим, тільки губився в здогадах куди з нього зображення йде. Напевно, нікуди, у всякому разі я жіночих нутрощів ніколи не бачив. Лікарі переконували мене піти на подальше обстеження, казали про потреби науки, але я взяв і втік.
Зі мною раптом трапився нервовий зрив. Уявіть самі, як подіє на психіку підлітка несподіване відкриття, що він - потвора. Жив собі, жив, завжди вважав себе нормальним, як всі, хіба що міцнішим фізично. А отут виявляється, що я - найрідкісніша потвора, якась загадка природи, у мене око там, де його бути не повинно. Я ходив по місту й мені здавалося, що всі на мене тільки і дивляться, насміхаються, знаючи про мою ганьбу. Я навіть до річки ходив, щоб втопитися та й годі, але ж я добре плавав, боявся, що не потону. Хотів кинутися з будинку, але у двох сусідніх багатоповерхівках виходи на дах були зачинені. Потім передумав умирати.
Знаєте, молодість - це чарівна частина життя. У тебе немає досвіду, щоб передбачати наслідки, й ти легко переносиш найжорстокіші удари. Я, навіть, знову пішов до подруги, признався, що дійсно не такий, як усі. Вона не послала мене подалі, як я очікував, стала втішати, потім ми почали цілуватися. Їй було цікаво переспати з окатим хуєм, але в самий розпал процесу вона зістрибнула й сказала, що не може. Їй, бач, здавалося, що мій член дивиться на неї зсередини, й від цього їй соромно, і вона ні про що думати не може, як тільки про той погляд зсередини. Напружується і ніякого задоволення. Що я міг їй сказати? Звичайно, дивиться, він же залуплений! Але чомусь раніше це анітрохи не заважало! Сказав їй, що це тільки виправдання, просто Миша твій повернувся, і я став не потрібний. Ми посварилися і я пішов.
Тим часом, чутки про мій член стали поширюватися в школі. З мене спробували сміятися, але ж я був міцніше інших і бив, не розмовляючи. Тому всі остерігалися мене ображати в обличчя, тільки шепотіли за спиною. А дівчата з цікавістю дивилися на мене. Око на такому незвичайному місці, вочевидь, дуже цікавило їх. І цей інтерес швиденько реалізувався. Вони охоче пропонували себе з тим, щоб власноручно потримати мій член, подивитися в око. Говорили мені, що воно солодкувате на смак, а вираз у нього дуже сумний. Мені було байдуже, до ока я ставився холодно, не вважаючи своєю частиною, а якимось наростом на кшталт бородавки чи родимої плями. Та головне, що в мене тепер були подруги, спати з ними мені подобалося чим далі, тим більше.
Щоправда довго дівчата в мене не трималися. Зазвичай кілька побачень і вони відмовлялися спати із мною, посилаючись усе на теж внутрішнє занепокоєння від поглядів мого третього ока. На зміну приходили нові, поки я не вичерпав ресурс цікавих дівчаток навколо. До цього часу мені пора була поступати в інститут, цього дуже хотіла мама, яка, мабуть, дуже лаяла себе, що пішла заміж, а вищу освіту не отримала. Мама казала, що людина тільки з дипломом людина, а без диплому – так, мотлох. То, починаючи з весни, я почав посилено готуватися до вступних іспитів, днями зубрив предмети. У мене не було блату в інституті й доводилося розраховувати тільки на власні знання. Тоді цього ще вистачало.
Я і сам хотів поступити в інститут, але не в гонитві за дипломом, а через загрозу піти в армію. Цікаво, що на огляді у військоматі мене визнали придатним до служби. Щоправда, лікар не став закочувати мені член, а лише пару разів смикнув за нього. Говорили, що це так перевіряється, чи є грижа, чи ні.
Через родиму пляму на шиї, мене у військоматі вирішили направити у будівельний батальйон. Це стало додатковим стимулом вчитися і готуватися, бо про ті батальйони говорили багато поганого. І я вступив. На вечорі присвяти в студенти познайомився з панянкою, ми танцювали, потім довго цілувалися в під'їзді й вона погодилася зробити мені мінет. Я думав розповісти про око, але було темно, вона б однаково не роздивилася і я відклав пояснення. Потім виявилося, що ми вчимося в паралельних групах, продовжували зустрічатися й розповісти довелося. Спершу вона дуже злякалася, знову ця маячня, що вона начебто б відчувала погляд зсередини.
- Ну давай я буду одягати презерватив!
Я не любив запобіжники, але вона мені подобалася, і я був згодний на деякі жертви.
- Презерватив?
- Через презерватив воно нічого не побачить!
Але їй здавалося, що воно бачить навіть крізь латекс. Я вже думав, що ми розійдемося, як це було з іншими, але схоже, що ми подобалися один одному. Вона перестала скаржитися й поступово звикла до ока. Усе було відмінно, але тут лихо скоїлося з мого боку. Це око, воно виявився не таким простим, як я вважав. Бо воно бачило жінок, у яких побувало, як то кажуть наскрізь. Воно бачило і я бачив. Тобто воно передавало інформацію мені, але не у вигляді зображень, а у вигляді думок, думок тих жінок, усіх думок, навіть найпотаємніших, таких думок, в яких ті жінки і самі собі не зізнавалися.
Отаке око, здавалося б і що поганого? Але це було навіть не погано. Це було огидно! Так не можна! У мене було відчуття, наче я підглядав за нею, підглядав в найнеподобніших місцях! І я знав про неї все! Про її почуття до мене, про її комплекси, плани на життя. До мене вона ставилася добре, навіть була закохана, але при цьому спокійно міркувала, що добре б зустріти багатого, щоб не битися все життя за шматок хліба, а пожити собі на втіху. Якщо не зустріне, вона буде жити зі мною, я їй подобався і проходив, як не гірший варіант.
Зараз я розумію, що звання "не гірший варіант" зовсім не соромне, не образливе. Але в дев'ятнадцять років "не гірший варіант" - це як лайка, причому особиста й нестерпна. Я хотів бути найліпшим, єдиним, найомріянішим варіантом. То роздратувався і пішов геть. Далі я став перевіряти кожну жінку, з якою спав. І в кожній знаходив які-небудь вади. Одна думала, що я тупуватий, але як чоловік – нормальний. Друга вважала, що я - егоїст у сексі, бо не хочу робити їй кунілігмус (я навіть не знав, що це таке, ледь знайшов людину, яка мені розтлумачила. Я спробував і мені сподобалося, але це вже було згодом). Третя вважала мене хорошим хлопцем, але думала, що від мене не можна мати дітей, бо гени погані. Четверта вважала майже невдахою - я ж підробляв рекламним агентом і їздив на велосипеді! Це для неї був чи то вирок, чи то діагноз. Вони нічого такого мені не казали, вони були зі мною ласкаві, але їм досить було подумати це, і я вже все знав. Моє третє око бачило всі їх думки.
Одна дівчина, коли спала зі мною, уявляла, як я буду її бити, зв'яжу руки, змушу плазувати на колінах і просити пощади. Я подумав, що вона збоченка і покинув її. Цікаво, що у ліжку вона була ще та ханжа, куди там до думок.
Загалом, я перебрав багато жінок, частина з них йшли самі, побачивши око, інших кидав я, виявивши якісь темні місця їхніх душ. Я навіть подумати не міг, що в кожній з них стільки лайна! Всі ж студенточки, відмінниці навчання, мамині доньки, а скільки бруду у думках! Я перейшов на всяких петеушниць, але й там бруду було достатньо. Оті їхні думки, вони зводили мене з глузду, дратували і ображали. Я вже, було, почав розчаровуватися в жіночій статі, як такій. Усі – мерзотниці, не знайти мені близьку душу. Спав з ними, намагаючись не помічати їхніх думок. Але це було складно. Я не міг просто сказати собі, що нічого не знаю. Я знав про них все, бачив, як на долоні, їхню брехню, їхні хитрування й соромні таємниці. Це було смішно до огидності.
Вони багато брехали, придумували якісь безглузді пояснення, заплутувалися у власних думках. Одна смоктала хуй і її нудило, їй це не подобалося, але воно смоктала й посміхалася, тому що всі її подруги смоктали, казали, що без цього з чоловіком не можна, а їй не хотілося бути білою вороною. Вона смоктала й плямкала, зображуючи задоволення, а мені було нудно від цього удавання. Або їхні думки про те, що зараз буду голосно кричати, щоб показати, наче маю сильний оргазм. Щоб мені сподобатися. Мене це лише дратувало, я нервував та йшов від них.
Потім я вже зрозумів, що знання - це не світло. Знання - це тьма, це вага, це ярмо, яке не скинеш! Я не хотів знати всі думки жінок, з якими спав! Я знеміг від свого усезнання! Я хотів бути звичайною людиною! Я вже зрозумів, що це не жінки, які мені траплялися, погані. Просто в кожній людині є темні місця, є купа лайна, що дуже неприємна при розгляді з боку. Людина не ідеальна, у кожного є брудні бажання, якісь обурливі думки, що миготять на периферії свідомості. Так було у жінок, так було у мене, так є у всіх! Пізніше я зрозумів, що якби вони також могли бачити мій зміст, то дратувалися б не менше.
Така людина. Але зазвичай все це сховано за фасадом благопристойності. І це зовсім не погано, це добре! Коли ми приходимо в ресторан, то не хочемо бачити кухню, де обробляють туші, миють картоплю, чистять цибулю. Ми хочемо сервісу, смачних блюд, гарної музики, приємної розмови, потанцювати. Всі ми знаємо, що крім залу в ресторані є кухня, є туалет, але нам нецікаво думати про них. Також і в людині. У кожній людині вистачає гидоти, навіть у найгарнішій. Але якщо мерзенність закрита в темному прикомірку свідомості, то її ніби немає, й усе нормально. Люди живуть одне з одним, кохаються, виховують дітей, працюють, дружать. Звичайне людське життя. Якого я виявився позбавленим!
Позбавленим! Тому що варто було мені переспати з жінкою, як я вже знав про неї все! Все! Всі огидні таємниці! Звичайно, жінки мали й позитивні моменти. Одні з них були чесні, інші - віддані, треті - добрі, але ж якщо людина буде стояти в найчистішому костюмі з маленькою цяткою пташиного гівна, то її все-таки ж вважатимуть заплямованою. Ложка дьогтю може зіпсувати цілу бочку меду. Також і всі ті темні цятки свідомості псували жінок.
Якби не око, я, напевно, зійшовся б з однієї з них. Мені щастило на жінок, але варто було нам переспати, як я майже ненавидів їх. Але ж я хотів нормальних стосунків! Я одягав два презервативи, бажаючи закрити око, - не допомогло. Спробував не кінчати в жінок - нуль ефекту. Займався з жінками анальним сексом, та око бачило жінок наскрізь, хоч я цього і не хотів. Отак я й жив. Не міг покохати жінку через око, через усезнання. А я був не в тому віці, щоб обходитися платонічними взаєминами. Таке от замкнуте коло, через яке я був приречений на тортури.
Тут ще вмерла мама. Точніше, спочатку вмер виродок. Він і так прожив більше, аніж казали лікарі, майже 25 років. Я тоді вже працював, то допоміг мамі грошима на похорони. Казав їй, що тепер вже відпочине і зможе пожити для себе. Та вона не прожила і кількох місяців. Вже потім я зрозумів, чому так сталося. Мамо просто втратила сенс життя. Коли не стало виродка, не стало для чого жити. Вона приходила з роботи, сідала у кутку і плакала. Бо вже звикла до постійного бігу, до турбот і справ, які не відпускали її і на хвилину. Але я давно жив окремо, виродок вмер і мама залишилася на самоті. Вона не знала, як жити самій. Якби я був хороший син, я б узяв її до себе, я б навчив її жити для себе, якось допоміг. Але я був зосереджений на власних негараздах з жінками, то не звертав на маму уваги. А вона стала чахнути у пустій квартирі. Сиділа, плакала, хворіла. Згасла дуже швидко. І тільки коли я стояв над її труною, я зрозумів, як любив її, як вона була важлива для мене. І що я нічого не зробив для неї. Тоді я розплакався. Коли пройшли сорок днів, то вирішив поїхати з міста. Кудись подалі від важких думок і спогадів.
Поїхав до Москви. Величезне місто мало сховати мене. До того ж я їхав навмання. Перші кілька місяців було важко, поки знайшов нормальну роботу, поки зміг зняти квартиру, трохи улаштуватися. Час лікує, і мені стало легше, хоч іноді мама приходила уві сні. Сумно дивилася на мене і плакала. Мені робилося соромно, вранці я біг до сусідньої церкви, замовляв поминальну молитву, купував свічки, давав гроші жебракам. Наче допомагало, принаймні, хоч почуття сорому не так допікало.
Я спробував поставити свічку, щоб моє око теж нічого не бачило, але не допомогло. Коли спитав у священика, як бути, то він вилаяв мене і вигнав з храму. Я не образився, бо дійсно, лізти з членом в церкву якось неправильно. То жив, як живеться. Тоді я здибався з однією офіціанткою, що працювала в шинку біля ріки чи того брудного та сморідного потоку, що в Москві зветься рікою. Вона була проста, як дві копійки, говорила майже те, що думала й ця недолугість мені подобалася. Якщо вона робила мені минет, то вона хотіла його робити, якщо просила, щоб я її зв'язав, то дійсно хотіла, щоб зв'язав. Як людина, вона була погана - корислива, ледача, дурнувата, але от ця чесність тримала мене при ній.
Одного разу ми добре наїбалися, я забив косяк (я ж не п'ю, а треба чимось себе радувати), ми добряче накурилися, про щось балакали, і я розповів їй про око. Я нікому не розповідав про його особливість. Це ж було непристойно, підло, виглядало якимось збоченням – знати усі таємниці інших людей. Але перед тою бабою мені було не соромно, бо вона була майже одноклітинна, які вже там таємниці. До того ж я був під кайфом, розказав усе. Вона не повірила, тоді я розповів про її страхи, якісь дурниці, як в дешевих фільмах жахів, які вона любила дивитися. Здається, там були таргани, що лізли в рот і здоровань, який гвалтує її в зад рукояткою лопати. Коли я розповів про все це, вона вирячилася на мене, наче на чужопланетника чи примару. Потім ми ще займалися сексом, ще курили. Вона додала горілки і її вирубало – не можна змішувати.
Вранці я нічого не пам'ятав, що було, може, нічого і не розповідав, а, може, вона нічого не зрозуміла. Але через деякий час мене перестріли біля будинку двоє здорованів. Стовідсоткові бандити, вони виглядали так, що не було жодних сумнівів. Показали пістолет, сказали, щоб не сіпався. Їм не треба було нічого показувати: такі бики, що я не став би починати з ними бійку. Хіба що спробував би втекти, але пістолет – поважний аргумент. Я пішов з ними. Мене посадили у чорну машину і повезли кудись у центр. Я не знав, що про це думати. Якби хотіли вбити, то везли б за місто. І чого це їм мене вбивати? Я не мав ні з ким конфліктів, працював майстром на фірмі, що виробляла склопакети, задніх не пас, керівництво було задоволене. Ось тепер ці бандити, мабуть, вони переплутали мене з кимось!
Я спробував це пояснити, але мені наказали заткнутися. Привезли в якийсь особнячок. Повели всередину, не в підвал, не у флігель, а центральними сходами у мармур і золото. Я нічого не розумів. Я сидів тихіше за мишу у цій Москві, а тут попав у якусь халепу. В тому, що халепа, був впевнений, бо щось гарне випадково не трапляється, а ось халепа – будь ласка. Мене зупинили у великій залі, розкішній до того, що аж очі різало. Прийшов якийсь товстий чоловік в дорогому костюмі. Я трохи розбирався в одязі, цей піджак коштував багато грошей. Дуже багато Дядько дивився на мені своїми слизькими східними очами, тер своє брижасте підборіддя.
- Зніміть з нього штани!
Я чекав різних неприємностей, але тільки не цього. Навіщо їм мої штани? Я не встиг нічого зрозуміти, як стояв вже без штанів. Мені стало страшно, бо здалося, що зараз мене будуть ґвалтувати. Я був гетеросексуалом, то можливість ґвалтування моєї сраки була одним з моїх страхів.
- Залупіть.
Один з биків, який встиг одягти гумові печатки, узяв мене з член і залупив його. Головний дядя придивлявся, потім дав знак. Мій член повернули у звичайний стан, як і штани. Бики вийшли, залишивши мене наодинці з цим чоловіком. Східної зовнішності, єврей чи вірмен, у нього були великі, хтиві очі з великими чорними колами навколо. Стовідсотковий збоченець, зараз буде примушувати переспати з ним. Мене ледь не знудило, бо гомосексуальні контакти здавалися мені огидними. Я навіть не любив трахати жінку вдвох з напарником. На ліжку окрім мене не повинно бути чоловіків. А жінок могло бути декілька – масло каші не зашкодить.
Я перелякано дивився на чоловіка і намагався знайти вихід з цієї дурної ситуації. Чоловік дивився на мене. Уважно, щось теж обмірковував.
- Мені треба, щоб ти переспав з моєю жінкою.
Я був напружений, я чекав найгіршого, коли ось таке. Розгублено посміхнувся, нічого не розуміючи.
- Я сказав щось смішне?
Одне я розумів напевне – цього чоловіка не треба дратувати.
- Ні, нічого смішного. Я просто не розумію.
- А що тут розуміти? Все просто. Зараз ідеш в спальню, дружина вже чекає. Переспиш з нею, а потім усе мені розповіси. Все, нічого не приховуючи.
- Що все?
- Хлопчику, ти тут дурником не прикидайся. Якщо не хочеш, щоб тебе примусили стати більш розумним. Мої люди, вони вміють це робити, вміють і люблять. Розумієш? Йди.
- Зачекайте, що відбувається, я…
- Я знаю про властивості ока на твоєму члені. І я хочу щоб ти розповів усе про мою дружину!
- Але я...
- Замовкни і йди до спальні! Якщо зробиш все, як треба, одержиш сто баксів. Якщо ні, я тебе пристрелю. Власноруч.
Він дістав пістолет. Маленький такий, круглий, схожий на нього. Я погано розумівся у таких справах, я не знав, чи дійсно він пристрелить мене чи тільки погрожує. Що як він хоче, щоб я заліз на його дружину, а потім пристрелить нас обох? Хоча це смішно, він не схожий на ревнивця, хитрий, товстий, з неприємною посмішкою. Дружина його, сто відсотків, розкішна білявка пишної статури. У цьому я був просто впевнений.
- Пішов.
- Ні! Щоб ви потім убили мене на ній!
- Хлопчику, якби я хотів вбити тебе, ти був би вже мертвий.
Він був правий. Ті бандюки, вони б могли легко вбити мене раніше, навіщо робити цю виставу?
- Поспішай!
Поки я йшов у спальню, зрозумів, що це офіціантка. Вона вечорами іноді підробляла передком, балакуча ж сука, от і розповіла клієнту. Я не був здивований, що так вийшло, треба було мовчати. Ідіот! Навіть не думав, що може все так повернутися. Зовсім невідомо, чи вдасться мені виплутатися з цієї халепи, чи до побачення, життя. Хто буде у Москві шукати якогось українця? Зникну, як і не було. Тіло зариють, чи спалять. О, Господи! В мене аж ноги почали підгинатися.
Ледь дійшов до кімнати. Заглядаю, а там стоїть жінка. Невисока, худа, чорноволоса, симпатична. Дивиться на мене, як Ленін на буржуазію. Чи ні: як колонізатор на тубільця – з презирством.
- То це ти хочеш мої думки перевіряти?
Голос приємний, хоч і невдоволений.
- Я тут ні при чому й нічого такого не хочу. Дуже прошу, щоб ви з чоловіком розібралися самі, а мене відпустили.
- А ми вже розібралися. Він говорить, що не вірить мені й хоче всі мої думки знати. Так що давай, перевіряй.
- Ні!
- Ти не хочеш зі мною переспати?
Та як же не хочу, коли така красуня! Хочу, дуже хочу, але справа темна, а темних справ я завжди уникав.
- Нумо!
Це чоловік прибіг. З пістолетом. Наче божевільний став, тремтить весь, піт струмком, губки скривив і пістолетом трясе.
- Виїби її і усе запам'ятай! Що не зрозуміло?
Вона дивиться на нього ще образливіше, ніж на мене. Він відводить очі. Закохався, дурню. А такий же панцирник на вигляд, здається, що нічого його не візьме. Та бач, як буває. Ця жіночка його вразила. Я посміхаюсь, а милі починають лаятися.
- Дурень.
- Не ображай мене!
- Пішов ти.
- Замовкни! А ти чого стоїш? Працюй!
- Я при пістолеті не можу! І щоб на мене дивилися, не можу. Вийдіть, будь ласка.
- Ти ще вказувати мені будеш!
- Просто інакше в мене не підніметься. Я ж людина, а не робот.
Кажу це тихо і якомога переконливіше. Чоловік зараз от-от лусне від люті.
- Імпотент, блять!
Але виходить. Потім заглядає.
- Тільки швидко, швидко!
- Добре.
Вона скептично дивиться на мене. Я намагаюся прояснити ситуацію.
- Ваш чоловік, я так розумію, не відступиться. То нам треба лягти і зайнятися сексом. Чи переконати його, що це непотрібно.
- Чого ж непотрібно, ти непогано виглядаєш. Давай трахнемося, і хай він заспокоїться.
Вона спокійно роздягається. Вона красива, ця оливкова шкіра, я такої ще не бачив. І кучері. Моя овечка. Ось вона лягає на ліжко, розкішне ліжко, де вміститься ще з десяток людей.
- Ну давай, чого чекаєш.
Я теж роздягаюся, лягаю поруч, починаю пестити.
- Швидше, вставив і все!
- Жінку і їжу треба розігрівати! Щоб смачніше!
Кажу йому, а хизуюся перед нею. Воно, знаєте, як красуня поруч, так і вмирати не так страшно.
- Я тобі поговорю!
Чоловік кричить десь зверху, там віконце, от збоченець!, він звідти слідкує за нами! Але мені це вже не заважає, я весь у пристрасті. Але все ж шепочу.
- Не знаю, як вас звати. Я хочу сказати, що вся ця фігня мені також не подобається, як і вам. Ну тобто не це, не секс, це мені подобається, а сама ситуація. Але чоловік ваш налаштований рішуче. З пістолетом бігає, все таке.
- Працюй, не пизди.
Я працюю, як можна не працювати, коли така краля. Я працюю, як шахтар, а вона віддає мені сторицею, як багата шахта. В мене оргазм, в неї теж, до речі, справжній оргазм, вона такого навіть не чекала. Шепочу їй на вушко.
- Якщо не треба про щось розповідати, так скажи.
- Про що ти можеш розповісти?
- Про все. Я знаю усі твої думки.
- Не пизди.
- Що ви там бовтаєте?
- Це ти бовтаєш яйцями своїми, а ми єбемося! – каже жінка.
- Замовкни! – вибухає чоловік.
- Не грайся з ним, він може зірватися.
- Нічого він не може, пердун старий!
- Пердун з пістолетом.
- А ти злякався?
- Я просто хочу жити.
- Ну і живи.
- І щоб ти жила.
- А що зі мною зробиться?
- Не знаю. Якщо я розповім про цього негритоса, він тебе не вб'є?
Ось тут вона напружилася. То лежала така розімліла, а тут аж притиснула мене.
- Що таке, а ну підводься, йди звідти! – валує чоловік
- Не йди! – благає жінка.
- Мені треба ще раз, я дуже швидко скінчив, багато чого не побачив. – кажу я йому.
- Ти що знущаєшся?
- Ну як вам не треба, то не треба.
Я наче хочу підвестися, але вона тримає мене і він наказує, щоб я залишився.
- Тільки один раз, не більше!
Він кричить у те віконце нагорі.
- Що там у вас таке?
- Там стоїть камера, він любить знімати наші втіхи. Звідки ти знаєш про П'єра?
- Я все знаю. Цей П'єр, ти з ним дванадцять разів переспала. У нього смішна бородавка на хую, тебе вона дуже заводить, але недавно ти прочитала, що вони можуть передаватися, то хвилюєшся. Тьфу чорт, ти хоч мене не заразиш!
- Зачекай.
Вона обняла мене і цілує, а сама щось думає.
- Ти що, дійсно все знаєш?
- Все. Це око. З якою бабою пересплю, так усе про неї й знаю, тому дотепер і неодружений.
- Не говори йому. Про все говори! А про П'єра ані слова, прошу!
- А про те, що гроші крадеш, про двадцять сім тисяч доларів у схованці?
- Чорт!
- Я ж говорю, що все знаю.
- Теж мовчи. І про те, куди я поїду восени, не говори. Все, що пов'язане з П'єром - не говори! Борис його вб'є, якщо довідається. Добре, ти обіцяєш мені?
- Добре, не нервуйся ти так, ми ж коханням займаємося. Спробуй отримати задоволення.
- Ти не зрадиш мені?
- Зраджу, якщо будеш така напружена. Подаруй мені кохання, і все буде добре.
Вона була розумна дівчина, то ми дуже чудово отримали ще по оргазму. Я поцілував її на прощання і посміхнувся, щоб заспокоїти. Натягнув штани та вийшов з кімнати, а там мене вже чоловік чекає. Аж тремтить увесь, пістолетом тикає, наказує розповідати. Та будь ласка! Як вона просила, про П'єра того ані слова. Хоча я негрів не любив, раз навіть бився з ними. У Харкові була справа, на Барабашовці. Я на ногу одному наступив, вибачився, нікчемна справа, товкучка ж. А він мене за бари. І бачу, що дружки його чорномазі підходять. Я відразу по яйцях, він скрутився, а я в юрбу. Потім через паркан перебрався і втік. Зовсім, думаю, чорні знахабніли. Більше на Барабашовку й не ходив. Та й у Харків не їздив. Що та Барабашовка, коли я у Москві.
Звісно про Барабашовку я цьому товстуну не розповідав. По суті йому казав, що жінка його не любить, що за гроші з ним. Ну, його це не повинно було здивувати. Питав про чорних. Кажу, що подобається їй один баскетболіст, зірка НБА, але нічого серйозного, бо ж він за океаном. Товстун захвилювався, в очі мені заглядав, чи не брешу. Потім спитав про жахи її, чого лякається. Та тут я не знав, що й казати, бо в цієї дівоньки жахи дуже складні виявилися. Такі, що і не переповіси. Якогось сюжету не було, а суцільна пульсація.
- Я таких ще жахів і не бачив. Дивні вони якісь.
- Ладно. Ось гроші. І дивися, тільки подумаєш комусь розповісти, що спав з моєю жінкою, я тебе замочу. Зрозумів? Я не жартую!
- Зрозумів. Тільки я попрошу про таланти мої нікому теж не розповідати. А то може комусь із ваших друзів теж захочеться дружину перевірити, так я проти. Не подобатися мені ця фігня.
- А ти балуваний. З бабою переспав, сто баксів отримав і ще тобі щось не так.
- Який є.
З тим і розійшлися, мене його бики відвезли додому, я швиденько косяк зробив, покурив і заспокоївся. Кінець кінцем, все вийшло непогано. Покохався, дівчину не підвів, ще й грошенят заробив. Жив далі, навіть з офіціанткою не розійшовся. З місяць, може, пройшло, коли бики знову мене під білі ручки й повезли до свого товстого шефа. Той вже не такий нервовий був, як вперше, підійшов, по плечам поплескав.
- Ставки підвищуються! Одержиш двісті доларів!
- Я не буду трахкати вашу дружину.
Це я так сказав, для порядку, щоб ціну свою тримати. А він як дасть мені по губах. До крові, сволота.
- Покидьок, думай що говориш! Мою дружину трахкаю тільки я! А ти маєш перевірити мого бухгалтера!
- Що зробити?
- Перевірити. Заглянути всередину й видати всі таємниці.
Я уявив якусь товсту жінку похилого віку з фарбованим волоссям і щедрою косметикою на обличчі. Свят, свят, свят!
- Ні. Я більше не буду цього робити.
- Будеш. Дивися, що в мене є.
І він показав здоровезний ніж.
- Я залишаю тобі вибір. Або ти робиш те, що я прошу. І те, за що я плачу. Або мої хлопці беруть ось цей ніж і роблять з тобою усе, що хочуть. А вони такі збоченці, навіть не хочу думати, що вони з тобою зроблять.
Сміється та дивиться мені в очі веселим поглядом.
- Сподіваюсь на твою мудрість.
- Я не буду. Хай ріжуть, але я не буду трахкати весь ваш персонал.
- Агов, зачекай! Ніхто не змушує тебе трахкати весь персонал, на мене ж більше двох тисяч людей тільки у Москві працює! Мені потрібний тільки мій головбух. І обіцяю, що більше я до тебе не звернуся. Хіба що ти сам прийдеш і попросиш грошей.
Я йому не вірив. Звичайно, він обманював. Я йому ще знадоблюся і він мене спіймає. Але то потім, що зараз робити?
- Мені покликати хлопців?
Я подумав, що все одно не витримаю. Коли вони почнуть мене різати, я зламаюсь. Я не герой. То треба виходити з того, що є. Виконати це огидне прохання, а потім сховатися, хоч би поїхати з Москви. Ну що мені ще залишалося? Подумав, що треба подивитися на головбуха. Може, ця симпатична баба, а я тут голову ламаю.
- П'ятсот доларів.
- Оце, конструктивна розмова! Триста.
- Чотириста і ведіть мене до неї.
- Добре. Тільки це він.
Товстун зареготав, відчинив двері і я побачив зв'язаного мужика років п'ятдесяти. Штани й труси в нього були спущені, він стояв раком, потворно розкорячившись. Судячи з його мукання, у роті був кляп, руки зв'язані. Я подивився на товстуна.
- Ви що знущаєтесь?
- Ні. До справи.
- Це ж чоловік!
- Я знаю, то й плачу чотириста баксів.
- Я не пидорас!
- Правильно. А від тебе ніхто й не просить бути підорасом. Просто трахни його, довідайся всю таємницю, розкажи мені й усе.
- Я не пидорас!
- Я знаю. Ти професіонал. То зроби свою справу, отримай гроші і забудемо про це.
Далі я зробив дурницю. Але ви повинні мене зрозуміти. Не те щоб я гомофоб, але оці всі справи мені огидні. Я не хотів мати секс з чоловіком. То кинувся тікати. На порозі мене зустріли бики, заламали руки і привели до боса. Той реготав.
- А ти швидкий. Але не можна йти, поки не зроблена справа. Давай, клієнт готовий.
- Я не буду.
- Будеш.
- Та в мене просто не підніметься! Я нормальна людина! Я не підор!
- Підніметься. В мене є щось ефективніше за віагру.
Мені приставили пістолет до скроні. Товстун задоволено посміхався.
- Хлопче, в тебе є три хвилини. Або ти робиш свою справу, або тебе пристрелять. Вибір за тобою.
- Я не можу!
- Якщо хочеш жити, то постарайся.
- Я не хочу його їбати!
- Мені і не потрібно, щоб ти хотів. Мені потрібно, щоб ти зробив це. Мені потрібна інформація! Вся інформація! Давай, починай!
- Я бачив думки жінок, а чоловіки - це ж зовсім інше! Я нічого не побачу!
- Звідки ти знаєш? Сам казав, що ніколи не трахав чоловіків.
Дійсно казав. І пістолет дійсно був при скроні. Холод металу. Я хотів жити. Мені ж і тридцяти ще не було! Як можна вмирати у такому віці! Що я такого зробив, що повинен вмирати!
- Я не можу, в мене на нього не встає.
- Ти що, маленький! Рукою допоможи! Підбадьор, а потім вставляй! Дайте йому журнал, щоб на журнал дивився. Ось так, ось бачиш, яку білявку ти зараз трахкати будеш! Яку красуню! Які цицьки! Нумо! Не замислюйся, вперед! Раніше вставиш, раніше виймеш! Уявляй, що бабу їбеш! Гарну бабу!
Не буду розповідати подальші брудні подробиці. Тільки скажу, що на фотографії була Скарлетт Йохансон, дійсно дуже симпатична жіночка. Мені довелося зробити те, що від мене вимагали. Розповів усе про бухгалтера, отримав гроші і в той же день переїхав на інший край Москви. Хай спробують мене знайти! Все, баста! Я не хотів, щоб мене примушували робити усілякі огидні речі! Я познайомився з жінкою, вона працювала в школі. Непогана, хоч чогось не отримувала оргазмів. Я вже працював сумлінно, але її щось стримувало. Вона то удавала, що оргазм отримує, але я правду знав. Хоча не переймався. Сам кінчав, дуже навіть добре кінчав. Отак жив непогано, про око їй казав, що просто така відмінність, нічого особливого. Жіночка спочатку хвилювалася, а потім звикла.
Жили ми непогано, коли я побачив по телевізору про товстуна. Його заарештували за якісь махінації. Я зрадів, подумав, що є справедливість у світі. А через тиждень мене прихопили прямо на роботі, я тоді працював в супермаркеті вантажником. Четверо чоловіків у цивільному, показали посвідчення ФСБ і повезли. Навіть не знаю куди, бо мікроавтобус без вікон, нічого не видно. Три години возили, потім привезли на якусь квартиру. Спальний район, незрозуміло де. Там мене чекав полковник Васильєв. Так він себе називав. Сказав, що вони довідалися про мої екстраординарні здібності і хочуть запропонувати мені працювати на Батьківщину, до того ж з пристойною платнею. Я відразу погодився, сказав, що мріяв про це, попросив, щоб з громадянством мені допомогли, бо ж в мене було українське.
- Для матушки России готов на всё.
Полковник Васильєв, явно такого не чекав, мабуть, планував, що переконувати доведеться, а то й ламати, тут же ось так все легко. Похвалив мене за правильний і патріотичний вибір, сказав, що я поки буду жити тут на квартирі, разом з групою прикриття. Як треба буде, за мною приїдуть.
- Служу России!
Полковник поїхав, а залишилися зі мною чотири феесбешника. Я почав грати з ними в свого хлопця, запропонував випити віскі, щоб відсвяткувати початок моєї роботи в органах. Вони казали, що на службі, але коли я запропонував купити віскі за мій кошт, то погодилися. Я замовив віскі, заплатив, в мене були деякі гроші. Випили по пляшці, навіть я пив, хоча ледь не знудило. Але я трохи, а більше під стіл виливав. Дивлюся, що товариші вже добрі, кажу, що баб би зараз. Зображав п'яного, казав, що згоден на всіх баб замовити. Знайшли телефончик і, як співається у пісні "скоро карета з блядями прийшла". Розійшлися по кімнатах, я собі вигородив окрему, з балконом. Сунув проститутці сотню баксів і наказав стогнати.
- А я поки в магазин зганяю, а то горілка скінчилася.
Проститутка гроші узяла, сіла на стілець і почала стогнати, наче я її дійсно порав. А я зв'язав три простирадла і з балкону вниз. Квартира була на п'ятому поверсі, простирадл вистачило до третього, а там плигнув і такого дьору дав, що тільки мене і бачили. Бо ж самі подумайте, що мене там чекало! З ворогами Росії працювати. Їбати різних терористів, шпигунів, олігархів чи кого там ще. А я ж нормальна людина! Нехай у мене око на члені, але я нормальна людина! Я маю право їбати тих, кого хочу! І я це право відстояв. Втік в Україну, але не в рідні Суми, де мене могли знайти, а в Київ. Місто велике, якось та загублюся.
Жив на Лівому березі, аж біля станції Лісова. Як жартують, майже під Сумами. Працював спочатку вантажником на базарі, потім - рекламним агентом, а потім в автосалон пристроївся. Продавав жінкам автомобілі.
Якось увечері повертався з роботи, зайшов у магазин купити щось поїсти. Чекаю в черзі, попереду жінка з дитиною, сирки купує й так начебто голос знайомий. Ну, у мене ж багато баб було, може, й знайомий. Чекаю. Ще цигарок купив, виходжу з магазину, та ж жінка з малям своїм розмовляє. І голос ну дуже знайомий. Придивляюся, а це та панянка з якої я на першому курсі зустрічався. Алла звати.
Я підійшов, привітався і нахлинули на мене спогади. Вона теж мені рада була, з годину ходили по вулицях розмовляли, поки малий не заплакав. Вона толком не розповідала, але так я зрозумів, що була одружена, розлучилася, зараз сама виховує сина, працює.
Попрощалися, прийшов я додому, поїв, ліг спати, а мені та Алла з голови не йде. Вона і тоді була гарненька, а зараз зовсім красуня і так з малим своїм ніжно поводиться, що приємно дивитися. Оце б був я нормальною людиною, то й жив би з цією Аллою. У нас же колись міцні почуття були, та й зараз небайдужі один одному. А мені вже до тридцяти, мені вже хочеться сім'ю мати, щоб жінка була, дитина. А то живу одинаком, наче вовк.
Наступного дня я їй подзвонив, ми зустрілися увечері, сходили в ресторанчик, потім до мене зайшли. Ну, люди дорослі, поговорили трохи і в ліжко, тому що кохання, такі пристрасті, наче в кіно. Давно в мене такого оргазму не було, як тоді. І вона задоволена. Лежимо, я її волосся гладжу, щось ласкаве кажу, а тут око моє третє і починає мені шепотіти. Я на нього уваги не звертаю, розмовляю з Аллою, бо ж вона головна, а не що там око це побачило. А воно, мерзотне, доповідає, як вона мені рада і як хочеться їй, щоб я з нею залишився. Як не щастило їй. Чоловік виявився сволотою, зробив дитину й умотав у Португалію, звідки вже два роки ані звісточки. Були ще пара коханців, але так, поматросять і кинуть, а їй хотілося серйозних стосунків, щоб надійний чоловік і хлопчику батько. А тут я, перша любов, мене вона завжди пам'ятала. От би, щоб я залишився. Навіть була готова дитину до батьків спровадити, якщо я проти буду. Тому що це останній шанс, а так же хочеться щастя.
Нічого поганого або підлого вона не думала. Але всі ці практичні, логічні думки, вони вбивали романтику, а без неї почуття неможливі. У коханні повинна бути таємниця, відчуття дива, кохання повинно захоплювати! Почуття повинні розпалюватися! А тут я лежу й усе про неї знаю, ніякої таємниці, тільки те, що хочеться їй бути не одною. Мені теж хочеться! Але те око усебаченням своїм руйнує почуття.
Я його ненавидіти став, це прокляте око. Я хотів бути з Аллою, але ці думки усе псували. Вона відчувала мою непевність, почала нервувати, у її очах з'явився якийсь собачий блиск, покірність. Думала, що звичайно, кому вона потрібна з дитям і в тридцять років. Так вона ж була симпатична розумна баба! І син у неї був хороший пацан. І мені вона була потрібна! Мені! А ці думки! Це око!
Я тиждень мучився, упевнився, що не повинен її втратити, але як жити з думками не знав. Потім пішов до лікаря. Офтальмолога. Показав йому член. Спершу дав грошей, щоб він не втік і не викликав міліції. Дав грошей, показав член і попросив осліпити його.
- Мені вистачає двох очей. Третє – зайве. Зробіть щось.
Лікар довго оговтувався від того, що побачив, потім вколов мені щось. Було боляче, але він обіцяв, що повинно подіяти. Через два дні я пішов до Алли, ми лягли в ліжко, я кохав її і прислухався. Тиша. Я не бачив жодної її думки. Третє око осліпло. Так я став нормальною людиною, так я став щасливою людиною. Оце така моя історія, а ви вже самі вирішуйте, про що вона. Про біологію, про політику, чи про кохання. В нас з Аллою вже троє дітей, іноді серед ночі я прокидаюся і тихенько цілую її. А потім зітхаю від щастя. Ні, точно - ця історія про кохання.
