Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2513
Творів: 45342
Рецензій: 88729

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Дочка священика (уривок з повісті)

© Аня Плешивцева, 31-05-2018
Поки Христина шуміла феном у кімнаті, я відкоркувала нам вина, лишила на підвіконні в майстерні тацю з двома келихами та попільничкою.
– Нічогенький халатик! – скрикнула п’яненька  натурниця, заходячи до майстерні.
А мені що вдягти? Стоїть у моїй сірій футболці, бачу, поспішала, навіть до пуття рушником не витерлась. Тканина змокла на її грудях і сідничках.
– Христюню, – почала я, наливаючи нам обом вина, – я розповідала тобі про цю картину під час нашої першої зустрічі, коли ти…
– Ага, то що вдягти? – перебиває нетерпляче.
– Нічого, – витримую паузу, вивчаю реакцію – насупилась, ледь хитнулась назад. – Я малюватиму оголену дівчину, на, випий, – протягую їй келишок.
Сьорбає та вмить кривиться:
– Фе! Гидота! Голу, кажеш? То мені голій зараз…я, мабуть, не хочу.
Хоч її невпевнений супротив передбачити було легко, це «фекання», відкрито озвучене напою і завуальоване моєму художньому задуму, неабияк роздратувало. Я відвернулася до вікна й запалила, аби втамувати гнів та не бовкнути зайвого тому впертому ягняті. Дурбецало! Вона має бути вдячна вже за те, що ляскає голими п’ятами по моїй хаті, відкриває холодильника, коли заманеться, отримує подарунки. А я ще лишила її жити в під зав’язку напханій антикваріатом кімнаті! Не оцінила широкого жесту! Цікаво мацала крісельце, роздивлялася комод, відкривала-закривала величезну дерев’яну шафу з різьбленими візерунками. «Усе тут якесь стареньке», –  сміялася. Та будь хто, хто у цій справі бодай на крихту розуміється, помре там на підлозі, бо серце зупиниться від численних естетичних оргазмів! А їй хоч би що! Брала до рук колекційних порцелянових ляльок так, немов би то якась китайська «Барбі» з базару.  Невже у свої вісімнадцять досі не допетрала, що за все в житті треба платити! Кидай корчити з себе бозна-кого, засранко! Теж мені, соромиться вона, не вмреш!
Прикро, що поки маю стримуватися, аби не промовити це все вголос. Мені лишається чавити у попільничці цигарку з пожованим фільтром і вдаватися до маніпуляцій. Повертаюся до дівчини, скривившись, наче перед плачем, пискляво починаю:
– Я мріяла намалювати саме таку, як ти, здавалося, що наша зустріч була недаремною… Якби ж ти знала, як я сподівалася… Звісно,  не примушуватиму тебе, можеш продовжувати жити в моєму будинку, допоки тобі не остогидне мешкати під одним дахом із такою невдахою. Ходімо знищимо ці вже непотрібні мольберти й полотна, спалимо просто зараз на подвір’ї, нехай згорають так, як зараз згорає моя остання надія!
Після цього дешевого спектаклю стало нестерпно смішно, тому хутко затулила долонями обличчя, відвернулася до вікна.
– Агов! Тоню! Тоню, пробач. Я не знала, що це для тебе так важливо. Я допоможу тобі, тільки не плач.
Чую, як починає пити із запропонованого келиха. П`є залпом, немов з безвиході, немов рятуючись кислим напоєм од того вантажу усвідомленого обов’язку.
У моїх грудях нагрівалося і стигло передчуття задоволення, передчуття важливого кроку через якийсь життєвий рубікон.
Я вийшла з майстерні, бовкнувши їй, що хочу вмитися. Зайшла до ванної, увімкнула для годиться воду. У дзеркалі навпроти струнка білявка вбрана лише у тоненький халатик із величезними та нечіткими плямами химерних квітів. Дивиться трохи примружено, посміхається, показуючи вже тьмяні, пофарбовані молодим «Бордо» зуби. Її брови сьогодні здаються надто вже зависокими, затонкими, що робить цю жінку якоюсь надто суворою і надто гарною водночас. Традиційно рівні чорні смужки на повіках, не менш традиційний п’яний блиск блідо-блакитних очей та кровисто-червоні вуста.
– Тоню, я готова! – білявка здригається і вимикає кран.
Малечу добряче розвезло, навіть цигарку попросила, затягнулася, видихнула хмару диму і з кашлем віддала назад.
– Ну що, починаємо? – запитала я, осушивши свій келих.
Христя завовтузилася, стягла з себе футболку і трусики, кинула одяг на підлогу. Сіла та затисла долоньки між колінами, від чого маленькі груденята зібралися докупи. Мені знадобився час, аби звикнути до цього нового, до дідька збудного, хвилюючого видовища. Їй на шкірі повиступали сироти, на вустах лишились темні смужки від напою.
П’яненька і ніби демонстративно безрадісна, знову почала сутулитись, напружила ніжки й так заклякла у своїй німій глухій покорі. Опустила голову, спрямувавши зацькований погляд кудись на мої ступні, і хвиля цупкого темного волосся геть сховала її обличчя. Тут чогось бракує, однієї маленької дрібнички, – сяйнула мені думка, а наступної миті я вже несла із  ванної до майстерні гребінець та ножиці.
 Можна?! – з нетерплячим захватом спитала я.
Натурниця глипнула на мене, на ножиці, знову на мене. Не чекаючи відповіді, я підійшла до малої, поспіхом розчесала та додала до її зачіски коротенького шкільного чубчика. Такого куцого та маленького, що він не затуляв навіть її скуйовджених брівок. Тепер моє юне худорля скидалося на дурненьку школярку, що мордує себе голодом, аби сподобатись непутящому старшокласнику.
Вже забувши про власну голизну, дівчина стовбичила перед дзеркалом, мацаючи чубчика.
– Мені подобається, – відповіла згодом трішки розгублено, мабуть, ще не оговтавшись.
Потім підійшла до підвіконня, по-хазяйськи взяла пляшку, хлюпнула собі трохи напою, випила, навіть не скривившись. Сіла на місце, помітно розслабилась, закинула ніжку на ніжку.
Тепер Христина дивилася мені просто у вічі, наче відчуваючи й вивчаючи свій новий статус у моєму неспокійному житті. І я вдячна їй за той пронизливий погляд, таку потрібну тоді багатозначну мовчанку.
Я проґавила момент, коли це створіння перетворилася із слабкого оленяти, що ще пахне мамою і молоком, у темного дволикого ідола, якому хочеться всеціло коритися.
Я відійшла до вікна та запалила, мабуть, вже десяту цигарку.
До сказу хотілося думати, що цьому ідолу відомо, як мені зараз гаряче внизу живота, що від цього жару я втрачаю здоровий глузд і будь-яку цікавість до запланованого ескізу. Він кличе мене низьким грудним співом, жіночим фальцетом, беззмістовним немовлячим белькотінням. Ідолу відомо, що мені вже бракне сил протистояти, і легко ламає мій останній спротив між пальцями, немов сірника.
Я лишаю цигарку в попільничці, йду на той німий поклик, падаю перед ним на коліна, переможена, знесилена. Торкаюся дівочих стегон, живота, боюся розгледіти в тих густо-карих очах нерозуміння та напругу, що змусить мене вигадувати сотню виправдань своєї вже очевидно хтивої слабкості. Раптом Христя стискає всі мої марноти до розмірів атому та розчиняє в повітрі, і робить це одним лиш поцілунком, вологим та глибоким. Я – мов бійцівський пес, що зірвався з ланцюга і з гарчанням рвонув у бік живої здобичі. Відчуваю долонями кожне реберце, торкаюся змерзлих грудей, впиваюся нігтями у стегна. Вона пряно пахне потом, хіттю і страхом, цілується оскаженіло, немов цей цілунок став її першим чи буде останнім. Розсуває коліна, останню нашу перепону, стискає ними мої стегна.
Дідько! Я вперше в житті шкодую, що не народилася мужиком, що не можу відчути її зсередини, нагло проштрикнути, почувши болісний зойк, скаженіти від свого тупого низькочастотного задоволення, крапаючи на неї потом! Не без зусилля відриваюся від її вуст, кусаю шию, припадаю до грудей так, немов звідти от-от засочиться цілюще материнське молоко. Поспіхом минаю живіт, маленький клаптик шкіри з рідким кущиком волосся і пірнаю в неї, говорю з нею, знайомлюся з нею новою, вологою, вже готовою до мого візиту. Мій ідол тремтить та стогне, шкрябає нігтями оксамитову оббивку диванчика, хапає мене за волосся. Я несамовито дряпаю його стегна, мішаю зі слиною його вологу – зненацька він скрикує, напружується всім тілом, міцно обхоплює колінами мої плечі й нарешті стікає рештками тої тілесної води та відпускає мене зі свого згубного полону.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 01-06-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.86320686340332 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …