(Роздуми про окремі складники, якими наповнений живопис і час, у якому живе і творить БОРИС БУРЯК, ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МИТЕЦЬ).
Подумки я давненько прагнув цієї зустрічі і знайомства не тільки з чисельними роботами митця, а й з ним особисто. Самого прагнення замало, потрібно ще і докласти певних зусиль, і хоча б невеличкого везіння, або сприяння доброї людини, і тоді – зустріч і спілкування з непересічною особистістю відбудеться… В даному випадку, знайомству з Борисом Буряком посприяв його колега, - Роман Опалинський, за що йому велика подяка.
Помічав уже неодноразово, що творчі робітні митців, котрі досягли чималих висот, як правило – з високими стелями і великими вікнами. В тісних приміщеннях їхнім намірам, ідеям, фантазіям, затісно було б… Саме така майстерня і у славного львівського митця Бориса Буряка. Пан Борис вроджений оповідальник, міг стати письменником – любомудром, а став митцем – філософом. Розповідь ведеться плавно, без зайвого поспіху, якось непомітно переносишся віртуально у той світ, про який веде мову художник. Говорить впевнено, з переконаністю в правильності сказаного, слухач не сумнівається у його мистецькій правоті. М’яка і сердечно – глибинна та мова, якою він послуговується… Послухайте й ви…
Монолог митця, уривок перший.
«Бог дає усім людям здібностей багатенько, а ось щодо їх реалізації, то від нас самих дещо залежить.
Малював з раннього дитинства. Родом я з півдня Буковини. Коли мені було 10 років важко занедужав, потрапив до шпиталю, там познайомився з художником, від нього довідався про деякі речі, які мене цікавили. Пережив клінічну смерть, втратив свідомість хвилин на 40, бачив себе, персонал, літав, і почув голос звідкілясь: «Повертайся, тобі ще рано…».
В 9 класі вчителька запитала: «А хто з Вас і куди має намір поступати для подальшого навчання?». «Поїду до Львова, буду вчитися на художника», - сказав я. Став студентом училища імені І. Труша. Там усе почалося зі знайомства з спадщиною Леонардо да Вінчі. Пізнавав, вивчав історію мистецтв, інформація сипалася як із рогу достатку…».
Відступ перший.
«Куди не кинь оком, скрізь тільки й чути про потребу дотягтися рівня «європейської чи світової культури». І в проміжках між тими закликами художники, бо найчастіш самі й кличуть, таки тягнуться що є сили і вже геть втрачають грунт під ногами, щонайбільше іноді збагативши свої виражальні можливості. А коло того забувають, що не існувало, не існує і не буде існувати ніякої «європейської» чи «світової культури», а є лише, хвалити Бога, культура того чи того народу. А те, що вже з часу осілости хутір, точніше кутар (від слова «кути» - хата, як те що з чотирьох кутів, і покуть – звідси), був осердям, де творилися культові дійства хлібороба як його стосунок до безконечности, до Бога, - навряд чи й хто кинеться заперечувати. Як і те, що слова «культ» і «культура» не тільки однокорінні – між ними глибший зв'язок.
А вже як культура в Західній Європі той зв'язок втратила і сьогодні те, що називають культурою, не є місцем, де відбувається становлення душі певного народу (А КУЛЬТУРА В ДОСТЕМЕННОМУ ЗНАЧЕННІ ЦЬОГО СЛОВА – ОБРАЗ ДУШІ), то чи можна ту дійсність назвати культурою, коли вона втратила не тілько ознаки душі певного народу, а є місцем, де саме й відбувається гвалтовне вивітрення її, замість того щоби відбувалося – таки становлення. КОЛИ ПЕВНЕ МИСТЕЦТВО, СКАЖІМО ЖИВОПИС ЧИ ПОЕЗІЯ, ПЕРЕСТАЄ БУТИ МІСЦЕМ, ДЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ ТЕ СТАНОВЛЕННЯ В ЇЇ СТОСУНКУ ДО ВІЧНОСТИ, БОГА, ВОНО ВМИРАЄ І Є ЧИМ ЗАВГОДНО, АЛЕ НЕ ДІЙСНІСТЮ КУЛЬТУРИ…».
І трохи далі: «… Україна – не Азія і не Східна Європа. ВОНА – ОСЕРДЯ (і не тілько географічне) ЄВРОПИ. Вона – місце найстарішої Трипільської хліборобської культури світу, глибинний зв'язок якої з нашою культовою обрядовістю і всім тим, що з неї постало, нікому й ніколи заперечити чи замовчати не вдасться…», - на тому стояли Хуторяни часопису «Основа».
Монолог митця, уривок другий.
«За той відрізок часу, що я навчався в училищі, а згодом в Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, - двоє педагогів залишили незабутній слід у моїй пам’яті… Вчився в Тараса Драгана, він вів рисунок, а на 1 курсі по рисунку отримував погані оцінки, тоді мобілізував всю свою силу волі, почав малювати усе що потрапляло на очі, під завершення курсу вже мав відмінні оцінки. До Драгана ходив на консультації, а із занять втікав, малював на базарі яскравих персонажів…
Професор Володимир Овсійчук – то духовний вчитель, приносив до нього цілу купу етюдів, він переглянувши, одразу давав мистецтвознавчі визначення. Нас, кілька студентів мало тоді щасливу нагоду вряди – годи спілкуватися з ним до ранку в домашній обстановці, частенько відвідували музеї. Ставили вистави в інститутські роки по творчості – Т. Шевченка, Л. Українки, на історичну тематику, по історії Давнього Риму, Греції. В 1986 - 87 рр. у Львові функціонував КУМ (Клуб українських митців), в Одесі – «Човен». У Львові нас до клубу входило десь до 25 осіб, посеред яких – М. Демцю, П. Сипняк, О. Скоп, В. Ярич…
Був період захоплення творчістю Боннара, Брака, але прийшов момент, - і повернувся до української ікони, то свого роду бойчукізм виплив, тривав рік 1986-й. З усього того увиразнився, уявнився такий малярський «коктейль»… Базові знання потрібні, а інше слід шукати. А ВЕРШИНА ЛЮДСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ – ФОРМУВАННЯ ДУШІ.
Я шаную людей одержимих, як - Демцю, Опалинський… Сам малюю і вчу малювати. Постійно займався езотерикою, студіював Кастанеду. Двадцяте століття мало три енерго – інформаційні хвилі: а). Тібетсько – Гімалайську б). Кастанедівську в). Кабалістичну…».
БОРИС БУРЯК – український експресіоніст, творить в галузі станкового і монументального живопису. Народний художник України. З 2009-го року дійсний член Академічного Сенату Міжнародної Академії сучасного мистецтва (Рим). Виставки його творів відбуваються – від Львова до Польщі, від Відня до Нью – Йорку. Створив власну філософську концепцію, іде в малярстві від глибин національної традиції іконопису. Колір сприймає не як чисту барву, а як складну субстанцію, а субстанція – то незмінна основа всього існуючого, протилежність випадковому і мінливому. По Арістотелю -річ, що існує сама по собі.
Відступ другий.
Найточніше слово яким можна назвати релігію тибетців – ламаїзм. Він відрізняється від буддизму тим, що грунтується на надії і сподіваннях, в той час як в основі буддизму, по їх розумінню, лежить відчай і безнадія. Тибетці котрі добре знайомі з вченням Будди, ніколи не просять – ані пробачення, ані милості, вони просять тільки справедливості…
Вірять в безсмертя душі. У молитві «Ом! Мані падме хум!», буквально перекладається: «Порятунок в радості лотоса!». Глибше розуміння: «Спасіння в самому собі!». Смерті нема, смерть це народження. Померти, означає – народитися в другому житті.
Лама Лобсанг Рампа тлумачить: «Під колесом життя ми розуміємо цикл: народження – життя – смерть – повернення до спіритичного начала і через певний відтинок часу відродження при різних умовах і обставинах…
… Тіло людини купається в різнокольоровій аурі. Досвідчені фахівці по інтенсивності її світіння, яскравості барв можуть визначити стан здоров’я людини, зробити висновок про його характер. Аура – це радіація внутрішнього світлового потоку від астрального тіла, або душі. Після смерті світло затухає поволі: душа покидає тіло і тримає шлях до нової фази свого існування…».
Окремі тибетці володіють навиками левітації і астральних мандрів. Люди втратили дари яснобачення, телепатії і левітації тоді, коли почали зловживати окультними силами в егоїстичних цілях.
Відступ третій і четвертий.
У теперішню добу вивчення природи людини, феномену свідомості, прагнення проникнути в ядро тієї чи тієї культури, спроби співставити звичаї і традиції народів не обходяться без одкровень, які можна віднайти в книжках Кастанеди.
В тому, що люди давнини знали більше аніж ми, сумнівів немає. Фізики, створюючи картину світобудови, виявляють контури своїх космогоній в індійській і буддійській тантрі…
Карлос Кастанеда народився 25 грудня 1925-го року в м. Кахамарка (Перу). В 1948 році вступив до Національної школи витончених мистецтв в Лімі. В 1951 емігрував до США. В 1973 році отримав ступінь доктора антропології.
Богдан Чепурко наголошував: «Діти Сонця (теперішня Перу) заснували країну «Тау – ант – інсуйю». Мовою кечуа ця назва читається як «чотири, з’єднані воєдино, сторони світу» (і світла – Б.Ч.).
Ми не можемо знати, в якій мірі описане Кастанедою відображає давню мексиканську традицію. Припустимо, що радше мова йде про деяке езотеричне світорозуміння, спроектоване на мексиканське тло… Кастанеда багатозначний і багатоликий. «Головний принцип його книжок, - писав про Кастанеду Пол Рісман, - в тому, що досвід – не те, що просто відбувається, а те, що ми створюємо переважно самі. Хоча дуже рідко усвідомлюємо свою творчу роль». У своїх книжках Кастанеда постає перед читачем і як антрополог. Душа людини – цілий всесвіт. Та чому тільки душа? Тіло, згідно Кастанеді, теж володіє здатністю пізнавати…
Сама реальність, що оточує нас примарна. Не варт відноситися до неї з повною серйозністю. Не свідомість створює різні світи. Буття багатолике і хитке. Для містиків таке одкровення не новина. Якщо дивитися на оточуючий нас світ як єдино реальний, залишається тоді звикнути до нього. Інакша справа, коли індивід проникає в нові світи. Тут потрібна рішучість, воля, удачливість, не слід метушитися. Будуть пригоди, незвичайні. Оволодівший езотеричними знаннями досягає просвітлення духу…
Кабала –це духовне, містично – філософське вчення юдаїзму, в перекладі з івриту – одержання, прийняття.У цьому вченні присутні елементи містики і магії (теургії). На Кабалі базуються релігійний сіонізм і хасидизм. В переносному розумінні, - гніт, залежність. А від будь – якого гніту і залежності треба звільнятися, чим швидше, тим краще…
Любомудрствіє від Кастанеди, ламаїзм, у певних проявах відлунюють у живописі видатного митця, але усе це синкретично базується на українському підгрунті, мистецьке явище перетікання проходить крізь українську душу самобутнього живописця зі Львова, - БОРИСА БУРЯКА.
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.
