Пасажирський потяг на хвилинку зупинився на непримітному полустанку. До плацкартного вагону увійшов дядько з чималою сумкою.
- Тут у мене в квитку написано: «місце вказує провідник». То ж де мені сідати? – звернувся до провідниці.
- Та де знайдете.
Дядько повільно посунувся вагоном шукати, де б його сісти. В роздумі зупинився біля купе. Хоча вільне місце було, та компанія не та, на яку сподівався. В кутку біля вікна, з книжкою в руках сиділа худорлява дівчина хворобливого вигляду. Навпроти парубок одним пальцем щось ловив на смартфоні. Поруч в навушниках із закритими очима юнак, в якого ледь-ледь пробилися чорні вусики. Хлопець хилитав головою, чи то в такт руху вагону, чи то в такт музиці.
- Сідайте, місця досить – запросила дівчина, коли побачила, що дядько завагався.
- Дякую – посміхнувся у відповідь. – А ви не могли б пустити мене до столика? Поки добрався до станції, поки дочекався потяга, так зголоднів.
- Будь ласка – дівчина випурхнула із свого куточка.
Дядько забрався на звільнене місце, відкрив сумку і став готуватися до сніданку. Дістав з сумки білу чисту пілочку, розклав її на столику. Потім з’явилися окраєць хліба, кілька огірків, коробочка з під сірників, двійко яєць і нарешті чималий шмат сала. Дістав з кишені ножа, порізав хліб, тоненькими скибочками сало, а потім взявся за огірки. Взяв один, обрізав кінчики, потім розрізав вподовж навпіл. Легкими рухами посік поверхні на обох половинках навкіс в одну сторону, а потім в іншу. Відкрив коробочку від сірників, кінчиком ножа зачепив дрібку солі та посолив посічені поверхні. Склав огірок до купи і енергійно потер половинки одну об одну. І так з кожним огірком.
- Пригощайтесь – звернувся до дівчини, коли закінчив приготування.
- Дякую, але нажаль мені не можна – дівчина голодними очима подивилась на пригощання.
- А ви молоді люди – звернувся до хлопців навпроти. Ті вже давно перестали ловити пальцем та слухати музику і наче ненароком спостерігали за діями дядька.
- Просто так, одне сало? – щиро здивувався парубок.
- Як це одне сало. Ось хліб, огірочки. Що ще треба?
- Ну хоча б гірчичку…
- До речі, давно хотів дізнатися, хтось знає, з чого робиться гірчиця? – ні-сіло-ні-впало спитав юнак.
- Як з чого – здивувалася дівчина – з гірчиці. Рослина така є.
- І ви знаєте як саме вона робиться?! – саркастично перепитав юнак.
- Звичайно. Моя мама садять гірчицю на городі, і самі роблять з неї приправу.
- А як саме? Можете розповісти. Мені дуже цікаво – втрутився парубок.
- Спочатку на кавомолці розмелює зернята, просіює порошок через чайне ситечко.
- А чому не через звичайне? – знову втрутився юнак.
- Ніколи не задумувалася – дівчина була явно збита з пантелику. - Може тому, що порошок маслянистий і буде чіплятися за волосінь. А може тому, що домашня гірчиця довго не зберігається, не більше тижня. Для приготування береться дві-три ложки зерна. Навіщо використовувати велике сито. До того ж мати готують в невеличкій піалі. Спробуйте попасти в неї величезним ситом! – дівчина явно зраділа, що знайшла відповідь на запитання. - Просіяний порошок заливається крутим окропом та добре розмішується поки не стане схожим на пасту. Піала на пів години ставиться в каструльку, в якій на малесенькім вогні кипить вода. Потім дістається звідти, а коли охолоне додають сіль, цукор, оцет, олію. Якщо знаємо, що будуть гості, або хтось попросив зробити, то додаємо куркуму. Тоді приправа стає красивою, яскраво жовтою. А якщо тільки для себе, то який колір вийшов, такий і з’їмо. Потім пересипає отриману масу в спеціальну баночку з притертою кришкою і ставить на кілька діб в холодильник. Там вона стає гіркою та злою. А ще може робити гірчицю по-французьки. Тоді паста робиться майже рідкою і в неї добавляється смажене насіння чорної гірчиці.
- Гірчиця по-французьки… – після деякої паузи мрійливо озвався юнак. – А ще мені подобається сало по-угорськи. Ото смакота! Перець, часник, паприка …
- А бекон, особливо копчений!! Кілька шарів соковитого червоного м’яса, вузенькі прошарки сала та пахуча прокопчена шкурка … - мрійливо ковтнув слину парубок.
- До речі про іноземне сало – втрутилася в розмову дівчина. - Недавно до матері приїжджала в гості її подруга з Америки. Так накинулася на сало! «У вас шо там немає сала?» - питають мати. «Є, але воно не справжнє, якесь пластмасове».
- От то-то й воно – оживився дядько. Він закінчив сніданок і прибирав зі столика. - Ось ви, молоді люди, обговорили тут гірчицю, смак перцю, паприки, часнику, бекон, хоча бекон це м’ясо, американське сало. А яке на смак наше українське сало?
Запанувала незручна тиша. Молодь мовчки дивилась один на одного, сподіваючись, що хтось відповість.
- А яке ж воно насправді – сало – на смак?! – першою не витримала дівчина.
- Аби ж я знав – дядько розвів руками. - Сало є сало – цим все сказано.
P.S. Текст виправлено за зауваженнями Владислави та Автора. В результаті вийшов анекдот. Хай краще так, а не стариковське буркотіння з приводу неправильної молоді.
