Цей день починався, як завжди. Толік збирався в школу. Мамі казав, що зробив усі уроки, збрехав, що добре написав контрольну з укр.мови та тест з хімії на цьому тижні. І замість підручників з алгебри і геометрії клав у портфель порножурнали, клей “ПВА” і сині “Прилуки”. Голі, пишногруді, хтиві дияволиці з обкладинок дивилися на Толіка. Вони не соромилися показувати свої цицьки й розставляти ноги на публіку. Не соромився й Толік, адже півшколи потайки переглядали порножурнали, заходили на порносайти, казали, що вони цього не роблять батькам і вчителям, але щодня запізнювалися на якийсь урок. Вчора вчителька англійської помітила, що півкласу, начебто корова злизала, і це вже була система. Класний годинник тікає, необхідно пояснювати нову тему: “Презент Індефініт Тенс”. Пофарбована-кнопкогрудка, як прозвали її учні класу, почала перевіряти список учнів. Курноса окуляричка виявила, що нема шкільного хулігана Толіка на прізвисько Рило, Сергія Пердулька, гладкого двійочника і смердюка, десь подівся Антон Коська, прозваний Косим, через незграбну ходу; не було Ніночки-лизунки, яка смоктала льодяники на уроці, а після уроків заходила із гуртом однокласників до вбиральні, й смоктала не льодяники. Чогось не було Танічки-Ботанічки! Коли практикантка з дулькою на голові сказала цю фразу, увесь клас аж підскочив, дивуючись. Легені 26 учнів втягнули повітря так, наче втягували дозу кокаїну в ніздрі. Всі оглядалися. Танічка-Ботанічка, призерка олімпіад з математики, історії та географії запізнювалася. Пліткарки 11-ого класу перешіптуватися й підсміювалися. Аж тут з’явилася вона. Чемно постукавши і отримавши схвальне вчительське запрошення, у клас увійшла Ботанічка. Дебела, в акуратно випрасуваній формі. Вона сяяла, як новорічна ялинка. Учні запідозрили, що вона втюрилася. Сувора учілка англійської запитала, де решта неуків? Танічка-Ботанічка навіть не розчула питання. Із вух у неї стирчали банани, себто навушники. Вона слухала Брітні Спірс на повну гучність, американську поп-ікону в їхній львівській школі. Всі дівчата в класі аж пищали, коли слухали пісні блондинки й дивилися кліпи. Всі дівки хотіли мати таку гладеньку шкіру, такі перса, простакувату зачіску в дві косички, такий сексуальний та мелодійний голосочок. А ще так само стрибати й рухатися, як у її кліпах. Найбільше всім подобався кліп Брітні Спірс, де вона грає школярку. “Бейбі ван мор тайм”. По телевізору, радіо крутили цю пісню безліч разів. Зараз Танічка намагалася копіювати поп-ікону. Пробувала бути розкутою. Вдягнула напівколготи, зробила дві косички, натягнула недовгу спідницю. І ось вона йшла повз одну парту, іншу, третю, десяту. Танічка-Ботанічка помітила, що Олька-Веснушка на передостанній парті, вся вкрита веснянками, як собака-далматинець, теж зробила косички. Танічка зустрілася поглядом із Олькою, Ботанчіка побагровіла, з її маленьких прищиків-гнойовчиків от-от мав вискочити гній на Ольку. М’язи шиї та голови натягнулися й випиралися. Танічка чогось подумала, що тільки вона мала право бути Брітні Спірс в школі, жаба її задавила. Танічка завше ходила із задертим догори носом. Батько високопосадовець у львівського обласній державній адміністрації, старий рухівець і сопун. Мама - директор кондитерської фабрики, комуністка й цукерколігархиня . Їхній альянс був вигідним для всіх. Батько просував інтереси фабрики в ЛОДА, мама постачала смачненьке усім дружинам і коханкам високопосадовців ЛОДА. Товста й незграбна королева шоколаду, тьотя Пончик, як спочатку прозвали її робочі фабрики. Подружжя сопуна й товстухи майже ніхто не бачив разом, чи вони жили вдвох, цього ніхто не знає. Він сидів на всіх сесіях й сопів, вона не вилазила зі своєї фабрики.
Їхня доця Ботанічка зараз хотіла розірвати Веснушку. Вона накинулася на неї. Полізла до косички, хотіла вирвати її з коренем, як бур’ян із городу. Вхопила Ольку за косу й різко смикнула вниз. Олька не втрималася, впала на підлогу. Танічка потягнула за коси Ольку до вікна. Всі здивувалися, але не подавали виду. Ботанічка, то доця багатіїв, і вони могла робити з будь-ким що їй заманеться. “Ах, ти сука Веснушка! Тут тільки я Брітні Спірс! Мій тато партієць, а мамка директорка шоколадної фабрики. А ти хто така? Селючка з Винників”, — кричала на неї Танічка, б’ючи по обличчю руками. Олька почала рюмсати, її зав’язані косички ледь трималися на голові. Танічка виривала її патли, кидаючи на підлогу. Ботанічка хотіла викинути її з вікна. Учні злякалися, дехто обертався, вдавав, що обурювався, всі інші заспокоювали обурених. Всі боялися товстої тьоті Пончик, її грізного погляду. Коли вона виступала по телевізору, рекламуючи свої шоколадки, з телевізора на всіх дивився Гітлер у спідниці. Пончик розмахувала руками, кричала, стукала по трубах у цеху і могла запросто вдарити перехожого робочого, якщо бачила на його одязі сліди шоколади. Одного разу навіть слиною забризкала камеру й оператора під час запису реклами. Коли їй підносили готові батончики, Пончик жерла їх, як свиня жере їжу з корита. Із шоколадною фізіономією у камеру кричала: “Львівський шоколад – найкращий! Він робить людей щасливими! Тонни львівського шоколаду моєї фабрики “Марія” течуть у роти школярів, пенсіонерів, домогосподарок, студентів, бізнесменів. Він бульбочеться у їхньому животі, осідає на деснах, люди пачкаються ним свої руки, одяг, руки, ноги. Він уходить у кров і плоть львів’ян. Скоро люди будуть їсти тільки шоколад. Не бульба, не морква, не хліб, не масло, ніяка інша річ. Шоколад буде входити і шоколад буде з них виходити. “Марія” – це ваша мрія. Ви не повинні мріяти про авта, жінок, квартири, дачі, ще якусь фігню. Ви повинні мріяти тільки про “Марію” – це справжній львівський шоколад ”. Після цього їй акуратно витирали рота працівники, яких вона била під час реклами. Запльований оператор настільки розсердився на тьотю Пончик, що втік разом із камерою в студію. Обтираючи обличчя в офісі, думав про помсту. Уже перед випуском реклами запевнив керівництво, що змонтував відеофайл супер-пупер. Тьоті Пончик він сказав те саме, і вона навіть забула, що він так якось швидко зник, не взявши їх фірмових цукерок. З легкої руки оператора, у маси пішло гуляти відео, де в кінці жирними чорними літерами, було написано: “Марія – це ваша Марія”. І оператор залишив усе те, що треба було видалити: матюки, повтори, паузи, затинання, побиття працівників, шоколадний рот Пончика. І в кінці підпис – Тоьтя Пончик. Ця реклама не викликала відразу у львів’ян. Після цього Пончик хотіла відірвати яйця журналісту-оператору, але коли побачила стрімкі темпи продажів шоколаду, то зробила його своїм позаштатним консультантом. Львів’ян чомусь приковувала до телевізора ця чокнута баба, яка оре на весь екран про шоколад, із шоколадним ротом і б’є лінивих та обжерливих робітників фабрики. Коли містяни підходили до кіосків, то запитували у продавщиці шоколад Тьотя Пончик. Продавці спочатку губилися, й не знаходили, що відповісти. Потім містяни переказували рекламу “Марія”, яку бачили на екранах ТВ і продавці якось допетрували, що йдеться саме про “Марію”.
Учні не хотіли чіпати Танічку, бо шоколадна фабрика “Марія” постачала в школу свіжі смаколики. Раз на день усіх збирали, давали молоко й солодощі від “Марії”. Всім було байдуже до Ольки-Веснушки-далматинця, ніхто не хотів втрачати шанс поласувати свіжими шоколадними виробами щодня. Танічка гепала Ольку об батарею, а та і не пручалася. Вже була синя, закривавлена й напівлиса. Іншу кіску вона хотіла відрізати манікюрними ножичками. Але на галас збіглися усі вчителі. Сциклива- кнопкогрудка,вчителька англійської мови побігла в кабінет директора. Директор прибіг і відтягнув злу Танічку від непритомної Ольки. Забрав у кривдниці ножиці, якими та намагалося колоти ноги і руки стражденної, й повів до себе в кабінет. Усі учні вийшли. У клас зайшла гоп-компанія. Веселі, безтурботні, накачані позитивом і клеєм ПВА, після мастурбації вони сіли за парти. В класі майже нікого не було.
2 розділ
Інцидент у школі не набув розголосу. З Танічкою поговорив директор. Він подзвонив мамі, тьоті Пончику, щоб та заспокоїла дитину. Пончик, яку відривали від переговорів на мільйони гривень з інвесторами, голосно обматюкала директора так, що аж трубка розчервонілася. Танічка слухала це все й сміялася. Директор знітився, похолов. Урешті Пончик припинила свій словесний потік нецензурщини, попросила передати слухавку доці. “Мам, це вона, ця лахудра вдяглася, як Брітні Спірз. Я не витримала й хотіла повідривати їй ті всі патли”, — почала жалітися донька матері. Мама розчулилася й абсолютно безжалісним тоном запитала, чого ж вона це не зробила? Танічка відповіла, що директор завадив. Пончик пригрозила директору звільненням. Сказала, що у чоловіка є широкі повноваження у ЛОДА. А ще він любить попивати віскі Джек Деніелс разом із Міністром освіти на рибалці. Директор весь поблід, він був не такий старий, але після розмови з Пончиком декілька волосків на його голові посивіли. Він сказав, що все владнає. Відпустив Танічку на уроки, а сам набрав лікарню, куди завезли лису Ольку. Від побоїв і стресу в неї стався інфаркт, інша частина волосся відпала у кареті швидкої. Що сказати батькам директор з сивими волосинками на голові не знав.
Гоп-компанія перед конфліктом Танічки й Ольки зайняла туалет на четвертому поверсі. Пердулька поставили на шухер. Його цибульний запах із рота відганяв усіх, хто хотів попісяти перед уроком. Ті, хто ж був наполегливим стояли до кінця, дехто тримався за причинне місце й підскакував. Десять людей – від первака до десятикласника – чекали поки відкриються двері пісюльного раю. Десять сечових міхурів нудилися перед випорожненням. Десять пар очей дивилися на готичну стрілку годинника, який висів на вході-виході з довгого шкільного коридору. Цей годинник тікає, як великий Біг Бен. Стрілка старого годинника на циферблаті повільно лізла вгору, до дванадцятої, коли ставала на цю позначку, то луна роздавалася всюди. Вся школа здригалася від цих ударів годинника. Він бачив усе: війни, дитячі забави, кров, національну ворожнечу, тупих дітей і ботанів; стрілка бачила наркоманів, курців, забіяк і пройдисвітів. Та стрілці начхати на фізіологічні потреби учнів 180-ої школи, й усього того, що вона бачила до цих десяти сечових міхурів, їй треба весь час бігти й не спинятися. Вона така невгамовна й непосидюча сповіщала, що треба вже йти в клас. У запасі було лише кілька хвилин. Хтось строчив смс у телефоні, писав повідмлення в Фейсбуці, але ніхто так і не дочекався, бо стрілка вдарила 12 і всі розбіглися по класах.
Розбишаки із одинадцятого класу здивувалася розповідям про Танічку й Ольку. Танічка була гордою, статусною, неприступною, зверхньою. Але щоб бити когось у класі, про таке не було мови. Гопи подумали, що Веснушка просто увела хлопця Танічки. Усі в класі тащилися від Мирона-Гандона. Стрункий, напарфумлений, завжди охайний, правильно балакає, відмінник. Тато його боксер, а мама стриптизерка. Хоч він і був красивим, та дуже лінивим. Дівчата писали замість нього домашні роботи, у його зошитах можна було знайти почерки всіх однокласниць. Вчителі читали його домашні завдання й крутили носом. Всі розуміли, що він пестунчик, обранець публіки, що його краса й шарм давали змогу тримати всіх у полі свого зору. Вишуканий, елегантний, підтягнутий Гандон був улюбленцем не тільки школярок. Мама, яка трусила цицьками перед львівськими бізнесменами та депутатами, втягнула його у свій бізнес. Мирон-Гандон після маминого виступу ходив і питав у товстосумів, чи не хотіли б вони собі його цю дівчинку на сцені, його мамку, на одну ніч. Спектр послуг дуже широкий: від орального сексу до БДСМ. Якби вони дізналися, що стрункий молодий чоловік, у чорній куртці із світлим волоссям, з обличчям янгола, то її син, то вони б не захотіли її замовляти. А так, Асінька – це так звали його маму, домовилася з менеджером львівського клубу “Поблядушки”, що син буде її секс-агентом. Звісно, з кожного замовлення клуб і собі щось мав. Про таємне життя Мирона Гандона ходили легенди в школі, які не були ні правдою, ні вигадкою. Як казав Будда, що істина десь посередині. Але буддистські приписи не стосувалися Мирона-Гандона. Інколи його мамаша сама спонукала синочка займатися проституцією. “Мироне, тобі вже скоро 16! У цьому віці я вже стояла на трасі. І всі дальнобійники, які їхали на Польщу чи в Чехію, в’їжджали у мою пизду в Україні і зі сраки виїжджали в Європу . У день я могла заробити до тисячі долярів. І чого ти сидиш у тій школі? Якого хера? ”, — говорила вічно побита й обкурена Миронова мама. А той не знав, що відповісти, ходив собі школу, а після уроків працював у стрип-клубі, продаючи свою маму.
3 розділ
Після того, як уся компанія 11-класників понюхала клею на закинутому львівському горищі, Толік вирішив, що треба якось погеройстувавти. Він давно мріяв це зробити. Ще з 6 класу, коли Стефанія Климентіївна напосілася, щоб він вивчив “Заповіт”. Кожного разу на укрліті Толік вичавлював із себе його рядки. Його мучили страхи, бив озноб, піднімався тиск, коли стояв біля дошки. Хлопець тоді не розумів, чому має вчити рядки цього Шевченка, чим цей вусатий у папасі такий крутий, що його спітч треба зубрити напам’ять і розказувати на уроці? Так пафосно усім заявив, що він це зробить. Бо має особисту помсту на пророка, проклинає його ще із шостого класу. Толік підпалить клас Софії Климентіївни, позриває всі портрети Шевченка, якими був обвішений кабінет божевільної. Толік настільки розходився, на нього напала така гарячка, Толік сказав, що сплюндрує і надзюрить на пам’ятник. Всі зареготали. Навіть гладкий Пердулько, дуже сором’язливий та негорівкий, і той засміявся. Пердулько завжди запізнювався, а коли приходив, то Толік заклеював йому рота скотчем або ізолентою, щоб не смерділо, та бив по пузу руками. Підійде до місця биття, як стисне кулак, як засандалить по гладкій шкірі Пердулька, так той падає і корчиться від болю. Інколи Коська або Рижий, коли нанюхаються клею або після пива, бувало теж можуть його скрутити та дати під дих кілька разів. На чорній ізоленті Толік писав фломастером фрази типу: “Пердулько часниковий”, “Свиня пузата”, “Пердулько-сирулько”, “Пердуля-гамнюля”. По недіялих, на свята вони робили дірку і по черзі мочилися у рот Пердулька, а потім Толік здирав ізоленту з рота Пердулька. Той кричав од болю, і коли розкривав рота, то Толік намагався засунути цю ізоленту йому в пащу. Руками закривав її, а Пердулька брали судоми в горлі і він намагався виблювати все. Толік любив декілька хвилин так стояти і дивитися, як морда Пердулька червоніє, той корчиться в судомах, а потім відпускати руки. Й ізолента разом із блювотою виходили із Пердулька.
Зараз Толік взагалі озвірів. Миттю підбіг до нього і вдарив по обличчю рукою. Кров заюшила на писку. “—Ти – падло товсте! Ще будеш сміятися з мого пляну?!” – несамовито крикнув Толік на Пердулька, який закрив рукою обличчя і почав рюмсати. Кулаком Толік ударив по маківці. Ще раз, ще раз, ще раз. До них підійшла Саша, грузинка. У неї були чорні очі, чорне, як смоль волосся. Вона підійшла до них і перегарним голосом крикнула на Толіка. Той здригнувся, опанував себе й відійшов на своє коронне місце. Своїми товстими руками Саша обхопила голову Пердулька, й почала цілувати маківку. Дістала з кишені носовичка, й підтерла ним носа Пердулькові. Той заплаканими очима подивився на свою рятівницю, хотів обхопити її стегна та поцілувати руки. Але Саша сама почала шукати його рот, але коли торкнулася своїми губами — очманіла від запаху цибулі, змішаного з кров’ю. “Фу! Пердулько! Коли ти вже навчишся чистити зуби або не їсти цей часник”, — відразливо пролепетала товста грузинка й сіла на своє місце в підвалі. Пердулько заспокоївся і сів на своє ганебне місце.
Компанія збиралася у старому й закинутому львівському підвалі. В нього свого часу розстрілювали бандерівців, а тепер тусувалася міська гопота й дрібні хуліганчики. Гоп-компанія збиралася в двоповерховій закинутій будівлі, на околицях Львова щотижня. Обговорювали вчителів, нові хіти “Металліки” та “Пінк Флойд”, нову порнуху. Толік курив траву, яку йому постачав учитель математики. Вони часто зависали з ним після уроків на горищі, ходили по львівським борделям. Вчитель замовляв дешевих повій для Толіка, адже не мав власних дітей, тому вважав Толіка за сина. Часто Толік хвалився, яку він кралю поставив раком, яку дер своїм пенісом. Усі, хто слухали його дико заздрили. Після розповідей про сексуальні походеньки, й трави, Толік, Коська, Рижий почали чіплятися до дівок. Дівчатка пищали, кричали, бігали по приміщню. Від того вереску здригалися стіни закинутої будівлі. Утрьох вони брали й насильно роздягали дівок, трахали їх і лупцювали. Агресія і насилля правили свій бал на закинутому горищі, на львівській околиці. Знеможені й побиті, під кайфом дівчата втікали по своїх домівках, кличучи на допомогу. А хлопці далі пили горілку, розмовляючи про свої подвиги.
4 розділ
Толіку закортіло шоколаду. Не тьоті Пончика, а свіжого шоколаду. Він задумав похуліганити в Львівській майстерні шоколаду на вулиці Сербській. Туди часто завалювали школярі після нудних уроків. Могли стирчати годинами, попиваючи каву з маленькими шоколадними бомбочками, тринькаючи кишенькові гроші. Школярам тут подобалося. Затишна кав’ярня на двадцять столів, тонкі сільські продавчині з львівських околиць, які пахли парним молоком і коров’ячим навозом. Шоколадна стеля, крісла та столики Вночі чотириповерхова будівля світилася, як новорічна ялинка. Улюбленою забавою гопів було садити Пердулька на дерев’яні поручні і спускати вниз. Старий охоронець щось там бурмотів, що вони поламають усе тут. А вони посилали його на три літери й не зважали. Пердулько ліниво, сантиметр за сантиметром ковзав по дерев’яним поручням, доки своїми яйцями не вдарявся об дерев’яну загорожку. Його яйця билися об дерев’яний чотирикутник, він падав головою вниз і всі реготали. Пердулько тримався за причинне місце і часниково матюкав усе навколо. Толіку завше дуже кортіло залізти голим в одну із шоколадних ванн, розміщених на будівлі. У цю ванну він хотів залити розтоплений чорний шоколад з мигдалем і лісовими горіхами, молочний шоколад з банановою та малиновою начинкою, додати туди тафлі . Толік хотів, щоб Ніна-Лизунка залізла з ним у цю ванну й смоктала його кінець. Вони б їли шоколад і насолоджувалися один одним, вона б засмоктувала його пісюн разом із тафлями та чорно-молочним шоколадом.
Толік нічого не сказав гопам про свою затію. Вони,як завжди, спустили Пердулька вниз по сходах. “Я ще тут залишуся. Ще маю справи”. Всі здивовано подивилися на нього, але ніц не відповіли. Компанія розповзлася по хатах, а Толік повернувся на свій столик і ще замовив собі чорний шоколад із мигдалем, та чашечку гарячої пінної кави. Толік вичікував, поки останній клієнт піде з майстерні шоколаду. Як на зло, сьогодні у менеджерів клінінгової компанії був корпоратив. Сільські двійошники і забіяки вирядилися у шикарні костюми, гучно реготали із цицькастими повіями, співробітницями цієї компанії. Замурзані, небриті, матюкливі та хтиві, так хтиво мацали дівок, що й Толіку захотілося одненьку. Співробітники цієї компанії, то танцювали, то виходили парами в туалет. З туалету лунали звуки, сміх та перша буква алфавіту 10-20-30… разів. Толік уже забув про молоток та викрутку, яку взяв із собою. Хлопець уже хотів узяти якусь баришню й піти з нею в туалет, але до нього підійшла офіціантка. Повідомила, що скоро заклад зачиняється, й потрібно буде йти додому. Толік покірно кивнув головою й зробив вигляд, що допиває свою каву. Офіціантка повернулася й пішла на перший поверх. Толік уже знав графік роботи офіціантів, сьогодні в четвер, на нічній зміні була лише Оля. Непомітно підкравшись, Толік упівсили вдарив Олю по голові молотком, дівчина впала і всі стакани попадали на підлогу. Швидко переступивши знепритомнілу дівчину, Толік розбив декілька вітрин та поскладав усі шоколяди в торбу. Глянув угору, а там гриміла музика й веселилися менеджери, яким було байдуже до всього. Надягнув маску тигра, взяв мішок на плечі й побіг з майстерні шоколаду.
5 розділ
Оля нічого не пригадала. Хоч Толік ударив її не так сильно, в лікарні вона не змогла назвати прикмет нападника. Компанія менеджерів була настільки вгашеною, що нічого не пам’ятала. Один менеджер згадав, що бачив якогось хлопця, котрий побіг за офіціанткою, але після 5 літрів випитої горілки, вже нічого толком не пам’ятав. Толік швидко побіг містом, вночі його майже ніхто не помітив. Як тільки він добіг до закинутого горища, відхекавшись витер піт із чола. Акуратно вийняв усі шоколядки, цукерки, шоколадні бомбочки. Дещо вже розплавилося на дні, дещо Толік з’їв на місці, а все інше заховав у надійному сховку. І маску також. З приємною і задоволеною фізією пішов додому. Вдома на нього ніхто не чекав. Була субота й батьки поїхали на дачу. Толік відчув сморід від котячого лайна, по квартирі було розкидано блювотиння. Уже декілька місяців його сім’я переживала це страхіття: кішка захворіла на рак і доживала останні дні. У Толіка виникла безумна ідея, а саме – допомогти котові піти з цього життя. На кухні мама залишила м’ясорубку, не встигла приготувати вечерю й відклала фарш на столі. Толік відсунув миску з фаршем, порився в шухлядах і дістав нову каструлю. Обернувся й пішов шукати кота. Барсік увесь худий, померклий, ледь пересувався, вже нічого не їв, тільки спав. Толік акуратно взяв кота, який на хвилю продер очі і знову впав у дрімоту. Кіт уже здогадався, що хоче зробити Толік, якимось шостим відчуттям збагнув, що йому капець. І почув шум м’ясорубного мотору. Толік засунув спочатку хвіст, який почав закручувати кота, потім пішов тулуб, лапи. Ліва лапа кота не заходила в м’ясорубку, тож Толік вирішив взяти штовхачку, довго штовхав лапу із частиною хрбета. Кров бризнула його в обличчя. Кіт прокинувся, коли вже більша частина його тіла була перекручена, й дико заволав на всю кімнату. А потім шия, котяча морда пішли під ніж. “Фух! Нарешті впорався”. Толік вимкнув мотор, перевів погляд на гімноподібну масу в каструлі. Йому чомусь згадалися шкільні уроки історії, про первісних людей. Вчитель історії казав, що по людських та тваринних нутрощах первісні люди вгадували погоду, чи будуть щедрі врожаї, чи буде в них гарне полювання на мамонтів. Толік гидився цієї гімносуміші, але захотів погадати на ній. Як це зробити? Він придумав вилити це все через вікно. Гадав так, якщо вона впаде на голову якомусь чмирю, то Ліза із сусіднього класу, яку він палко хотів трахнути, не переспить з ним, якщо дівчині, то переспить. “Переспить чи не перспить?”. Пробурмотів Толік собі під ніс. А котячі кишки, серце , сечовий міхур, лапки, вушка, мордочка, кігтики полетіли на лису голову його сусіда, качка Андрія. “Блядь!!! Не переспить”.
Ярослав Карпець
