Попри те, що Артур одразу й назавжди вражав людей неперевершеним занудством, ніколи не можна було просто взяти й відключитися від нескінченого потоку свідомості, яким він задовбував кожного, в кого бракувало духу утекти або застрелитися ще на перших стадіях знайомства. Насправді, з ним завжди треба бути насторожі, адже щось несподіване, таке, що безпосередньо вас стосується і віщує біду саме вам, підступно заховувалося в однорідну масу балаканини про соціалізм та капіталізм. Так сталося і цього разу, але, на щастя, Сашко, навчений багаторічною дружбою з цим шляхетним революціонером, не ловив гав. Звісно, він не міг відмовити товариша від його зловісних намірів, бо, на відміну від своїх жертв, Артур не мав нагальної потреби дослухатися до співрозмовників, а ще завжди виконував свої обіцянки-погрози. Та принаймні Сашко не був заскочений зненацька, коли наступного ранку о п'ятій годині, у двері подзвонили, і за мить до квартири сунув Артур, а через його плече, сором'язливо посміхаючись, визирали бородаті привиди Маркса та Енгельса. Всі ці безрукі невігласи хотіли на риболовлю разом із Сашком. Вдавано й лицемірно піклуючись про формування Сашкової правильної політичної позиції, Артур завчасно попередив, що їде з ним, а якщо вже він хоч словом прохопився про складання компанії, то обов'язково її складе. Звісно, розподіляючи снасті кишенями й відділеннями рюкзака, Сашко ходив чорніший за хмару, і потім у машині, ввімкнувши гучну музику, відчував садистську насолоду, спостерігаючи, які перешкоди доводилося долати цьому одвічному студентові, аби крізь дзижчання несамовитої скрипки якогось французького модернового психопата, донести свою думку до аудиторії.
- Наше суспільство робиться дедалі більш жорстко поділеним на класи в той час, як кваліфікація чи особисті навички втрачають колишню значущість. От скажімо, якщо на вузькій доріжці зустрінеться погано вдягнена доросла людина й група мажорних підлітків... Раніше молодість поступилася б дорогою зрілості та досвіду, тепер, швидше за все, лайдаки, аніскілечки не замислюючись, відштовхнуть бідолаху геть. Ти взяв мені вудочку?
- Так, - миттєво відреагував Сашко, який завжди був насторожі.
- Карл Маркс казав... - безжурно вів своєї Артур. Так тривало й у лісі, коли розпаковували речі, й на березі річки, на м'якому прохолодному пісочку. Від політично безграмотних мух ще якось можна було відмахнутися, від Артура — ні. Спочатку Сашко хотів вести його до безнадійно-безрибної, а через те й безлюдної місцини, але, розміркувавши, згадав, що, з горем, як і з щастям, завжди ліпше йти до людей. Тож ідеї революції мали бути донесені, разом із цим розхристаним дивом, що впевнено затинаючись на кожному горбочку та перечіпляючись через кожний корінчик, ні на мить не стуляло пельку, до групки знайомих рибалок. Бідолахи сиділи біля лагідної водички, мрійливо споглядаючи обрій і не здогадуючись, що біда вже наблизилася впритул. Пташки, що завжди довірливо й безтурботно щебетали людям, дивилися на Артура з похмурою ненавистю, й пісня їхня дихала невловимою погрозою.
Доки Сашко ручкався зі знайомими, Артур виступав, і коли засунув йому до рук вудку, попередньо проробивши усі маніпуляції з лескою, гачками та мотилем — Артур пропагував, і навіть, коли, всівшись на розкладний стільчик, спробував медитувати, Артур плескав і плескав, і ще плескав язиком.
- Твій друг не міг би розмовляти тихіше? - нервово сказав дядько у теплій шапочці. Він страждав на головні болі, від яких рятувався на природі, і взагалі, здавався надто вразливим.
- Це Артур, - відповів Сашко так, ніби це все пояснювало і безнадійно знизав плечима. Дивно, але громада, здається, все зрозуміла.
- Друзі! Вільні рибалки! - вигукнув Артур, театрально змахнувши в повітрі вудкою, але далі знову збився на монотонний речитатив, через що один непитущий товариш дав непорушну клятву нажлуктитися горілки, якщо пощастить вибратися звідси живим.
І раптом, сталося диво. І з огляду на нікчемного мотиля, це було справжнє, нерукотворне диво, божественне втручання. Вудка ніби ожила в руках агітатора, і всі спочатку подумали, що з ним просто стався епілептичний напад від ентузіазму або нарешті подіяла повільна отрута, підсипана матір'ю до синового супу. Та глянувши досвідченим оком на сильні колообразні рухи лески над поверхнею води та на якісь ще одному йому відомі прикмети, рибалка-ветеран закричав:
- Щука!
- Тут немає щук! Це неможливо! Та ні, не може бути! - загомоніло товариство, кидаючи все й поспішаючи до Артура.
- Розумієте, в капіталістичному світі відбувається прикре відчуження людини-виробника від продуктів його праці. Маркс каже, що мерзенні капіталісти надурили робітника примарою щасливого життя через ненаситне, нескінченне вживання...
- Маркса тобі в печінку! Тягни мовчки. Та не тягни ти! Господи... - стогнали рибалки, хапаючись за голову, - Зірветься ж! Та він же геть безрукий! - а тоді раптом знову пожвавлювалися, - Дай їй прочуханки! Тягни її, стерву, тягни її, капіталістичну гідру...
Артур залишався цілковито спокійним впродовж усього тривалого, нервового й болісного процесу, що ледь не занапастив бідолашних професіоналів. Якби риба зірвалася, він і не звернув би на це уваги, та вона не зірвалася. Витягнувши велетенську щуку на берег, Артур трохи здивовано подивився на неї, на свої руки, на Сашка, знизав плечима і сказав:
- Це ж треба... - і, доки ледь притомне від здивування, зачарування та заздрості товариство роззявляло роти, заходився читати з пам'яті цілі уривки з “Капіталу” та “Маніфесту”. З позицій гуманності, рибу треба було якнайшвидше оглушити, та сьогодні чомусь ніхто не наважувався брати до рук важкого, тупого предмета, й вона ще довго вдивлялася в очі присутніх, благаючи позбавити її від жахіть імперіалізму.
Того разу ніхто більше нічого не впіймав. Попри те, що до дванадцятої години всі присутні суттєво підтягнули знання з політекономії та інших, не менш корисних та актуальних дисциплін, люди раділи можливості здихатися свого лектора. Сашко змилувався над ними, вирішивши, що на сьогодні з них досить. Тому, розпрощавшись із чоловіками під громи революційних промов, просто витягнув з Артурових рук вудочку й повернув його обличчям до лісу. Проте, коли йшли до машини, Сашко зловтішно посміхався: навряд чи хто з рибалок спромігся розчути в суцільному потоці політінформації Артурову погрозу невдовзі повернутися. А він свої погрози завжди виконував.
