Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2513
Творів: 45344
Рецензій: 88730

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Космонавт

© Олександр, 12-04-2018
Вжжж, пі-біп!
Так, машина завантажена - рушаймо.
І байдуже, що попереду кущі та купа землі - мій самоскид якщо не об'їде, то з розгону точно проскочить її. Навіть якщо зламається - теж не біда, - я зранку каші поїв, отже, як говорить татко, став сильніший і свою вантажівку на руках перенесу. Тим більше, що це недалеко - всього декілька кроків. Звичайно, я міг би покликати на допомогу, але навіщо? Тато й так заморився, он яку глибочезну яму викопав. Купа вийшла ого-го - мене навіть не видно із-за неї. Мама, коли прийшла їсти кликати, навіть розхвилювалася:
- А де це Сашко? - питає. - Щось не видно його?
Тато зиркає в мій бік та усміхається:
- Хто його знає, тільки-но тут був.
Але ж мені за купою не сидиться, то ж вискакую та гукаю:
- А ось і я!
- От, шкідник, налякав! Мийте скоріш руки - обідати вже на столі.- Після легенького запотиличника вона витирає мені носа, скуйовджує волосся на голові.-  Швиденько, борщ охолоне.
Та йде до хати.
- Борщ - це добре. Без борщу нема обіду,  а якщо ще й сало та часник до нього! - Тато усміхнувся.- Сашко, чув, що мати казала? Розвантажуй свою автівку, пішли заправимося. - Батько відкидає недопалок, піднімається з колоди, на якій відпочивав, обтрушує штани.
- Тату, я ще трохи. Ось це відвезу й прийду. Сідайте без мене.
- Дивися, бо доїмо борщ і до миски з варениками доберемося - будеш після нас витрішками давитися.
Тато вже завертає за ріг будинку, і що він каже далі, не розібрати.
Мені їсти не дуже хочеться - набагато цікавіше спостерігати як маленька купка глини на очах виростає  і здається невдовзі стане горою.
***
Тато копав, а щоб я не заважав йому, дозволив мені перевозити грунт трохи вбік, під вишню.
- Ось, - каже, -  роби собі нову купу тут. Бери самоскида й уперед - я викидатиму, а ти тягай потроху. Дивися тільки, близько до ями не підходь - бачиш, мене вже не видно, а тебе й поготів, якщо гепнешся сюди. Зрозумів?
Я обережно зазирнув донизу - ще б не зрозуміти: тато здавався таким малим. Стоїть, усміхається, чекає, поки дядько Дмитро відра опустить, щоб наповнити їх глиною.
- І навіщо така глибочезна яма? - питаю у батька.
- Як це навіщо? Де ж ти бачив неглибоку криницю? Чим глибша, тим більше води влізе в неї та й прохолодніша вона влітку буде.
- Що ти малого дуриш? - втручається дядько. - Думаєш, як йому всього чотири роки, то можна говорити, що завгодно? Хіба це криниця? Це скоріше басейн. Криниця - вона з джерелом, а тут такого й близько немає.
- Звичайно, там де ми зараз беремо воду, справжній колодязь, з журавлем,- відповів тато. - Але ж визнай - ходити по воду півкілометра в один бік не дуже зручно. Можливо тому багато хто в селі копає такі басейни - привіз від криниці трактором повний бак і на півроку води вистачатиме - їжу зготувати, і худобу напоїти. Але ж малому скажи про басейн, то він на вагани з водою подумає, що мама зранку ставить на сонце, а в обід качки, чи дітлахи в них талапаються - в залежності від того, хто перший туди дістанеться. Тягни краще відра - повні вже, на тебе чекають.
Дядько Дмитро лише сьогодні прийшов допомагати. Тато спочатку копав сам, але коли лопатою викидати з ями стало незручно, то покликав на допомогу свого молодшого брата. Батько накидав відра, дядько мотузкою тягав догори й викидав на купу, а я збоку автівкою шлях протоптував від загальної купи до  своєї.
Вжж-вжж. Пі-бі-біп.
***
Дядько годину тому пішов додому, худобу годувати. Тато сидів на колоді, смалив цигарку й спостерігав, як я маневрую поміж кущами.
- Сашко, а ти вірша запам'ятав, що ми вчора з тобою вчили?
- Якого вірша?
- Про Ониська.
- А, оцього! Звичайно запам'ятав. Він же простенький.
- То розкажи.
Я саме завантажив самоскида, задки тяг його за мотузку, тому, не відволікаючись, почав декламувати:
- Вниз по східцях, тупу-тупу
Ніс Онисько миску супу.
Мама каже:"Не впади,
Обережненько іди."
"Не впаду, - каже Онисько, -
Бо я держуся за миску."
І тут під мою п'яту попав корінь вишні, я зачепився за нього й завалився набік, заодно перевернув і свою автівку з глиною.
- Ось бачиш, якби це була миска з супом, то може й не впав, - засміявся тато.
- Воно так, але ж я не Онисько, - відповів батькові, струшуючи землю з трусиків.
Тут саме підійшла мама, позвала обідати. Батько пішов, а я залишився.
***
Вжж-вжж. Пі-бі-і-іп.
От такої! Не зчувся, як нога спорснула по краю ями, і я, не втримавши рівноваги, гепнувся на саме її дно. Батько перед цим накопав там глини - щоб потім тільки накидати в відра, - тому приземлення було майже безболісне. Звичайно, що сідницям дісталося, та й сам факт падіння злякав мене.
- Ма-а-мо! Ой-йой! Я вби-и-вся! - закричав я щосили з дна майбутньої криниці-басейна.
Мабуть, мої крики були дійсно дуже голосними, тому що невдовзі зверху почулося мамине:
- Ой, божечко! Аксентію, біжи-но скоріш сюди...
- Чого ви тут репетуєте? - майже відразу пролунав поряд батьків голос.
Крізь сльози я бачив, як нагорі він витирав вуста - мабуть, після борщу,- відганяв матір від ями, щоб не заважала, потім нахилився, придивився та спитав:
- Кістки цілі, рухатися можеш?
Я кивнув головою.
- От і добре. Якщо кричиш - значить живий. Вилазь по драбині, космонавт. Добре, що ти її не зачепив, коли падав, інакше б волав гучніше.
Батькові слова подіяли на мене заспокійливо. Я розтер сльози по щоках, намацав щабель драбини й потихеньку подерся догори...
***
Дядько Дмитро буває посадить мене до себе на коліна, лоскоче й питає, ким же я хочу стати, коли виросту - може вивчуся й полечу до зірок? Зазвичай я відмовчуюсь, або кажу, що не знаю, але тепер впевнений, що космонавтом бути не бажаю, бо якщо їм по роботі доводиться падати, то мені таке не підходить, тому що це ой як боляче! Та й не відомо, чи буде потім поруч зі мною тато, щоб в потрібний момент сказати заспокійливі слова. А без них біль докучатиме набагато більше.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 18-04-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 14-04-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 13-04-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87604999542236 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …