Червона Шапочка
(Із циклу «Чорні казки для Білявки»)
Жила собі маленька дівчинка. Мама у дівчинки померла, і батько одружився вдруге. Історія замовчує, як звали мачуху дівчинки, єдине, що про неї відомо достеменно: злюща була – жах! А ось що стосується самої маленької дівчинки, то тут ясності більше. Звали її Червона Шапочка.
Ну, певна річ, у паспорті її було написано щось інше… Хоча припускаю, що дівчинка перебувала в настільки юному віці, що ніякий паспорт їй і не потрібний був. У будь-якому разі – при народженні їй однозначно батьки видали в користування щось більш людське, ніж «Червона Шапочка». Ну, самі поміркуйте: що це за ім’я таке – «Червона шапочка»? Ось серед ваших знайомих є хтось із таким ім’ям? І я ніде такого не чув. Знаю – є цукерки такі, а людей, що б такі імена носили – жодного не зустрічав. Так що ви вже мені повірте – батьки Червону Шапочку якось інакше при народженні нарекли… Ну, там може якась Валя, Леся, Катя, Білявка… Хоча ні, не Білявка. Може, Галка чи Наталка, але точно не Білявка. Втім, і не суттєво, як там її назвали батьки. Факт у тому, що всі люди з якогось моменту називали її не інакше як Червона Шапочка. Кумедне ім’я для дівчинки, ви не вважаєте? Цікаво, чи став би якийсь юнак зустрічатися з дівчиною, якби дізнався, що її називають Червона Шапочка? Гадаю, ні.
Втім, проблеми стосунків із протилежною статтю перед Червоною Шапочкою не стояли. Стояли перед нею проблеми стосунків із мачухою. Ви пам’ятаєте, я казав, що мачуха ця була злющою безмірно? Ну, так ось, спершу, поки батько дівчинки ще живий був (і дівчинку ще не звали Червоною Шапочкою), то якось ще жити було можна. Ну, воно і зрозуміло – діло молоде! Доки батько з мачухою в спальні борюкалися, Червона Шапочка могла займатися своїми справами… Ну, які там у неї справи могли бути? Ну, навіть не знаю… Ляльками там якими-небудь побавитися, з подружками по телефону потеревенити, може, навіть яку-небудь порнушку по татковому відику тихцем подивитися … Не знаю, та і не важливо це для нашої історії. Важливо те, що як преставився татко (не виніс немолодий уже організм дружини-німфоманки), з цього моменту дівчинці життя і не стало. Мачуха і без того злюща, а тепер ще і сексуально незадоволена, стала займатися сублімацією. Невитрачену сексуальну енергію стала виміщувати на дівчинці. Ні, вона не була лесбіянкою – не подумайте нічого такого. Мачуха була стовідсотково гетеросексуальна і тому ніякі сексуальних наміри по відношенню до падчерки їй і на думку спасти не могли. Проте енергію дівати кудись треба було. Та і характер у мачухи був – той ще… Ну, ви пам’ятаєте – я вже казав про це. Так що цілими днями мачуха тим тільки і займалася, що била дівчинку. Руками, ногами, підручними предметами – ну там всілякими скакалками, каструлями, спицями для плетіння, лінійками, шматком арматури, вібратором, хляпавкою для килимів, тапочком, туфлею, мухобійкою, подовжувачем… ну, взагалі, реально – всім, що під руку підвернеться.
Ви можете мені заперечити, що таку поведінку теж можна охарактеризувати як певне збочене сексуальне насильство.
Можливо.
Я не спеціаліст.
Та мені здається, що сексуальний мотив тут був відсутній. Ніякого сексуального задоволення мачуха при цьому не відчувала. Ви запитаєте – а що ж вона відчувала? Ну не знаю. Чесно не знаю. Навіть і уявити не можу – я ж не такий злющий, як ця мачуха, я – білий і пухнастий і тому в душу цій психованій, незадоволеній дамочці влізти не можу, та і пробувати навіть не став би. Я вам тут казку, врешті-решт, розказую, а не фрейдистську маячню викладаю. Так що слухайте казку, а не питання дурні задавайте. Тем більше що ми підходимо до найцікавішого.
Значить, била мачуха дівчинку нещадно. День і ніч. Прокинеться, було, серед ночі, бачить – падчерка спить, нікого не чіпає. Підкрадеться до неї і як сковорідкою по голові дівчинці загилить! Після цього з почуттям виконаного обов’язку спокійно засинає далі.
Одним словом, ви, напевне, уявляєте, що з таким способом життя у дівчинки видок той ще був. Я не збоченець і тому детально описувати, що з себе являло тіло дівчинки, не буду. Тем більше, що вдень дівчинка на тіло якусь стару одежинку надягала і ніхто не бачив слідів насильства, залишених мачухою. А ось на голову дівчинка нічого не могла надягнути. Тому-то люди, проходячи повз будиночок, де жили дівчинка і мачуха, могли помітити у вікнах, що голова у дівчинки якась дивна. Зазвичай після нічних побоїв доводилось обмотуватися бинтом. Але кров часто зупинити не вдавалось. Ось цей закривавлений бинт на голові і наводив перехожих на думку, що дівчинка трішки з прибабахом і тому ходить удома в якійсь чудній шапочці червоного кольору.
Ось би в цей момент вдарити на сполох і звернутися куди-небудь в органи чи до омбудсмена, або навіть до Ради Європи. Я так вважаю – в таких випадках перебздіти краще, ніж недобздіти.
На жаль, люди так не думали. Всі дружно вирішили, що кожен має право на свої причуди і нічого страшного в тому, що дівчинка ходить по хаті в шапочці, нема. її так і стали називати – Червона Шапочка.
Певна річ, вічно таке формене неподобство тривати не могло. Тут стопудово повинен був би який-небудь принц на білому коні або чорному авто проїжджати повз, почути крики недобитої Червоної Шапочки, увірватися в дім, побачити, що в цьому спотвореному систематичними побоями дитячому тілі, глибоко всередині живе прекрасна і дивовижна душа! За ідеєю, він тут же мусив би освідчитися Червоній Шапочці в коханні, запропонувати їй руку, серце і нирку для пересадки (у дівчинки нирки вже стали відмовляти), а мачуху завалити ударом в щелепу і здати в поліклініку для дослідів.
Але, на жаль, ніякий принц по вулиці, де жила Червона Шапочка з мачухою, жодного разу так і не проїхав. Ані на коняці білій, ані на авті чорному. Хоча ні, брешу. Одного разу саме потрібний нам принц проїжджав. Та їхав він у своїх термінових принцевських справах і слухав радіо «Шансон». Так що волань Червоної Шапочки про допомогу він ніяк не міг почути. А якщо і почув, то подумав, напевне, що це на радіо таку шнягу крутять.
Коротше, поки цей придурок – принц їздив околяса, мачуха продовжувала свою чорну справу. Била Червону Шапочку нещадно. День у день. Від смеркання до світанку. Від смеркання до світанку два і Від смеркання до світанку три.
Била-била, била-била, била-била…
І, нарешті, вбила.
