Кажуть, що в давні часи, коли чумаки вирушали в далеку путь, то брали з собою брехунця. Це такий собі чоловік, який знав багато байок та бувальщин і міг своїми розповідями розважати товариство. І зовсім не обов’язково, щоб він був вправним воїном, чи заможним купцем.
В заводському самодіяльному концертному колективі я був артистом розмовного жанру. Вів концерти, читав власні гуморески. Саме тому взяли мене колеги по роботі на риболовлю на Канівське море в якості брехунця. В дорозі в шумному Москвичику не дуже побалакаєш, так що можна сказати, що їхали мовчки. Приїхали на красиву затоку. Ловити збиралися сіткою на резинці. Накачали гумового човна, щоб завезти грузила подалі. Я визвався пливти. По-перше, хотілося хоч щось робити, а по-друге – ніколи не плавав на гумовому човні. Хлопці кажуть, щоб узяв весла, а я питаю – навіщо? Борти у човна низенькі, у мене руки довгі, достають до води. Тут же недалеко, руками догребу. Покидав грузила де мені вказали, хочу пливти назад, а не виходить. З берега дме вітер. Начебто і не сильний, але скільки не гребу, а він зносить мене назад так, що стою на місці. Вибився з сил, і вітер погнав човна у відкрите море.
З берега мені кричали, давали поради, кожен свої. Один кричав, щоб плигав у воду, хапався за канатик, що обрамляє човен і вплав тяг його до берега. Інший, що чорт з ним, з тим човном. Плигай у воду та пливи назад. Я не дослухався до цих порад. Думаю, що ось плигну в воду, нічого не вийде, як потім залізу назад? Кинути човна – теж не діло. Плавець з мене нікудишній, чи допливу?!
Сиджу я в цьому човнику і згадую, як треба себе вести в екстремальних обставинах. Кажуть, що людина може прожити тиждень без їжі і всього лиш дві доби без води. Ну, думаю, з водою проблеми немає. Вода в канівському морі не солона, можна пити. Правда від такої води може настати розлад шлунку, та то таке... З їжею проблематичніше, але думаю, що стільки плавати не буду. Або хтось підбере, або десь приб’є до берега. Головне – не отримати сонячного удару. Заспокоївся, намочив голову, сиджу спостерігаю за берегом. А там хлопці лаються між собою, розмахують руками. Вже пізніше довідався, що вони сперечалися як їм діяти далі. Один пропонував все кинути, їхати в найближче село та дзвонити рятівникам. Другий казав, що тут багато рибалок з моторними човнами. Буде пропливати мимо попросить допомоги. Третій казав, що все одно мене приб’є до греблі, а там охорона витягне.
Дивлюся, а човен змінив напрям руху. Тепер він плив не від берега, а вздовж, наближаючись до піщаної мілини; видно, попав у течію. Думаю, що без їжі, та ще якщо нападе пронос – і дня не витримаю. Так що коли пропливатиму на найменшій відстані від мілини сплигну таки у воду, а там буду діяти за обставинами.
Коли сплигнув у воду, то відчув під ногами дно. Не уявляєте – як зрадів! Витяг човна на берег, знайшов гілку, схожу на чабанську ґирлиґу, зачепив човен за канатик, і потяг його назад до хлопців.
Не буду переказувати все, що почув про мою подорож. Там іноді траплялися нормативні слова для зв’язки матюків. Щоб якось спокутувати свою провину, став закидати спінінга. Хай всі бачать, що ми ловимо рибу дозволеними методами. Кидаю собі, а сам розмірковую як буду потім розповідати про свою пригоду. Підбігає до мене колега, і в грубій формі пояснює, що так кидати не можна. Там же, куди я кидаю, стоять сітки! Якщо снасті зчепляться – мороки не обберешся. І в цей момент вдарила щука. Я від несподіванки випустив вудлище. Слава богу колега зреагував, плигнув у воду і в останній момент впіймав спінінга. Виліз на берег і став виводити щуку на мілину. Коли спінінг згинався в дугу, попускав волосінь, а потім знову потроху підкручував котушку. Позбігався весь берег. Кричали, махали руками, давали поради. Лише один весь цей час мовчки чатував з сачком в руках. Та коли рибину підтягли до берега, з’ясувалося, що вона така велика, що не влізе в сачок. Крики, біганина, поради спалахнули з новою силою. І тут я згадав, що в машині лежить рушниця для підводного полювання. Думаю, що в цій рушниці гарпун на шворочці. Якщо влучити рибині в око, то навіть якщо не вб’єш, то за цю шворочку можна витягти її на берег. Побіг, вхопив рушницю, прицілився і вистрілив. Не влучив не те що в око, а навіть в рибину. Зате перебив волосінь на спінінгу. Щука війнула хвостом і більше її ніхто не бачив.
В цей день я нічого не розповідав. Тільки вислухував, що думають люди про мою дурну голову та незграбні руки. І більше ніхто і ніколи не брав мене на риболовлю.
