(Про синій і золотий кольори, котрі є домінуючими у 2017 і 2018 роках в творчості знаного художника).
Відомий вчений Юрій Шевельов був переконаний в тому що: «Столиці не бувають столицями вічно. Щоб бути столицею, треба мати й зберігати ідею, ЩО ПІДНЕСЛА ЛЮДИНУ – МІСТО – НАРОД. Треба зберігати її живою, сповненою духу живущого і духу експансії…».
Львів віддавна мав і має усі ознаки столичності. Малярство, красне письменство, музика класична і народна, - це те, що завше цікавило значну частину мешканців княжого граду. Давні храми і костели, архітектурно вишукані кам’яниці австрійські і польські, і дух міста – український! Нині Львів здобув ще й статус ІТ – столиці України, його щороку відвідує близько трьох мільйонів туристів.
Малярську столичність міста своєю творчістю сьогодні підтверджують такі живописці як: Михайло Демцю, Борис Буряк, Віктор Стогнут, Петро Сметана, Роман Опалинський (мешкає в Городку), Роман Романишин, Ольга Кравченко, перелік імен довгий, усіх достойних не згадаєш, даруйте…
Живопис Михайла Демцю органічно вписується в мистецький простір Європи. Він той художник, що своїми картинами доводить, - українське мистецтво, воно ж і європейське. Його картини викликають велику зацікавленість у шанувальників живопису і арт – критиків в різних країнах. Пан Михайло утверджує національне в образах нового духу Часу, це малярство поєднує в собі українські традиції і західноєвропейські, тому не чуже Європі.
Живопис українського митця є по доброму експансіоністський… Українці то європейці, тому нам не потрібно нікуди рухатися (в такому розумінні), потрібно бути самими собою, декому повертатися до своєї національної сутності, звільнятися від комплексів ще донедавна підневільного народу, твердо стати на свій шлях розвитку. В західному світі люди все більше втрачають укоріненість в ту місцевість, де народилися, де пройшло дитинство, де все знайоме і рідне.
Укоріненість зникає і в Україні… Втрата цієї властивості породжена почасти всезростаючою роллю електронних ЗМІ, вони, як доводить М. Гайдеггер: «Вже сьогодні ближчі людині, ніж рілля навколо його двору, ніж небо над землею, ближче, ніж зміна ночі днем, ніж звичаї і норови його села, ніж перекази його рідного світу…».
Що ж нового відбулося в творчості Михайла Демцю в році минулому, та чим він започаткував рік, що вступив у свої права? Про це вдалося дізнатися під час розмови з живописцем наприкінці грудня, 2017-й видатний митець присвятив барві Синій, а 2018-й – Золотому кольору…
«Нам тепер бракує чистого повітря, чистої води, взагалі Чистоти… Небо і Вода, для мене то символи спокою, усамітненості, коли не хочеться аби хтось докучав розмовами. Можна малювати Повітря, Простір, там нема об’єктів. Довго йшов до того… Птах пролетить, залишається мерехтіння в повітрі… Червоний колір – то для мене Париж, його вечірні вогні, а ось уже Іспанія то – Небо і Океан… Хоча, все починалося із – Космача, Косова, Закарпаття, асоціативно для мене то теж червона барва, вогниста… Що далі, буде фантазування, і буде ще щось, можливо побачу по новому для себе кольористично гуцульське весілля»,- такими задумками поділився митець.
І ось тут, потреба особливої уваги!... Відомий науковець – дослідник Василь Шевцов доводив: «Найдавнішим і найважливішим символом наших пращурів був Триглав, або Трисил. Триглав – це символ Всевишнього, його триєдиної сутності…
… У країнах Сходу це символ Агні. Три круги в одному колі: золотого (жовтого), блакитного і червоного кольорів. Золотий це – духовний світ, світ Наві; Блакитний – світ розуму, інформаційний світ, Світ Праві; Червоний – матеріальний світ, основа майбутніх Всесвітів. Разом ці три кольори дають Білий, колір життя, колір Світу Яві…».
Повернімося ж до барви Синьої, яка була домінуючою в живописі пана Михайла в році минулому. Синя барва відноситься до холодних, а на полотнах автора – ні! Цій барві художник приділяв увагу і раніше, погляньмо на картини: «Ріка Луар», «Британь», «Ранок», «Синій кінь» і «Коні»…
«Господи стань коня напоїти
Чи ж є десь чистішеє поле
Чи ж є ще такая криниченька
Де плаче де шепче джерельно сестрою
Водиченька така холодна…», - з Валерія Іллі.
Тисячоліттями зоряне небо залишається незмінним, по ньому людина навчилася визначати ряд подій і явищ, що мають вплив на всі ділянки її діяльності – коли сіяти і коли збирати врожай, як підготуватися до паводків і посухи… Зоряне небо незмінне у своїй високості над нами, і ми, земляни не припиняємо вдивлятися в нього, захоплюватися його величавою красою, містично блимаючими сузір’ями і розсипами крупинок Чумацького Шляху.
Пишності нічного і світанкового неба присвячені шедевральні музичні і малярські твори, вірші, поеми.
Привабити в своє життя щось дуже очікуване, бажане, допоможе вміння налаштовуватися на різні кольори… Блакитний,- то антистрес, посприяє реально подивитися на події що відбуваються, заспокоїть. Споглядання блакиті небес наповнить припливом енергії і стимулюватиме структурованість думок.
Налаштування на синій, воно має спільність з впливом на нас барви блакитної, але сильніше. Синій небовид, зірки миготять, м’ятою пахтить нічне повітря, зникає напруга, всі негаразди і проблеми одразу здаються дрібними і не важливими. Водночас, синій, то колір жорсткий, холодний ( вдруге наголошу маестро Демцю демонструє протилежне!), зате підштовхне подивитися Правді в очі, а вона буває колючою…
Трапляється нагода і уздріти на небокраї фіолетові смуги. Це колір протиріч, але володіючи деякими негативними властивостями, це і колір який викликає вибух фантазії, розбурхує уяву, розвиває творче начало. Колір вечора, дає змогу зняти втому напруженого ритму дня…
Кожен народ під впливом кліматичних, географічних умов, флористичного довкілля, отримує свою модель Світобачення: фольклор, мітологію, богорозуміння. Про «Ідеологію Терену» створив окрему працю Валерій Сніжко. Скористаємося шматком поживного змісту з неї: «У Куїнджі замість сірості й самотності російських сіл присутня романтична замріяність місячно – зоряного та чарівно – врівноваженого ландшафту. Дивлячись на «Місячну ніч на Дніпрі» або «Українську ніч» відчуваєш утаємничено – величаву яскравість та містичність природного довкілля. Так і ввижається, що десь поряд степові кам’яні ідоли або Кам’яна Могила. Якщо порівняти «Місячну ніч» І. Крамського та «Місячну ніч на Дніпрі» А. Куїнджі, то вся композиція, характер реалізації задуму демонструють цілковите різноетнічне сприйняття довкілля і місця в ньому людини…».
Михайло Демцю художник пристрасної натури, володіє неподільною любов’ю до всього українського і повагою до небуденного і цікавого у сусідів європейських, про ці риси характеру промовляє зміст і кольористика його робіт. Не чужа митцеві і тематика – океану, моря, річок, колір води переважно синій, але то колір року що минув…
2017-й, у цьому році відбулася ще одна, не рядова мистецька акція, - спільна виставка творів Михайла Демцю і німецького художника Ганса Тома (Hans Thoma) у місті Бернау, специфіка виставки у тому, що німецький митець народився у ...1839 році!...
Рік 2018-й живописець присвячує барві Золотій. Різдвяна колядка, котра повідає про створення Світу, була записана В. Гнатюком у 1914 році, уривок промовистий:
«Та дістанемо золотий камінь,
Та дістанемо золотий камінь,
Золотий камінь посіємо ми,
Та нам ся стане ясне небонько…».
Коли я збирався подякувати пану Михайлу за зустріч, за змістовне спілкування, він після нетривалої паузи сказав: « Не можна малювати одне й те ж, нехай і на хорошому рівні. ГЛЯДАЧ НЕ ПОВИНЕН ВСТИГАТИ ЗА МИТЦЕМ. А виставка повинна бути як одна картина…».
І прикінцеве слово, - про Золоту Еру людства, перші прояви якої, негучні сигнали подаються решті людства знову з українських земель?!... Митці, поети, філософи, то піонери – носії отих добрих змін глобального характеру, що обов’язково настануть, незважаючи на шалений опір темних сил…
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.
