Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45671
Рецензій: 89360

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина третя - Деміурги 9

© Олександр, 16-03-2018
Про те, що його колись не стане, Василь почав замислюватись давно. Він звичайно розумів, що вічного нічого немає, що всі там будемо, не один раз був присутній на похоронах, бачив, що після людини залишається лише оболонка, а в те, що потойбічне життя існує, вірив, але тільки для самозаспокоєння. Бо кому сподобається, що ти зникнеш зовсім – ось був, їв, спав, кохався і раптом – нічого. Тільки пам’ять залишиться, та й та через одне-два покоління потихеньку зникне. Моторошно, але нікуди не дінешся – такі закони Всесвіту, який, за гіпотезами вчених, теж колись з’їсть сам себе.
Як і всіх, Василя лякала невизначеність свого статусу після смерті. Про тіло мова не йшла – шкода, звичайно, бо звик уже до нього, але чим далі, тим воно менш привабливим ставатиме, то ж – Дідько з ним. А от що буде з ментальним відбитком, якого всі чомусь називають душею – це вже цікавіше. Бо тіло згниє і колись перетвориться в пил, а от душа – куди її? Добре індусам – помер, а через деякий час перевтілився в інше створіння. Але й це не безкінечно. То ж треба думати, як бути там, звідки ніхто не повертався... поки що.
Кажуть, обізнаний – отже, озброєний. Василь намагався зібрати побільше інформації про сам перехід і про потойбіччя. Звичайно, що більшість зібраного була скоріш всього казками, міфами, але для себе Василь основне зрозумів – головне підготуватися морально, щоб потім було не так страшно, щоб не дивуватися нічому, або майже нічому. Може тому так спокійно була сприйнята ним звістка про те, що він помер, не викликало великого здивування і Пекло, в яке начебто довелося потрапити, і вигляд чортів, кікімор та ще якоїсь нечисті, що зараз метушилася біля нього, не лякала – нехай собі скачуть, аби не кусали.
– Дивіться, отямився нарешті, – закричав біля Василевого вуха чотирирукий вузькоокий джин.
Його швиденько відсунув уже десь бачений гидкий чорт, який знов своїм смердючим копитом провів перед Василевим носом, від чого очі застлали сльози, а коли їх було витерто, Василь побачив знайому лисину.
– Як ти нас налякав! – Дідько передав блюдце запліснявілого сиру помічникові. – Думали, що вже не відкачаємо тебе. І спотикачу в рота лили, і по обличчю ляскали, Галя вже хотіла тобі штучне дихання робити рот-в-рот, але Кей не дозволив. Добре, що ти блюдце з сиром прихопив з Пекла – воно тебе й підняло.
– Он чого все так болить, – Василь поворушив щелепою. – А легше не можна було ляскати? Краще б уже Галя поцілувала – може й боляче було б, зате приємно.
– Чому це боляче? Я що, кусати тебе збиралася, га? Звідки ти знаєш, як я цілуюся? – вискочила наперед жінка.
– Заспокойся, це він так жартує, – притримав її Дідько.- А якщо жартує, отже, все добре.
– Давно я так валяюся? Що сталося з Модесто та Новією? І де Куцак?
– Тут я, де ще мені бути.
Наперед вийшло щось страшенно волохате, наскільки, що ні вух, ні носа видно не було, не кажучи вже про очі та рота. Волосся стирчало навіть з-під сорочки, про ноги годі було й говорити – гобіти вмерли б від заздрощів, побачивши таке густе вовняне покриття.
– Де той Араукар з ножицями ходить, – Куцак відкинув з очей довгого чуба, але він знову зайняв своє місце. – Чорт, лисим набагато зручніше бути, – вилаявся він.
– А мені подобається,- заперечив Дідько.- Навіть жалкую, що побіг за сиром – так би вже з чуприною був. – Він погладив свою лисину. – А ти зараз на маленького йеті схожий, хоча вони, мабуть, менш волохаті, ніж ти зараз.
– Йди ти зі своїм йеті! – коротун знов спробував відкинути волосся з очей, але й на цей раз також безуспішно.
– А мені він більше дядечка Іта нагадує, із “Сімейки Адамс”, – Василь всівся, розім’яв шию.
– Точно! А я не могла згадати, де могла його бачити,- Цофія підійшла, погладила карлика по голові. – Та наш “дядечко” більш балакучий проти того, що у фільмі. Он, до речі, вже йде твій помічник.
– Нарешті, – коротун притримував свого чуба руками. – Ти наче в Пекло за ними бігав. Ріж спочатку отут.
– Але я ножиць не знайшов. Мабуть, ми не брали їх із собою. Ось, ножа взяв, про всяк випадок.- Араукар простягнув коротунові невеличкого ножика.
– От, Дідько!
– Що, братику?
– Та це я не тобі! Гаразд, ріж вже ножем, – звернувся коротун до помічника.
Той спробував пиляти пасмо, але Куцак раптом заволав:
– Ой-ой-ой! Боляче. Може ніж тупий?
– Та ні, я сам його підточив перед тим, як іти сюди.
– Куцаче, ану підійди-но сюди.- Галя вийшла наперед, помацала коротунову шевелюру.- Гм! Чудове волосся! Це ж мрія будь-якої жінки. Давай ми тобі коси заплетемо – і гарно, і з обличчя прибереться. А побритися й пізніше встигнеш.
– І буде в мене сестричка Куцюня, – засміявся Дідько. – Бородата.
– Смійся, смійся! Я тобі це запам’ятаю.
– Не крутися! Сядь-но на стілець. – Галя підсадила коротуна. – І мовчи. Дівчата, у кого гребінець є?
– Мене бабуся без гребінця вчила причісуватися,- Субомі підійшла до карлика. – Давай, спробую. А ти поки що стрічки приготуй.
– Що ви там вже видумали? – спробував покомизитися Куцак, але отримав легенького запотиличника й замовк.
Поки жінки займалися зачіскою коротуна, Василь підкликав Дідька.
– То що тут сталося? Чого твій брат раптом став схожий на отого патлатого собаку, не пам’ятаю назви породи?
– Достеменно не знаю, бо саме шукав сир у своїй хатці. Вийшов, а там, – чорт кивнув головою, – ось такі вже хащі.
Василь озирнувся.
– То ми зараз в іншому місці?
– Так. Довелося перейти, бо хтозна, що там ще може статися. Ти лежав у траві, насилу тебе витягли, жодних ознак життя не подавав. Кей з китайцем тебе віднесли сюди, а ми з Дамодаром намагалися виплутати Куцака. Чули його крики, бачили, де він борсається у траві, а як витягли, то не знали – плакати, чи сміятися. Втім, ти сам бачив.
– А Новія? Я пам’ятаю, що Модесто торкався її, а потім – провалля.
– Он де вони обоє сидять, – Дідько показав на хатки. Під однією, спершись на стіни, сиділи аргентинка з гондольєро.- Новія нічого не пам’ятає, а італієць каже, що ледве вирвав з її рук пляшку та огрів нею жінку по голові.
– Навіщо?
– Говорить, що згадав, як раніше сам ненароком випив і ввижатися усіляке перестало тільки тоді, коли вдарився об щось головою. От він і вирішив теж струсонути напарницю.
– А чому ж тоді тільки Куцак став волохатим? Модесто, бачу, такий, як і був, та й на мені волосся наче не побільшало?
Дідько усміхнувся:
– По тобі відразу й не зрозумієш, чи побільшало, чи ні. Ти й так у нас, як та мавпа, вибач.
– Нічого, я звик до подібних порівнянь. Так чому нас не зачепили ці чари?
– Хтозна. Може тебе врятувала втрата свідомості, а Модесто не заріс, як мій брат, бо є напарником Новії. Я дійсно не знаю. Головне, що всі живі, а Куцак звикне. Ой, поглянь, яка гарна дівчинка! – Дідько вказав на стільця. – Куцюню, якби тут водилися йеті, то ти був би першою красунею в їхньому таборі.
– Смійся, смійся! Твоє щастя, що тут люстерка немає, а то я показав би вам красуню.
Коротун зістрибнув на траву, спробував скосити очі, щоб побачити свою зачіску, але цим ще більше розсмішив присутніх.
– Насміялися? Всі прийшли до тями? Кличте наших меланхоліків, – він кивнув у бік аргентинки та Модесто. – Почнемо практичні заняття.
Галя та Субомі стояли поруч, милувалися своєю роботою та мовчки посміхалися. Цофія обійшла навколо коротуна, придивляючись до нього, наче до якогось дива, гмикнула:
– Дійсно, набагато краще. Зовсім не схожий на чорта, як у першу нашу зустріч. Така собі велика лялька. Ще б нафарбувати вуста...
– Я тебе нафарбую! Відходь до інших, нумо, всідайтеся попарно… Ю Вею, у тебе що, живіт болить? Чого валяєшся по траві, наче собака?
Китаєць спробував щось відповісти, але подивившись на Куцака, відвернувся і знов затрясся від сміху.
– Нічого, я хвильку почекаю, щоб ви вже відвели душу. Сміх – це теж розрядка, – смійтеся на здоров’я.
– Куцаче, вибач,- Дідько підійшов до брата, обійняв його. – Я розумію, що ти цього не хотів, але повір нам на слово – ти дуже кумедний. І гарнюній.
Дідько поцілував близнюка в голову.
– Потерпи трішечки – ми звикнемо й уже не так сміятися будемо. Тому, не зважай, кажи що хотів.
Коротун вивернувся з братових обіймів, покликав помічника, щось йому зашепотів, а потім, набурмосивщись, тихенько всівся збоку від усіх.
Ментор вийшов наперед, прокашлявся:
– Отже, розбийтеся по парах, сядьте поруч, бажано взяти один одного за руки. Новіє, проходьте, сідайте. Модесто, підтримай її. Перше завдання буде легке: ось на цьому майданчику, – рука помічника окреслила місце на траві,- і тільки тут, вам треба буде почергово матеріалізувати щось невелике, наприклад, те що подобається.
– А як це – матеріалізувати?- перепитав Ю Вей.
– Достеменно не знаю, але уявіть собі цей предмет перед собою. Деталі не важливі – для початку бажано сам факт виникнення предмету з нізвідки. Отже, почнемо з вас, Цофіє та Ю Вею.
Ментор відійшов убік. Цофія прошепотіла щось на вухо китайцю, той кивнув, потім теж зашепотів американці у відповідь. Жінка закрила очі, Ю Вей взяв її руку, теж склепив повіки й вони обоє завмерли.
Деякий час нічого не відбувалося, глядачі стурбовано переглядалися між собою, а Куцак вже намірився позвати ментора, щоб той  запросив нову пару. Але грунт у вказаному раніше районі заворушився, почав підніматися, вивертаючи темно-коричневе своє нутро зовні, наче після виверження вулкану, і невдовзі завмер. Всі з нетерпінням чекали, що ж буде далі. Тут раптово пролунав дикий писк, який змусив Галю щільніше притулитися до австралійця, а Новію остаточно прийти до тями та почати перелякано озиратися.
З дірки на вершині купи вилізла невідома тварина, на перший погляд сліпа, з великими передніми зубами та вухами, як у зайця. Дивозвір ще раз пропищав, понюхав навколо себе повітря і попискуючи, знов поліз у дірку.
Ю Вей, який вже розплющив очі та бачив все це, усміхався. Американка ще сиділа напружена та зосереджена й тільки видно було, як під повіками у неї бігають очні яблука. Китаєць легенько погладив її, Цофія потихеньку розклепила повіки й озирнулася.
Куцак першим почав плескати в долоні, а за ним і всі інші привітали першу пару.
– Хочу спитати, – заговорив коротун. – Що ви хотіли створити?
– Цофія захотіла показати бабака, – відповів Ю Вей.
– І як, у мене вийшло? Бо я не встигла побачити своє творіння.
– Як тобі сказати…- почав Дідько.
– То не вина Цофії, – перебив його китаєць. – Мабуть, мої думки теж вплинули на кінцевий результат, бо мені хотілося не звичайного бабака, а якогось модифікованого. Та, як бачите, моя уява трохи підвела. Вибачте.
– Все одно – непогано вийшло,- продовжив за брата коротун. – Особливо після мого прикладу. Уявляю, якби у мене не волосся, а ніс, ви вуха так відросли.
Куцак засміявся. Його сміх підхопили інші, одна лише Цофія не веселилася.
– Тобто, у нас нічого не вийшло з Ю Веєм?
– Вийшло, все вийшло, – заспокоїв її Дідько. – Ще трішки вправ і будете, як у цирку, кроликів з капелюха діставати. Василь навіть свою панаму пожертвує для цієї цілі, еге ж?
Чорт підморгнув збентеженому Василеві, але той не зовсім зрозумів, про що йшлося, тому натягнув свого бриля глибше на вуха.
– Араукаре, продовжуй, – Куцак запросив рукою помічника.
Ментор оглянув присутніх, вказав на Субомі з Дамодаром.
– Тепер ви, будь ласка.
Нігерійка всілася зручніше, подала свою руку індусу й прикрила повіки. Дамодар спочатку не зрозумів, чому вони не домовляються про предмет матеріалізації, як це робили попередні учасники, але потім зітхнув і теж завмер в очікуванні невідомо чого.
На експериментальному майданчику спочатку було тихо та раптом зі своєї нори вискочив модифікований бабак Цофії та китайця, а слідом за ним з дірки вдарив фонтан, розбризкуючи навколо себе міріади холодних крапель води, яка на ходу замерзала, утворюючи льодяну гору.
Бабак заметушився, не знаючи куди подітися і тут помітив перед собою волохату купу. Він щодуху рвонув до неї та зарився у волосся по самого хвоста.
Коротун спочатку не зрозумів, що це ворушиться між ногами, та коли нарешті до нього дійшло, він заверещав голосніше бабака, висмикнув його за короткого хвоста з-під себе й намірився закинути якомога далі. Втім, цього не сталося, бо  дивозвір вухами зачепився за іншу руку карлика й хапнув її своїми різцями. Куцак з диким криком все-таки відірвав звіра й відкинув його від себе.
Субомі саме розплющила очі – бо почула крики,- і тут на неї звалилося довговухе нещастя, яке верещало, наче його збиралися розірвати на частини. Завжди спокійна та врівноважена, вона теж запищала, як зламана автомобільна сирена й відкинула звірятко далі, до Галини. Реакція  Галі була блискавичною: може вона просто раніше займалася волейболом, а може чим іншим, але бабак не встиг упасти на неї, бо був швидко відфутболений мимо аргентинки, яка встигла сховатися за Модесто, до рук Цофії. Американка впіймала своє довговухе творіння, на якусь мить завмерла, роздивляючись його, а потім кинула на льодяну купу. Бабак заковзав на льоду, наче новачок, якимось чином вчепився за верхівку, неймовірно швидко розгріб лід і зник всередині купи.
У Василя, якого оминула оця волейболістика, все одно шалено калатало серце.
– Може досить вже вправ з цим зайбаком, чи бабайцем – не знаю, як правильно, – мовив нарешті він, поки інші приходили до тями. – Я не впевнений, що наступного разу звіреня буде м’яким та пухнастим.
– Хто знає, оці бабазайці – отруйні, чи ні? – Куцак дивився, як з його руки скапує жовта рідина.- Брате, а у нас кров є? І якого вона кольору?
– Що боляче?- Дідько підійшов до коротуна.
–  Навіть не знаю. В грудях щось калатає, наче пташка в клітці, рука оніміла, але наче не болить.
– Пальці ворушаться? – Дамодар, який саме підійшов, помацав  руку коротуна біля місця, де виднілися сліди від зубів невідомого грунтоящера.
– Так.
– Це вже добре. А якісь ліки тут є?
– Мм, мабуть, ні.
– Спотикач підійде?- Дідько заглядав у очі індусові.
– Думаю, підійде.
– Знов оцей трунок твій. Якщо у мене зараз виростуть роги, я тебе ними затовчу, зрозумів?
– Брате, заспокойся. Можеш відвернутися й не нюхати. – Дідько взяв у помічника пляшку, хлюпнув на рану, яка запінилася, а потім на очах у всіх присутніх затяглася. Через мить на руці наче нічого й не було.
– Все, можеш дивитися.
Коротун, який перед цим про всяк випадок заплющив очі, відкрив одне, гмикнув, розплющив і друге, помацав місце, де була рана, пальцями.
– Дива. Навіть не знаю, що й сказати.
– А ти просто подякуй.
– Звичайно. Дякую, брате.
Куцак зітхнув, похитав головою.
– Не очікував, що так важко проходитиме навчання. Араукаре, далі я сам, – коротун вийшов наперед.- Можете сміятися, хто ще не надивився на мене, але будемо продовжувати. Галю, тепер ваша черга. Ділянку для експериментів ми змінимо. Нехай той шаблезубий заєбак сидить у своїй крижаній печері, а ми будемо творити ось тут, – і Куцак вказав пальцем на іншу ділянку, з протилежного від льодяної купи боку. – Ще прохання – ніяких нових звірів не створювати, добре?
Кей мовчки кивнув головою, а Галя лише гмикнула, всілася в позу Будди, прикрила очі, потім намацала долоню австралійця й стисла її. Кею не залишалося нічого іншого, як мовчки взяти приклад з жінки.
Куцак про всяк випадок відійшов від вказаного ним же місця, інші теж перемістилися поза спину Кея та Галини й звідти стали спостерігати, що ж натворять наступні експериментатори.
На піддослідній ділянці нічогісінько не відбувалося. Василь хотів почухати лоба, що могло означати появу запитання, але боковим зором побачив, як з крижаної гори піднімається пар.
– Дивіться! – викрикнув несподівано навіть для себе він і показав пальцем в сторону першої ділянки.
– Галю, закінчуй, – відразу після того, як побачив повиту парою вершину купи, закричав  Дідько.
Жінка розкрила очі, але вже було запізно – з дірки вилетів кричущий бабазаєць, короткий хвіст якого добряче димів. Тварина заметушилася й намірилася бігти до хаток, щоб, мабуть, сховатися там. Дідько з переляку хлюпнув на нього спотикачем, від чого густа хмарка, наче коконом, оповила звірятко й деякий час вже вона продовжувала переміщатися, мабуть, по інерції. Коли хмарка розсіялася, на її місці нікого не було.
Коротун підняв почергово обидві ноги, остерігаючись, що монстр знов шукатиме прихисток у  його вовні, озирнувся навколо, що до речі зробили майже всі, потім звернувся до Галі:
– Я ж просив творити ось у цьому квадраті!
– Що за претензії? Я сумлінно зосереджувалася там, де ти вказав. А чому воно знов оту тварюку викликало – я не знаю. До речі, де вона ділася?
– М-да! – Коротун витер лоба. –  Нелегко бути деміургом, а спостерігачем так взагалі небезпечно. Навіть не знаю, чи є сенс продовжувати.
– Ти хочеш сказати, що нам з Модесто творити не даси? – озвалася Новія. Виглядала вона доволі непогано, як для тієї, кого недавно огріли пляшкою по голові. – У тебе немає права забороняти нам зробити це.
– Я наче й не збирався. То так, вголос міркував. Якщо дуже хочеш, то, будь ласка. Тільки ми відійдемо, добре?
– Як забажаєте. Модесто, йди-но сюди – очі можеш не закривати. Подай руку та заспівай що-небудь зі свого репертуару. Італієць подивився на неї трохи здивовано, але перечити не став, трішки подумав, прокашлявся та почав:
Bella notte, oh, notte d'amore
Sorridi alle nostre ubriachezze
Bella notte più dolce del giorno,
Oh bella notte d'amore!
Ah! Sorridi alle nostre ubriachezze!
Bella notte, oh, notte d'amore
Ah! ah! ah! ah! ah! ah! ah! ah! ah! ah!
Новія заплющила очі, головою та вільною рукою почала колихати в такт пісні, а на місці купи потихеньку виростало дерево – спочатку з дірки з’явився його вершечок, який поволі підіймався догори, водночас із цим бокові гілки збільшувалися в розмірі та густішали на очах у присутніх. Василеві здавалося, що волосся на його голові теж піднімається разом з деревом. Ще він помітив, що у Куцака його косички вже стирчали майже вертикально, але коротун не звертав на них уваги, бо весь був зосереджений на тому, що відбувалося поперед нього.
– Новіє, досить, – закричав раптом Куцак. – Погляньте, хто там у кроні сидить?
Аргентинка перестала колихатися, розплющила очі, Модесто деякий час ще співав, мабуть, не почувши крик, але Новія сіпнула його руку й італієць нарешті замовк.
– Чого ти кричав? – обурено запитала аргентинка. – Я саме тільки розласилася.
– Поглянь, оті тварюки вже на твоєму дереві. І не одна – бачу двох дорослих і трійко малих. Що ми з ними робитимемо? Тут і для нас місця замало, то ж зайві роти нам ні до чого. Навіщо ти їх уявляла?
– Гм!  Робити мені більше нічого – я взагалі ні про що конкретно не думала, просто віддалася пісні – у Модесто такий чарівний голос.
– Куцаче, відчепися від жінки. Може у цих тваринок там кубло було, а ми його розворушили. – Василь притримав руку аргентинки. – Новіє, заспокойся, у тебе дуже вправно вийшло.
– Якщо можна, – звернувся він до коротуна, – я на правах зіц-Головчорта дещо скажу?
Куцак подивився на брата, який лише кивнув головою, потім повернувся до Василя та знизав плечима:
– Говори.
– Відразу признаюся, що то, мабуть, я став причиною появи незнайомців по ту сторону стіни. Я не повідомляв, але ненароком налякав там декого, коли прогулювався. Можливо про мене стало відомо їхньому керівництву… Не треба кричати, – Василь побачив, як Дідько вже намірився розкрити рота, щоб вилаятися. – Справа зроблена, то ж нумо вирішувати, як її владнати. З експериментами у нас не зовсім так все проходить, як хотілося. Але ж ви всі дорослі, повинні розуміти, що все й відразу лише в казках буває. Тому, Дідьку, вам з братом треба якось домовитися з Радою Деміургів, що б нас не чіпали…
– Як це у тебе просто все – домовитися!- Куцак став розмахувати руками.- Це як просити змію, щоб тебе не кусала – доки ти будеш на безпечній відстані, все буде добре, а підпустиш її ближче, то готуйся до того, що колись вона тебе вб’є. Не очікував я від тебе отакої свині! Чого тебе там носило? Галявини мало, чи що, для прогулянок? Дідьку, пішли, поговоримо. Для всіх – пауза. Можете з оцими бабайцями погратися.
Схвильований Коротун попрямував у напрямку своєї хатки. Дідько постукав себе по лобі, показуючи Василеві, мовляв, хто тебе просив базікати, і теж пішов слідом за братом.
– Що ти там бачив, кого налякав? Чого це Куцак визвірився на тебе?- присутні обступили Василя й наперебій почали засипати його питаннями.
– Яка різниця! Я сказав правду, думав, що вони зможуть домовитися й у нас буде час відпрацювати процес творення до ідеалу, щоб новий світ був не гірший того, який нам відомий.
– Василю, ти віриш в їхні казки? – нігерійка стояла поряд і дивилася чоловікові в очі. – Те, що ми вміємо чаклувати, ще нічого не значить. Одна справа – викликати дощ, а зовсім інша – створити море, чи повісити на небі сонце.
– Субомі, що ти кажеш? Ми зуміємо, точніше – ви зумієте. Бо я ніхто, я нічого не вмію. Невідомо, чому мене взагалі занесло сюди. А ваші здібності вже проявили себе – можливо не так, як цього хотілося б, але все одно непогано. Я вражений –  це точно.
– Василю, ти не правий стосовно себе. Я ж бачу, що до тебе тягне всіх наших жінок. Не можу цього пояснити, але впевнена, що так і є, правильно я кажу, дівчата?
– Субомі, ти як ніколи маєш рацію, – Новія поправила на Василевому плечі складку. – Щось в тобі присутнє, чого бракує в інших чоловіках.
Модесто з Кеєм спробували запротестувати, але Цофія перебила їх.
– Не заздріть, вам таке не личить. Так, Василь ще той впертюх, але я змушена підтримати подруг – якийсь кишмиш у ньому водиться.
–  Що? – Василеві подобалося те, що про нього говорили, хоча зовні  він вдавав, наче це йому дошкуляє. – Який такий кишмиш?
– Не придурюйся – це родзинка без кісточок, – пояснила Галя. – Хоча ти більше на ківі схожий.
– Хто, він? – здивовано перепитав австралієць. – І чим цікаво? Я бачив цю пташку, як оце вас – нічого спільного. Чого ви смієтеся?
– Кею, – китаєць взяв його за лікоть. – Галя мала на увазі такий фрукт, теж волохатий, як і Василь.
– Тьху на вас! А хто ж тоді Куцак по вашому?
– То не фрукт, то чортзна що.
– Дійсно, краще й не скажеш,- засміялася Новія, а за нею всі присутні.
Коли сміх трохи стих, Василь заговорив знову:
– От бачите, ви ж умієте дивитися в один бік без всіляких суперечок. Може в мені щось і є, але залишимо це на потім. Тут виникла одна ідея – потрібна ваша допомога, повна увага та довіра. То що, спробуємо?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Avtor, 18-03-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.52567005157471 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …