Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2506
Творів: 45256
Рецензій: 88565

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Роз'ємність ч.3

© Михайло Нечитайло, 14-03-2018
– Ну й хай, – бурчав Сем, шукаючи якогось прихистку по місту.
Чесно кажучи, йому вся оця шарпанина була не в мед, але й не в полин теж.
На той час у їхньому драматичному колективі з’явилася нова актриса.  Ім’ям не знатна, проста ім’ям, але чомусь дуже глибоко запала вона Семові в душу.
Катя теж уся була на сцені. До останньої дрібочки солі за вечірнім столом, до останньої лінії її плаття, не говорячи вже про душу. Роками молодша на добрий десяток, а серцем рівна. А серцем – рівна.
Сем милувався кожним її рухом, кожним звуком, він готовий був не виповзати з-під її вій тижнями, якби ж ті вії не відлітали до свого життя.
Катя була заміжня. Її чоловік, незграба Вася, був якимось зануреним у повсякденність суб’єктом до такої міри, що не прозирав навіть у прийдешню хвилину, не кажучи вже про день. Йому пригонили авто на ремонт, він пірнав під них, закопувався в кіптяву, запливав у мастила – й десь дівався. А якщо й появлявся знову на Божому світі, то тільки для того, аби видивитися чергову калюжу мастил.
Катя ж була вчителькою. Англійської й німецької мов. Це був такий дисонанс між трьома матюками біля купи ключів і вільним володінням двома чужорідними мовами, що дисонанс між Семом і Гліцинією на їх тлі видавався вершиною порозуміння.
І Сем закохався. Безнадійно й безглуздо, як може закохатися вітер у дощ чи море в берег. Це коли завжди поруч, але ніколи не разом.
А кохання – то ж мікроб. Він невидимий, незримий, але він живе, він мандрує світом, від серця до серця, від душі до душі, від очей до очей. Він заражає близькі поверхні, він у них просочується, як волога в грудку солі, й сіль набухає, й колись стає вже більше вогкістю, ніж самою сіллю. Кохання – це вірус, що точить того, хто його породив, і того, задля кого його породили.
Якось Сем відчув на сцені на собі чийсь погляд. Він мимохіть повів очима за куліси, звідкіля той погляд линув, несучи тривожні імпульси – й узрів там Катині очі. Сем не зрозумів, що з ним сталося тієї миті, він тільки запам’ятав, що забув слова й ніс на сцені таку ахінею, що й стіни залу сміялися, не кажучи про глядачів, але він зрозумів, що його люблять. То було щось інтуїтивне, щось таке глибоко сховане, що й не видно, але не чути його не можна було.
Тож після звичної вечері злегка сп’янілий Сем викликався провести Катю додому. Йти до Катиної оселі було раптом хвилин зо три, так, через бордюр переступити та за ріг супермаркету зайти – та все ж. Аж очі заплющив, на таку сміливу витівку відважившись, очікуючи зливи кпинів за недоречну пропозицію, а воно ні – жіночка погодилася, ще й невимовно зраділа при цьому.
Три хвилини подорожі тої ночі перетворилися в нескінченну прогулянку міським парком під давно позбавленими лампочок і допуску до електрики ліхтарями й Місяцем уповні замість них.
Вони говорили, Сем і Катя, а Місяць їх слухав. Вони вчили ролі, а Місяць їх грав. Вони доторкнулися руками, а Місяць не відвернувся.
– Я люблю тебе, Катю, – понеслося вгору, а Місяць зловив.
– За що, в тебе ж Гліцинія?... – вібрували очі навпроти, а Місяць їм підігрував.
– Не знаю, – відповідав Сем, а Місяць йому говорив, що він телепень, бо як це можна такого не знати.
– А Гліцинія? – все ще допитувалася Катя, а Місяць кричав, як недорізаний, що в нього, Самійла Багмута, є Гліцинія.
– Вона не моя, – відповідав Сем. – Вірніше, вона моя, але не зі мною. Вона рве з-під мене сцену й не розуміє, що рве душу. Не можна любити, Катю, того, хто зазіхає на твою душу. Вона мене роз’єднує, а я хочу бути цілим, цілим.
Місяць погодився.
– А звідки ти знаєш, що я не рватиму з-під тебе сцену? – запитувала Катя, а Місяць чухав лоба в задумі.
– Бо ти сама нею живеш, – відповідав він їй, а Місяць радів.
– Я живу не тільки сценою, я живу й тобою, – відповіла. – Ти навіть уявити не можеш, як ти граєш. Чому ти не в артистах, Самійле, чому ти розгубив свої оскари, нащо ти народився на світ, щоби так грати й нічого, крім прискіпувань своєї половини, не мати?
Місяць плакав угорі, скапуючи з вербових віт краплями соку на плечі.
– Я не знаю, Катю, – все вів і вів свою пісню Сем. – Певно, така доля, а я – її заручник. У молодості злякався батька, а тепер загруз у безперспективних літах.
Місяць розчаровано котився до обрію.
– Дарма ти так, Самійле, – горнулася Катя. – Луї де Фюнес теж пізно став актором, а диви, якої слави зажив. Талант не треба закопувати, його треба нести.
Місяць, здавалося, повернувся на небозвід.
– Ну ти й порівняла, та й узагалі, Луї не пізно став актором, а помалу, – зітхнув. – Ні, Катю, я не сліпий, я ж бачу, що застряг навіки й назавжди в низинах, на маленькій сцені. І що, маю то кинути? Нізащо! – аж скрикнув. – Ніколи. Хай я й не актор за званням, але я артист по долі. І я не хочу іншого причастя. Долі, може, іншої й хотів би, а причастя – ні. Це моє причастя, моє, мені життя не так важко віддати, як його.
Місяць таки посунув до обрію.
Катя не відповіла, вона просто припала до його вуст, наче була біля них весь вік, тож і залишилася біля них надовго.
Місяць засоромився й прикрився легенькою хмаринкою, прозираючи крізь її тоненькі пелюсточки безсоромним та допитливим оком.
Вони цілувалися й цілувалися, наче всі віки шукали цих цілунків і ось нарешті знайшли, аж Місяць не витримав і пірнув за густу хмару, де й зник назавше – певно, пішов цілуватися чи й не з самою Венерою, що зникла за тим же обрієм за годин шість до цього.
– А ти, ти як запала на мене? – шепотів Сем. – Чому? В тебе ж Вася.
– Це в тебе Гліцинія, а не в мене Вася, – проривалася крізь цілунки. – Вона хоч душу з тебе п’є, а мій з мене нічого не п’є, він узагалі мене якщо й помічає, то біля борщу, як захоче їсти.
– То це ж щастя, що тобі не стають поперек шляху, – здивувався Сем.
– Це порожнеча, а не щастя, – аж розсердилася Катя. – Щастя – це коли тебе бачать і чують. А коли дивляться крізь тебе – навіть любов стає привидом, не кажучи вже про байдужість.
– Як же ти цього Васю знайшла? – поцікавився нащось Сем. – Ні, можеш не відповідати, – сам злякався своєї зайвої допитливості.
Катя пильно подивилася на своє кохання.
– А чого й не сказати, – мовила. – Залетіла я по молодості від одного парубка, а він обіцяв, обіцяв забрати, а коли мала шість місяців строку, кинув і пропав. А я з цим моїм горе-Васею  мала колись секс на п’яну голову. От і притулила до себе, аби осуду людського збутися. Бачиш, у яку гулящу втюхався, чоловіче.
– То пусте, гріхи молодості, в кого їх не було, – скоромовкою відповів Сем. – А де ж ваша дитина, ви ж, вибач, бездітні.
– Дитина вродилася з вадою серця, незабаром померла, – пояснила Катя. – А нову Вася чомусь ніяк не спроможеться змайструвати. Та й не хочу я від нього дитини. Та і його не хочу. Я вже взагалі нікого не хочу, Самійле, крім тебе. Отаке-от життя. Живеш тоді й з тим, хто й коли по долі випаде, а любиш, коли серце склюнеться. Логіки – мало; змісту – по вінця.
З того часу промайнуло вже три роки, як зустрічається Сем із Катею.
І тут такий дарунок – Гліцинія виперла з хати.
Лишалося Каті виперти свого Васю.
Що вона незабаром і зробила.

                                                                    (Закінчення буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Не зрозумів

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Сергій Вікторович, 16-03-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 14-03-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.5416128635406 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Економіка бунтівників»: уроки креативності від піратів, хакерів та бандитів
Персонажів, про яких ви прочитаєте в цій книжці, можна знайти на піратських суднах, у бандах та групах …
Який чудесний світ підземний
Відомо, письменники зазвичай діляться на два види: аудіали і візували. Аудіали беруть словом, про таких …
Вихід із майже дорослих халеп
«Де ESC з моїх халеп?» — це книга з якою можна заново пережити свої 15 років. Згадати подруг, що надокучливо …
Ціна життя п’яної піонерки
Чого варте життя п’яної піонерки і до чого тут кури? Тонка іронія пригодницького роману Сергія Оксеника …