У одній чудовій країні, у невеличкому селі, у старій селянській хаті народилася сіренька маленька Мишка-Тоня. Хтось може й боїться мишей, не любить сірого кольору, лякається їх шурхотіння, але то вже інша історія: усе залежить від того, як дивитися на ту Мишку і її про-блеми.
Вона росла і вважала себе непомітною, намагалася якнайменше шурхотіти, нікому не зава-жати, допомагати батькам доглядати маленьких братиків та сестричок. Сіренький колір не дуже виділяв її серед натовпу. Тонечці хотілося усього: погризти смачненького сиру, соло-деньких цукерок, а не сухарів щодня, більше вільного часу, книжок-розмальовок і кольоро-вих олівців, нових книжок із казками. Навіть мама казала:
- Не можна, доню, мати усе, що бажаєш!
- А от Танька Крисовченко усе має! – відповіла Тоня.
- І не рівняйся до тієї Таньки, такої вгодованої, міцної, сміливої. У неї батько он комо-рою завідує, мати у продуктовий магазин на прогулянки ходить! А ми що? Ми зви-чайнісінькі миші!
Так і росла мала, навіть коли стала дорослою, її все одно кликали Тонечкою. Мишка вважала це приниженням і не помічала, що її сіра шубка блищала більше, ніж у інших мишок, бо вона була швидкою, багато рухалася, не їла нічого зайвого, що б могло нашкодити її розвитку. Зубки у Тоні були міцними, бо рідко смакували солодощами та часто гризла овочі, а не сир та сало. Мишку іноді запрошували пошурхотіти щось іншим мишкам, а оте «Тонечко», це не зменшувальне ім’я, а ласкаве звертання і вираження любові. Як вона цього не розуміла?
Із Тонечкою по-сусідськи жила стара престарюча баба Миха, мудра така та навчена жит-тям. Добре знала вона тихеньку сусідку, а одного разу покликала її до себе і сказала:
- Тобі, мишенятко, вже час вирости, залиш у своїй темній нірці усі страхи і йди жити серед мишей, будь серед них, вчися у них, набувай досвіду.
- Та й пішла б я, але ж є й кращі миші, розумніші, цікавіші, кому я потрібна, хто мене послухає?
- Коли треба, уяви собі, що ти у Лисиччиній шубці, а інколи - у Вовчій! Може так ста-тися, що треба одягнути Собачу шубку чи й Овечу. Усе залежить від ситуації.
- Де ж я візьму ті шубки, коли тато і мама не можуть мені їх купити?
- Одягни їх умовно і подивися на себе, тільки добре дивися! Якщо ти зумієш побачити і відчути на собі те нове вбрання, коли відчуєш нову себе, то й інші побачать і будуть знати, що з Лисичкою не треба махлювати, бо вона хитріша, що Вовк може з’їсти, то-му із ним треба бути обережними. Н можна говорити зайвого Собаці, бо він завжди відгавкається, що Вівця може бути покірною, але не завжди виграє той, хто насправді досяг свого і переміг!
- Як я можу так переодягатися, бабо Михо, як можу грати такі ролі, коли мені здається, що ніхто мене не любить і ніхто не бажає добра.
- Якщо будеш біля добрих мишей, онучечко, то й будеш добром багата, а від поганих, хоч і успішних, тримайся подалі.
- Моторошно мені, бабо, у світі стільки зла! Он учора Миришка не повернулася в свою нірку, а Мишка ледь не з’їв Котяра Мурзинський із будинка навпроти…
- Не бійся зла, оминай його, будь подалі, огорни себе добром, уяви навколо себе дзер-кало, воно охоронятиме і віддзеркалюватиме те, що інші тобі бажають: ті, хто любить і бажає лише хорошого, отримуватимуть хороше, а ті, хто бажає тобі зла, нехай молять-ся за свою удачу, бо вона їм ще згодиться.
Послухалася Тоня баби Михиних порад, але ж не так усе просто: до них треба звикнути і навчитися жити по-но5вому! Із часом навчилася, бо ж дуже хотіла мати активне життя серед рівних собі мишей, мати друзів, багато-багато маленьких діточок-мишеняток, таких сірень-ких і швиденьких, як їх мама, кохати, рости і жити у просторій і світлій нірці.
Захотіла вона поділитися своїми знаннями, покинула рідну нірку і пішла вчитися ми-шоз5навству та мишології. На першому екзамені так хвилювалася, аж дух захоплювало, і тут вона згадала свою сусідку, «одягнула» шубку всезнаючої мудрої Сови і пішла здавати екза-мен, та так впевнено відповідала, що викладач повірив у неї і йому нічого не залишилося зробити, як поставити найвищу оцінку.
Так і живе Мишка-Тонька, звиклася до тих шубок, що й не помітила, що у її нірці міль з’їла шубки страху та невпевненості, зовсім розлізлися шубки комплексів і незадоволення собою, а інші вона не одягає, бо вони їй уже й не потрібні: Тонечка навчилася баби Михиної мудро-сті.
Давно вже не бачила й Таньку Крисовченко, бо її шуба облізла, зуби повипадали, а сама так розтовстіла від задоволення самої собою, що вже й із нірки не вилазить.
Котяра Мурзинський живе у своєму будинку і лякає боязливих мишок, які іноді виходять із нірки, щоб знайти якусь крихітку хліба.
Баба Миха ще й досі жива та здорова, її бояться навіть коти, іноді виходить погрітися на со-нечку та погризти шматочок сиру, який їй приносять діти, а знайомі провідують і приходять послухати доброго слова.
У тій чудовій країні і зараз водиться багато-багато гарних сіреньких блискучих мишей, які не бояться Котяру Мурзинського, не залежать від сім’ї Крисовченків, а вчаться, живуть, пра-цюють і вам цього ж бажають. Найголовніше – оминати лихих мишей, нехай вони моляться, щоб стати добрішими, а добро завжди переможе, треба тільки дивитися на усі проблеми із іншої сторони.
