(Ось такі враження викликало знайомство з картинами – притчами, що створені митцем у 1965 – 1982 рр.)
Кожна зустріч з Іваном Марчуком є знаковою для мене, не була винятком і та, що відбулася 26 грудня. Пан Іван мав добрий настрій, жартував, і як мені здалося, навіть помолодшав. Коли ж розмова перейшла до стану справ у нашій країні спохмурнішав… Рік минулий, 2017-й був насичений для художника різноманітними подіями: поїздками за кордон, виставками, він відвідав – Бельгію, Таїланд, Туніс, Йорданію, Туреччину. Але про це трохи згодом… Від знаменитого земляка отримав чудовий дарунок – альбом «Іван Марчук. Картини – притчі. (Ранній період)». Розкішне видання вийшло з друку у видавництві «Фенікс». Іван Степанович написав побажання: «Андрію, дивися, думай, і відчиняй двері у таїнство моїх видінь…». Ось з цим дуже непростим завданням і намагатимуся впоратися за допомогою слова у цьому тексті…
Стиль письма у роботах представлених в альбомі, то поєднання – примітивізму (наїву), символізму і сюрреалізму. Зміст цих картин укорінений в український грунт. Іван Марчук уродженець села, а якраз українське село зберегло – рідну мову, пісню, колядки, щедрівки, не дало зникнути звичаям нашого народу. Друг великого живописця, поет тонкої, душевної натури
Ярослав Павуляк писав про місто і село таке:
«О місто, спалахи черлені,
Довкола села глядачами,
Ти, ніби клоун на арені,
Перед дитячими очами».
На картинах зображені: люди, звірі, птахи, квіти, але це один всесвіт, де все взаємопов’язане; у ньому вчуваються мелодії і голоси – «Загублена музика» і «Думи зростали в саду» (назви картин), - де деревцята проростають у вазонах, то думи, а вродили яблука…
«Спогад про гніздо родинне» і «Ідуть вони з вогням», - це живописні тексти про те, чого не вистачає сучасним українцям, - уміння берегти пам'ять про рідну хату, та ще важливіше – нести світло у світ своїми вчинками, діями, думками.
Творчість художника планетарного рівня має прив’язку до архетипів українських. К. Г. Юнг твердив, що особистість містить у собі три складники – его, особисте несвідоме і колективне несвідоме. У третю категорію входить поняття «архетипу». Кількість архетипів по Юнгу може бути безмежна. Автор цієї теорії приділяє особливу увагу персоні ( «personae» - маска з латині), анімі і анімусу, тіні і самості.
Найважливіший архетип то самість, він доводить необхідність гармонізації душі, а це допомагає добитися врівноваженості всіх структур єства людського. Якраз у розвитку «самості» Юнг вбачав головну мету буття. Ця теорія сприяє кращому розумінню себе, свого мислення, призводить до кращого розуміння інших осіб, їх творчості.
Рене Генон показав, що Вепр є символом носіїв духовної влади, відштовхуючись при цьому від Гіперборійської традиції, у вепра характер – «самітника», «монаха». Але мислитель не потрактував, чому в центрі цього світу постала ця тварина, а не якась інша. Ігор Каганець доводить: «Україна є сакральною Землею Вепра. В одних людських спільнотах священним був орел, в других – вовк, ведмідь. У мешканців Борії і Гіперборії священний архетип уособлювався вепром. Ще шмат тексту від нього ж: «Культ вепра зберігся в Україні донині. Він виявляється не лише у заколюванні кабана на Різдво і Великдень та ритуальних споживань його м’яса й сала, але й у розвиненій міфології та народних звичаях…
…. З 55-го століття до н.е. відбулося накладання арійських хліборобських культів на борійські мисливські культи, звідси поєднання вепра і зерна».
А тепер, погляньмо на шеренгу картин автора – «Балада про сонце». «У полі сонце сідало», «Пробудились і пішли». «Ми загубили дорогу». «І темрява залишила нас», «Погляд у глибінь віків», «Моя земля, моя твердиня»….
Малярство художника цього періоду має певну, навіть не подібність, а перегук у деяких смислах і сенсах з тим, що творили Ф. Марк і П. Клеє, та при цьому залишається дуже Марчуківським. Для Франца Марка ціль мистецтва була сконцентрована в «розкритті неземного життя, таємно перебуваючого у всьому, руйнації дзеркала життя для того, щоб подивитися в обличчя буття». Творчість Пауля Клеє , за його ж словами: «Художник робить видимим осягнуте таємно». І ще: «Моєю рукою повністю керують далекі сфери. Розум не приймає участь в моїй творчості, це щось інакше…». Дух природи і підсвідомості…
19 січня 1973 року в газеті «Нью – Йорк таймс» в одній із публікацій зауважили: «На благодатних просторах України як установили історики, вперше на планеті Земля люди приручили коней, корів та інших свійських тварин. Археологами в Україні розкопані первісні городища біля сіл Деріївка, Лука Врублівська, Усатове, Маяки, Євмаївка, де знайдені кістки людей, корів, зроблені 5500 літ тому вози».
Сучасне людство на шляху до самознищення, та знищення всього живого. А Золотий Вік (Сатья – Юга) не вигадка, а спомин. Ю. Кочержинський запевняв: «Друге начало термодинаміки у застосуванні до теорії інформації формулюється так: «У жодній інформаційній системі кількість інформації «на виході» не може бути більшою, ніж «на вході». Отже, усе, що є «на виході» у фольклорних переказах – було «на вході», у дійсності. Троя вважалася мітом, доки Шліман її не розкопав…».
«Сатья – Юга» (золота епоха) – перша (4-та від кінця) дія у життєвій драмі людства, розшифрована як «сутність», «сукупність», тобто цілісність. Золотий вік людства колись був, він повернеться…?
ЖИВОПИС ІВАНА МАРЧУКА ЗАЧІПАЄ ЦІ АРХІВАЖЛИВІ ПРОБЛЕМИ, НА КОТРІ ЗЕМЛЯНИ ПОВИННІ БУДУТЬ ДАТИ ВІДПОВІДЬ… ЧИ Ж НАСТУПИТЬ ЕРА ЗОЛОТА, А ЦЕ ВИСОКА ДУХОВНІСТЬ В ПЕРШУ ЧЕРГУ.
Сьогодні митці і поети не так вже й часто вдаються до мистецько - літературної розробки тем – ВОДА, РИБА, ЧОВЕН… Погляньмо на роботи: «І побачив землю рибами встелену», «Пісня пісень», «Де думи берег свій знайдуть…». Богдан Чепурко тлумачив про цікаву щедрівку: «Там на річці, на Йордані пливе човен мальований». Човен мальований – Сонце, Дана – річка… Йордан (Ор - дан), річка Оріїв – рільників, хліборобська річка…».
Незриму спорідненість окремі твори художника мають з віршами Тараса Мельничука, котрий подарував нам одкровення велемудре, котре має тяглість з часів Трипілля: « І скресла в небі раба золота»! Що то за Риба? Які зміни вона позначила? Може епохальні, бо на зміну знаку Риб вже приходить знак Водолія. Наскільки не розкриті таємниці віршів із збірки «Князь роси», як і не декодовані чисельні загадки Марчукових малярських «текстів»??.
В українській мітології символ Риби дуже архаїчний. Народження першого пращура відбулося за участі ЗОЛОТОЇ РИБИ. Т. Мельничук геніально передав стан теперішнього безчасся у вірші «Така мряка». Задіявши поетичну метафору, він пробував розігнати туман, не виходило…:
«Тоді заїхав
Трьома возами
І давай накидати
А то туман
Перемішаний із годинниками…».
Тему «туману» розробляв і незабутній Валерій Ілля, назвавши збірку віршів «За туманами – ковалі».
Що значать квіти для українця?... Найпростіша зі згадок, - квітники перед будинками господарів, в будь – якій області України…МАРЧУКОВІ НАТЮРМОРТИ, де панівне становище займають квіти і фрукти, а фрукти можуть бути купкою розташовані просто в полі! Картини «Маки», «Свято білого цвітіння», «Я торкаюся ніжно тебе». Квітка згідно пояснень Марії Чумарної – то символ молодої дівчини, у піснях асоціюється з послання до роду, милого. Рожа символізує земне життя, цвітіння молодості і краси. Маки в гаївкових забавах – то синонім сонця, повноти буття.
Повернімось подумки окрім квітів, до розспіваних вишневих і яблуневих садів. Дуже влучно про пісенність українців сказав доктор М. Шлемкевич: «Травнева ніч, тепла і пахуча. Як сказано в поезії, на небі місяць – срібна кадильниця, з неї дим голубий…». І ще, трохи далі: «Поміж солов’їний спів і поміж оркестру жаб тонкою срібною ниточкою пов’ється ПІСНЯ. З одного саду, з другого. Нитки в’яжуться, зливаються в хор. Сидять хлопці і дівчата, очі на місяці, то в сизій далині, то дивляться одне на одне. Пісня ллється, переливається, затоплює село, затоплює всі смутки і думки. СПІВАЮТЬ ГОДИНАМИ, ГОТОВІ ПРОСПІВАТИ НІЧ, ПРОСПІВАТИ ЖИТТЯ… Попадають у транс, забувають себе самих…».
Пісня є справжній опій для українців, зараз майже не співають, та чи добре це? Пісенність народу, то і ментальний потяг до вишуканої естетики, але і його ж слабкість водночас…
ТЕМА ОБРАЗІВ – ПЕРСОНАЖІВ ЛЮДСЬКИХ, ТИХ, ЩО ЗДАЄТЬСЯ ЩОЙНО ДОСПІВАЛИ ПІСНЮ, ЗВУКИ ЯКОЇ ЩЕ ЛЕТЯТЬ У ПРОСТОРІ ВІД СЕЛА ДО СЕЛА, ТЕЖ ВІДОБРАЖЕНА У МАЛЯРСЬКИХ ТВОРАХ АВТОРА.
Світоч філософії віку 20-го Ю. Евола запевняв нас, що: «Слід уяснити собі, що священна наука Мудрості не являється профанічним «мисленням», навпаки, вона являється буттям, і їй не можна навчитися читаючи книжки і навчаючись в університетах, її не можна передати словами. Щоб осягнути її, необхідно перевтілитися, щоб осягнути її необхідно зуміти перейти ВІД ЗВИЧНОГО ЖИТТЯ ДО ВИЩОГО ЖИТТЯ…
…Звідси природний аристократизм Мудрості. Звідси її рішуча невульгарність, непередаваність…».
Мудрість надає свободу, надає широке поле діяльності, дозволяє вільно дихати. Мудра людина вільна, повернена самому собі. Така особа має СВОЮ ІСТИНУ, а та відповідно є відображенням її життя, з допомогою якої це життя пізнається, і висловлюється особливим, притаманним тільки цьому індивіду способом.
Поетичне слово Я. Павуляка тут так необхідне:
«Це голос криниці –
У ньому втопитися можна,
Це голос первісного світла –
Ним задихнутися можна.
ЦЕЙ ГОЛОС ПІДНОШУ, МОВ ТОСТ, ЗА ТИХ
КОТРІ БУКЕТИ ГОЛІВ НЕ СХИЛИЛИ…».
Мірча Еліаде говорить у «Міфі про повернення»: «Сама по собі історична подія, якою б вона не була, не втримується в народній пам’яті і спогади про неї запалюють поетичну уяву лиш у тій мірі, у якій ця подія наближена до міфічної моделі».
Хочеться замінити у викладеному «історична подія» на «мистецька подія», а мистецькі набутки І. Марчука, - 10 циклів створених картин, МАЮТЬ ВЖЕ НИНІ ОЗНАКИ МІТУ…
І повернення до того, що ж приніс рік минулий в життя митця. Відбулося три персональні виставки картин Івана Марчука в Таїланді, почасти – в Королівській галереї і в музеї сучасного мистецтва, відвідав пан Іван і Йорданію, Туніс, там посол дав прийом на честь його приїзду. Персональна виставка пройшла і в стінах Європарламенту (Бельгія). В різних країнах, які він відвідав, різноманітну допомогу надавали йому посли України, з ними у іменитого художника склалися добрі людські стосунки.
« В Таїланді ходять зебри, здається, ведуть розмову поміж собою, слони прогулюються. Організували шоу з слонами, з нагоди мого приїзду, як вияв пошани. Слон одягнув на мою голову капелюха… Побачив композиції з керамічних виробів чималої величини…
За кордоном скрізь зустрічав поважне ставлення до людини, а що у нас? Злоба, ненависть панує, там тішаться життю, а в нас мучаться, безперервно долаючи елементарні побутові перешкоди.
Хотів би жити в Шевченковій Україні, тоді не крали, не лаялися, але ж кріпацька була…», - такі невеселі думки озвучив видатний українець.
На питання: « А що ж робити творчим людям в теперішній Україні, та й не тільки їм?». У відповідь почув: «Перш за все взяти календар і викреслити побільше «червоних» дат, працювати треба самовіддано, щодо митців, у них особлива місія. Талант дається Богом, і де проросте талант, там і віддати треба те, що тобі дано, це у випадку, якщо вже ніяк не вдається зреалізувати себе вдома…
Вибрати б нам керівником держави не політика, а особу знану у світі, морального авторитета. Він переверне систему…».
Царина мистецтва, у котрій він створює незбагненно утаємничені, величні роботи. ІВАН МАРЧУК продовжує, - конструювати композиції, смакувати об’єм, вибудовує прелюдії форми, ритму. Абстракція по Марчукові, то не тільки ритміка і форма, то Гармонія… З’являються нові конкретні пейзажі і портрети, і напів – конкретні натюрморти. А куди ж линуть його думки? Цього не знає ніхто. Проте, може відповідь знаходиться у цих рядках:
«Я втікаю у снах
До тебе, траво дитинства.
Я втікаю у снах
До тебе, водо дитинства.
Я втікаю у снах
До тебе, небо дитинства.
Благослови, Боже,
Втечу мою», - Микола Литвин.
Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.
