Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2522
Творів: 45483
Рецензій: 89024

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина третя - Деміурги 8

© Олександр, 12-03-2018
Куцак нахмурив брови, підтягнув шорти й швидко, як для нього, пішов до натовпу. Дідько з Василем переглянулися між собою і теж поспішили за коротуном.
Поки вони підходили, біля плити майже нічого не змінилося, лише китаєць вже відповз від маленького озерця, в яке перетворився центр галявини, і разом з індусом та Цофією намагався заспокоїти Субомі.
Галя з Кеєм спробували залишити дощову зону, але щось не давало їм навіть зрушити з місця.
Новія, просвічуючи через вологу туніку своїми жіночими принадами,  відштовхувала італійця, який тягнув її на сухе. Вона стояла, мокра, розпатлана, дивилася на Галину та сміялася голосно, не ховаючись.
– Ти думала, що одна вмієш чаклувати? Закип’ятила воду й відразу потягло носа догори? – дивіться, мовляв, як я вмію. Рано вихвалятися почала – мене у психлікарню не так просто запроторили, – я, можна вважати, сама туди напросилася. Бо якби побула ще трохи серед людей, то хтозна чим би все закінчилося. Говорила тобі – не чіпай мене, а ти – шльондра, шльондра! – наче сама далеко втекла. Думаєш, якщо я не в собі, то в людях не розбираюся? Я в очах твоїх прочитала, що ти зробила з власним чоловіком – хочеш розкажу?
– Замовкни! Не тобі говорити про моє заміжжя. Я хоч каблучку поносила, дітей народила, а ти що?
Галина розвернулася до Кея, який продовжував щось шепотіти їй на вухо.
–  Не затикай мого рота! Замість того, щоб підтримати, ти  вибрав сторону цієї психованої. Відійди від мене, – вона щосили штовхнула Кея і той, наче м’ячик, відлетів аж до аргентинки.
Поки Новія ошелешено дивилася на австралійця біля своїх ніг, Галині якимось чином вдалося вирватися з полону невидимих пут і вона попрямувала до суперниці.
Ще б декілька кроків і її пазурі випробували б на міцність шкіру на обличчі Новії, але плити, на яких Галина не так давно варила обід, раптово піднялись сторчма й  перегородили їй дорогу.
– Досить!- почувся крик Цофії. – Набридли обидві! Розкудахталися – гірше базарних тіток. Розійдіться швиденько, бо я довго не втримаю їх.
Сама американка стояла обабіч Субомі, руки її були розведені в сторони й здавалося тримали щось невидиме та важке, бо легенько трусилися від напруги.
Василь, який саме підходив до гурту, не роздумуючи відштовхнув Галину, і як у приймальні, по інерції впав на неї зверху. Проте цього разу він швиденько скочив на ноги й подав жінці руку. Галя її відштовхнула, подивилася на своє мокре та брудне вбрання, відвернулася й тихенько заплакала.
Василь не став її втішати, бо позаду ще була Новія з австралійцем, які могли потрапити під плити, то ж він розвернувся, але вже запізно: Куцак своїми короткими руками підчепив австралійця за сорочку й разом з ним відкотився вбік; Дідько, який ішов за ним, не зупиняючись вхопив Новію на руки й відніс на безпечну відстань. Ледве він це зробив, як плити, розбризкуючи навколо себе багнюку, гепнулися долі.
Все це відбулося дуже швидко, тому ніхто не встиг зрозуміти, що ж відбувається.
На якусь мить всі завмерли, навіть дощ перестав лити й тільки калюжа на місці імпровізованої кухні ще нагадувала про нього.
Куцак піднявся, обтер обличчя рукою (від чого справді став схожий на брудного чорта) і спокійно сказав:
– Так, всі замовкли!
Новія вже розкрила рота, мабуть, щоб заперечити, але коротун, тицьнувши в її бік скоцюрбленим  пальцем, повторив голосніше:
– Я сказав – мовчати! Ви вже своє наговорили, досить – тепер моя черга. Отже, будемо вважати, що вступний іспит, який насправді планувалося провести після обіду, всі склали добре. Вийшло так, як вийшло, принаймні тепер нам відомо, що жіноча половина дійсно наділена неабиякими здібностями, а стосовно чоловіків – їм треба лише вчасно та вміло керувати своїми напарницями.
Цофія, що розминала свої долоні, намагаючись заспокоїтися, пирснула зі сміху, але відразу ж удала, що уважно слухає, хоча очі її продовжували сміятися.
– Нічого смішного – це на Землі ви могли робити, що заманеться, а тут трохи інші обставини.
Коротун на хвильку замовк, обвів поглядом всіх присутніх, потім продовжив:
– Не знаю як, але про нас – про це місце, – довідалися ті, кому знати було б не варто. То ж, щоб не потрапити до справжнього Пекла, нам усім треба згуртуватися і діяти швидко.
– А чому ви впевнені, що ми потрапимо саме туди, може нас відпустять на Землю – ми ж ще не померли, начебто?  – ігноруючи заборону, запитав Модесто.
– Якщо ти в це віриш, то прошу, – Куцак рукою вказав у напрямку невидимої стіни. – Пройдеш через кущі й тебе зустрінуть. Хто ще бажає приєднатися до нього?
Ніхто не сказав ані слова, тільки було чути, як і досі скрапує вода з одягу Ю Вея.
– Якщо ви будете тягти кожен у свій бік, то у нас нічого не вийде – можете відразу йти он туди, – Куцак головою вказав напрям, – але що буде далі, я не знаю. За браком часу змушений відкрити всі карти: як я вже повідомляв, ви не звичайні смертні – в кожному з вас тече кров деміурга. Якщо хто не знає – це той, хто створює щось нове. В нашому випадку – нові світи.
– Звідки така впевненість? – запитав Дамодар, який все ще притримував нігерійку за плечі. – Ми ж смертні люди.
– Якщо відверто, я раніше теж сумнівався у вашій унікальності, навіть зараз, десь там, на денці, сумніви ще тліють, але сподіваюся, що ви допоможете загасити їх повністю. Щодо деміургів: люди – їхнє віддзеркалювання, отже, логічно, що вони також полюбляють стрибати в гречку, і не тільки з небожителями – це навіть у ваших міфах зображено. Діти від їхніх земних походеньок теж вміють творити по-справжньому, але не всі. Коли ми з братом замислили створити свій неповторний, ні на що не схожий, світ, то в першу чергу вирішили відшукати деміургових байстрюків, вибачте на слові. Бо до справжніх деміургів через їхню пихатість звертатися не хотіли, а нам самим таке витягти було не під силу. Ми довго спостерігали за вами, мали намір дати зміцнитися, показати себе ще на Землі, але наші плани були скоректовані Радою Деміургів. Пересвідчитися, що саме ви є тими, хто нам потрібен, ми не встигали й тому нашвидкуруч висмикнули вас усіх сюди. Здається, наші сподівання справдилися – тепер слово за вами. Ще раз повторю: у нас є шанс досягти цілі, але тільки разом, коли всі будуть дивитися в одному напрямку. Я все сказав. Приведіть себе до ладу, пообідайте концентратами і почнемо.
Коротун криво посміхнувся:
– Вибачайте, але знов готувати борщ ніколи. Все. Розійшлися.
Кей підійшов до Галі, не зважаючи на її спротив, підняв жінку та повів до хатинки.
Китаєць трохи обтрусився, наблизився до Цофії, яка відразу подала йому руку й вони вдвох теж попрямували до свого бунгало.
Новія сіла на траву, обхопила руками коліна, поклала на них голову й тихенько щось замугикала собі під носа. Модесто спочатку хотів запропонувати їй піти перевдягнутися, але потім теж сів поряд і не розкриваючи рота, став підспівувати.
Дамодар потермосив нігерійку, яка й досі стояла зі стиснутими кулаками й дивилася на те місце, де не так давно стояли Галя з Кеєм.
– Субомі, пішли пообідаємо, – тихенько шепотів він їй. – Все закінчилося, розслабся.
Жінка ніяк не реагувала на його слова, стояла, наче скам’яніла.
Василь бачив це, але підійти не наважувався, аж поки індус не покликав його сам.
– Я знаю, що ти маєш на неї деякий вплив – скажи їй, нехай піде поїсть.
– Субомі, будь ласка! – Василь взяв негритянку за лікоть, подивився їй в очі.
Жінка раптом здригнулася, подивилася перелякано на Василя, висмикнула від нього свою руку й озирнулася.
– Хто ви? Де я знаходжуся? Що тут сталося?
Куцак взявся за голову, присів на траву:
– Цього ще не вистачало! Поспішив я, мабуть, з висновками.
– Що не так? – Василь з Дідьком підступили до коротуна, залишивши нігерійку на Дамодара.
– А ви хіба не бачите? Мабуть, у неї це перший випадок використання на практиці свого дару – якщо дощ дійсно викликала вона.
– Вона, – озвався індус, – більше нікому. Галя варила борщ, а Новію якісь чорти понеси до горщика...
– Я хотіла вкинути туди траву,- тихо відповіла аргентинка,- знайшла її серед інших. Моя матуся завжди приправляла нею перші страви й потім нас, дітей, не можна було відтягти від мисок. Вилизували так, що й мити їх не треба було.
– А з чого ж тоді сварка почалася? – поцікавився Дідько.
– Кей усміхнувся Новії, – продовжив уже Модесто. – Галі це не сподобалося, борщ чомусь раптово вихлюпнувся Новії на руку, а далі я вже не міг розібратися, що відбувається.
– Я бачив, як нахилився горщик до Галі, потім назад, потім його підняло догори, ледь не на півметра, а потім вдарила блискавка, відразу ж пролунав грім і линув дощ, – доповнив Дамодар. – А Субомі отак заклякла.
– А чому злива затихла? Субомі ж наче  залишалася в трансі? – поцікавився Василь.
– Можливо тому що суперниці вже були на безпечній відстані одна від одної, – коротун тер свого лоба, – а негритянка це відчула. Гм! Отже, не все так погано. Дамодаре, проведи напарницю, нехай трохи полежить, і принеси їй чого-небудь поїсти. Хоча, ні – будь біля неї,-  а я дам розпорядження, щоб вам все принесли. Ідіть.
– Араукаре, – Куцак покликав помічника. – Рознесіть по хатках обід та напої. Потім підготуй все для практичних занять. Але швиденько.
Ментор вже зібрався виконувати наказ коротуна, та Дідько притримав його і щось зашепотів на вухо.
– Що ти йому говорив? – перепитав карлик у брата.
– Сказав, щоб у кожну склянку напою капнули трохи спотикачу.
– Навіщо? Ти здурів! Мало тобі того, що отут відбулося – хочеш їхніми руками розвалити все до бісової мами? Араукаре, стій!
– Араукаре, йди, не слухай нікого, – Дідько нахилився до брата.- Чого ти розкричався, люди поряд сидять! Все буде добре, там же концентрація невелика, відбудуться легкими галюцинаціями, і все. Не хвилюйся ти так – це ж для стимуляції, щоб чакри розкрилися.
– Які чакри? До чого тут вони?
– А як називається те місце, де ховається їхня сила – хіба не чакри?
– Дідьку, йди ти! – Куцак завертів головою, наче підшукуючи, куди послати брата.- Віднеси краще стільці до дерев, стимулятор.
– Я не буду пити оту вашу гидоту – вже одного разу ковтнув і таке привиділося,- гондольєро сидів позад аргентинки, поклавши своє підборіддя їй на плече. – Більше не хочу.
– А мені навпаки, налийте трохи не розбавленого. Бо всі так його вихваляють – не хочу потім жалкувати, що не скуштувала.
– Ти пожалкуєш, коли скуштуєш, повір мені,- італієць піднявся. – Пішли й ми до хатинки?
– Не хочу! Я вже майже висохла, а пообідати можна й біля дерев?
– Тоді віднесіть стільці, а мені ще треба з братом погомоніти, – попросив Дідько.
– Зараз я швиденько збігаю, перевдягнуся, – заметушився італієць, – потім допоможу.
– Не поспішай, мені допоможуть, еге ж? – Новія підморгнула Василю.
– Еге ж, – погодився той, хоча йому хотілося б ще послухати, про що балакатимуть близнюки.- Подай мені стільці, я сам понесу.
Коли вони вже трохи відійшли від братів-чортів, Новія раптом запитала:
– Василю, а чому ти відразу кинувся рятувати Галю, а не мене – я наче теж була в небезпеці?
– Не знаю, так вийшло. Може відчував, що Дідько тебе забере. А чому запитуєш?
– Так, захотілося чогось.
– Дивна ти, Новіє. Але добра – я відчуваю це.
– Мені з тієї доброти ніякого зиску – одні негаразди. Галина правильно сказала – я не була заміжня. Хлопець, який мені подобався, зустрічався ще з однією, не дуже красивою, але більш нахабною. Мені її шкода стало – хто таку візьме? – от я і відійшла, залишила їх удвох. Знаю, думаєш, що я дурна, але тоді не могла інакше зробити. Бачила, що він з нею щастя не матиме, але залишила їх. Отак всі троє отримали гарбуза! А могло б все бути по-іншому: двоє щасливих і одна загублена душа.
– Чому ти так подумала? Нахаби скоріше, ніж красуні, знайдуть собі когось. Придивися – красунь-одиначок набагато більше, ніж негарних.
– Філософ ти, Василю. Жінка у тебе є? Чи була?
– Була. І наче декілька. Одну пам’ятаю добре, але вона померла, а потім…
– Що потім?
– Розумієш, здається, що була ще, і не одна, але згадати ім’я, чи обличчя ніяк не можу. Чому так?
– Ти мене питаєш?
– Дійсно – я сам повинен знайти відповідь на свою забудькуватість. Притримай стілець, бо зараз він з мене туніку стягне.
– Нічого, нехай стягує, мені не важко знов її змайструвати.
– Новіє, перестань – люди навкруги.
– Де ти бачиш людей? Усі заклопотані собою і до інших їм ніякого діла немає. Невже тобі, Василю, не хочеться такої жінки, як я?
– От скажи мені, що я повинен тобі відповісти? – видно було, що це питання не подобається чоловікові, бо ніздрі у нього почали роздуватися, наче перед бійкою.- Розумієш, я не звик до таких прямих питань – ти мене шокуєш.
– А мені подобається шокувати, – аргентинка присіла на траву і тепер дивилася на співбесідника знизу догори. – Людина тоді здається безпорадною, наче дитина, зате без усіляких масок – бери та читай її, поки ще фарба не висохла.
– Яка фарба? Ти про що?
– Типографська – книжки наче там друкують?
– Тьху! Я серйозно, а вона сміється.
Новія дійсно сміялася – весело, щиро.
– Бачив би ти себе зараз! Заспокойся – я пожартувала. Хоча, визнаю, була б рада почути відповідь, бажано позитивну.
Василь вже розкрив рота, щоб відповісти, але аргентинка перебила його:
– Все, мовчи, онде вже наші збираються. А мені спотикачу так і не принесли!
– Повір, це на краще.
– Але ж не дарма кажуть – в житті все треба спробувати. Я не впевнена, що ще жива, але якщо є така можливість, то чому б нею не скористатися?
– Що воркочете, голубки? – Дідько з’явися так несподівано, що Новія навіть здригнулася.
– Та ні, розмовляємо просто, – відповів за обох Василь.
– Та чого там, ми ж усі люди, тобто – я хотів сказати, що за свій вік надивився всілякого й тепер можу розрізнити, коли просто розмовляють, а коли воркочуть. Не бійся, Василю, я нікому не  скажу. Мені Новія теж подобається, втім, як і всі інші особи жіночої статі в нашій команді. Але я не можу собі дозволити з ними фліртувати – раптом виявиться, що вони мої сестри, хоч і по батькові?
– А нічого, що я присутня? Може мені піти, щоб вам спокійніше було перемивати мої кісточки? – Новія продовжувала сидіти на траві, позираючи то на чорта, то на Василя.
– О, так ти тут? – удавано здивувався Дідько. – Вибач, не помітив.
Аргентинка спробувала обуритися, але перед її носом несподівано заколихалася пляшка у вигляді пузатого чорта й жінка зосередила свою увагу на ній.
– Ти спотикачу хотіла – ось, я приніс. – Дідько усміхався.
– Ти що здурів? – Василь спробував забрати пляшку. – Не у всіх горлянка така, як у тебе.
– А може все-таки у панянки спитаємо? Вона вже начебто повнолітня, отже, сама за себе вирішувати спроможна.
– Дідьку, май совість! А ти, Новіє, не ведися на провокацію – цьому безрогому чортові подобається спостерігати, як інші корчаться під дією напою.
– А от зараз ти мене образив!
– Вибач, що назвав безрогим, але все одно так себе вести негарно.
– Я не про роги – чого нема, того нема, і ображатися на те не слід, – ти назвав мене збоченцем.
– Не казав я такого, онде й свідки є. Новіє ти…
Василь повернувся до жінки й закляк з розкритим ротом. Дідько теж недалеко від нього втік, бо від здивування опустив нижню щелепу ледь не до грудей: поки вони сперечалися, аргентинка непомітно витягла з чортових рук пляшку, відкоркувала її та, мабуть, зробила декілька ковтків.
Невідомо, що вона відчувала, але вигляд мала приголомшений: широко розкриті очі та рот, готовий закричати на скільки вистачатиме сил; волосся на голові стирчало наче у Медузи Горгони змії, навіть ворушилося схоже; руки притискали пляшку до грудей і здавалося, що зараз вона трісне під пальцями жінки.
Але не це було основним – Новія висіла в повітрі й тільки кінчики трави торкалися її сідниць та ніг.
– Вона виросла!- Дідько нарешті оговтався. – Подивися, вона підросла.
Василь клацнув щелепою, лигнув слину – ніяких видимих змін в зрості аргентинки не було помітно.
– Ти дивишся не туди – зверни увагу на траву.
Василь опустив очі – дійсно, під Новією трава була вища й здавалося, що вона продовжує рости. Чим далі від жінки, тим меншою ставав зелений килим, щоб врешті-решт перейти в звичний, підстрижений наче під гребінку, газон.
– Дідьку, що тут у вас відбувається? – коротун, озираючись, саме підійшов до брата.
– Діє, бачиш, діє мій спотикач! А ти ще запитував – навіщо мені стільки? – Дідько підняв брата й прокрутився з ним, наче з малою дитиною.
– Пусти, задушиш. До чого тут твоє пійло?
– Як грубо – пійло! Це чарівний трунок – подивися на Новію.
Коротун вирвався з обіймів, обійшов жінку по колу:
– Ого! І довго вона так висить? А скільки ти їй налив?
– Я не наливав – вона сама. Ми навіть не помітили, коли це сталося.
– А як тепер її вивести з цього стану? Нам же треба рухатися далі.
– Почекай, є один засіб – зараз я повернуся, – Дідько побіг до свого будиночка.
– Василю, що скажеш?- коротун все придивлявся до трави під аргентинкою.
– Навіть не знаю – може в спотикачу є такі компоненти, що стимулюють активізацію дару, але на мій погляд – це не вихід. Як допоміжний фактор для початку згодиться, та потім лише заважатиме.
– Слушне зауваження.
– Що ви зробили з моєю Новією? – почувся за їхніми спинами схвильований голос італійця. – Чому в неї такий вигляд і навіщо ви дали їй оту пляшку?
Василеві різонуло оте “моєю”, він вже хотів перепитати, на якій підставі Модесто так говорить, але не встиг, бо раптом грунт під його ногами став сторчма, Василь вдарився головою об стілець і втратив свідомість.
Останнє, що він запам’ятав – як італієць торкається руки Новії.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Avtor, 14-03-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.91747999191284 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …