Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45796
Рецензій: 89601

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Дві Марії

© Сергій Вікторович, 09-03-2018


Вони познайомилися, коли разом шукали приймальну комісію. Поки знайшли, з’ясували, що мають намір вступати до одного і того ж факультету та ще й на одну спеціальність. Разом жили в одній кімнаті гуртожитку поки здавали вступні екзамени і далі – поки навчалися. Потрапили до однієї групи, обидві на ім’я Марія. Одногрупники, щоб не плутатись, ту, що з Буковини, називали Марічкою, а другу просто Марією. Разом пішли працювати на одне і те ж підприємство, в один і той же відділ. Знову жили в одній кімнаті тепер уже заводського гуртожитку, разом стали в чергу на квартиру, машину, холодильник та килим. Навіть народили в один рік. І забирав їх обох з пологового будинку чоловік Марічки. Бо хто батько Маріїного синочка Андрійка – ніхто так і не взнав. А Марічка народила дівчинку, яку назвали Оксаною. Разом вступили до житлово-будівельного кооперативу, разом в одному будинку, навіть в одному під’їзді, отримали квартири. Тільки Марія на останньому поверсі, а Марічка на дорогому та престижному третьому.
Хоча й мешкали тепер дівчата кожна у власній квартирі ще й на різних поверхах, та все-одно жили як одна сім’я. Це  давало привід пліткаркам припускати, що у дітей один і той же батько. В це можна було б повірити, якби діти були однакові. А так Оксана росла чемною, привітною дівчинкою, а ось Андрій – неначе вовченя з мультику про Капітошку: « Не скажу «добрий день, дякую, будь ласка» – краще шерсть на хребті настовбурчу страшно …». До того ж дитя виявилося вередливе та капосне. Можливо, цьому сприяла мати. Бо коли ламав пасочки в пісочниці, одбирав у дітлахів іграшки і йому робили зауваження, то мама завжди казала, що то тьоті та дітки погані, бо не дають Андрюші? гратися як він хоче. Коли в школі Андрія лупцювали хлопці та дівчата, бігала розбиратися. Доставалося всім – від прибиральниці до директриси. Сама ходила, як сіра качечка, зате син завжди був одягнутий у все наймодніше.
Не можна сказати, що всі цього чекали, але те, що сталося, нікого не здивувало. Оксана та Андрій здали випускні іспити в школі і разом з кількома однокласниками вирішили відзначити цю подію пікніком на річці. Чи то вино вдарило в голову, чи то сонце напекло, та хлопці зґвалтували Оксану. Дівчина не стерпіла наруги і тут-таки кинулася в річку та втопилася. На суді всі в один голос казали, що зачинателем та виконавцем був Андрій, а решта допомагали на його прохання.
Після цього Марія при зустрічі з сусідами проклинала Марічку. Казала, що через її дочку-хвойду зламали долю такому гарному хлопчику. Люди слухали мовчки, ховали очі. Ніхто  не говорив, що цей «гарний хлопчик»,  сидів у печінках всього двору та довів дівчину до загину. Це ще більше розпалювало Марію. А коли прийшло повідомлення з місць позбавлення волі, що Андрій загинув від нещасного випадку на виробництві, жінка зовсім з’їхала з глузду. Кожного вечора приходила до квартири подруги, грюкала в двері і викрикувала прокльони. Закінчилося це лише тоді, коли Марічка поміняла квартиру на інший район і звільнилася з роботи.
До останнього подиху Марія проклинала Марічку. Казала, що якби не її дочка-хвойда, то її б доглядали син та невістка, а не чужі люди, що роблять це не від любові чи релігійних переконань, а заради квартири. Ці ж люди і ховали Марію. Вирішили везти небіжчицю відразу від моргу на кладовище. Попрощатися прийшло кілька однолітків – сусіди та колишні колеги з роботи. Величезні сосни, що обступили дворик приватного моргу, глушили всі звуки, не давали вітру розігнати вранішній туман, чим створювали гнітюче містичну атмосферу. Колеги згадали про Марічку. Ніхто не знав, де вона, що з нею та й чи жива взагалі. Адже їй теж уже чимало років.
Готували небіжчицю в останню путь в тимчасовому приміщенні, зліпленому з металу та тирсоплит, прощалися на вулиці. Коли робітники ритуальної служби вже збиралися віком накрити труну та завантажити її в автобус, невідомо звідкіля з’явилась Марічка. Мовчки підійшла до труни, поклала дві чорні троянди перев’язані криваво-червоною стрічкою, і відійшла вбік. Усі погляди були прикуті до квітів, то ж ніхто не помітив, куди потім зникла жінка.
У дворі жінки ще довго теревенили – чи насправді приходила Марічка, чи то була її примара, і що символізують ті страшні квіти.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Газетно і містично

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Оldеr Мann, 16-03-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 13-03-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 11-03-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97497200965881 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …