Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2513
Творів: 45332
Рецензій: 88710

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина третя - Деміурги 6

© Олександр, 04-03-2018


Василь на ці слова лише усміхнувся, пальцем поманив Кея і вони вдвох підійшли до коротуна.
- Ну, що, давай команду своїм помічникам - нехай видадуть нам казана, пательню, продукти, воду.
- Стій, стій - якого казана, яку пательню?
- Я думаю - літрів на п’ятнадцять-двадцять, - якщо є.
- Василю, я не про те - навіщо тобі казан? Ти що борщ - варитимеш?
- Тю, а як же його інакше приготувати? Треба велика посудина, куди наливається вода, вкидаються овочі, м’ясо - у нашому випадку гриби, - і це все вариться. Чим ти так стурбований?
- Не хочу тебе засмучувати, але у мене для тебе є погані новини.
- Невже немає казана?
- Немає, але це не основна проблема.
- Чого тягнеш - кажи вже, як є, - не стерпів австралієць. - Ти нам набрехав і продуктів теж немає?
- Та ні - скоріш всього знайдемо все з того, що я пообіцяв, - але зварити борщ, чи навіть просто підігріти воду не вийде.
- Чому це - у вас немає сірників, чи що?
- Вони тут не горять.
- Як це? - одночасно перепитали Василь з Кеєм, при чому вигляд в обох був однаково спантеличений.
- А ось так! - розвів руками коротун. - Наскільки мені відомо, в Раю - а ми знаходимося саме в ньому, хоч і на периферії, - не передбачено використання вогню, тому всі спроби запалити сірника тут заздалегідь приречені на поразку.
- Почекай, почекай! - Василь все ще не міг повірити в почуте. - А який сенс в цьому обмеженні?
- Достовірно не знаю, але підозрюю, що дехто з Верховних побоявся випадкового виникнення пожежі - бо який це тоді буде Рай, - завше ерзац-Пекло! То ж деміурги завбачливо заклали в проект неможливість появи тут навіть будь-якої іскри.
- Ай-ай-ай,  чому ж ти відразу про це не сказав, коли я питав про наявність продуктів?
- Я думав борщ - це страва на кшталт салату: порізав овочі, приправив спеціями і - “Прошу пана до корита!”. Так що вибач.
Кей нахилився до Василевого вуха:
- То що - скажеш сам громаді, чому борщу не буде, чи це зробити мені?
- Зачекай, не спіши, - Василь думав про щось своє.- Ми  не все ще перепробували. Куцаче, а коли ви востаннє запалювати вогонь ?
- Ми й не намагалися це робити.
- Але чому?
- Навіщо? Хіба тато став би нам брехати?
- Тато? Який це тато?- перепитав Кей.
- Наш з Дідьком. Ми ще не розповідали, але він брав участь у проектуванні та розбудові Раю.
- Кеє, я потім поясню, - Василь поклав руку на плече отетерілому австралійцю. - Розберімося спочатку з вогнем. Отже, сірників немає? - Він вже звертався до коротуна. - А як же свічка - я сам бачив її, коли ти вперше зайшов у хатинку до нас із Цофією ?
- Тобі здалося, що то свічка. Насправді, це такий вид грибів - вони світяться в темряві. От ми й використовуємо їх тут як освітлювальні прилади.
- І більше ні з чого запалити вогонь?
- Якщо відверто - не знаю. Ми все намагалися робити без його участі. Навіть їжа й та - концентрати, які можна, якщо є бажання, розмочити водою. До речі - її запаси теж обмежені, так що доведеться економити.
- А я вже почав було радіти, що потрапив до Раю, хоч і в такому вигляді. Виявляється завчасно, - Пекло від мене нікуди не втекло, - невідомо кому сказав Кей.
- Так, паніка скасовується! - Василь чухав бороду. - Нашим поки що ні слова про ці проблеми. Нужник потерпить - займемося в першу чергу вогнем, а щоб ніхто не здогадався, - заодно й продукти підготуємо. Куцаче, показуй все, що може горіти. Кеє, знаєш як дикуни паличками добувають вогонь?
- Гм! Ще й питаєш? У мене ж друзі є серед аборигенів.
- От і добре, спробуй цей варіант.
- Василю, так всі ж насміхатимуться з мене, - заперечив австралієць. - Скажуть, що дурнею займаюся.
- Придумай що-небудь - переведи на жарт, наприклад. Можеш взяти в помічники Модесто - скажеш, що хочеш його навчити добувати вогонь, як це роблять справжні австралійці. Заодно відвернеш увагу на нього. Я зараз видам картоплю та овочі дівчатам - щоб чистили, мили,- а сам подумаю, в чому готувати борщ. О, ще! Підійди до Дідька, нехай виділить пляшку спотикачу - може він спалахне скоріше.
- Та чи дасть він його мені?
- Скажи, що я попросив. Можеш додати, що інакше розповім усім про його палець.
- А що з пальцем не так?
- Не важливо - ти просто скажи, а далі - якщо закомизиться,- відправ до мене. Все, йди. Куцаче, пішли дивитися, що у вас є з посуду.
- Василю, хто ти такий? - запитав коротун, дочекавшись, поки австралієць відійде. - Дідько не хоче про тебе розповідати, все на потім відкладає; ти знаєш про нього те, що мені не відомо, ще й спокійно шантажуєш його. Звідки ти взявся? Й чому анкету розмалював чоловічками - на що розраховував? Невже знав, що Дідько тебе  покриє?
- Ні, не знав. Просто  в опитуванні не бачив для себе ніякого сенсу. Давай краще про це не будемо. Гукай кого-небудь - треба за продуктами йти. Галю, Дамодаре, підійдіть-но сюди! Можете Ю Вея теж  із собою взяти.
Куцак покликав одного зі своїх помічників, щось йому сказав і той пішов з індусом, китайцем та Галею до будиночків.
- Тепер можна йти підбирати казана, - Василь полегшено видихнув.
***
- Ось, це все, що у нас є,- коротун рукою показав на ряди різного розміру глиняних горщиків з вузькими горлечками, які стояли попід стіною в крайній хатчині.
- М-да, на казани ніяк не схоже,- Василь почухав потилицю.- В таких готувати борщ не зовсім зручно. Якби можна було зрізати верх, то ще так-сяк пішло б. У вас тут нічого такого немає, щоб кераміку різало?
- Та ці горщики розбити неможливо - вони ж бо у пекельному горні обпалені, - а це тобі не жарт, я скажу. А ти ще кажеш різати - забудь.
- Добре, а з ширшим горлом щось є?
- Ну, хіба що оці, - Куцак вказав у самий куток.
- О, вже тепліше - ополоник пролізе, й добре. Про піч не питатиму - цегла є, або камінці?
- Василю, все що ти бачив - те й маємо.
- Як все погано - вогню немає, куди горщик мостити - невідомо, на чому цибулю смажити - теж. Стій, а оті плити в центрі галявини - вони вже не потрібні, еге ж?
- Думаю, що ні.
- А як вони там з’явилися?
- Не знаю, може просто продублювалися. Чому питаєш про них?
- Хочу з них плиту змайструвати. Лом є?
- Ні. Його не замовляли, бо все одно він тут був би непотрібний.
- Які ви бідні! Гаразд, що запропонуєш замість сковорідки?
- Хіба що оці глиняні тарелі. Василю, а може залишимо цю затію - бачиш, як воно все противиться. Скажеш, що не виходить - я думаю, тебе зрозуміють.
- Тобто, наобіцяв і в кущі? Ні - я ще не все перепробував. Бери тарелі, декілька мисочок, а я оцей горщик потягну. Скажеш потім, нехай воду, ножі, ополоник теж підносять. Виделки з ложками не забудь. Пішли.
На галявині біля Модесто з Кеєм скупчилися ті, хто не був залучений у підготовці до приготування обіду.
Гондольєро сидів напочіпки й вертів у руках паличку, нижній кінець якої терся об дошку. Австралієць щось показував Модесто. Той нервував, кидав палички, але Кей змушував італійця їх знов брати до рук й продовжувати маніпуляції.
- Ну, то що, як успіхи?- Василь поклав на траву горщика, розправив плечі.
- Поки ніяк, - відповів Кей не піднімаючи очей.
- Василю, що це за дурня, навіщо оце дикунство? - Модесто перестав крутити палички. - Чому б просто не запалити сірника, кому потрібне таке знущання? У мене швидше руки згорять, ніж задимить ця дошка. Ось, поглянь.
Італієць показав свої червоні долоні.
- Модесто, не треба кричати. Поки я все приготую для борщу - посуд, продукти, - чому б вам не зайнятися чим-небудь. От я й попрохав Кея, щоб навчив тебе, як здобувати вогонь.
- А чому саме я? Міг би когось іншого навчати, наприклад...- гондольєро озирнувся,-  кого-небудь з дівчат. Навіщо мені воно знадобиться?
- А ти уяви, що потрапив на безлюдний острів… Зігрітися, зготувати обід - як це зробити без вогню?
- То нехай Кей покаже, як це робиться, бо він відразу ж палички сунув до рук - верти, каже, швидко-швидко.
Василь переглянувся з австралійцем. Кей ледь-ледь захитав головою, мовляв, ніяких зрушень.
- Гаразд, зробіть перерву. Тим більше, мені потрібна чоловіча сила.  Дівчата, наливайте поки що неповний горщик води - он її несуть, - а як прийде Галя, то починайте чистити овочі. Кеє, пішли зі мною.
Василь підняв паличку, яку Модесто тільки-но кинув, і попрямував до центру галявини. Біля плит він зупинився:
- Треба перетягти їх он туди, до горщиків, але перед цим доведеться спочатку виколупати ці брили з грунту.
Василь розгорнув траву біля плити, спробував копнути паличкою - наче по каменю провів. Друга, третя спроба теж ні до чого не привела.
- Тут лом потрібен, або щось металеве. А навіщо взагалі тобі ці каменюки? - Кей збоку спостерігав за Василевим шкрябанням.
- Піч хочу змайструвати з них.
- Василю, а може ну його, цей борщ? Пожуємо концентрати, а далі видно буде.
Василь всівся на траву, провів долонею по плиті.
- Але ж я обіцяв! Вийде, що я трепло якесь, а не чоловік?
- Чому відразу трепло? Не завжди одержуєш те, чого бажаєш. Вище голови все одно не стрибнеш. Та й ти дійсно пробував - я свідок тому.
- Гаразд, але я сам це зроблю, зараз тільки налаштуюся. Повертайся до всіх.
Кей, озираючись, пішов через галявину.
Василь обійняв коліна руками, подивився туди, де мало бути небо, а натомість лише блакитно-сіра імла, що не давала щиро порадіти теплому сонцю, випромінювала якесь неживе, холодне світло - щоб вже зовсім не захиріти у напівтемряві, мабуть.
“Ніякого просвіту! - подумав зовсім не про небо Василь. - Хотів якнайкраще, хотів бути потрібним іншим хоч в чомусь, думав, що в Раю доля таки зглянеться наді мною, дасть з нуля хоч трохи підрости, але Пекло не залишилося десь там, по той бік цих плит, воно в мені й доведеться змиритися зі своєю нікчемністю, перед усіма признати свою поразку та відійти в тінь, туди, де справжнє місце отакої плісняви, як я.”
Василь зітхнув, піднявся з трави, поправив свою “спідницю” й поплентався до гурту.
На підході до нього він помітив, що від хаток в тому ж напрямку йдуть Галя з чоловіками. Жінка тримала в руках кошик, який, втім, не заважав їй жваво жестикулювати й про щось голосно сперечатися з куцаковим помічником.
Індус і китаєць мовчки йшли позаду, в руках вони теж тримали кошики з овочами.
- Та що ти мені розповідаєш? Як це, щоб не було пшеничного борошна?- почулося ще здалеку. - Кукурудзяне є, ячмінне є, а пшеничного нема - у вас там у пеклі що, одні молдовани були? Мені ж не мамалигу готувати, а пампушки. Ти знаєш, що таке пампушки? - не відставала від чоловіка Галя. - Мовчиш? І правильно.
Жінка відвернулася, продовжуючи голосно бурмотіти.
- Часнику нема, борошна нема, олії соняшникової - теж, добре хоч оливкова є. Як ви збиралися нас тут годувати? Василю, ти чув? - Галя вже підходила.
- Що сталося? Чого ти на чоловіка напосілася?
- А ти б промовчав, коли того нема, цього нема - як тут готувати? На борщ так-сяк продукти підібрали, трави, спеції теж є, а на пампушки - ти ж чув, мабуть? От як мені бути, га? Я ж пообіцяла! О, ще й Афродіта пришиблена руки свої всуває куди не треба - чого ти там забула, це тобі що, умивальник?
Василь повернувся у напрямку, куди кричала Галя й побачив, як Новія висмикує свою руку з  горщика, який вже наповнили водою.
- Вона гаряча, - спантеличено відповіла аргентинка.
- То й що? В казані вода й повинна бути гарячою - це ж для борщу. До речі, а де вогонь, чому плити немає, де дрова? - Галя завертіла головою. - А піч - де я пампушки пектиму? Взагалі, що тут відбувається?
Василь, як і всі присутні, слухав монолог жінки, не розуміючи, що ж змінилося за час його відсутності: про плиту, вогонь він знав, так що новиною це не було; Галинині вибрики теж були знайомі, навіть незрозуміла її неприязнь до аргентинки не дивувала.
Аргентинка!
Василь повернувся до Новії:
- Що ти тільки-но сказала?
- Та що вона може сказати - усміхається весь час, наче благувата.
- Галю, помовч, я не в тебе питаю.
- Чого це ти мені рота затикаєш? Хто ти такий?
- Кеє, притримай її поки що, будь ласка, - попросив австралійця Василь. - Новіє, так про що ти говорила?
Галя спробувала ще щось додати, але австралієць забрав у неї кошика, взяв за плечі, щось зашепотів на вухо й вона неохоче, але заспокоїлася.
- Кажу, вода гаряча, - перелякано відповіла аргентинка.
- То й що?
- Але ж я її сама наливала буквально перед вашою появою - вода була звичайна, ледь тепла.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 05-03-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0819361209869 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …