Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2522
Творів: 45486
Рецензій: 89032

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина третя - Деміурги 5

© Олександр, 01-03-2018
Кандидати в деміурги, які ще не здогадувалися про свій статус, сиділи купкою, про щось говорили між собою, а навколо них метушилися четверо незнайомих чоловіків у світлих тенісках та шортах – мабуть, ментори, про яких говорив Дідько. Вони роздавали якісь папери та дошки й робили це мовчки, наче були німими. Під кипарисопальмами лежала стопка складеного одягу, з’явилося також декілька стільців. “Не вистачає ще столу, застеленого червоною скатертиною, і сцена для президії була б готова”, – подумалося Василеві.
Ні Дідька, ні його брата ніде видно не було. Також Василь не бачив нігерійки з китайцем, хоча вже переглянув усе навкруг. Невдовзі він побачив, як з одного будиночку вийшли брати-чорти, котрі  про щось між собою сперечалися й попрямували до всіх.
– О! Це вже видно, що відпочили,- підійшовши, сказав Дідько. – І питання, бачу, є. Не хвилюйтеся, на все відповімо.
– А де ще двоє? – спитав озираючись Куцак. – Я ще не з усіма познайомився ближче, але мені здається, що немає негритянки та китайця.
– Так онде вони, – Кей пальцем показав у напрямку хаток, від однієї з яких йшли Субомі з Ю Веем. Нігерійка, одягнена в білосніжну туніку, що виразно відтіняла її шкіру кольору какао, дивилася десь поверх дерев, інколи поглядаючи під ноги, в той час як Ю Вей з опущеними плечима більше спостерігав, куди ступати, хоча в траві ніяких сюрпризів не передбачалося.
– Тепер бачу. – відповів Куцак. – Вмощуйтеся зручніше, зараз, після деяких уточнень, спробуємо відповісти на ваші запитання, а потім проведемо невеличке тестування.
Василь всівся біля американки, яка саме говорила з Модесто. Вона, помітивши  його, насупилася, потім усміхнулася італійцю, взяла його за руку й щось зашепотіла на вухо. Василь все це бачив краєм ока, бо сам спостерігав за негритянкою, яка пройшла мимо нього, наче нічого не сталося, всілася на протилежному кінці кола, яке утворили присутні, зробила китайцю запрошувальний жест  й впірилася поглядом в коротуна.
– Отже, почну з вашого прибуття, – продовжував Куцак. – Одяг ваш трохи постраждав під час анігіляції, що дивно, але це вже не має значення. Маю надію, що нам більше не доведеться нікуди переміщатися, принаймні отаким способом. Окрім одягу, речі, які були з вами, теж на цих купках. Можете їх розібрати, але спочатку декілька запитань. Це чиє?
Коротун підняв знайомий Василеві муляж пальця, що бовтався колись в кишенях його штанів і про який Василь зовсім забув. Він вже готовий був признати оцю штукенцію своєю, почав навіть піднімати руку, але Дідько випередив його:
– А я думаю, де це міг його загубити? Дай-но сюди – це моє, – і простягнув руку до брата.
– А що воно таке?
– Потім розкажу. – Дідько заховав муляж до кишені. – Продовжуй.
Було видно, що Куцакові така відповідь не до вподоби, але він послухався брата і вже діставав з купи новий предмет.
– Була поміж речей і ось ця пляшка.  Хто у нас грається алкоголем?
Всі подивилися на Кея.
– А чому відразу я? Невже більше ніхто не вживає, окрім мене? Взяти, хоча б Модесто.
– Е, ні! Я вже спробував з такої, більше не бажаю. – заперечив італієць.
Василь подивився на Дамодара, який наче відчув його погляд, бо повернувся в його бік, потім опустив очі додолу. І знову втрутився Дідько.
– Хто б це не був, я мушу йому подякувати, бо спотикач – а там саме він, – зараз на вагу золота. То ж давай і його теж сюди.
Куцак підозріло подивився на брата, але пляшку віддав.
– Ти так і не сказав, навіщо тобі скільки цього напою. Разом з... – коротун вказав на американку, – не знаю ваше ім’я…
– Цофія, – підказав Модесто, за що від жінки отримав легенького стусана, мовляв: “Тебе хтось просив відкривати рота? Я сама поки що ладна за себе відповідати.”
– Так от, – продовжував Куцак, – з Цофією сюди прибуло шість неповних ящиків спотикачу – це для твоїх потреб, чи для чогось іншого?
– Здебільшого для іншого, але… Втім, свого часу все дізнаєтеся, – ухилився від прямої відповіді Дідько.
Коротун дістав з купи шматок бамбука:
– Я так розумію, що в присутніх немає сенсу перепитувати, чиє це? – сказав, позираючи на брата, він.
– Е, ні, – після невеличкої паузи вигукнула Галя. – Я свого амулета цьому лисаню віддавати не збираюся – мені його на замовлення зробили. Так що – прошу пана!
Вона вже стояла біля Куцака й дивилася на нього зверху вниз. Без слів було зрозуміло, що краще не сперечатися, а відразу повернути те, за чим прийшла жінка.
Невідомо, чи коротун мав досвід спілкування з особами такого типу, та й взагалі, чи він знавав жінок, але те, що розуму йому було не позичати, стало зрозуміло, коли він просто усміхнувся й простягнув шматок розписаного бамбука Галині Іванівні, дивлячись при цьому їй прямо в очі. Чи то карлик володів якоюсь магією, чи просто в його погляді читався спокій та впевненість, але Галя зашарілася, взяла амулета й, озираючись, мовчки повернулася на своє місце.
– Були ще мобільники, але вони тут не потрібні, – закінчив коротун. – Отже, можете розібрати свій одяг, он там перевдягнутися, – Куцак вказав на хатку, що стояла поряд, – а потім продовжимо.
Василь не став разом з усіма штовхатися біля купи – залишився на місці. Субомі  сиділа біля дерева й теж не брала участі в штовханині. Вона удавала, що роздивляється околиці, проте Василь декілька разів піймав її погляд на собі. Втім, щось зрозуміти з того  він так і не зумів.
Натовп біля одягу вже розсмоктався, на траві залишилися лише купка з гавайською сорочкою та плаття нігерійки. Василь підійшов, підняв червоні штани, потім подивився на свою “спідницю”, зітхнув, підхопив сорочку й дивлячись під ноги, попрямував на місце, де сидів перед цим. Раптовий вітерець змусив його підняти голову – перед ним стояла негритянка.
– Ти не будеш перевдягатися?
– Субомі, це було насправді, чи мені здалося? – замість відповіді запитав у неї Василь.
– Що було? – очі нігерійки усміхалися, хоча на її обличчі жоден м’яз не поворухнувся.
– Отже, здалося, – Василь опустив очі й повернувся, щоб обійти жінку.
Вже трохи відійшовши, він почув, як вона прошепотіла:
– А ти як би хотів, горило-альбіносе?
Василь обернувся, але негритянки поряд вже не було, зникло також і її плаття, що перед цим лежало на траві.
Дідько з братом, сидячи на стільцях, щось роздивлялися в паперах. Біля найближчої хатки ще стояла черга, але Субомі в ній не було, зате вже переодягнена в своє Галя намагалася без люстерка поправити зачіску, Дамодар поверх простирадла напнув дхоті, полотно потім витягнув й довів до ладу свій наряд. Новія роздивлялася колишнє своє плаття, потім розправила складки на хітоні, відкопилила губу, наче не зважуючись попрощатися з ним й знов перевела погляд на обновку, в якій прибула до Пекла.
Василь теж подивився на “вбрання папуги”- як називала його одяг Субомі, – потім склав штани та сорочку в один тугий пакунок, а панаму натягнув на голову. Після чого всівся, поклав пакунок поряд й став чекати, що буде далі.
Підійшла Цофія у своєму костюмові, подивилася на Василя, гмикнула:
– Що, так більше подобається?
– Ні, але й колишній одяг теж не до смаку. Спитаю потім у Дідька, може є що на заміну.
– Так, шановні, – почувся голос Куцака. – Тепер можете ставити запитання, але тільки ті, які вважаєте важливими, бо у нас ще багато роботи.
Кей, наче школяр, вже тягнув руку, готовий озвучити своє питання, але Новія, що й досі залишалася одягненою в хітон (платтячко лежало у неї на колінах) висказалася першою:
– А що це гроза була десь отам? – вона рукою показала в бік дерев. – Грім, блискавка – я навіть злякалася, чи витримають хатки, якщо буря дійде сюди. Інші теж загуділи, підтримуючи це запитання, мовляв, який же це Рай, коли гримить та блискає гірше, ніж у Пеклі.
– Буду відвертим, – відповів карлик. – Гроза і для мене стала несподіванкою. Відколи я тут, не те що буревію – навіть маленького вітерцю не довелося спостерігати. Але ми розберемося з цим феноменом, то ж хвилюватись, я вважаю, завчасно.
Поки Куцак намагався заспокоїти присутніх, Василь спостерігав за нігерійкою. Жінка спокійно дивилася на коротуна й лише один раз начебто усміхнулася, але та усмішка зникла швидше, ніж Василь встиг її зафіксувати в своїй пам’яті.
– Ви так і не дали повної відповіді, – нарешті взяв слово Кей, – де ми знаходимося, чому саме нас відібрано для участі в цьому експерименті – це ж експеримент, правильно? – і чому ми всі хочемо їсти, пити, спати? Наскільки я знаю, мертвим це не потрібно.
Куцак подивився на брата, Дідько перевів погляд на Василя, але останній мовчки захитав головою, заперечуючи свою участь у виникненні цього питання. То ж Дідько відсторонив близнюка, прочистив горло:
– Минулого разу брат сказав правду – але не всю. Дійсно – ви ще не померли…
Гомін пробігся рядами слухачів. В очах деяких промайнула тінь здивування, яка швидко розтанула, звільнивши місце розчаруванню та розпачу. Навіть завжди спокійна негритянка широко розкрила очі й хотіла щось сказати, але в останню мить передумала.
Василь сидів спокійно, із сумом споглядаючи реакцію інших.
– Заспокойтеся, прошу вас, – намагався перекричати гамір Дідько. – Все одно ви були на грані смерті.
Тепер уже Василь здивовано підняв брови. Дідько саме дивився в його сторону, але вдав, що нічого не помітив.
– Моїм агентам вдалося висмикнути вас ледь не в останню мить з її пазурів, – колишній Головчорт продовжував брехати, чи можливо дійсно говорити правду.
Василь вже й сам не розумів, чому слід вірити, а що піддавати сумнівам.
– Ви нам потрібні живими, але це не експеримент, – все голосніше говорив Дідько. – Довіртеся нам – ми не бажаємо вам зла. Ви самі не здогадуєтеся, якою силою володієте. Я не хотів про це говорити зараз, але вже як вийшло.
– Що за сила? Звідки ця нісенітниця? – озвалася Цофія. – Ви нас викрали – в моїй країні вас би вже давно піддали правосуддю. Негайно поверніть усіх назад!
Вперед вийшов Куцак:
– Навіть якщо б  ми цього дуже захотіли, то не змогли б ніяк здійснити. Оце місце, – коротун розвів руками,- своєрідний кокон. Єдиний вхід сюди було нещодавно знищено. Щоб нам звідси вибратися, залишається тільки переродитися з гусениці в метелика.
– Якого метелика? До чого тут гусінь? Що ти верзеш?- гондольєро скочив на ноги. – Негайно повертайте нас на Землю. – Він раптом заплакав,- Я ще такий молодий. – Але подивившись на інших, витер очі й грізно насупивши брови, стиснув кулаки. – Бо ми зараз перерахуємо вам всі ребра, чуєте?
– Модесто, сядь! – Дамодар, що сидів поруч, торкнувся ноги італійця. – Криками нашій проблемі не зарадиш. Треба заспокоїтися та шукати вихід.
– Який заспокоїтися? Ми подаруємо оцим покидькам їхню підступність?
– Дар правий, – почувся спокійний голос нігерійки. – Кричати немає ніякого сенсу. Сядь, нарешті – нас тут зібрали не просто так, отже, щось придумати в наших силах. Давайте спочатку дослухаємо.
– Дякую…- відповів карлик.
– Субомі, – підказала негритянка.
– Так, дякую, Субомі. Продовжу: про силу я розповім трохи пізніше, спочатку пройдемо тест. Я говорив уже, що вам треба триматися парами – так потрібно, повірте, – а щоб знати, як вас попарувати найбільш ефективно, доведеться провести невеличке анкетування. Ще запитання є?
Всі мовчали. Нарешті почувся тихий голос аргентинки:
– Ви нас і далі годуватимете отими концентратами?
Коротун не встиг навіть рота відкрити, як одразу ж посипалося зі всіх сторін:
– Дійсно, таке навіть свині не їдять, – виклала претензію Галя.
– А ще оці ваші туалети  – невже ми схожі на тубільців, які спорожняються під будь-яким кущем, спершись на палку та підтираючись листям невідомої рослини? – додала Цофія. – Це ж незручно.
– Непогано було б також влаштувати душ, або навіть декілька, – доповнила Субомі.
– Дівчата праві, – втрутився Ю Вей. – Навіть у нас вдома нужник більш комфортний, ніж тут. Та й кількість мала – а раптом прихопить усіх,- ховатися попід кущами тоді, чи що?
– І столів я тут не бачив – може кому й звично обідати на траві, а я звик за столом, щоб грюкнути було куди, в разі чого, – Кей не втримався і теж вставив свої двадцять п’ять центів.
Дідько з братом, слухаючи зауваження, ошелешено вертіли головою. Нарешті Куцак не витримав:
– Гаразд, все врахуємо і що в наших силах – виправимо. Ми не планували таку швидку евакуацію з Пекла, тому приготувалися  не повністю. Щодо харчування: обіди готує один з менторів, – коротун вказав на групу чоловіків, що стояли під кипарисопальмою, та перелякано спостерігали за новачками. – Якщо ви допоможете йому скласти меню, то цю проблему буде вирішено.
– Які продукти у вас є? – несподівано запитав у коротуна Василь. – Овочі, м’ясо, риба, яйці?..
– Щодо м’яса, риби, яєць – то, на жаль, вони відсутні. А з овочами, думаю, затримки не буде.
– А гриби? Бажано шампіньйони.
Куцак підкликав одного з менторів, про щось пошепотівся з ним.
– Василю, до тебе потім підійде Араукар і ти в нього все одержиш. Шампіньйони є. Скажи, а навіщо це все тобі?
– Хочу зготувати борщ. Галина Іванівна мені допоможе, еге ж Галю? – Василь подивився на жінку.
– Воно-то можна, але ж без м’яса – хіба це борщ? Або хоча б сала шматочок?
– Ні, сала теж немає.
– То нічого, зготуємо вегетаріанський борщ – з грибами, – продовжив далі Василь.- Часник є?
– Ні, – впевнено відповів Куцак.
– А може ваш помічник допоможе?
– Він відповість те ж  саме – як ви уявляєте собі часник, та ще й у Пеклі?
– Я думав, що воно несправжнє.
– Яке б не було – ми з братом часник може б і сприйняли, – але ж нашими підлеглими були справжні чорти. Так що – без часнику.
– Шкода – смак буде вже не той. А лопати є?
Всі присутні здивовано подивилися на Василя.
– Навіщо тобі для борщу лопата? – іронічно перепитала Цофія. – В казані складові перемішувати?
Дехто засміявся, проте Василь продовжив:
– Вибачте, то я вже  поперед батька в Пекло побіг: тут про нужники заговорили, а для цього ж треба викопати ямки, так? В Раю грунт копати можна? – звернувся він до коротуна.
– Якщо відверто –  я не знаю. Ми все будували не заглиблюючись в грунт. Як і нужники – ти ж бачив.
– Мені ще не довелося скористатися їхніми послугами. А те що копати не можна – вже проблема. Цікаво, як тут дерева висаджували, самосівом, чи що?- Василь задумався. – А дошки, цвяхи, молоток – є?
– Є.
– То вже добре – ми потім з чоловіками щось придумаємо. І душ також, – Василь підморгнув нігерійці, – і стіл спробуємо, еге ж, Кею?
Той промовчав, все ще здивовано роздивляючись Василя.
– То що – перейдемо до тестування?- скористався паузою Куцак. – Анкети, олівці, дошки під папір вам вже роздали. Напишіть зверху своє ім’я, а потім відмічайте те, що вважаєте правильним.
Василь взяв свій екземпляр анкети, підклав під нього дошку, підняв олівець. З першого погляду питання були простими й біля кожного стояли чотири варіанти відповідей. Проглядаючи їх, Василь згадав, що подібне бачив, коли одного разу теж брав участь в опитуванні, метою якого було визначення темпераменту учасника. Втім, для нього прикладного значення  результат не мав ніякого – опитали, та й усе. А тут, зі слів коротуна, воно допоможе в подальшому співробітництві з іншими кандидатами.
Кандидатами!
Василь, який вже намірився обвести олівцем потрібний варіант відповіді в першому запитанні, раптом затримав руку, сумніваючись, чи треба йому проходити даний тест? Він до числа майбутніх деміургів не входить точно – так сказав Дідько. Невизначеною залишалася його роль і після розподілу пар.
П’яте колесо у підводи – он хто він такий.
Може влаштуватися в цьому таборі кухарем? Нехай готує він посередньо, але інколи навіть смачно – якщо інші допоможуть, то голодувати точно не доведеться. А після народження нового Світу – якщо мрія Куцака дійсно здійсниться, – щось вже вирішиться.
Василь думав про все це, а його рука сама по собі малювала на анкетному аркуші стилізованого чоловічка: овал, коло, крапка, крапка, кома, риска, палка, палка, тут ось пупець, зверху чубчик, збоку вуха, знизу…
Василь завмер, усміхнувся – ні, досить. Закінчиться оце засідання й треба буде щось робити – знайти нарешті собі заняття, бо так з глузду можна з’їхати.
Він озирнувся – його сусіди щось відмічали у своїх листках: Модесто заглядав до Цофії, але та весь час від нього відверталася. Субомі ритмічно ставила галочки, Галя гризла кінчик свого олівця, Новія позирала то на оточення, то на аркуш, потім щось нарешті черкала в ньому. Дамодар та Кей, як і нігерійка, відмітки ставили швидко, Ю Вей трохи роздумував, але теж просувався вперед впевнено.
Врешті-решт Новія останньою відклала олівець. Коротун піднявся, зібрав усі анкети  й деякий час вони разом з Дідьком щось підраховували. Василь бачив, як у Куцака від здивування піднялися брови, коли він взяв чергову анкету, як Дідько посміхнувся, щось братові сказав і забрав той аркуш паперу. Коротун нарешті склав аркуші в стос, піднявся.
– Кхм! Я зараз озвучу пари, в яких бажано проводити більшість часу кожному з вас. Перед тим, як ви будете оскаржувати мої слова, хочу сказати, що примушувати вас я не маю права, але прошу для початку, хоча б декілька днів, слідувати моїм рекомендаціям, а вже потім, можливо, ми змінимо їх конфігурацію. Отже, слухайте, та запам’ятовуйте. Згідно з опитуванням Новія Дельгадо буде жити в одній хатинці з Модесто Кальцабіджі…
Аргентинка розгублено дивилася то на індуса, то на Куцака, а гондольєро відразу ж запротестував:
– Чому це з нею, вона з психлікарні сюди потрапила? Я не хочу…
Від цих слів у аргентинки виступили сльози на очах, вона відвернулася й протерла їх долонею.
– Заспокойтеся, будь ласка! – коротун, мабуть, не був готовий до такого, й поглядав то на людей, то на брата. – Я не змушую вас один з одним спати – просто побудьте разом, хоча б деякий час. Потім, якщо не передумаєте, ми приймемо інше рішення. Будь ласка!
Дамодар прихилив аргентинку до себе й потихеньку гладив її по спині. Модесто, дивлячись, як інші з осудом поглядають на нього, замовк і продовжував косо поглядати то на Новію, то на близнюків.
– Далі, – продовжив невдовзі коротун. – Кей Робінсон житиме з Галиною Іванівною Балуваною.
-Тю! – озвалася Галя. – Так ми з ним і без вашого опитування живемо. Значить моя інтуїція знала про це заздалегідь.
Василь посміхнувся й помітив, що більшість зробила теж саме.
Австралієць, який перед цим сидів, напружено очікуючи, коли назвуть його ім’я, видихнув, притиснув Галю до себе й усміхнувся.
– Наступна пара: Субомі Олувалана та Дамодар Утхкарш, – виголосив Куцак.
Нігерійка була здивована, хоч і намагалася не подавати виду. Індус теж прийняв звістку спокійно, але гладити Новію не перестав.
– Ну, а далі все зрозуміло, – коротун відклав анкети.
– Як це зрозуміло? – несподівано запитала американка. – Нічого не зрозуміло: з ким доведеться мені паруватися – з Василем, чи з китайцем?
Ю Вей розгублено поглянув на неї, але промовчав.
Василь, який саме дивився у бік братів-чортів, помітив, як у Дідькових очах заграли бісики, він притримав Куцака  – мовляв, я відповім, – і спитав у Цофії:
– А який би вибір зробили ви самі?
– А хіба так можна?  – американка розгубилася, бо не очікувала такої відповіді. – У вас там вже відповідь, мабуть, є – еге ж?
– Є, та все одно цікаво.
– Навіть не знаю.
Цофія подивилася на Ю Вея, потім перевела погляд на Василя, в очах якого невидимі чортенята нечутно реготали й від сміху трималися за животи, споглядаючи спантеличену жінку. Американка, мабуть, змогла розгледіти їх, бо стиснула губи, відвернулася і впевнено відповіла коротуну:
– Звичайно з Ю Веєм.
Китаєць, який сидів, роздивляючись траву біля своїх ніг, промовчав й навіть не підняв голову.
– От і добре, – сказав Куцак. – Тестування дало такий самий результат. Отже, зробимо перерву, а пізніше почнемо випробовувати ваші здібності.
– Постривайте, а як же Василь? Він, що – сам буде? – знов озвалася Цофія.
– Поки що так – його анкета не підпадає ні під одну з наявних класифікацій, – усміхаючись, відповів Дідько. – То ж він буде таким собі запасним гравцем. А будиночків у нас вдосталь, тому з житлом проблеми не буде.
Василь помітив, як зацікавлено подивилися на нього присутні. Він розвів руками – мовляв, я сам в шоці, – потім зустрівся поглядом з Дідьком, який легенько підморгнув йому, наче говорив: “Можеш не дякувати – ми ж обидва Головчорти, хоч і без Пекла”.
Після чого встав і запитав:
– Охочі є допомогти нам з Галею приготувати обід?
– Я хочу, – визвалася аргентинка. – Ніколи не бачила, як готують борщ.
– Я б теж не проти, але окрім мойа-мойа нічого готувати не вмію. Втім, для неї потрібні яйця та риба.
– То нічого, що не вмієш – навчимо. Цофіє, а ти підеш з нами?
– Ні, я краще з Кеєм лаштуватиму стіл.
– Але ж я не знаю, як його робити, – відказав австралієць. – та й інструменти потрібні.
– З цим, я думаю, допоможемо, – втрутився коротун, який до цього мовчки спостерігав за ініціативою Василя. – А от як робити – спитаю, може у нас є креслення столів.
– Чи обов’язково креслення? – перепитав у карлика Василь. – Головне, матеріали та інструмент, а там я покажу, що й до чого.
– Так ти ж борщем займатимешся? – нагадала Цофія. – Чи знов доведеться давитися концентратами? Пообіцяв – годуй тепер своїм борщем,- хоч дізнаюся, що воно таке, та з чим його їдять.
– Точно!- вигукнула Галя. – Куцаче, у вас мука є?
– Думаю, що є. А навіщо?
– Цофія тут ідею подала, – Галя побачила, як американка здивовано підняла брови. – Так, так – борщ найкраще смакує з пампушками. Е-ех, часнику б ще!
– Може я подивлюся в спеціях, – приєднався до розмови індус,- та щось подібне підберу? У вас тут спеції знайдуться?
Коротун пошептався з ментором, який зацікавлено слухав розмову збоку, й кивнув головою.
– А я добре вмію вправлятися з тістом, – додав Ю Вей.
– Добре, але ж хто буде тоді туалети майструвати? Кей один фізично не встигне і стіл, і нужник.
– Нічого, мені Цофія та Модесто допоможуть. Та й стіл потерпить – якщо буде щось смачне, то й на траві деякий час поїсти можна.- Кей ковтнув слину. – Може досить базікати, бо вже в животі бурчить від ваших балачок. Куцаче, виділяй матеріали, продукти й уперед.
Дідько, який під час розмови стояв збоку й мовчки усміхався, підійшов до Василя й прошепотів йому на вухо:
– А з тебе вийшов би гарний Головчорт – шкода, що нашого Пекла вже немає. Добре, не буду заважати. І ще: залиш мисочку борщу, – я теж заінтригований.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 01-03-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.99755501747131 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …