В селі всі їх знали не на ім’я, а по призвіську - Сибіряк, та Сибірячка, бо ж прибули вони з місць не дуже віддалених, де зустрілися, відбуваючи покарання.
Дід, старший від своєї жінки років на тридцять, ледве пересувався, спираючись на ціпок. Густі брови, груба щетина, розпатлане волосся, штани, з матнею до колін, на ногах протягом всього року - онучі й гумові черевики, розхристана брудна сорочка - таким його бачили частіш всього.
Вона ж, як і всі жіночки, любила причепуритися, одягти щось нове та примітне, тому, на відміну від чоловіка, виїздила до міста, ходила в село до лавки, за харчами, а інколи бувало навіть до когось в гості - нечасто, але й таке траплялось.
Ніхто не знав, що відбувалося у них в хаті, проте, коли на все село було чути її фальцет, всі знали - Сибіряки вже напідпитку й почали з'ясування стосунків, ініціатором яких зазвичай виступала жінка.
При цьому звук розбитої шибки, гупання сокирою по дверях, крики та лайка могли розбудити о четвертій ранку, але й могли прозвучати під вечір. У таких випадках сусіди, за відсутністю чогось нормального для перегляду по телевізору, виставляли під деревом лавки, брали в жмені смажені зернята соняха, й дивилися свій, місцевий, але не менш захопливий серіал.
Починалося все в хаті, після чергової пляшка сивухи - в селі всі варили самогон і ніхто таємниці з цього не робив. Потім стрімко розчинялися вхідні двері, з яких вискакувала баба Сибірячка в одній нічній сорочці - якщо вночі, або зранку, чи одягнута, але боса - якщо вдень.
- Басурман! Вбивця! Та щоб тебе..- вона намагалася зачинити за собою двері, але дід, котрий на перший погляд здавався незграбним, встигав встромити свій ціпок в щілину, дотягувався рукою до клямки, й використовуючи її як опору, переносив тіло через поріг, намагаючись при цьому впіймати жінку за що-небудь.
Молодість, проте брала своє - баба вислизала із потенційних обіймів свого коханого, забігала наперед, ставала раком, піднімаючи при цьому спідницю й показуючи старому дупу:
- Ось, поцілуй мене...
Після чого покидала двір й дратувала діда з вулиці, показуючи йому язика, обзиваючи й кидаючи в нього камінням через паркан. Якщо дід розвертався та прямував до хати, баба швиденько наздоганяла його, вдаряла кулаком по спині й відскакувала назад. Бувало старий встигав огріти її ціпком, але частіш всього промахувався, брав під грушею сапу, або вила, та продовжував переслідування. Далеко від двору він не відходив - знав, що вона все одно прийде додому і йому лишень потрібно вибрати момент і вчепитися їй у коси.
От тоді вже наставав дідів зоряний час: попри голосні крики впійманої, на її спроби вирватися, на гострі пазурі, що впивалися, куди могли дістати, він не послабляв захвату та вільною рукою, стиснутою в кулак, методично, проте дуже боляче, гатив по спині, по голові, по обличчю. Баба лише підвивала, а він все продовжував гамселити.
Потім, коли вона затихала або він втомлювався, то відпускав жінку, розвертався й шкутильгав до хати. Стара, отямившись, повзла до сусідки, з якою інколи випивала, та яка під час бійки спостерігала за всім цим за кущів у своєму садку.
Декілька днів могло тривати перемир'я - це допоки у баби гоїлися рани та відновлювався голос. А потім, після чергової пиятики, все починалося заново.
Одного разу дід таки спіймав стару за патли, повалив у калюжу й почав штрикати в неї вилами, які перед тим прихопив біля клуні.
- Гриша, не треба, боляче! Гри-и-ша-а! Ой-йой, лю-ди, вбива-а-ють!..
Сусід через вулицю спробував було заступитися за жінку. Відштовхнувши руку дружини, що відговорювала його не робити цього, він підбіг до діда та й дав тому легенького стусана, так, що останній відлетів на декілька метрів.
За що, під крики: " Навіщо б'єш мого Гришу?", піймав пазурі старої в себе на обличчі.
Насилу відірвавши її від своєї сорочки, отримавши при цьому серію ударів по спині, сплюнув і вигукнув:
- Та грайтеся ви конем, щоб я ще раз вліз у ваші любовні ігри! Хоч повбивайте тут один одного.
Після чого витяг цигарку й знову всівся, додивлятися, чим воно це все закінчиться.
- Гриша, Гришонько, ти як? Він тебе не покалічив? - Сибірячка, вся в багнюці, хитаючись, підняла чоловіка й, підтримуючи, потихеньку повела до хати.
- Правду кажуть: чоловік з жінкою сваряться - третій не мішайся, - сусід обійняв дружину й поцілував її в щоку. - Треба було тебе послухати - хотів як краще, а вийшло, як завжди.
На що жінка лишень усміхнулася й витерла крапельки багнюки з його лоба..
Сусіди неодноразово викликали міліцію, котра забирала діда в відділок, але через деякий час, попередивши, відпускала - що зі старого взяти. Дід намагався не реагувати на провокації дружини, але зазвичай довго не витримував і все починалося спочатку.
Одного разу, коли з хати Сибіряків крики старої були як ніколи голосними, сусіди знову викликали стражів правопорядку. Поки ті їхали, все стихло. Вибивши двері, та ввійшовши до кімнати, побачили стіни й меблі, обляпані кров'ю. В центрі, поряд з жінкою, що лежала, сидів дід та сокирою цюкав їй по голові. Втім, суміш кісток черепа та мозку назвати головою можна було лише за наявності неабиякої уяви.
- Таки наздогнав, - стримуючи позови
блювоти, сказав сусід й вибіг на двір.
***
Стару через пару днів поховали в закритій труні.
Діда забрали до СИЗО, де він через тиждень вкоротив собі віку, повісившись на своїй сорочці.
Хату довго не могли продати, але потім все ж таки її купили бджолярі з міста, проте жили в ній лише тоді, коли для бджіл була робота.
