Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2522
Творів: 45486
Рецензій: 89032

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина третя - Деміурги 2

© Олександр, 17-02-2018
- Хто це, я його не пам’ятаю? - пошепки перепитала Новія в індуса.
- Зате мені ця лисина видається знайомою, - Галя підійшла ближче. - Це бува, не твій попередник, Василю? Як він сюди потрапив? І не дихає, наче!
- Дійсно, він, - Василь почав термосити Дідька, але безуспішно. - Даре, подай-но мені спотикач.
Відкоркувавши пляшку, він потихеньку розтулив чортові рота й влив туди трохи напою.
Дідько сіпнувся, відкрив очі й перелякано озираючись навкруг, притулився спиною до стіни.
- Не чіпайте мене, я не хочу до вашого Пекла! - заволав, прикриваючись руками невідомо від кого, він.
Василь згадав про сир, швиденько знайшов у барі блюдце з ним, та підсунув чортові під носа. Той ще раз сіпнувся й поглянув на присутніх уже осмислено.
- Василю, це ти? Нарешті! Я в тобі не помилився, я знав, що відкриєш лаз і впустиш мене.
- Дідьку, а чому ти знов повернувся? І що з лазом сталося, чому кодова панель розплавилася?
Чорт подивився на стіну:
- Не знаю. Мабуть, лаз розрахований тільки для переходу на Землю.
- Чому ж тоді ти вирішив скористатися ним ?
- Чому, чому! Василю, давай потім. У нас мало часу - я дізнався, що моє Пекло підлягає ліквідації, тому повернувся, щоб допомогти вам евакуюватися. Ви тут всі восьмеро, тобто дев’ятеро?
- Ні, двоє застрягли на якомусь колі.
- На якому? Дайте мені спотикач і мобільник, швиденько.
Дідько схопив предмети й побіг до ліфта. Вже біля його дверей він обернувся й додав:
- Ледь не забув. Василю, вихід звідси тепер тільки через анігіляцію, я тобі розповідав про неї.
- Але ж…
- Довірся мені - переміщайтеся й нічого не бійтеся. Не зволікайте.
Двері ліфта зачинилися. Деякий час всі отетеріло дивилися на них, переварюючи Дідькові слова. Першою оговталася Галя.
- Що це за анігіляція?
- Є тут така функція, але я не знав, що нею можна користуватися  отак безпечно.
- Але ж анігіляція - це “знищення”. Яка гарантія, що функція не відповідає назві? - перепитав Дамодар.
- Хлопці, я сам не більше вашого знаю. Та  якщо Дідько сказав…
- А куди він так побіг? І навіщо взяв пляшку? - Субомі теж не втрималася, щоб не перепитати.
- Я думаю, він поїхав за Цофією та Модесто. У нас мало часу, тому я вважаю, що переміщатися треба парами. Кеє, ти підеш першим?
-  Можливо. Але, Василю, ти впевнений в тому, що робиш? Може залишимося і все обійдеться?
- Кею, ти ж сам чув, що сказав Дідько. Розбивайтеся на пари, я підготуюся. Відправлю вас, діждуся інших і теж приєднаюся.
Всі замовкли. І тут озвався китаєць:
- А звідки він знав, скільки нас?
- Ти про кого?
- Про твого попередника.
Василь почувався винуватим, бо не знав, що відповісти, тому всівся в крісло, підготував планшет.
- Не знаю. Краще вирішуйте - або залишаємося, або повіримо Дідькові.
- А ти йому віриш?- спитала нігерійка.
- Вірю. Бо якщо нікому не вірити, то навіщо тоді взагалі жити серед людей. Чи чортів.
- Добре, - відповіла Субомі. - Я піду першою. Хто зі мною?
- Якщо ти не проти? - швиденько вискочив Ю Вей.
Негритянка лише усміхнулася та перепитала:
- Що нам робити?
- Станьте ось на ці плити, - показав пальцем Василь. - Інші відійдіть до канапи, бо я не знаю, як воно діє. Готові?
Китаєць взяв Субомі за руку.
- Зустрінемося по той бік Пекла, - спробував пожартувати він, але ніхто не засміявся.
- Так, увага. Зараз я натисну кнопку, але перед тим декілька слів: Ю Вею, не знаю, як пишуться передбачення, але вірте у краще й воно здійсниться, обов’язково. Субомі, на твоє запитання я готовий відповісти стверджувально. До зустрічі.
Галя притислася до австралійця, Дар обійняв Новію, Субомі дивилася на Василя та усміхалася, в той час як Ю Вей закрив очі й тихо щось собі шепотів.
Після набору коду й повторного натискання кнопки силуети нігерйки та китайця заволокло якимось туманом і через мить вони зникли.
Ніхто не ворухнувся, наче очікував їхнього повернення. Василевий палець завмер на клавіші, а сам він дивився на плити перед столом.  
- Ну, то що - хто наступний? - перепитала за Василя аргентинка. - Може ми, Даре?
Індус  лише здвинув плечима й першим пішов до стола.
- Василю, ми ще покеруємо разом - якщо, звичайно, не передумав брати мене своїм заступником.
Новія приєдналася до Дамодара, усміхнулася всім та підморгнула Василю.
Коли зникла і ця пара, Галя перепитала:
- Цікаво, про яке запитання ти говорив негритянці?
- Галю, тобі казали, що твої очі без дна?
Жінка навіть зупинилася.
- Не зрозуміла?
- Я кажу - очі в тебе гарні. І не тільки.
Галя зашарілася, взяла Кея за руку й повела поперед стола.
- Кею, а ти вибач, що був грубим з тобою.
- Пусте. Я сам винуватий. До зустрічі, Василю.
***
Залишившись сам, Василь витер уявний пил зі столу, обвів поглядом приймальню, потім перейшов до кімнати відпочинку, заглянув до бару - другої пляшки спотикачу в ньому не було. Він подивився  на столі,  потім під ним - нічого.
“Але ж я клав сюди дві пляшки1 Нехай одну взяв Дідько - де тоді друга? Невже знов Дамодар? До речі, треба забрати з собою залишки сиру - може знадобляться.”
Василь переніс блюдце на стіл у приймальні. Раптом пролунав дзвінок і нижня кнопка замиготіла червоним світлом.
“А це що таке?” - палець натиснув на клавішу й відразу висунулася нижня шухляда.
- Ого! -  вигукнув зненацька Василь. - Не вистачало на останок ще розмови з Раєм.
На планшеті, який лежав у шухляді, вже почав з’являтися текст:
“Дідьку, ми знаємо, що ти там - у вас була зафіксована підвищена енергоактивність. Ввімкни звук, поговорити треба.”
Василь  ще трохи почекав, але далі нічого не друкувалося. Тоді він натиснув на клавіатуру й запитав у невідомого співбесідника:
“ Де він вмикається?”
“Не корч із себе дурня - зліва клавішу натисни,” - відповідь не забарилася.
Василь дійсно побачив символ, який зображував перекреслений гучномовець, торкнувся його й відразу із шухляди почулося сопіння, а потім чийсь голос пробубонів:
- От же впертий, не може, щоб без вибриків.
- Його коротун-близнюк теж ще та бенеря. Навіщо їм дали дозвіл на самостійне Пекло? - озвався інший.
- То вже в минулому - справедливість нарешті взяла гору. Чого він так довго мовчить, запитай-но?
Василю саме щось залетіло до носа, він не зміг втриматися і чхнув.
- О, хтось є!  - співбесідник підвищив голос. - Дідьку, бісова твоя душа, ти чого ховаєшся? Тебе ж офіційно попередили: твоє Пекло визнане нерентабельним і таким, що своїм існуванням  суперечить Уставу Ради Деміургів. Тобі вдалося тоді досягти невеликої переваги в голосах, але тепер ситуація змінилася - твоїх підлеглих та грішників вже перевели  до звичайного Пекла, отже вам з Куцаком  теж слід перебиратися. Часу залишилося мало  - процес ліквідації вже запущено, - а ви там до того ж витворяєте казна-що. У нас тут навіть світло зникало - таке навантаження було. Праведники в Раю вирішили, що настав кінець Світу - ледве втихомирили. Що ви вже надумали? Чого мовчиш?
Василеві монолог невідомого додавав ще запитань і він хотів було спочатку дізнатися більше, видаючи себе за Головчорта, але все-таки вирішив признатися:
- З вами говорить не Дідько.
- Коротун, це ти? Давненько про тебе не чули. А де твій брат-близнюк?
- Про коротуна, чи як його там, я теж нічого не знаю. А Дідько опустився в Пекло  - рятує ще декількох… грішників.
- То хто ти, як дізнався про цю лінію зв’язку та що у вас там твориться?
- Я - виконувач обов’язків Головчорта, Ва…
- Хто? - здивовано перебили його по той бік. - Який такий Головчорт?
- Василь. Дослухайте спочатку, не перебивайте.
- Почекай, Нергуй,  - заговорив другий співбесідник. - Це, мабуть, один з тих, кого Дідько зумів вже після оповіщення спровадити до свого  Пекла. Незрозуміло тільки, навіщо він це робив?
- Ти так вважаєш? - сказав  невидимий Негруй. - Добре, зараз дізнаємося. Шановний!
- Василь, - підказав інший.
- Василю, окрім вас там ще семеро людей, правильно?
- Зараз нікого, але нас було дев’ять. Шістьох я анігілював…
- Скільки? Як це - анігілював?- одночасно перепитали Василеві співбесідники.
- Якщо можна - запитуйте по черзі, - я не встигаю запам’ятовувати ваші питання.
- Добре, Ісімсіз, говори ти, - сказав Негруй.
- Василю, ми з Ради Деміургів, чув про таку? Втім не важливо. Дідько, керівник експериментального Пекла, в якому ти зараз знаходишся, брехнею та підкупом зумів спровадити із Землі вісім живих людей. Але ти кажеш про дев’ятьох - якщо серед них є маленький коротун, то це Дідьків  брат-близнюк і його не слід рахувати.
- Ніякого коротуна я не бачив. Нас тут було дев’ять осіб нормального зросту.
- Нічого не розумію. Інспекція не повідомляла про зайвого.
- Постривай, дай-но мені, - почувся голос Негруя.- Василю, почнімо спочатку. Вас було дев’ятеро і коротуна ви не бачили, правильно?
- Так.
- Шістьох ви знищили - навіщо?  І де ще двоє? Це їх пішов рятувати Дідько?
- Так, але я нікого не знищував - просто анігілював, перемістив.
- У вічність? - саркастично перепитав Негруй.
- Почекай, - знов заговорив Ісімсіз.  - Що значить - перемістив?
- Дідько сказав, що Пекло ліквідують і що звідси можна вибратися лише за допомогою анігіляції - це функція така отут, на столі.
На мить по ту сторону запанувала тиша, а потім почувся шепіт:
- Я ж казав, що треба періодично інспектувати близнюків, а ви всі: “Навіщо марнувати на блазнів час - нічого нового Дідько не видумає!” А ось вам і нове - ти чув раніше про анігілятор? Отож-бо! Можливо він і став причиною перевантаження енергосистеми.
- Все одно вже пізно - скоро про цей експеримент лише згадка залишиться, - відповів Негруй.  - До речі, вихід розблокували? Бо як Дідько перебереться до справжнього Пекла?
- Зараз перевірю, - сказав Ісімсіз і деякий час було чути лише шарудіння. -  Так, але через декілька сотень земних секунд він знов заблокується, бо майже одночасно все Дідькове Пекло зникне. Василю, ти чув: у тебе мало часу - виходь через двері, якими потрапив туди, бо потім буде запізно.
- А як же Дідько, Цофія, Модесто? Вони теж зникнуть?
- Вимушений тебе засмутити, але так. До речі, Дідько не говорив, куди ви мали переміститися?
- Ні.
- Шкода. Але ми все одно знайдемо всіх, якщо вони живі. Заодно пошукаємо й Куцака. То ж виходь - тебе зустрінуть, а вже тут розберемося, хто ти, і як один з вас без реєстрації потрапив до Пекла.
Василь дивився на шухляду, чув сопіння по той бік лінії та розмірковував, як бути. Простіше всього послухатися оцих деміургів, але ж тоді буде невідомо, що сталося з іншими його супутниками - а раптом їм загрожує небезпека, і Василеві руки, чи голова хоч якось допоможуть уникнути її? Та й Дідько не здавався вже таким поганим, як його намагалися виставити оці невідомі. Так чи інакше, але у нього є ще час, щоб дочекатися лисого чорта з американкою та гондольєром - якщо, звичайно вони зустрілися. Втім, Василь вірив, що Дідько знає своє Пекло, як облуплений, то ж шпаринку, через яку можна обійти небезпеку, обов’язково знайде.
- Василю, ти ще тут? - запитав із шухляди Ісімсіз.
- Тут.
- Чого зволікаєш - двері ось-ось заблокуються.
- Я не піду через них.
- Але ж іншого шляху немає - дірку, через яку Дідько шастав на Землю, ми заліпили.
- Я знаю. Та ви забули про анігілятор, - Василь вже натискав другу клавішу.
- Але ж це не гарантія, - втрутився Негруй. - Схаменися.
- Все, я закінчую сеанс зв’язку, - і Василь вимкнув звук, штовхнув шухляду на місце та набрав код анігіляції, який миготів на планшеті. Потім швиденько схопив блюдце із сиром, перебіг на плиту поперед столу й притис пальця до другої кнопки.
Останнє, що він побачив у приймальні - це, як розсувається скеля посеред степового пейзажу.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Avtor, 18-02-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3839199542999 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …