Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45808
Рецензій: 89627

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

В полоні пахощів

© Віталій Ведмєдєв, 15-02-2018
         З самого початку нашого життя, і до його кінця, нас оточують різноманітні запахи. Це по суті навіть не залежить від нашої волі. Поки ми дихаємо, ми живемо. Вдихаючи повітря ми автоматично, і не замислюючись над цим, відчуваємо запахи, (випадки, коли через травму чи вроджене каліцтво наші рецептори не працюють тут не розглядаються).
        Напевно, зараз більшість людей не звертає на запахи належної уваги. Принаймні мені здається, що наші древні пращури, були, на відміну від нас, значно ближче до природи, і відчували запахи краще, і звертали на них більше уваги. Охота, чи навпаки переховування, необхідність визначити якість їжі чи води, тощо, все це вимагало від людини регулярного застосування свого носа, бо від цього могло залежати життя.

       Не пам’ятаю точно, коли я став більш уважно ставитись до ароматів, що мене оточують. Це важко якось точно відмітити, адже вони постійно навколо,  крім того, разом з тим як людина дорослішає, то змінюється її ставлення до цього явища.
      Мені завжди здавалось, що маю досить гарного нюха. Навіть коли я ще палив (десь читав, що паління суттєво погіршує сприйняття рецепторів носа), то досить добре розрізняв хто (що?) чим пахне.
      Звичайно я не пам’ятаю запаху материнського молока чи пологового будинку, але все ж таки я був досить  малим, коли почав ідентифікувати запахи не просто за критерієм, подобається чи не подобається, а системно, пов’язуючи з місцем чи з подіями. Можливо роки в три чи трохи раніше.
     З того дитинства в мене залишилось два аромати, грубий, штучно-хімічний, густий аж смолянистий й водночас терпкуватий запах креозоту на невеличкій залізничній станції, куди приблизно о четвертій ранку мене сонного виносили з потягу, аби йти до автобуса, що їхав до містечка в якому жили бабуся з дідусем, та характерний тваринний запах приміщення цирку, до якого мене відносно часто водили батьки в дитинстві.
      Надалі, запах креозоту дуже добре викарбувався в моїй голові, тепер навіть можу його уявляти. Цей запах для мене обов’язкова ознака залізничного вокзалу, подорожі та мандрів. Цей запах - те, що відрізняє залізничний вокзал від будь-якого іншого вокзалу. Цей запах супроводжував мене в роки навчання в іншому місті. Я не сплутаю його ні з чим, навіть із заплющеними очима. В метро він (запах креозоту) також є, але не такий. Гадаю, та навіть впевнений, що міг би розрізнити де я знаходжусь в метро чи на залізничній станції, саме по запаху. Здавалося б, в чому різниця? А є. Хоча, напевно, на вокзалах та залізничних станціях аромат креозоту відчувається менше оскільки, перетинається з іншими пахощами та смородом залізничних вокзалів і тому відрізняється від запахів метро. Метрополітен – це міський транспорт. Проїзд на ньому у мене особисто, не викликає відчуття подорожі чи мандрів, бо яке б велике та розгалужене не було метро і скільки станцій не проїдь, ти залишаєшся в тому ж місті. А вокзал – зовсім інше. Влучно було визначено геніальними авторами «Дванадцяти стільців» вокзал як «смугу відчуження», ступаючи на яку людина часто змінює своє життя.  
     …
     Взагалі запах вокзалу  той ще аромат, а точніше коктейль ароматів. Несмачний коктейль, що досить легко звалить з ніг непідготовлену особистість, наприклад карбідовий самогон з міцним пивом і контрольний ковток кріпленого вина. Чого тут тільки немає. Згаданий вище креозот це лише глобальний фон, який відрізняє залізничний вокзал від автовокзалу. Обов’язкові складові вокзального коктейлю ароматів, це немиті людські тіла, харчі взяті з собою  в дорогу економними пасажирами з дому та харч, що продається (а часто й виробляється) прямо на вокзалах.
     Начебто нормальна людина перед дорогою зазвичай повинна помитись, звідки б взятись запаху (а часто смороду) поту, але вокзали пронизані ним наскрізь. Загадка в принципі нескладна, і навіть не загадка. Тут же не лише ті хто від’їжджає, але й ті, хто вже приїхав, тобто пробув кілька годин чи діб в транспорті, тут і транзитні пасажири, що вже довго їдуть з пересадками, а ванну чи душ прийняли лише на початку шляху. По сезону – дачники та заробітчани, вихідними – студенти та солдати. Працівники вокзалу, залізничники та патрульно-постова служба – багато хто в давно не праній формі. А ще безхатьки, жебраки та цигани – від цих вічних супутників вокзалів за визначенням тхне як з вигрібної ями (а деякі ями, мабуть, до них і не дотягують). Всі ці категорії громадян на вокзалі обов’язкові, від них нікуди не подітись, як і від ароматів, що вони розповсюджують.
      Їжа, будь то домашня чи на продаж, непринципово, пахтить однозначно. Чомусь в дорогу з собою наші люди завжди беруть їжу. Знову не втримаюсь та ще раз згадаю І. Ільфа та Є. Петрова «Пасажир дуже багато їсть. Прості смертні ночами не їдять, але пасажир їсть і вночі». В дорогу їжі беруть багато. Завжди більше ніж треба. Завжди їжу з сильним запахом, не інакше як з метою похизуватись перед сусідами по вагону. Раніше, в радянські часи та в перші роки після розпаду СРСР, тобто в бідні роки вічного дефіциту на все куди не кинь, беззаперечним лідером харчового набору пасажира було варене яйце. Хоча вірніше сказати переварене. Господині чи чоловіки-одинаки варили яйця перед поїздкою, варили подовше, щоб вийшло як кажуть «в круту», аби не розчавити ще по дорозі на вокзал. Чистити цей наїдок намагаються акуратно, над газетою. Під час руху в поїзді ні фіга з цього не виходить, це ж зрозуміло, коротше, всі, напевно неодноразово, бачили шкарлупу від яєць в залізничних вагонах, і клас вагону неважливий - є всюди. Варена самостійно, а у більш заможних, копчена покупна курка, загорнута в кілька газет (поліетиленові пакети в радянському минулому страшний дефіцит, їх навіть прали після використання), хліб. Як варіант, порубане сало, смажені котлети, свіжі огірки та помідори, цибуля (часник, це не культурно, бо буде запах, а цибуля - це ж «Шанель № 5»), солоне та солодке печиво, цукерки (треба ж з чимось чай пити). Все це починають їсти негайно, відразу після посадки, іноді поїзд ще не рушив, а можна почути як об стіл в купе чи плацкарті розбивають яйце, ну і звичайно запах. В теперішній час продуктовий набір дещо змінився, чи правильніше сказати він став більш різноманітним. Народ став більш заможним з одного боку, поняття дефіцит, принаймні стосовно харчів, взагалі зникло, отже тепер більшість віддає перевагу вже готовим продуктам. Це різноманітні ковбаси, м’ясні копченості та сирні нарізки, це горішки, чіпси, сухарики, сушені морепродукти. Все це теж страшенно пахтить. Правда пакування від цих ароматів захищає досить надійно. Але правда також, що цей захист, дійсний лише до відкриття. Потім – вибух ароматів. Сучасні харчі провинні гарно продаватись, а це значить, що вони повинні сильно пахнути (а так хочеться написати смердіти), підсилювачі смаку та запаху вірно служать підвищенню продаж.
      Звичайно цей запах залишається і на самому вокзалі. До того ж, досвідчені транзитні пасажири, чекаючи на пересадку, їдять на самому вокзалі. Та й поїзди відправляються не завжди за розкладом, а хіба можна потерпіти, звичайно ні, можна ж вмерти від голоду за якусь годину, а ще й стрес через запізнення. Тож і їдять відразу на вокзалі, зажовуючи той стрес. Але на вокзалі, чомусь ніхто не намагається їсти акуратно, рушники та серветки для вокзального етикету – моветон. Руки витираються об себе, об сидіння крісел в залі очікувань. Сміття часто викидають під ті самі крісла. Прибиральниці прибирають відповідно до своєї жебрацької заробітної платні.
      Отже, спітнілі, люди їдять різну їжу.
      Не знаю, чи читач вміє уявляти запахи, а також ще менше впевнений в силі свого слова, та я дуже старався  викликати в голові читача відповідну суміш запахів. Але це ще не запах вокзалу. Адже на будь-якому вокзалі і майже на кожній залізничній станції їжу також виробляють. Чесно кажучи їжею то назвати можна лише номінально. Я маю на увазі різноманітні чебуреки, біляші, пиріжки, шаурму, сосиски в тісті та іншу отруту. Пам’ятаєте анекдот: - Бабусю, а з чим у вас пиріжки? – Але ж гарячі.
      Гадаю, що продавцям цього лайна чорти готують тепленьке місце в пеклі. А можливо це вони вже спокутують за гріхи минулого життя, бо кіоск, де торгують  і одночасно виробляють шаурму, біляші та чебуреки - справжнісінький філіал пекла. Набір повний: розпечені решітки, кипляча пересмажена з чорним осадом олія, мухи в будь-яку пору року. Ну і головний компонент – мертва плоть в стані активного розпаду, що піддається тепловій обробці, гадаю, що запах від вогнищ інквізиції Середньовіччя і то був апетитнішим, бо м’ясо було свіжим. Те м’ясо, не просто смердить, від нього тхне саме гниллю та розпадом. Ні-ні, не подумайте, я не вегетаріанець. Я із задоволенням їм м’ясні та рибні страви, але те що знаходиться в тих кіосках не можна відносити до харчових продуктів в принципі. Не забуваємо фінальне питання кухаря-продавця: «Вам з кетчупом чи з гірчицею?» Бо кетчуп видає просто вибух запаху, адже при його створенні жоден помідор не постраждав.  
      Проходячи повз подібні заклади я заздалегідь набираю повні легені повітря та затримую подих і тримаюсь доки не відійду на максимально-безпечну відстань. Буває іноді проґавиш і потрапляєш в зону враження непідготовленим. Тоді розпечений, солодкувато-горілий сморід просто валить з ніг, він настільки густий та насичений, що здається, що його можна помацати руками, повітря не вдихається, а немов затікає в рота та в ніс, як вода, що раптово потрапила туди під час купання. Захлинаючись, намагаюсь втекти звідти, ледь-ледь дихаючи ротом, аби міазми протухлого м’яса не зачепили більш чутливі рецептори, розташовані в носі і не потягли на дно.  Що цікаво, поряд майже завжди черга. Як там можна працювати? Як те можна їсти? Не знаю. Гадаю, що кожен бачив подібні кіоски на вокзалах та станціях.
     Трошки окремо, бабусі та тітки з готовими пиріжками чи біляшами з різноманітним начиненням та власне кажучи привокзальний (чи вокзальний) буфет. Бабусі, тітки та продавчині в буфетах напевно були раніше ніж збудований вокзал чи станція. Мені навіть здається, що вокзали будували навколо них, а самі вони давно пустили коріння, і сидять там в будь який час доби та будь-яку пору року, майже не змінюючи свій гардероб. Можливо спочатку вони продавали свої наїдки будівельниками, а тепер пасажирам та тим хто їх проводжає. В буфетах на відміну від бабусь пиріжки не смажені, а печені та не домашні, а виготовлені промисловим способом. Це повинно було б давати надію на їх безпечність для людини, однак їх недолік – строк виготовлення. Пиріжки до вокзального буфету, а також бутерброди з ковбасою, сиром, оселедцем, а ще цукерки та шоколадки завезли туди разом з продавчинею в далекому радянському минулому. Сир явно багаторічної витримки, він згорнувся до середини, змінив колір з країв, місцями став прозорим, шматки ковбаси змінили свою форму, якщо це сервелат чи так звана «московська суха», то м’ясна частина висохла і зменшилась, а шматочки сала, що не змінили об’єму, визирають з того м’яса, як солдат з окопу. Свій особистий запах ці речі втратили, віє від них лише віковою застарілістю, бабусі й тітки самі по собі пахнуть вокзалом, продавчині на додаток дешевою косметикою та аналогічними парфумами на розлив. Є і свіжі аромати – аромат свіжозалитої  розчинної кави, такого ж  розчинного бульйону, вермішелі швидкого приготування та пельменів.
      Натомість, букет і досі неповний. Алкоголь. Дуже важлива складова будь-якого вокзалу. Ні, винокурнею, пивним заводиком чи коньячним підвалом тут звісно не пахне. На вокзалі алкогольні молекули поширюють свій аромат з різних джерел. Власне кажучи з відкоркованих пляшок, стаканів, бокалів та  чарок. Це запах чистого алкоголю, зазвичай він тут не дуже якісний. Друге джерело – рот, стравохід, шлунок споживача. Звідти ми відчуємо аромат переробленого чи напівпереробленого алкоголю, розбавлений вищеописаною їжею, в народі це явище має назву перегар. Блювотиння на брудній підлозі також смердить напівперетравленим алкоголем. Алкоголь із цигарками майже завжди рука об руку. Тому тютюновий дим, запах недопалків це також обов’язкова складова вокзального амбре. Запах тютюну більш сконцентрований  в місцях де висять таблички «Палити заборонено!».
       Під час поїздок та мандрів вживати спиртне просто необхідно, а це означає, що на вокзалі випити це просто святе. П’ють майже усі. І той хто від’їжджає і той, хто його проводжає, а також звичайно працівники вокзалу та його мешканці. П’ють на входах та виходах, на перонах, в переходах до платформ, в буфеті та залі очікування, в туалеті і прямо біля квиткових кас – коротше всюди. Під гучні тости «За від’їзд!» цокаються бокалами, пляшками, пластиковими стаканчиками, розхлюпуючи налите до країв.
        Зараз пальму першості займає пиво та молодіжна так звана слабоалкоголка, горілка на другому місці далі псевдоконьячні вироби (справжній коньяк на вокзалі рідкість) та вино, інші напої (віскі, шампанське, текіли) скоріш як виключення, тому і вплив їх на загальний букет та різноманіття ароматів невартий окремої уваги. Вочевидь саме через цю першість липкі плями та калюжі пива та солодкого слабоалкогольного пойла рівномірно вкривають максимум поверхонь на вокзалах та станціях. Це особливо відчувається коли крокуючи по вокзалу потрапляєш ногою у таку пляму, підошва на мить приліплюється до неї та з неприємним скрипучо-тріскучим, як ото віддираєш скотч, звуком, відривається, поволі притримуючи вашу ногу. Зрозуміло, що тебе не затягує як в болото, але неприємне та гидливе відчуття залишається, неначе вступив туди босою ногою. Залишаються і плями на одязі та на носильних речах, коли спираєшся на залите пивом підвіконня, або сідаєш на лавку чи крісло в залі очікування. В теплу пору року такі підсохлі плями та свіжі калюжі притягують до себе комах.
      Вокзал без алкоголю не вокзал, це як весілля без бійки.
      То все дорослі запахи. А для діточок є солоденьке. На вокзалах обов’язково продається різноманітна солодка випічка, морозиво, примітивні цукерки-льодяники тощо; з пиття: газировки, соки, лимонади. До речі пахне це зазвичай більш менш приємно. У багатьох  аромат солодкої випічки викликає асоціації з дитинством. Але занадто вже сильна концентрація цих ароматів на кожний кубічний сантиметр повітря, а також змішування цих пахощів з іншими, явно шкодить позитивним враженням.
      Ще вокзал не є вокзалом без вбиральні чи місця де люди справляють свої природні потреби. Звідти розповсюджується сморід лайна, сечі та блювотиння, помірно розбавлений в години прибирання (зазвичай зранку та ввечері), їдким аж до сліз з очей, духом хлорки.
       От тепер напевно все.
       Точніше є й інші аромати, наприклад запах газет та журналів – які у великій кількості продаються в кіосках на вокзалах, аби розвіяти нудьгу пасажирів; суміш парфумів, лаків та дезодорантів – аякже, перед виходом «в люди», треба привести себе в порядок; трохи собаками, котами та голубами. Але то вже дрібниці.
       Справедливості заради слід сказати, що зараз ситуація дещо змінилась на краще, принаймні у великих містах. Змінюються люди. Потяги їздять швидше, тому в дорогу не обов’язково брати запас їжі як для навколосвітньої подорожі. Мийні засоби стають краще і внаслідок прибирання вокзали стають чистішими. Тому отримати справжню насолоду від вокзальних пахощів зараз можна лише на периферії.
       Одне мені неясно, як через ОТЕ УСЕ проривається ще й запах креозоту?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 18-02-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3404469490051 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …