Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45174
Рецензій: 88359

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина друга - Неофіт 6

© Олександр, 11-02-2018
Першою думкою промайнуло зателефонувати Галі, чи Дамодарові. Після набору комбінації цифр неподалік пролунав дзвінок - мобільник Галини лежав у кріслі.
" Та що ж це вона отак! Це ж не вдома! Ох, жінки, жінки!".
Василь набрав номер індуса, але й тут ніякої відповіді не дочекався.
" Куди всі подівалися?"
Вийшовши в коридор, Василь штовхнув сусідні двері - така сама зала, навіть кодовий замок на протилежній стіні був. Наступна кімната була ідентична першій, потім ще одна, і ще, і ще.
Якщо спочатку Василь відчиняв двері обережно, немов очікуючи чогось страшного, то тепер він це робив не роздумуючи: відчинив, оглянув і пішов далі. Пройшовши вже багатенько, так, що навіть ліфт ледь-ледь було видно, Василь вирішив, що, мабуть, досить вже роздивлятися цей поверх, все одно кімнати схожі між собою, як близнюки, і якщо Галя з друзями теж це зрозуміли, то, можливо, спустилися поверхом нижче - отже, слід піти за ними.
Другий поверх теж зустрів тишею. Майже як на першому, від ліфта тягнувся довгий коридор, але двері були розташовані щільніше. Легенько штовхнувши перші, Василь опинився у відносно невеликій кімнаті з двома ліжками, душовою кабіною, умивальником та туалетом.
"О! Та тут гуртожиток! Не вистачає кухні для повноцінного житла."
Ніяких ознак того, що в кімнаті хтось проживає, Василь не побачив, тому причинив двері й штовхнув наступні - кімната була схожа на першу.
Василь вийшов у коридор і щосили закричав:
- Галю, Даре! Агов! Є тут хто-небудь?  
І знову тиша відповіла йому.
"Що за чортівня! Куди всі зникли?"
Трішки почекавши, Василь попрямував до ліфта з наміром відвідати ще один поверх.
- Ми тут, - почулося позаду.
Через декілька кімнат від Василя стояв Дар.
- Чому ти сам? Де всі?
- Я з Новією.- З кімнати, поправляючи спідницю, вийшла аргентинка. - Галя з Кеєм поїхали на третій, Ю Вей  та Субомі - на четвертий, американка з гондольєром залишалися на першому. Ти там був?
- Був. І нікого не зустрів. А як Галя поїхала, коли її мобільник залишився у кріслі?
- Вона - поки я піднімався до тебе, - видала всім по мобільнику, так що з цим проблем не має…
- А ти чому не відповідав на мій виклик?
Тут втрутилася Новія:
- Це моя вина. Я в лікарні скучила за чоловічими ласками, а Дамодар такий чуйний, відгукнувся і навіть не став відволікатися на дзвінок.
Василь не знав що відповісти на таку відвертість, стояв, блимав очима й врешті-решт сказав:
- Добре. Але щоб наступного разу відповідали на виклик - мало що може трапитися. Все - я за Галею, а ви піднімайтеся на перший, чекайте в залі й нікуди не відлучайтеся, зрозуміли?
Дар лише кивнув головою, а Новія усміхнулася та підморгнула Василеві.
На третьому поверсі теж був довгий коридор і двері по обидві його сторони.
Василь відразу голосно позвав Галю і приблизно з п’ятої кімнати виглянула знайома голівка.
- О, а ти чого тут? Хто приймання веде замість тебе?
- Це я повинен запитати, що ви тут робите. Я ж зрозуміло сказав - чекати в залі.
- Нічого ти не говорив. Та й що б воно дало? Сидіти, нудити - а так хоч розвідали трохи. На першому практично всі зали схожі. Дар обстежує другий поверх, ми з Кеєм тут, а китаєць з негритянкою нижче. Домовилися зустрітися потім на першому. Не знаю, що у них, а у нас тут щось подібне до їдальні. Ось поглянь.
Василь вже саме підійшов до жінки й заглянув до кімнати: ряди столиків з розкладеними тарілками, ложками та виделками; по чотири стільці біля них і жодного натяку, звідки їжу подають.
- А в інших кімнатах?
- Теж саме.
- Цікаво, та розберемося потім. Піднімайтеся до зали - Дар вже, мабуть, там. Я  Субомі з Ю Веєм заберу і теж приєднаюся.
Китайця з нігерійкою Василь побачив, як тільки відчинилися двері ліфта - ті саме йшли йому назустріч.
- Ти за нами?
- Так. Ви чого порозбігалися?
- А хіба Цофія нічого тобі не сказала?
- Я не бачив ні її, ні Модесто. Знайшов Дара, Галю, а тепер вас. Що тут?
- Не знаємо - всі кімнати замкнені на кодові замки. Пройшлися трохи - все одне й те саме.
- Ану, покажи.
Василь підійшов до найближчого та натиснув Дідькову комбінацію. Двері відчинилися. У великій кімнаті по обидві сторони від проходу стояли стелажі з коробками. Відкривши одну, китаєць витягнув на світло металеву бляшанку.
- І що це може бути?
- Не знаю, - Василь розкривав наступну коробку. - Те ж саме.
Субомі, яка досі мовчала, пройшла далі, витягла ще одну бляшанку:
- Комора бляшанок-невідомо-з-чим. Прогнозую, що в інших кімнатах теж своя спеціалізація.
І дійсно: Василь відчинив ще три кімнати, в одній були коробки з печивом - китаєць спробував і сказав, що їстівне; в другій пляшки без етикеток, Ю Вей і тут зняв пробу - виявилася звичайна вода. У третій кімнаті на полицях стояли великі запаяні ящики й  було не зрозуміло, як їх розкривати.
- Все, досить. Там люди чекають. Сюди ще потім повернемося. Пішли. - Василь попрямував до ліфта.
- Може взяти води й печива? Думаю, інші нам лише подякують, - китаєць вже заходив до кімнати з водою.
Василеві не залишалося нічого іншого, як зайти за печивом…
На першому поверсі цього разу було гамірно. Галя про щось емоційно сперечалася з аргентинкою. Дар намагався їх втихомирити, але жінка однією рукою відштовхувала його, а іншою продовжувала жестикулювати. Кей сидів у кріслі та, усміхаючись, спостерігав за  цією дискусією.
- Ану, тихо! - гаркнув спересердя Василь. - Що це за базар ви тут розвели? Як діти малі - не можна й на мить одних залишити. Всілися обоє! Де Цофія з Модестом?
Галя з Новією вмостилися по кріслах, Дар деякий час розгублено дивився  навкруг себе й потім теж присів. Кей  продовжував усміхатися, Субомі та китаєць тихенько обійшли Василя і теж всілися.
- Даре, я у вас питаю, де американка з гондольєром?
- Їх не було, як ми повернулися.
- Ну от, на додаток ще й двоє зникли. І ви тут балаган розвели - ніякого почуття самозбереження. А раптом щось би сталося?
- Так ми вже померли - що може бути гірше? - не втрималася Галя.
- Ви в це вірите? - Василь обвів поглядом всіх присутніх. - Я відчуваю смак, Галя хоче їсти й пити. (До речі, ми дещо принесли - Ю Вей потім роздасть.) Хіба мертвим потрібна їжа, чи вода? Хіба їм хочеться спати? - Василь мимоволі позіхнув, замітив, як це повторили інші й засміявся.
- Не знаю, як вам, а мені все це здається дивним: і Пекло без класичних казанів зі смолою, і відсутність чортів, грішників, і чого там ще. Але все це не означає, що можна розслабитися, бо запитань більше, чим відповідей. І якщо ми будемо триматися наче лебідь, рак та щука, то хто його знає, що з нами буде найближчим часом. Моя пропозиція: діяти скоординовано, ніякого свавілля, поступово розвідувати місцевість, щоб знати, куди нас нечиста занесла, а потім вже вирішувати, що робити далі. Запитання є?
- Є, - знову озвалася Галя. - Ти казав -  ви дещо принесли. Що саме?
- Ю Вею, давай сюди пакунки. А ти, Галю, якби не сперечалася, то побачила б сама. Між іншим, що ви не поділили з Новією?
Галя насупилася й мовчала.
- Вона обізвала мене шльондрою, - озвалася Новія.
- Неправда, я не так сказала.
- Але майже так. Позаздрила, що ми з Даром ліжка знайшли.
- Було б чому заздрити, - не вгавала Галя.
- Замовкніть обидві! - Василь не знав, як розсудити жінок, тому вирішив просто заткнути їм пельки. - Ніяких сварок. Нас і так мало, а ще як перегриземося, то вже точно буде Пекло. Все, забули. Їжте, пийте, а потім продовжимо.
Присутні розібрали  печиво та воду й на деякий час запанувала тиша, яку інколи порушувало хрумтіння та булькання.
- Тепер до вітру хочеться, - сказав Ю Вей. - Нікому туалет не зустрічався?
- Є і туалети, і ліжка для відпочинку. Знайшли також їдальню, але як туди доставляється їжа, поки що невідомо. Зате Субомі з Ю Веем натрапили на комори, де є харчі. Начебто. Принаймні, печиво та вода точно є. Отже, зробимо перерву, поїдете з Даром, він все покаже. Але перед тим треба, щоб ви дали мені свої номери мобільників. Маю надію, що Дар з Галею розповіли, як ними користуватися? О! Згадав ще одне - куди поділася пляшка спотикачу? Їх було дві. Галя вже спробувала це зілля, тому, якщо бажаєте, вона  розповість про нього. Кею, це твоїх рук діло?
- А чому відразу Кей? Я взагалі присів тільки ось зараз, а до того автопарк роздивлявся. До речі, а чому ви закрили двері до нього?
- Я нічого не закривав, вони вже були зачинені, коли я спустився. Хто останній з вас покидав зал?
- Ми з Новією, - озвався Дамодар. - але тут це Цофія та італієць залишалися, розмовляли про музику.
Василь підійшов до дверей автопарку, набрав код, стіна розійшлася і всі побачили на підлозі перекинуте авто й поряд непритомну американку, а трохи далі гондольєра.
- Швидше, допоможіть. Несіть їх в крісло. Дайте води.
Всі команди Василь подавав автоматично, хоча звичайно в таких ситуаціях ціпенів.
Він допоміг Ю Вею доправити італійця до зали, в той час як американкою займалися Кей з Даром.
Першим опритомнів гондольєр.
- Ви це бачили? Тут дійсно Пекло, я зіткнувся з одним чудовиськом, але вирвався з його обіймів, упав, а далі вже не пам’ятаю.
- Модесто, заспокойся. Кого ти бачив?
- Я ж кажу - потвору. На хвильку обернувся, а вона вже на місці Цофії сидить. Бідну жінку, мабуть, з’їли. Така чемна була, освічена, в музиці розумілася. - Італієць заплакав. - Заберіть мене звідси, я боюся.
- Дайте йому води,- Василь присів біля гондольєра. - Заспокойся та почни спочатку. Ви залишилися вдвох - що сталося потім?
- Ми балакали про Венецію, я жалкував, що не можу показати Цофії канали, покатати на гондолі. Аж раптом в оці двері побачив авто, чимось подібне до маленького човника. Запропонував піти роздивитися його. Цофія погодилася, потім всілася в нього, сказала, що управління примітивне: кермо, та клавіші. Запросила мене сісти поряд, й спробувати новий транспортний засіб в дії. Авто дійсно чудове - рухається плавно, слухається найлегшого дотику. Цофія запропонувала виїхати в коридор, і поки вона маневрувала між рядами, я хильнув із пляшки трохи зілля - у мене стрес, самі розумієте…
- З якої пляшки ти пив? Червона, у вигляді пузатого чорта?
- Так. Міцне пійло, я вам скажу.
Василь піднявся:
- Все зрозуміло - спотикач.
- Ви ж не дослухали - поки я пив, чудовисько зайняло місце Цофії, і вже простягало до мене свої щупальця. Я з переляку влупив йому межи очі, але не втримався і впав. Останнє, що пам’ятаю - авто з потворою врізалося в стіну.
- А двері хто зачинив?
- Не знаю, я не бачив.
- Ось такі наслідки спотикачу з тієї пляшки! - Василь подивився на присутніх. - Ніякого чудовиська не було, то все Модесто побачив під дією напою. Послухаємо потім
Цофію, коли опритомніє, а зараз треба знайти ту другу пляшку. Ю Веє, поглянь поміж авто?
Китаєць невдовзі приніс напівпорожню посудину.
- Це так багато він випив? - запитала Новія.
- Ні, половина вилилася на підлогу, мабуть, коли Модесто падав, - Ю Вей саме закорковував пляшку, щоб потім передати її Василеві.
Кей, поки всі слухали розповідь італійця, роздивлявся авто. Потім всівся за кермо одного з них, проїхав декілька метрів.
- А дійсно, просто і доволі комфортно, - вигукнув нарешті він. - Тепер не треба буде пішки ходити. Тут якраз для двох місця вистачає, а позаду навіть щось покласти можна. Не знаю тільки, чи влізе він до ліфта?
Майже всі залишили непритомну американку та італійця  в спокої та свою увагу перенесли на австралійця з авто. Дар вже розпитував Кея про кнопки, Галя цікавилася, чому не видно коліс, та як воно пересувається без них, Ю Вей з Новією всілися в сусідню машину й теж пробували нею керувати. Одна лише Субомі сиділа біля Цофії в кріслі, дивилася, як дорослі дядьки й тітки, наче діти, радіють новим іграшкам і жоден м’яз на її обличчі не показував, які емоції вирують в її серці.
Василь теж не брав участь в розгляданні машин. Він дивився на свого мобільника й про щось думав. Нарешті зморшки на його лобі розгладилися й він голосно промовив:
- Агов, товариство! Хвилинку уваги! У мене  є одна гіпотеза, але перед тим, як її перевірити, я б хотів, щоб ви пообіцяли мені дотримуватися дисципліни: про всі свої кроки, чи наміри доповідати мені...
- Навіть коли захочеться до туалету? - Галя не витримала, щоб не підколоти Головчорта.
- Ви добре розумієте, про що я. А щодо туалету, то, можливо і до цього теж дійде. Отже, поки не розберемося, де ми знаходимося  та що робити далі, прошу тримати мене в курсі всіх подій.
- А з чого ти взяв, що тебе будуть слухатися? - почувся з крісла слабкий жіночий голос. - Тебе ніхто не вибирав, сам себе призначив Головнокомандувачем, а по якому праву?
- Цофія опритомніла, - радісно вигукнула Галя. - Розкажи краще, що сталося в автопарку?
- Та що там могло статися - Модесто, з яогось біса, вперіщив мені в лоба, от я й відключилася. З чого це ти, гондольєро?
- Але ж тебе там не було - на твоєму місці сиділа потвора й хотіла  теж мене знищити.
- Яка потвора? Ти що, з дуба впав?
- Ні, Цофіє, він хильнув пекельного зілля, от потвори й почали ввижатися, - Василь все ще вертів у руках мобільника. - А щодо моєї посади? Так, доки все залишається незрозумілим, то я вважаю своїм обов’язком піклуватися про вас, а вже потім можете хоч парламент, хоч президента вибирати. Якщо цю думку поділяє більшість присутніх, то я продовжу.  Якщо ж ви підтримуєте Цофію, то свої повноваження буду вимушений скласти й  далі продовжуйте без мене. То що скажете?
В залі запанувала ідеальна тиша, тільки інколи чиєсь сопіння розбавляло її.
- Ваше мовчання означає, що ви не визначилися, тому зробимо перерву. Я підіймуся до приймальні - можливо ще гості будуть. Даре, покажи  всім гуртожиток. Відпочивайте. Потім повернемося до розмови.
Василь взяв пляшки зі спотикачем й попрямував до ліфта. Ніхто з присутніх не сказав ані слова. Субомі, сидячи в своєму кріслі,  намагалася заглянути в очі хоч кому-небудь, але кожен ховався, роздивляючись то стіни, то стелю, якої не було видно, чи просто дивився собі під ноги.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81238293647766 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Літо психіатра». Палкий український детектив
Чи можна виправдати злочин, скоєний заради кохання? І хто насправді вбивця? Правду розкриє роман Лесі …
Ренделл Манро «А що, як?.. Серйозні відповіді на абсурдні запитання»
Згадайте усі найабсурдніші питання, які ми ставили у дитинстві дорослих, і на які не отримали відповідей. …
Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …