Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2551
Творів: 46234
Рецензій: 90338

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Шепіт

© Маріанна, 07-02-2018

Холодний сон замальовує блакиттю кришталевої прозорості. Замерзає крижане серце. Чи знаєш? Чи чуєш?
Чуєш як стугонить кров, коли застигає. Останні слова. Останні краплі. Густі, от – от скаменілі у відблисках холодного сонця, білого і пронизливо гострого.
Так забирає втома. Обережно, ледь торкається, так  м’яко. Просто сніжинки лоскочуть щоки. Тільки щоки червоніють все більше, а потім бліднуть. Зимова казка захоплює у свій полон.
Чи відпустить? Чи буде куди повернутися? Чи буде кому закликати весну?
Шепіт обпалює губи, пече горло, але ж не видасть ні звуку, який почув би хоч хтось. Тільки сніжинки замітають. Не впізнати й контурів. Приховано обриси. Ніхто не порушить тишу.
У зими своя мова, передає світлові повідомлення морзянкою . Хтось читає їх там далеко. А чи є ще щось тут? Снігом заморозило дзеркало. Здається світ змінився. Можливо назавжди? Холод кусає сильніше. Не можна питати таке.
Біло – прозора блакить така мінлива. Тільки кліпнути варто і межа між світами прорветься непомітно, завісу відхилено тільки на мить. Чи ж можна помітити?
Не встигнути. Мить змінила усе. Змінився світ, тільки здається, що все як раніше, що досі чекання породжує холод. Він уже нетутешній. Як же знайти? Як догукатися крізь перепону? Як повернутися?
Може й не варто? Тільки спогад такий гарячий, а мороз все розпалює внутрішнє вогнище. Міцна оболонка і кризі туди не дістатись.
Чуєш як пульсують червоні грона? Де вони? Де ти? Чому не шукаєш? Боїшся замерзнути?
Якби віднайти, не страшний той холод. Тільки б зима не забрала першою. Чи довго зможу триматись? Немає змоги опиратися. Там, за межею стільки краси, а тут залишається тільки крига. З неї не розквітнуть квіти. Хіба ілюзії.
Але вони так близько. Тільки біла завіса хуртовини відділяє від прозорого льодового свічада. Що там видно? Здавалося знаєш. Та тільки здавалося.
Бачиш? Чи бачиш мене? Холодом губ синіє обличчя. Мене вже не впізнати. Але я ще є. тільки де? Яким би не марним був крик, він залишає, дозволяє триматися пучками закоцюблих пальців за землю. Під кригою залишається кров. Червоні краплі роблять сніг яскравішим.
Я тримаюся. Марно і безнадійно гукаю без звуку. Всі звуки вкрала зима і жартує жорстоко, світловими сигналами розповідає історії. Тільки історії ті не вигадка. Чи знає той, хто бачить ті слова? Все одна надто далеко. Хай же читає їх як книжкову вигадку, хай сприймає казкою.
Мені допомоги чекати марно. Ти ж кинеш мене і я знаю це. Так просто і звично. Тільки чомусь і досі холодно. Вже не повинно б.
Біле мереживо обплутує і вмовляє скоритися. Чому ж так страшно і порожньо? Чому не вірю примарному шепоту? Кому шепочу свої мрії? Вони надто теплі іще для цієї зими.
Скоро застигнуть.
Хочу згаснути. Але ж ні. Це не так. І досі?
Чекаю тебе. Ти не чуєш.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 16-02-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.94608092308044 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …