Нещодавно такому собі пану - Лук Ліву, лучилось стрінутися із диким та місцями навіть зворушливим чудом – нарцистом та бардерівцем ПараСюком. Підсумове сумо показали усіма каналами ТВ. Хто там був джерелом сутички достеменно не відомо, однак Кул Віл завдяки внутрішньому кепоратизму і посійській гнилі, легко викликав трансформацію Пара Сюка, який на мить став МетаСюком та ОртоСюком, сирічь перетворився. А як відомо, саме у перетвореному стані, він найкраще копає , гризе і дряпає все до чого допаде . Саме тому, той чудень Луклів і отримав «бойові» відзнаки на своїй випещеній лапці, яку йому накусяв-надряпцяв ПараВосюк.
Ясень пень, Луклів, як і годиться , видав стандартний плач Ярославни.
Натомість Пара Кусюк, як і годиться сказяв: – кусяв, кусяю і буду кусяти.
І все б воно було нічого страшного – та укус ПараСказюка виявився мертельним.
Забув про це Кул Віл, а треба було б пригадати заповіти свого шефа – Киня.
Так от, той ,Чивокуня або просто Киня, свого часу - як тілько почув, же той Пара Цельсюк на Агорі присягнув жи притягне Киня Над Йам, і там тому і мерть - як рщій упертів до СтоРова скальського, і сам кинувся углиб темряви безвістя.
Нагадав си Киня мерть, а му вийшов іно пердь.
Та як би там не було, а Киня знав про Прасюка достатньо, і тому попереджував Лік Ліва:
- Remember ! Дурню, ССюка, як кожного іншого бандерхапа (Bandersnatch) стережися - марно кричав Киня туману непутящому Кул Вілу.
Марно. Занапастив Кул Віла ПараССюк.
Все - фініта ця медія.
Кончіта вурст і кіна більше не буде.
Батарейки нахабізму здохли.
Оті все. Все. Все?
Та ні, не зовсім усе.
То все була приказка, а казочка далі.
Ото ж, хто таки дочитав доси то усе ото книжноє сухофактіє, і котрому кортить дізнатися закінчення цієї драми, що холодить гарячий червоний прапор у синьо-жовтий колір піпця мескалізму - читайте, вникайте, але Пара Сказюка таки уникайте:
Ранок був вдалим.
Дзвонив прозекутор Рурік ОкнеЦул. Дещо хриплим від нічного СкаРяВі, пан Рурік весело привітався:
- Сепарям лава!
- Захара держава – відповів Лук Лів.
Коротше, виявилося, що Генеральна куратура нарешті офіційно визнала, що Лук Лів у рядах синіх був засланим козачком помаренчевих, і боровся із злочинним жимом зосередини, яко рев гикаючий.
І за це йому положено сідло велике дуже, кавьяр і телеУвізор.
Нарешті.
Лік Лів вдоволено усміхнувся, наче напханий бананами оранжевий Утан.
Поклавши вухавку, втішений Кул Віл хотів було святково вилаятися по-моцкальському, по-рідному:
- Да пашлі оні всє…- та на цих словах він наче закашлався, і йому вилетіло таке:
- От же гаспиди ж які, падлюки і скотиняки ! Де моя вишиванка. Заберіть звідси водку – що ж це за день такий, че слово. Де вона, де наша мила рілочка, або ще краще гамогон саморайний. Де країнське сало, очеретом смалене. Де! Де, я Вас питаю, зграя недовчених бовдурів і туманів вісімнадцятих, яким на рідній мові не до шмиги спікати.
То було усьо. Шок і трепет.
Наймити і наймички, коханки і діптянки, які кормилися із рук Кул Віла, затремтіли. А коли він розтоптав колорадську стрічку, що була замотана на портреті Путана – впали у повний розпач.
Всім стало ясло, як мілий день - же Лук Лів геть звар’ював.
Страх нанизав оточуючих на мутень жаху.
Та лиш на хвилю. Лиш на хвилю.
Божевілля одразу лякає, але й мобілізує.
За момент, замотаного у гамівні простирадра з патріотичним надписом мілліон тонн кубанскаго ріса – Кул Віла було ізольвано у спальні.
Потрібно було звернутися до наймудрішого.
Сама так, до Ставпа УкрОграбізму, Гнія капусти і Дапашлівого.
Биркавого велиреча, мудрого Вораза.
А Вораза , на той час, якраз медитував над черговою незайманою селкою із скальських боліт.
- Нє тьє сєлькі тута, не то шо в країнє У, надо признацца, - бухтів Вораза натужно пригадуючи для чого ж потрібні ті усі сєлкі-чонкі.
Дзвінок був до речі. Вораза від радості звільнення від тої митруги, наче куля вибіг із спальної кімнати, на ходу кинувши слугам наказ:
- Ну ві там, додєлайтє всє єй, как положено. Мне уж недосуг…
Затим, Вораза мерщій вибіг на веранду, і надмірно голосно (щоб похизуватися перед скальськими сгунами своїми незрівнянними лінгвістичними здібностями) промовив:
- Ну кажітє ужє, чаво там лучівось.
- Та оно, ото-оцьо - наш гаспадін, Лік Віл малєнєнько здурьєл. Хохлячить і сепарство собачить.
- Та не вовнуйтеся, мої харошистиє, усе буде чотко. Як гававний паца вам гаварю. Так, кажетє, яво укусів той пацист Ссюк, чи там як там іше йово.
- Да точно так. Він. Він - ногокоп і копендуп Парасцюк. Він все це натворив. І тепер наш коханий пан чистий ХохлоЗомб.
- Та нє крічітє ві там так. Усьо буде зашібісь. Нужно витащіть яд із рани і тєла. Нужно срочно обмотать єго мерзкімі зєлєнимі бумажками – долларамі. Оні вітянут весь жар із тєла і вернут чувства в пустой котєлок Віл Кула. Только не халявтє – сказано долларамі, значіт долларамі. Не жмітеєсь. Обмотаєте рублямі – пеняйтє не себья, іздохнєт в муках. Вам поЙнятно?
КстатІ, пришлю вам немного мочі великого Путена.
Забрістая вещь, надо признацца – круче, чем у корові Замунь із Вевесової Книзі.
Так вот, после тово, якъ Кул Віл віздововєєт, пускай распілыт там в Раде.
Епілог.
Початок засідань У Верховній Зраді. Хор готується співати гімн.
Кул Віл поливає всіх сцяками Путена. Дехто замикає очі від насолоди, на декому горить шкіра. Дехто зображає, що це іно дощик. А Більшість просто тупо вулупляють баньки.
Нарешті починає співати хор:
- Боже царя храни, гордый державный…
