Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2513
Творів: 45339
Рецензій: 88722

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Утопія

Міфотворці

© Катерина Омельченко, 30-01-2018
Негативний націоналізм заснований на агресивній пропаганді, позитивний націоналізм сучасного зразка — на чарівній легенді. (Тимофій-Марко Жовтин, державотворець)
                        
Це мало статися і завжди відчувалося в повітрі ще, мабуть, з кінця двадцятого сторіччя. Демократія була приречена та пала. В наукових колах відтоді роками триває суперечка стосовно найкращої форми правління, адже кожна з відомих форм виявилася або неефективною, або занадто жорстокою, що, зрештою, також призводило до поразки влади, падіння держав та хаосу. В Європі та Америці хаос зробився наріжним каменем суспільного та політичного існування, переміг на всіх фронтах, та країни досі пручалися, намагаючись продертися на поверхню болота та бодай ще разок перед загибеллю ковтнути свіжого повітря або, як пощастить, схопитися за соломинку й врятуватися. Росія, кривава Росія, володарка хаосу, сиділа на березі з дубинякою й била по головах усіх, кому вдавалося хоч на мить виринути з багнюки. Але вона не помічала, що оманливо твердий ґрунт коливається під її зів'ялими, моторошними сідницями. Досі потворний і міцний велет, Росія, непомітно для самої себе, страждала від наслідків віковічного алкоголізму та дурних хвороб, що зруйнували їй мозок і печінку. Підсвідомо передчуваючи смерть, вона ще затятіше накидалася на тих, хто намагався вижити. Дехто вже пішов на дно й на віки закляк; дехто сидів тихо, вистромивши одну ніздрю на поверхню, аби його не помітили заздалегідь і не поклали край сподіванням на порятунок; дехто голосно кляв ката й, біснуючись у передсмертних корчах, намагався доплюнути до його перекошеного від страху та люті обличчя — ці невдовзі також опинялися на дні... України серед цих неборак не було.

Вперше за свою історію Україна покинула лави жертв. Ніхто не береться пророкувати, чи довго це триватиме, але тепер Україна опинилася біля дальнього краю болота, куди Росія, хоч як не біснувалася, не могла дотягнутися своєю смертоносною дубинякою, відчайдушно схопилася за непевну траву-агир, підтягнулася з останніх сил і... відчула під собою тверду основу. Ноги досі в трясовинні, а пальці колишніх друзів зчепилися на щиколотках і тягнуть, тягнуть назад, до загальної долі, мовляв, якщо жити або вмирати, то тільки всім разом. Та Україна вперто просувається вперед, намагаючись не відбитися, а вислизнути, не довести комусь своє право на життя, а скористатися ним, попри протести та прокльони цивілізованих покійників. За кілька метрів від неї, в такому ж становищі, лізе вперед захеканий Ізраїль. Географія розділяє, історія об'єднує. Подальша доля невідома обом: кому вдасться, їм чи їхнім супротивникам знизу? На часі тільки рух, на часі тільки клопіт про виживання. Але вже коситься, коситься запалене око в бік іншого... Кого вбачає воно там: партнера чи ворога? Півдороги залишилося позаду, тож, коли шанси на виживання та загибель розподілилися приблизно п'ятдесят на п'ятдесят, уже є сенс роззирнутися довкола та щось зметикувати. Росія, далеко, на протилежному березі, сидить на мішках із провізією. На тому березі ростуть гриби та ягоди, є багато хмизу, щоб розпалити багаття... На цьому — глина, трава, квіточки... Навіщо Росії квіти? Прикрити спотворене сифілітичними висипаннями чоло? Оцей інший, що з усіх сил пнеться жити, з ким домовлятиметься і проти кого? Загнати його назад у багнюку, вбити дрином, щойно з'явиться можливість, чи, разом із собою, тягнути до порятунку як союзника, як зайві двадцять п'ять відсотків на користь виживання?

Ізраїль пішов у глуху оборону та зробився державою-фортецею, ще більш закритою, ще більш специфічною та самобутньою, ніж будь-коли. Про демократію не йшлося, але влада намагалася захистити життя і власність кожного свого громадянина, гарантувати йому стільки прав і свобод, скільки було безпечно в цілком вибухонебезпечній ситуації. До людини-громадянина ставилися як до вищої цінності, але суверенітет вважався надцінністю. Таким був шлях Ізраїлю.

Україна, з огляду на власну історію та національний характер (щодо чого існують радше легенди та міфи, ніж факти) обрала дещо інший шлях і вирішила заснувати експериментальну державу. Може, слово “вирішила” не дуже відповідає сутності справи, адже йдеться про Україну, а не Ізраїль. Може, вираз “з Україною сталася експериментальна держава” пасуватиме більше до контексту. Може, час був не надто слушний для експериментів, але (див. міфи та легенди) українці завжди вирізнялися легковажним оптимізмом та потужною беззмістовною енергією, і тепер знайшлися люди, готові скерувати ці сили в певному напрямку. На щастя та на превеликий подив, ці люди виявилися патріотами.

На початку-середині двадцять першого століття, Україна, попри вкрай несприятливі умови, спромоглася відстояти свій суверенітет. Але про демократію тут також не йшлося, адже в цій країні історично не складалося з політичною більшістю, а інституції, внутрішньо покалічені корупцією та веселою розгнузданістю титульної нації, перетворювалися на чисту формальність. А разом із тим демократія, яку багато-хто сприймав як симбіоз анархії та безпеки, вабила всі верстви населення. Схоласти бачили, що верховенство закону тут навряд чи можливе... а от як щодо верховенства правил? Тож вони дійшли висновку, що найкраща для українських теренів форма правління - це (можливо, чому б і ні?) гра. Хороша гра, з можливістю виграти, з чіткими правилами, де порушники... програють.

                                                        Цілком можливо, що далі буде )))        

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
©  , 02-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 01-02-2018

Наше життя - це гра

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Олександр, 31-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Щєпкін Сергій, 31-01-2018

Кошеня чи леопард?

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Sholar, 30-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.7570171356201 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …