Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45174
Рецензій: 88355

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Жив на вулиці чоловік...

© Щєпкін Сергій, 30-01-2018
У нас жив на вулиці чоловік, приїжджий ізвідкілясь, зайняв хату пусту в нашому забитому селі, де всього хат неповних п’ять десятків на дві вулиці, але дуже вже місце мальовниче, понад невеликою річкою. Зайняв, щоб просто жити, вибрав біля самої річки, майже розвалену, хоча ближче і кращі були, теж пустки, і голова наш, окружний,  не проти був.  Сусіди більше дачники, а місцеві думали, що звичайний бомж. П’яним його ніби й не бачили, та й тверезим не часто людям на очі потрапляв. Жив так, що незамітний був, через що мабуть в людей закралася підозра в доброті його появи. Бачили його – то як дерево велике на березі зрубав, після того сліду не знайшли, навіть пенька; то копав щось глибше чоловічого зросту по той бік річки за скелями – дослідили то місто – нічого зрозумілого не знайшли; часто збирав трави-рослини по балці, без капелюха під сонцем, голий, лише в шортах.
Одного разу нетверезі злодії нахабно пограбувати його хотіли, вдерлися в хату. Але той відбився, за одним навіть гнався. Через кілька днів одного із злодіїв мертвим знайшли в сусідньому селі, вбитим пляшкою по голові. І міліція, і всі на нього ж думали, на нашого, заставляли признатися. Та виявилося, що вбивця сам знайшовся, каятися прийшов у район, а до слідчого в цей день перевірка з області нагрянула, такого, казали, накопала, спочатку арештували навіть були, а потім відпустили, але з роботи вигнали.
Потім було – тітка одна чорнорота, знана лепетуха, понаказувала про нього всякої всячини, видимої і невидимої, та й десь, казали, через тиждень після того  упала невідомо від чого в кому, казали щось із головою. Думали інсульт, але щасливо все закінчилося, тобто продовжується – пронесло. Тітка десь через місяць отямилася, а трохи перегодя ніби нічого й не було – ходила розпитувала, що за цей місяць нового у селі сталося. Не знали, кому й молитися. І головне – при повному розумі залишилась!
А то ще двоє сусідів з ящиками на велосипедах з курчатами маленькими проходили мимо, коли той у дворі щось робив, один із них «поглянь, яких гарних курчат купили» сказав, і махнув головою на сусідові курчата. Так у цього, що говорив і махав, за три дні геть усі пропали, що не робив, а в його сусіда – жодного, навіть нічим не випоював.
Або на дощ, бувало, таке заходе, небо чорне, а він на городі відрами з річки поливає. «Не буде дощу», - каже, і точно – мимо пройшло.
Після того всього, кажуть, не дуже до того «бомжа» ходили. Боялися. Хоча коли заходила розмова про того чоловіка, кожен вголос казав не те, що думав. А інші це помічали. То ж старалися про нього не говорити взагалі.
А біля хати його якось непомітно виросли деревця, хата якось ніби поменшала, ні – збилась докупи.  Зараз вона менша, ніж при бувших господарях, але в дворі …  В дворі яблуні, груші, абрикоси, сливи і вишні, вишні, черешні ділять ввесь наявний простір, необхідний для виростання їхніх плодів…  Іноді рясно так, що не завжди віриться. Під ними і поряд з ними ростуть полуниці, аґрус, смородина, і виноград, який не тільки у дворику альтанку аркою зробив, а вже й  хату обплів. Далі до городу туйки алеєю і липи за ними.  За городом горіхи, горіхи. Далі крислаті верби і ще далі – річка.
А з вулиці паркан із живих кущів пообрізуваних. В очі вся та краса не кидається, бо поруч зарості диких дерев та кущів, за якими ніхто не доглядав, якось воно ніби й не живе ніхто, а як знайдеш у тих заростях його двір – справді любуєшся. Із людського, рукодільного, крім хати були тільки два стовпчика вкопані з хвірткою дерев’яною, на тоненьку проволоку накидалась, а воріт не було. Кущі прямокутні насаджені замість них.  Якщо проволока на хвіртці не накинута і хвіртка відхилена, то ще хтось колись заходив у двір, щоб щось там запитати, чи запропонувати, а якщо ж накинута проволока – ніхто ніколи не заходив. І дітям – та їх всього троє у нас – заборона така була: ні ногою до дядька Семена.
Дізналися люди все про нього з його ж вуст, що казав – те і знали. Окружний казав, що дійсно Семеном зовуть, а далі не знав нічого, бо і йому не було в кого запитати. Ще знали, що завжди слухав той Семен (та його так і називали – «Той Семен», «у Того») півнів, які співали у селі: вранці влітку, годині о четвертій, всі тих півнів чули; в обід лише ті, хто в саму спеку надворі вештається; а от ввечері, ввечері лише він, кажуть, чув тих півнів, і слухав їх дуже уважно, завжди виходив надвір і мав такий вигляд, що слухати півнів – то сама цікава справа, і більш нічогісінько в усьому білому світі йому не цікаве.  
І ось одного разу хтось звернув увагу на те, що поскручувана,  бо переломлена в кількох місцях проволока на калітці, ніби залізна, чи мідна, в місцях перелому якось надто поблискує. Вкрасти її, та й хіба це назвеш крадіжкою, було геть нескладно, і вже під обід наступного дня стало зрозуміло, що та проволока зовсім не схожа на мідну, мабуть якийсь сплав. Не хотілося наврочити, але передчуття були солодкі. Однокласник Сашко, який колись мав власну ювелірну майстерню в Одесі, а зараз повернувся у наш районний центр, бо ізвідтіль «чемно попросили» конкуренти, наступного дня підтвердив солодкі здогадки – проволока була золотою! Точніше, всередині вона була із чистого золота, а зверху по всій довжині – сплав, який мав вигляд іржавого. Сашко казав, що ніби на якомусь обладнанні підводних човнів таку використовують.
Новина облетіла село як ластівки, що облітають свої стріхи після вирію. Та куди більше було здивування, коли прилетіла наступна новина, ще більш дика і навіжена: хвіртка була накинута на проволоку, ніби на таку ж саму!!!
Що робити далі – кожен думав сам. Лише домовилися, що у кожного двору, починаючи зверху по течії, є одна доба. Наступна доба – для наступного двору.
Кожного наступного ранку кожен придумував собі причину піти в край нижньої вулиці, ніби по тільки йому відомій справі, щоб глянути на хвіртку. Добре хоч річка поряд з тим місцем робила широкий вигин і повертала геть від села, а відразу за вигином починався ліс, невеликий, але справжній, з усіма його грибами-ягодами.
Після першого разу, коли поцупили проволоку вперше, ніхто не бачив, щоб на хвіртці не було проволоки. З тих пір як вона з’явилася вдруге – ніхто точно не знав, чи то була стара проволока, яку ніхто не викрадав уночі, чи кожного разу той Семен чіпляв нову на місце вкраденої.
Коли дійшла «черга» й до нашого двору, ваш покірний слуга вирішив не марнувати можливість і спробувати … так, спробувати і собі заволодіти таким цікавим … артефактом.
Як на зло, ніч була місячна. Місяць ніби записався у помічники, вийшов після опівночі і світив добрячою скибкою, світла якої разом із невеликим гало було досить, щоб побачити обриси всієї кулі, що загрозливо висіла над Землею. «Цікаво було би побачити, як Місяць на Землю падає», – дурна думка передувала розумній: «Треба почекати поки зайде». Однак згадав, що коли сьогодні, тобто вчора вранці вийшов надвір, якраз світало, і Місяць був на небі, ховався за ліс. Так само буде і сьогодні... «Була-не-була, але піду», – третя думка закрила всі суперечки в голові…

(далі не буде!)

***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

У нас жив...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 03-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Катерина Омельченко, 31-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1922428607941 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Літо психіатра». Палкий український детектив
Чи можна виправдати злочин, скоєний заради кохання? І хто насправді вбивця? Правду розкриє роман Лесі …
Ренделл Манро «А що, як?.. Серйозні відповіді на абсурдні запитання»
Згадайте усі найабсурдніші питання, які ми ставили у дитинстві дорослих, і на які не отримали відповідей. …
Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …