Минулого літа черговий раз прикликали нас рідні Карпати, щоб там з усіма нашими людьми бути і відзначити, і вшанувати сімдесяті роковин сумної, а ще й як трагічної для нашого населення з усього Закерзоння, злочинної «Операції Вісла». Крім запрошення гір рідних словами тиші і розуміння вела людей не лиш з Лемківщини і Надсяння, але усіх НАШИХ людей з усього світу, ЮВІЛЕЙНА, бо вже 35 Лемківська Ватра у Ждині. Люди з’їжджалися з усього світу. Ми дуже мило згадуємо Лемківску Хижу у Бортному, де пере ночували усі ночі нашої присутності на схилах Лемківських Гір. Там я мав змогу перейтися селом і поспілкуватися з хлопчиною, сином «ґаздів» Лемківської Хижи, в якій ми перночували усі ночі лемківського Свята. Йому було менше десяти років. Ішли ми селом, минали старі хати і придорожні каплички. Зупиналися біля цих капличок, я питав цього хлопчину про дану капличку, а він пояснював мені що це за каплички і старався втаємничити мене в життя нинішнього села. Говорив про церкви і про священиків, про навчання релігії, про себе і свою сім’ю. Серед нас були ті, які пам’ятають час вигнання, але було багато молоді і діточок, яким прийшлося родити і жити в чужині, далеко від рідних Карпат. Історію минулої трагедії почули вони може колись, а може щойно нині від своїх батьків і дідів. Тому приїхали тут, на землю предків, щоб помолитися і вшанувати їхню пам’ять.
Божественна Літургія на НАШІЙ святій горі Явір, прикликала велику кількість людей, бо очолив її сам наш Патріарх – Блаженний Святослав. Тому всі ми їхали в пречудові наші Карпати, з яких були насильно викинені у 1947 році.
Там вітала нас чудова, літня погода, яка свіжістю зелені вклонялась тим, які мандрували і насолоджувалися своїм рідним. Там, наші очі радували придорожні хрести і каплички, яких ставили колись наші батьки і діди у різних, не завжди нині знаних нам намірах. Вітали нас наші осиротілі церкви в обіймах сіл, в яких нас нема. І хоч не кликали нас церковні дзвони, все таки злетілись з усіх сторін світу діти і нащадки земель рідних. Мовчазним голосом запрошували нас цвинтарі, з поодинокими, в бур’янах нині розташованими дерев’яними і мурованими хрестами на могилах наших предків. І люди прийшли і молилися. Одні тихенько над могилою свого родича, інші зі священиками виспівували парастаси і панахиди за всіх, які спочивають на цвинтарях. Але і тих невинно вбитих, що могили їхні без хрестів в карпатських лісах... Через сімдесят років, які минули від нашого виселення, на лемківських схилах Карпат не було стільки людей, як у цьому році. Приїхали люди з усього світу, щоб разом з Блаженним Патріархом - Святославом молитися на нашій Святій Горі Явір про мир в Україні, про прощення гріхів наших, а перш за все, за жертви «Операції Вісла». Свята Гора Явір ще не бачила на одній Божественній Літургії стільки своїх вірних, стільки прочан... А і наших Владик і священиків така велика сила. Бо крім Патріарха НАШОГО, Блаженного Святослава, як провідника усієї Нашої Української Греко-католицької Церкви як в Україні, так і в діаспроі, якої ми дітьми, ВІН очолював Божественну Літургію разом з Митрополитами нашими, Високо преосвященними Кир. Євгеном і Кир Іваном, та нашим Владикою Кир Володимиром і багатьма НАШИХ священиків... Дуже приємно було разом щиро молитися, а опісля Служби Божої на Горі Явір стиснути долонь своїх знайомих, своїх близьких і далеких родичів. Як любо було поміняти слово і дарувати свою долонь НАШИМ священикам з усієї Польщі, яких знаєш і почути тепло їхньої долоні, добре слово, що з душі і серця ішло на проти тебе...
На жаль, не усі хотіли з’єднати своєї долоні з моєю... Сумно мені про це говорити, все таки болем заговорило серце, коли християнин, якого ти знаєш стільки років, а і він знає тебе і твою родину, твоєї долоні не приймає...
Коли наблизився я до нього і привітавши християнським закликом «Слава Ісусу Христу» скерував свою долонь до нього, він відкинув свої руки за себе і сказав, що він зі мною вітатися не буде, бо в нього «брудні руки». Дивним мені стало слово священика, який щойно з Патріархом, Митрополитами, Владиками і багатьма священиками правив Службу Божу на нашій Святій Горі Явір і причащав вірних...
Я схилив голову і ішов стежиною з Гори Явір до села. Ідучи, роздумував над мудрістю з рядків Святого Письма і шукав причини того, що трапилося мені. Не знайшов. З тим, що притрапилось мені, ділився з рідними і знайомими. Шукав пояснення. Питав. На жаль християнського виправдання не знайшов ні я, ні велика християнська родина моя...
А в Ждині на ватряному полі сотні наметів і автомашин... А з ватрянської сцени по схилах наших чудових гір несеться чудова музика і спів, бо там грають і співають ансамблі з Польщі і України, зі Словаччини і з колишньої Югославії не лиш лемківські, але загалом українські пісні. Як любо стало на серці, коли почув пісні співані бабусею, чи батьками, а також ті, яких ми співали на вечірках в час діяння УСКТ у Зеленій Горі. Там зустрічав чергових знайомих родом з Надсяння , а і з самого рідного Улюча, чи Сянока. То там, перед сценою, мав змогу поклонити і дарити свою долонь і передати свої вітання Блаженному Патріархові НАШОМУ – Святославу. Там подарував я останню збірку своїх віршів «Тільки з Богом». Тепло ПАТРІАРШОЇ долоні гріти буде і стане наснагою на довгі роки. Мило мені було привітати і приймати долонь Владики Православної Церква з Горлиць, Виско Преосвященного Кир Пасія, який мимо років, не забув мого імення. Мав нагоду перед ватряною сценою привітати Посла України у Польщі Пана Дещицю, а також славну нашу співачку Софію Федину. Всім вище згаданим подарував я збірку своїх віршів присвячену Операції Вісла – «Тільки з Богом»...
До зустрічі любі друзі на дорогах і стежинах рідних земель, де непогамовано пливуть наші річки і потоки. Не забуваймо свого рідного. Воно завжди буде наше, бо воно ЄДИНЕ, як рідна мама, рідна хата.
Завжди тільки з Богом.
