Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45888
Рецензій: 89766

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Хвости гримучих змій (11 продовження)

© Аркадій Поважний, 16-01-2018
(продовження
***
- У нашому відділку щур, – тихо говорив Цимбал, коли вони з Ободом сиділи у їдальні.
- Що-що?
- Хтось шпигує на користь кіллера.
- Теж мені відкриття. Ми всі для когось підшпиговуємо, така система. А чому вирішив, що наш стрілець підсадив нам крота?
- Тепер дещо очевидніше про нього, ота кривенька хода, яку у діда, що гопарів покоцав, бачили. Він дійсно від природи каліка, а значить в армії не служив, по цій лінії ми даремно шукали.
- Не факт. На війну міг потрапити, якщо його інвалідність наявно не видно.
- У нього, як раніше припускали, якась легка форма ДЦП* (Дитячий церебральний параліч). І схоже аби здолати цю недугу він тренується. Можливо спортом займається, або займався професійно.
- Отож комісію міг пройти легко, а якщо у добробатах служив то й поготів. А як знаєш, що він нам вуха підсадив?
- Учора у гості приходив.
- Отакої! А як же ж адресу дізнався? – Обод осікся і постукав кулаком себе по лобові. – Таки дійсно кріт. І як він?
- Поводиться доволі вільно. Або впевнений, що ми його ніколи не спіймаємо, або ж якщо спіймаємо, то змушені будемо відпустити. Я схиляюся до другого.
- З яких радощів відпускатимемо?
- Він, як ми, знов таки, припускали, виявиться якимсь агентом. Вже ж занадто для мокрушника всі ці уміння ідеально перевтілюватися, зміна квартир, документів, отруєні троянди, своя агентура в поліції. Він прохав дати йому час, та я думаю не для того приходив.
- А для чого?
- Напевне здає нам інформатора, йому більше не потрібен і цим самим відволікає нас від себе. Ну й прозоро натякав на те, щоб не заважав йому убити Вадима Бєлого, а то й навіть допоміг.  
- То він тобі сказав хто кріт?
- Ні, але дав деякі зачіпки.
- Чому він досі не залишив місто?
- Я ж кажу, тепер його ціль Бєлий.
- Замовлення на нього отримав?
- То Бєлий заявленими мільйонами винагороди насправді собі вирок підписав. Його епоха закінчується. От лишень тривожить хто прийде на заміну. Воно ж знаєш, як у казках, одну голову дракону зрубаєш, а на тому місці три виростають. Бєлий піде, натомість прийде сволота у десятеро гірша.  
***
По понеділках Остап дозволяв собі деякі слабкості. Ходив на останній сеанс в кіно, тільки в 3-Д, при цьому купував відерце солодкого попкорну. Цього разу демонструвався американський боєвик.
Коли касирка попрохала обрати місце, йому прийшла цифра «7». Сьогодні сьоме число, сьомий місяць, тому обрав сьомий ряд і сьоме місце. Він не вірив у всілякі метафізичні штуки, хіба десь у глибинах підсвідомості, бо часто ловив себе на всіляких марновірних ритуалах, які здійснював поза волею. Наприклад хапався за ґудзик, коли чорний кіт перетинав шлях, чи якщо перетинач путі чоловік і йде з повним відром води неодмінно пропустить його на удачу. Цього разу теж підсвідомо купив, вважаючи сімку щасливим числом.
Усівшись на своє місце поставив у лузах, що на підлокітниках сік і попкорн. Поруч бухнулась дівчина, так що попкорн довелося прибрати, бо у неї теж руки зайняті відерцями із солодощами.
Мельком глянув на неї, аби оцінити. Відзначив, що скоріше за все чоловічою увагою ця дівчина обділена і можливо сама того прагне. Має гарну фігуру, яка навіщось замаскована жахливим мішкуватим одягом, відсутність будь-якої косметики, дещо пацаняча зачіска. Вірогідно присвятила себе якійсь справі пов’язаній із наукою.
Під час перегляду Остап зазвичай вимикався від зовнішнього світу, поглинаючись у сюжет. Та цього разу не вдавалося абстрагуватися від попкорнового хрумкотіння, та шипіння газових напоїв. І чому раніше цього не помічав?
Дівчина теж кілька разів чвіркнула колою, але попкорн їла дуже тихо.
- Я так думаю, – почав шепотом Остап, схилившись до дівчини. – Винуватець тут Ламер Блекбері.
- Ви бачили фільм? – стривожено спитала з нотою докору. – Це спойлер?
- Ні не бачив. Просто Голівуд, незважаючи на пристрасть до закручених сюжетів, підкріплених спец ефектами та комп’ютерними наворотами, часто діє штамповано. Якщо у детективі, такому як цей, з’являється персонаж, якого грає Гарі Літгоу, у фіналі виявиться, що невловимий злодій все ж таки він * (Мається на увазі фільм «Аудитор», англ.. “The Accountant”).
Після сеансу, о першій ночі, Остап взявся провести Лєнору. Вона так назвалася. Мешкала не дуже далеко від кінотеатру, тому відмовилася від запропонованого Остапом таксі.
- А що за ім’я – Лєнора? – питав дорогою Остап.
- Загалом – Лєнор. Мій тато любив Едгара По.
- Я у житті стикався лише з однією дівчиною із таким іменем. Дивно те, що її тато теж зачитувався творами безумного американця.
- А звідки ваш приятель?
- Із Сум.
Лєнора зупинилася.
- Ви жартуєте?
- Чому? – насторожився Остап, тут же прийшов здогад. – Ви значить теж із Сум. Якщо ваш тато Сергій Кислярський, то я відтепер вірю у неймовірні збіги.
- Тільки я вас чомусь не пригадую, і взагалі нікого із татового оточення на ім’я Макар.
- На той час ви ще юною були, а товаришували з татом на катедрі хімії, я аспірантом тоді був.
Коли Остап провів її до під’їзду, глянув на годинник. Хоча дівчина невербальними знаками показувала, що хоче запросити на чай. Остап і не проти продовжити знайомство на новому рівні, та вирішив, що потрібно порозмислити над цим дивним збігом, і чи збіг це взагалі. Ось так через десять років зустрів у кінотеатрі ту, з якої все почалося.
***
У оселі Вітольда тепер постійно чатувала засідка. Караулили двоє – Тархун і Мотя, два рецидивіста, яких Кузя найняв практично за їжу. Завдання просте – очікувати на господаря, і коли той прийде – зв’язати, передати Кузі.
Злодійському тандему дуже подобалася нова робота. Жити у добротній оселі, їжу постачали. Одна тільки проблема – мало давали випивки, лише пляшку горілки на два дні, а її вистачало на кілька годин. Тому парочка у першу чергу пропила телевізор, виручених коштів вистачило на трилітрову банку самогону і кілька блоків цигарок. Вижлуктили банку за півтора дні. Коли прийшов Толік Самсон, приніс поїсти і чергову пляшку, охоронці майже протверезіли і почувалися розчавленими. Кузин посланець стурбовано спитав: «Нікого не було?». Тархун з Мотею синхронно заперечливо закивали головами, зачаровано дивлячись на горілку. Толік поспішив залишити оселю, бо дух стояв дуже затхлий, суміш запахів недопалків, сечі і травних газів.
Випивши по першій, Тархун довго відхекувався долаючи поклики нудоти, нарешті приглушив кількома глибокими затяжками розкуреного недопалка.
- А ти чув скільки бабла Бєлий відстібне Кузі, коли ми йому цього Вітольда спіймаємо? – питав Тархун, наливаючи чергову порцію. – А з нами розраховується бухлом та їдлом.  
- Яка в сраку різниця, – відмахувався Мотя, якому вже кортіло поспати, хоча прокинувся сорок хвилин тому. – Ми в іншій площині.
- Отож бо, у нас завжди якась інша площина, ми могли б жерти омарів і запивати віскарем. А якщо в обхід Кузі?
Тархун, коли його брав хміль, починав себе бачити стратегом, який, аби захотів, то захопив би державу.
- Ти його спочатку візьми, а потім мрій про омари.
- А ось і візьму і Кузі маячить не буду, – Тархун узяв мобільний телефон, потрусив ним над головою і знову поклав на стіл. – Ти краще скажи куди самовар дів. Ми б могли його провалити.
- Ти вже дістав своїм самоваром, – зле сплюнув Мотя. – Сам кудись запхнув, а тепер мені мізки виносиш.
Тархун хоч і грішив на товариша, що той кудись заникав самовар, та не виключав можливість, що і сам десь поклав та забув де.
Коли допили пляшку, обидва позасинали.
Тим часом тихо відкрився схрон, де нещодавно переховувався Остап. У схроні на підлозі був ще потаємний люк.
Вітольд пройшов до вітальні, де хропіли злочинці, на столі взяв мобільний телефон, по якому парочка зв’язувалася із Кузею. Вітольд переглянув вхідні і вихідні дзвінки, запам’ятав номери. Потім знову зайшов до сховища. Через люк потрапив до підвалу, тут, як і в Остаповому бункері, обладнано для тривалого перебування. Теж встановлені камері зовнішнього спостереження. Вітольд міг бачити що діється у хаті, на дворі і за двором. Також окремо обладнана слюсарна майстерня, на столі лежав розібраний «маузер», поруч звичайний ціпок і пластикова дволітрова пляшка, перемотана скотчем, саморобний оптичний приціл, зроблений із лінз.
Задзвонив мобільний, телефонував Остап.
- Як ти там? – питав Остап. – Тримаєшся?
- Так, але шлепарі хату паскудять.
- Потерпи, за кілька днів виходимо.
***
Рентген знову завітав до Бєлого з відчитом. Цього разу був присутній Кузя.
- Я перевірив армійський період Гончара, зокрема час АТО. І мене зацікавив один персонаж – якийсь Макар Зелений. Він засвітився всього лише раз у списках нагородних грамот серед волонтерів. Однак далі нічого. Макар Зелений – вигадане ім’я. Я знайшов людей із волонтерської бригади, дізнався небагато, у приватних розмовах кілька разів обмовився, що родом із Сум. То ж я прошу дозволу ненадовго відлучитися до цього міста, щось нарию на цього Макара.
- Нічого не розумію, – злився Бєлий. – Хто такий Макар? Чому ти думаєш, що він має відношення до убивства Віті?
- Як я вже казав, документи у цього Макара підроблені, а це самі розумієте, дуже підозріло. Від кого він ховається? Навіщо їздив на війну? Треба їхати.
- Непереконливо, але їдь куди хочеш, – у Бєлого чи то від злості, чи від тиску очі налилися кров’ю. – Довкіл одні нероби, ніхто нічого, Кузя брехуна ганяє.  
- Потрібні деякі подорожні кошти, – ніби соромлячись мовив Рентген. – Три штуки не менше.  
Бєлий кивнув Кузі, у того мармиза більш невдоволена ніж у хазяїна, дістав гаманець і відрахував три тисячі гривень, які вимагав Рентген.
- Шефе, я все ж наполягаю, що він не потрібен, – говорив Кузя, коли Рентген пішов. – Адже нічого нового не відкрив, а грошву тягне. До того ж із Смітом лохонувся.
- Що значить нічого нового? Це ти, Кузю, постійно в лохах ходиш, а Сміта хто охороняв він чи ти? І не факт, що він від серця, чи від чого там помер. Рентген принаймні на якийсь слід вийшов, а від тебе ніякого зиску це вірно, лише спотичка для всіх, намагаєшся вислужитися, себе показати. По суті, якщо розібратися, то це ти найбільше винен у смерті Віті.
- Шефе, ви чого? – зблід Кузя.
- Ти понукав усім його забаганкам замісто того, щоб поставити на місце. Вигороджував від мого гніву аби я не дізнався що і де він накоїв. Наркоту йому діставав. Думав я не знав про те? Врешті ствол той триклятий теж від тебе.
- Але ж, шефе… Він коли супротив нього за ножа хапався, або із ружа шмаляв…
- Йди геть! Не можу вже бачити писок твій поганий.
Кузя поспішив залишити вітальню. Сам поїхав до офісу. Зараз був злий на самого себе, він таки почав усвідомлювати, що то не обставини винні, а дійсно не спроможний щось вдіяти. Ось за двісті доларів добув ксерокопію Цимбалового блокнота, сподівався там буде щось, що підкаже, як діяти правильно. Годинами дивився у записи мєнта і нічого не розумів, якісь окремі слова, підкреслені, закреслені, малюночки гробів із знаками питання. Понабирав команду дурнів, а йому вже неодноразово дорікали, і не тільки шеф, що кадри підбирати не вміє, навіть охорону, ту, яку набирав Кузя, шеф розпустив, назвавши «дідами-клатальниками». Тому конче необхідно випередити усіх, дібратися до цього кіллера першим від оперів та Рентгена. Якщо буде так, то шеф змінить ставлення до нього, а це багато б значило для майбутньої кар’єри. Кузя давно зібрався йти у політику. Поки, що Бєлий не відпускає, Кузя якось обмовився йому про це, шеф тільки розсміявся і віджартувався. Дуже образливо, що за всі його старання він лише шістка у Бєлого, дрібний виконавець і про це вже між собою гудуть його підопічні, яких він забезпечує роботою. Тому хочеться у вільне плавання – у політику, де великі гроші, де він сам буде владою і може таке статися, що колись Бєлий опиниться під ним. У політиці геть все можливо, там не потрібно мати якісь надрозумові здібності, туди слід лише потрапити, у злагоджений світ де треба стати лише гвинтиком системи, ось тоді гроші і повага стануть чимось невід’ємним, він перестане бути просто Кузею, а матиме ім’я по батькові, так до нього всі звертатимуться, і тільки так.  
Прибувши до офісу, перше що наказав Кузя своєму підручному Толіку Самсону, це відстежити у Сумах усі контакти Рентгена і зрозуміло «колоти по повній».
***
Цимбала зацікавила одна інформація стосовно перемоги одного стрільця із лука на параолімпійських іграх в Сеулі у 2004-му році. Переміг якийсь Остап Гук по стрільбі на довгі дистанції. Андрій, відштовхуючись від підказки Зінки Орлович, просто вирішив перевірити сумських спортсменів-інвалідів, і ось на цікавого наткнувся. Його заінтересував той факт, що про спортсмена ніякої інформації, та ще більш дивно, що ця особа не значилася у реєстрах МВС.
Про всяк випадок надіслав запити у всі міста України і відповідь прийшла із тих же Сум. Невдовзі по телефону зв’язався із підполковником у відставці Кобилком, якому це ім’я було знайоме.
- Я тоді інспектором карного розшуку працював, – говорив Кобилко, і по голосу Андрій визначив, що йому вже під п’ятдесят, можливо більше. – У той час і промелькнув цей Гук. Справа із вендетою розгорнулася. Один мажорчик дівчину чотирнадцятилітню зґвалтував. Ну, сам розумієш, як тоді подібні справи вирішувалися. Відмазали мажорчика. А батько потерпілої багато тоді порогів оббивав, скарги у найвищі інстанції писав, намагався залучити пресу. А потім несподівано припинив. І тут нашого мажорчика знаходять у під’їзді мертвим. Серцевий напад. І це у абсолютно здорового двадцятиоднолітнього лобуряки.
- А хто був потерпілий? – Цимбал робив нотатку у записничку: «зґвалтування», «14 років», «серцевий напад, молод. 21 рік».
- Професор хімії та фізики – Сергій Кислярський.
- А мажор?
- Дмитро Пальчик.
- І хто його родичі?
- Батько важлива людина. Господар кількох маркетів у Києві та Харкові, ресторанний бізнес, а ще й депутатство у Верховній Раді, коротше чоловік непорушний у багатьох відношеннях, і недоторканний. Зрозуміло подібну справу не спишеш. У нашого ґвалтівника на плечі знайшли ледь помітний слід від укусу, чи уколу. Експерти до однозначного висновку не дійшли чи саме цей укол став причиною смерті, чи все ж таки серцевий напад. Хімічні аналізи крові нічого не дали. Та учепилися за той укол, стали відпрацьовувати Кислярського, все ж таки хімік. Він на допиті розколовся, що саме він виготовив речовину, якою уколов кривдника. Та на слідчих експериментах не клеїлося. Головне те, що Кислярський не міг дати зрозумілої відповіді що саме уколов, ну й інший факт – поверх і під’їзд були під відеоспостереженням. У той час коли помер Дмитро, ліфт не працював, це потім виявили умисне ушкодження, і Дмитрик піднімався сходинами, між поверхами зустрівсь із убивцею. Камери зафіксували молодого чоловіка, що вийшов за хвилину після того, як туди увійшов Пальчик. Із кола знайомих і колег Кислярського виділили аспіранта із його катедри – Остапа Гука і саме його Кислярський прикривав. Закономірно, що він став підозрюваним, але на допит його не вдалося викликати. Він просто щез.
- Утік?
- І утік, і взагалі зник, як ніколи і не існувало Остапа Гука. Були підчищені всі архіви, навіть у пологовому будинку вилучені записи про народження, вони дивним чином потонули під час прориву труби у підвалі де зберігалися архіви. Також жодного запису в університеті. Як уже казав, така людина перестала існувати.
- Спецслужби, – підказав Цимбал. – Я так розумію справу теж закрили?
- Авжеж. Кислярський несподівано помер у камері, наклавши на себе руки. А ось Пальчик старший намагався вести своє розслідування, чималі гроші залучав, спробував тиснути на СБУ, та навіть їхнє начальство нічого не знало.
- А на вашу думку, куди подівся цей Остап?
- Завербували. Якийсь надсекретний відділ. Видно їм така молода людина у нагоді стала. Зовні не прикметний, наскільки я тоді встиг зібрати про нього матеріалів, він доволі розвинута особистість, спортсмен, добре розумівся на отрутах, писав про це наукові роботи, володів кількома мовами. А тут ще так вправно здійснив убивство Дмитра Пальчика. Звісно такого підібрали.
- А про його родину щось відомо?
- Нічого. Це точно, що виховувався у дитячому будинку для інвалідів.
- А Кислярські? Що з ними?
- Дружина з донькою ніби виїхали за кордон.
- Інтернат теж підчищений?
- Само собою.
- А ще таке питання, він шкутильгав?
- Так, щось було. Але ніби час від часу. То шкутильгав, то ні.
***
Остап з Лєнорою тепер проводив багато часу. Щодня ходили на вечірні сеанси, потім у кав’ярнях обговорювали стрічки.
Коли на дерев’яному підносі принесли замовлення, кілька різновидів суші, Лєнора на фоні японських страв робила селфі. Потім спробувала сфотографуватися з новим другом, та Остап рішуче заборонив.
- Ти або шпигун, або у розшуку. Чому не хочеш зі мною фоткатися? – спитала з удаваною образою. – Я для тебе недостатньо красива?
- Що ти, – заперечив Остап. – Почнемо з того, що я дуже і дуже віддалено нагадую Аполлона. Просто не бажано мені фотографуватися. Специфіка роботи така.
- А де ти, до речі, працюєш? Ми вже тиждень тусимо, а ти якось обходиш це питання.
- Минаймо його і далі.
- Ходімо сьогодні до мене.
Дорогою зайшли до супермаркету, купили їжі, а також обговорили які фільми подивляться вдома.
Лєнора також ображалася, що він, купивши дорогого вина, його не п’є, а лише соки.
- Ти могла помітити, що мені не можна пити.
- Так, у тебе з ногою якась проблема, все соромлюся спитати.
- Ця вада від народження, я децепешник. Тому з самого дитинства я постійно тренуюся, не дозволяю собі зайвої їжі і напоїв. Хіба попкорн по понеділках і то в кінотеатрі.
- А це собі дозволяєш?
Вона підвелася, скинула халат, і стала гола перед ним, демонструючи насправді ідеальне тіло. Потім сіла йому на руки і поцілувала.
- Що це? – спитала, коли зняла з нього сорочку, вказавши на праве плече, на якому видно застарілі подряпини.
- Відлуння роботи.
***
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.1788511276245 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …