Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2535
Творів: 45691
Рецензій: 89398

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Хвости гримучих змій (10 продовження)

© Аркадій Поважний, 15-01-2018
(продовження)
***
Рентген був у Бєлого вже за двадцять годин після прибуття до міста. Кримінальний господар ще більше зблякнув, став злішим.
- Поліціанти взяли вірний напрямок, але то дальня путь, – у Рентгена, на відміну від Кузі, не було ніяких тек і взагалі будь-яких відчитів. Він просто свердлив Бєлого поглядом. – Цимбал вірно визначив, що маємо справу із професійним ліквідатором, а раз так, то потрібно у першу чергу шукати його роботодавця. І раз це не ви, то значить у цьому місті лише його база. Я вирішив у першу чергу перевірити ту рекламну агенцію, де він працював. З якого це дива йому потрібно було там тертися? – спитав я себе. То ж перевіривши усе, стало ясно, що там щось не чисто. Справа у тому, що ця дрібна контора має чималенький фінансовий оберт, який практично не підлягає обліку, гроші поступають ніби то від рекламодавців, але ж не такі суми для такого маленького міста, і левові обсяги йдуть у підпорядковане представництво до Дніпра, а далі на Донбас. Самі розумієте, де незрозумілі гроші, там неодмінно буде хтось, кого треба убити. Отже, у цій конторі його мішень, але ж це не купка бухгалтерів, та двійко розклейників оголошень.
- І що? Нам цю контору тепер припильнувати? Може він уже замочив, кого треба.
- Не думаю. Не було у цій фірмі ніякого інциденту, окрім спроби пограбування. Однак, незабаром до міста має приїхати Влад Сміт, голова фірми “Overlook”, ось він більше схожий на мішень.
- Значить цього Влада під охорону взяти? – у Бєлого з’явилася нервова, але вимушена посмішка.
- Не обов’язково, ось проконтролювати б потрібно, якщо Сміт мішень, то наш клієнт буде десь поруч. Влад – наживка.
- Як просто, взяти під контроль і схопити, – Бєлий підійшов до каміна, деякий час дивився у вогонь. – Роби що знаєш, охороняй цього Влада, можеш із ним спати, але щоб убивця Віті був тут.
- Знаєте, Нещодавно у Харкові був ліквідований Габріель Скляров, хоча офіційна версія – серцево-судинна недостатність. Ліквідатор якось вколов йому отруту.
- Що з того?
- Подібні ліквідації здійснюються, так званою, «Конторою номер сім».
- Щось не чув про таку.
- То не дивно, у вас, якщо треба когось прибрати є штатний кіллер, або ж когось одноразового. Контора ж займається політичними убивствами і доволі давно. От яка політична скерованість я так і не з’ясував, але точно має антиросійський напрямок.
- Щось не те розкладаєш. Мені убивця мого сина потрібен, а не непотріб про контори та Габріеля.
- Я все до того, що убивця вашого сина може бути під цією самою Конторою. Наскільки знаю у вашій місцині базується такий собі «Вампір». І щось мені підказує, що маємо нещастя пересіктися саме із ним, а коли так, то взяти його просто без втрат не вдасться. Бо санкції на несподівану смерть таких об’єктів як Габріель Скляров і Влад Сміт, вирішуються на рівні Бога, або ж «вищих ешелонів». До того ж за ним організація і якщо зачепити її інтереси буде непереливки.  
- То ти зможеш дістати його? – стомлено питав Бєлий. – Без оцієї полови про найманих убивць?  
- Зроблю усе можливе. Тільки скажіть Кузі, аби не вештався де не слід. Я сходив до інтернет-кав’ярні аби кілька листів відправити, а його люди опісля із пристрастю допитали хлопчика адміністратора, аби скрив мою пошту і показав що я шукав у мережі.
- Чорти б забрали цього ідіота. Нічого, я із ним погомоню.
- Дозвольте пораду, – не дочекавшись дозволу, Рентген все ж порадив: – Облиште цю справу. Якщо це дійсно професійний ліквідатор, то він вже полює на вас.
Бєлий зблід, гнівно глянув на гостя, пригрозив тому кулаком, а потім потягнувся за важкою попільничкою.
Рентген швидко вискочив із камінної вітальні. Попільничка грюкнулася об стіну.  
***
Цимбал з Ободом вже третю годину стояли в оточенні на перехресті вулиць Паркової та Князівської. Із цього приводу дратувався Цимбал. Адже увесь склад поліції зганяють в оточення лише у тому випадку, коли до міста приїздить хтось на рівні Президента країни, а тут стільки шуму через якогось директора нікому невідомої англійської фірми. Та ще більше злився з того приводу, що їх замісто того, щоб займалися пошуком кіллера, відправили сюди, на роботу куди б мали скликати солдат, або двірників.
- Бачив яка там жратва? – мрійливо говорив Обод. – А ми з тобою до путя поснідати не встигли.
- Не треба заздрити, – байдуже відповідав Цимбал. – Поснідаємо за годину, заєдно і пообідаємо.
- А яка краса на столі, бачив? Осетри, ікри різні, індики. Прямо картинка, а не стіл.
- Не треба прикрашати, – ще із більшою байдужістю відповідав Андрій. – Не треба прикрашати те, що у кінці путі перетвориться на банальний кал.
- Так, а хто він цей, як його, кого ми охороняємо? – ліниво питав Обод, аби змінити тему розмови.
- Та прогуглити не важко було, що і зробив перед цією божевільною роботою. – Андрій дістав смартфон. – Влад Сміт, він же Володимир Кузнєцов, росіянин за походженням… – Цимбал несподівано виструнчився, плеснув себе долонею по тімені. – Хай мене пофарбують. Я зрозумів.
- Що таке? – оживився Обод, знаючи, що означає цей тон.
- Наш хибний Кронін саме для цього сидів у тому рекламному агентстві. Його мішень цей Кузнєцов. Вже ж надто медійна фігура, у Британії був під слідством. Треба було відразу цю конторку як слід в оберт взяти. Мабуть це зробили вже без нас.  
- То що ж будемо робити? Треба попередити кого слід.
- А нічого не робимо, і попереджати нікого не будемо. Ми образилися. Забираймося. Йдемо їсти, ананасів не обіцяю, але свіженьким пивцем з таранькою почастуємося.
Цимбал пішов у бік парка. Обод почимчикував за ним, постійно озираючись на командира патруля.
- Думаєш він стрілятиме  у цього Кузнєцова? – питав Обод.
- Навряд чи, ти ж чув, що Ольга говорила, він зробить це якось витончено. Наші керівники знають про нього і хочуть самотужки впоратися.
- Нам генерал цього не подарує, що ми облишили патрулювання. Премія – прощавай.  
- Не дізнається. Та й після убивства Сміта не до того буде. Нас знову напряжуть землю рити, а вбивцю дістати. Хоча…
- Що?
- Ознак насильницької смерті не буде.  
- То що, дамо убити Сміта?
- А ми не спроможні зупинити цей процес, вони б мали нас відправити до внутрішнього кільця, бо ми безпосередньо в темі, а їм, бач, як тільки здалося що рибку можна руками взяти, нас за борт, то нехай дізнаються, що в’юн насправді слизький. І, якщо чесно, мені байдужа доля якогось там перевертня.
***
Приїзд Влада Сміта відзначали у конференц-залі міської філармонії, з’ясувалося також, що цей приїзд співпав із його днем народження. Був накритий величезний стіл, поставлений літерою «П». У голові сидів Влад, праворуч мер міста, ліворуч – начальник якогось підприємства. Під час обіду грав оркестр філармонії.
Запрошених ретельно оглядали поліцейські, пропускали через магнітну рамку, у залі стояли відеокамери, біля яких удавали журналістів співробітники СБУ.
Присутні вшанували гостя лестощами, тостами, пророчили Сміту «многія літа», той сидів із вдоволеною міною, нюхав чорну троянду, раз-по-раз дякував, киваючи наче кінь у різні боки.  
Серед охоронців був Кузя, який стривожено і з надмірною заповзятливістю підозріло озирав гостей, особливо операторів і своїми потугами бути надуважним дратував поліцейських.
Офіціанти снували туди-сюди, прибирали і приносили посуд. Одна офіціантка прибрала квіти, що стояли перед Смітом, також вона із посмішкою прийняла Смітову чорну троянду, той спочатку не віддавав, але офіціантка посміхнулася і сказала, що квіти вже зів’яли.  
Офіціантка з квітами вийшла через запасний хід на вулицю, де стояли сміттєві баки, до неї підійшов літній чоловік з тростиною, узяв букет, поклавши їх до пакета.
- Як ви знали, що він візьме саме її? – спитала дівчина.
- Зорово-кольорова мотивація. Закони психології. Давайте, – чоловік простягнув руку, очікуючи чогось, що дівчина не додала.
Вона зняла прозорі рукавички, яких зовсім не видно на руках.
- Приблизно за п'ять годин вас почнуть розшукувати, – чоловік глянув на годинник, простягнув конверт. – Не мені вас навчати безпеці.
- Я зрозуміла. Що далі?
- Треба хлопця одного залучити, інструкції у Музиканта отримаєте.
- Хто такий, до чого готуватися?
- Середньостатистичний німофоб * (Німофобія – страх залишитися без інтернету). . Спеціаліст своєї справи, але параноїк. Музикант говорить через це важкувато його вирахувати.  
Дівчина взяла конверт і відразу пішла, на ходу знімаючи перуку та уніформу офіціантки.
***
Влад Сміт помер на банкеті. Йому стало зле так несподівано, що відійшов до приїзду «швидкої». Лікар за зовнішніми ознаками констатував, що смерть наступила в результаті серцевого нападу, але детальніше покаже експертиза. Представники Сміта не дозволили робити розтин в Україні.
А пізніше Цимбал з Ободом переглядали відеозаписи з банкета.
Андрія зацікавила та сама чорна троянда, яку нюхав Сміт. А ще до кінця гулянки щез букет. Переглянули відео усіх операторів, аби з’ясувати звідки взялася, а потім щезла чорна троянда. На одному записі видно, що букет поставила офіціантка і Влад саме із цього букета витягнув квітку. Але момент запису де потім кудись поділися троянди не зберігся.
- Ніколи не бачив такого, дійсно-таки, витонченого убивства, – Цимбал навіть клацнув пальцями.
- Що ти маєш на увазі? – не зрозумів Обод.
- Його убили за допомоги тієї чорної троянди. Вона отруйна.
- Як же ж таке можливо?
- На перший погляд складно, але по суті дуже просто. Перед ним поставили букет білих троянд, а серед них, як більмо, чорна квітка. Кузнєцов потягнувся до неї, адже цікаво як вона пахне. Я б теж висмикнув саме цю квіточку.  
- А офіціантка? Могла ж теж могла отруїтися, випадкова б жертва була.
- Вона виконавець.
- І чого ми сидимо?
- Її вже немає у місті. Ну перевірити все рівно треба. Хоча, якби і знайшли, проти неї нічого висувати.
- А убивство?
- Яке ще убивство? Розтин зроблять лише в Англії, наші кіллери це передбачили, до того часу від отрути не залишиться сліду.
Вже за годину з’ясувалося, що офіціантку звати Віра, влаштувалася на роботу тиждень тому, після банкету на роботу не виходить. Наряд поліцейських відправили до неї додому, ті потім повідомили, що адреса фальшива.
- Бачиш, не наш Кронін спрацював, – говорив Обод. – А якщо і він, то у нього баба помічниця.
- Я так мислю не у нього помічниця. Тут діє дуже злагоджена організація, – Андрій замислившись стукав олівцем по столу. – Все ясніше підтверджується гіпотеза, що маємо справу із спецслужбами. Сумніваюся, що нам дадуть можливість арештувати когось із них. І знаєш ще одна деталь.
- Яка?
- Я на сто відсотків впевнений, що керівництво усієї цієї чехарди десь у нас під носом. Постійно відчуваю їхню присутність.  
***
Валерій протягом останніх трьох тижнів змінив три ІР-адреси на стаціонарному комп’ютері, і у мережу входив через VPN-програми, хоча розумів, що у цьому необхідності немає. Кібер-поліція хоч і сформована, але їй бракує досвідчених кадрів, ті, що є це кілька лузерів, які на комп’ютерних курсах трохи засвоїли фотошоп. Та все ж Валерій дотримувався певної безпеки, віддаючи данину законам конспірації. Більше того, у чати виходив через гаджети, або ноутбук і то не вдома. Модем купив з рук у Києві і поповнював рахунок в інших містах. Усі ці конспіративні потуги пов’язані із тим, що рівно три тижні тому вдалося зламати один із рахунків сім’ї Бєлого.
Зараз він мчав по вечірньому місту на електричному самокаті. Путь його лежала до супермаркету, куди приїхавши, піднявся на другий поверх до суші-кав’ярні. Насправді він не цінувальник японської кухні, всі ці роли, норі, васабі йому не до смаку, просто у цьому закладі швидкісний Wi-Fi, то ж він завжди замовляв тільки чай. Сів у глухому куту, так, щоби із-за спини ніхто не міг глянути у монітор. Тут він сидітиме не більше двадцяти хвилин, це знов-таки умова конспірації. Підключився до банківського сервера, набрав потрібний рахунок…
Цієї миті сталося несподіване. Хтось присів ліворуч, він не міг бачити хто, бо на ліве око сліпий. Промайнула думка – «попався».
- Дозвольте вас потурбувати, – почувся жіночий голос.
Валерій подивився. Поруч сиділа дівчина років двадцяти трьох, вдягнута у чорні джинси з дірками на колінах і стегнах, гавайську сорочку, на шиї багато ланцюжків з амулетами, у волоссі вплетені жовті і блакитні стрічки. Він миттю натиснув комбінацію 1236 і закрив комп’ютер, чим запустив знищення даних.
- Взагалі столики вільні є, – пробурмотів Валерій, дивлячись на інших відвідувачів.
- Я Валерія, – представилася дівчина.
- А я… Іван, – збрехав Валерій, вже не маючи сумніву, що дівчина із поліції. – Ну, радий був знайомству.
Він зробив порух, показуючи, що треба йти, щоб вона звільнила прохід, бо блокує, але Валерія не зрушила з місця.
- Посидьте трохи Іване, чи Валерію, а може краще – Джо.
Валерій плюхнувся знесилений і спустошений. Вона назвала його надзасекречений нікнейм, яким він користувався виключно через конспіративні канали, та якимось дивом вирахували.
- А ви хто? – поцікавився Валерій.
- Я – Зебра. Дарма ви ото запустили програмку. Сподіваюся копії маєте?
Валерій пригадав цей нікнейм. Ім’я відоме на хакерських закритих форумах. Із нею спілкувався коли домовлялися зламати поліцейські бази. Валерій дещо відчув полегшення, його знайшла не кібер-поліція, а інша хакерша, хоча було шкода базу у ноутбуці, аби відновити потрібен час.
- Є справа, Джо, – тезка поклала перед ним конверт. – У визначений час допоможеш здійснити одну трансакцію.
- А чому вирішили, що я допомагатиму?
Валерія зняла з його очей затемнені окуляри, він примружив ліве сліпе око.
- Хто тебе скалічив?
- Одна сволота, із ружа вистрелив, падло.
- Вже знаєш, що його немає?
- Туди йому й дорога.
- То ж треба допомогти тому, хто його на той світ відправив. По суті помстився за тебе.
Валерій забрав конверт.
- Добре, кажіть що і де.
- Будь на зв’язку, – Валерія підвелася. – І замов нарешті суші, тут їх смачно готують. Повір.
- Добре, – показав пальцями знак «о’кей». – Зараз і замовлю.
- Хочу ще дещо спитати. Вдалося дібратися до рахунків Бєлого?
- Звісно. Але як не дивно, активи він зберігає в готівці, на рахунках лише дрібнота.
Коли вона пішла, він замовив роли під назвою «каліфорнія», бо сподобалася назва.
***
Цимбал прийшов додому о двадцять третій. Знову марно допитували Хвеохванича, даремно відпрацьовували контакти Гончара. Старого сторожа відпустили, бо проти нього дійсно нічого не було.
Прийшла відповідь на запит про однослужбовців Гончара у російсько-українській війні. Цимбал переглянув лише двадцять досьє, з іншими вирішив попрацювати вдома.
Зайшовши до квартири, відчув легкий протяг, що вірогідно йшов від прочиненої на кухні кватирки. Це насторожило, адже на відміну від дружини, він не мав звички провітрювати кімнату, а дружина з донькою у селі в тещі. Можливо поривом вітру? – заспокоював себе. Та коли йшов до кухні, ця версія відкинулася, адже завжди зачиняв на фіксатор.
Увімкнувши світло на кухні, здригнувся. У кутку, біля холодильника сидів чоловік у капелюсі, та затемнених окулярах, тримаючи напоготові маленький пістолет з двома вертикальними стволами. Цимбал не був озброєний, він ніколи не заморочувався носінням табельного пістолета, на відміну від Обода, який окрім офіційної зброї, носив ще й нелегальну. Андрій не брав ствол, бо вважав зайвим, все рівно не зможе ні в кого вистрелити. Та й зараз такої самої думки, що оружжя не допомогло б. Бо то самогубство тягатися із незваним гостем у пістолетній дуелі.
- Що вам потрібно?
- Вирішив особисто познайомитися, та й ви, настільки знаю, прагнете цього.
- Може вирішили здатися?
- І не сподівайтеся. Полону не буде. Мені від вас потрібна деяка фора, хоча б на тиждень.
- Цього обіцяти ніяк не можу. За вами принаймні п'ять трупів, я так розумію саме із цього пістолета убивали. Звісно якщо не враховувати Сміта-Кузнєцова.
- Скажіть, а суспільство, яке ви оберігаєте, дуже постраждало від втрати цих індивідів?
- От, лише не розводьте цю полову про глобальний гуманізм. Я мислю категоріями закону, а згідно такої точки зору ви у першу чергу убивця.
- Я й не намагаюся перед вами виправдатися і щось довести. Просто констатую, що навіть у векторі глобальної справедливості я чиню правильно, ну і у деякій мірі полегшив ваше життя. І прошу зазначити, що усі ці люди ліквідовані за обставин моєї самооборони, майже кожен із них хотів мене убити.
- Не перегинайте. Антоха, наприклад, був застрелений вами як свідок. Та й Вітя загинув, можна сказати, через дурість. У нього були гумові кулі, він тією рушницею хотів лише полякати.
- А тепер ви не перегинайте, і зізнайтеся хоча б собі, що насправді тільки раді його смерті, – гість посміхнувся, але за окулярами не видно очей, тому посмішка здалася холодною. – І все ж прошу збавити оберти, а я на віддяку неабияк вам допоможу. Розумієте, мене не можливо арештувати і це не хвалькуватість, а просто не ваша компетенція. Якщо розумієте про що я.
- Вже почав здогадуватися. Але ж Бєлий чхати хотів на ваші секретні мандати у кишенях.
- Впевнений, Бєлого ви прагнете звалити більше ніж мене, адже під ним ваш генерал і вас це неабияк бентежить.
- А тут як на це глянути. За вашу голову світить забезпечена пенсія, а заради такого, можна і через деякі збентеження переступити.
- От і хочу домовитися щоби всі сторони були у профіті.
- Не розумію вас.
- Я залишу це, – гість поклав картку з номером. – Сюди можна надіслати повідомлення.
- Навіщо?
- Ну не буду тлумачити очевидні речі.
Гість сховав пістолет, пройшов повз господаря до виходу.
- А не боїтеся, що вистрелю вам у спину? – спитав Цимбал.
- Із пальця? – засміявся гість і вийшов.
- Ще таке питання. Із такого ж пістолета здається застрелили Авраама Лінкольна?
Гість нічого не відповів. Цимбал відзначив, що у нього незвична хода.
***
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0415201187134 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …