Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45589
Рецензій: 89213

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Хвости гримучих змій (9 продовження)

© Аркадій Поважний, 14-01-2018
(продовження)
***
Цимбал саме вивчав справу убивства Кості Ганса, яку йому прислали із Харкова, коли зателефонували із лабораторії. Повідомили, що поступило два трупи з вогнепальними пораненнями у голову, знову засвітився той же злощасний ствол із якого застрелено вже трьох. Трупи доставили із автовокзалу.
Цимбал з Ободом виїхали негайно. На автовокзалі зайшли до чергового інспектора.
- Босота вокзальна, – відповів інспектор на питання хто були вбиті. – Багато років мені, і не тільки мені, кров псували. Андрієв та Карпухін. Гоп-стоп, дрібні крадіжки.
- А по відеоспостереженню що? – спитав Цимбал.
- Нічого, не зрозуміло хто їх відпрацював. Вони зайшли до туалету, через деякий час лише пеньок старий вийшов і більше нікого. То може убивця у вікно вислизнув, там, нажаль, камер немає. Тільки не розумію, кому вони знадобилися, що їх убили. Може що цінне поцупили?
- Покажіть камери, – попрохав Цимбал. – Якщо їх убив той, про кого ми думаємо, то вони просто не на того нарвалися.  
На відеозапису неможливо розгледіти старого, який вийшов із туалету. На вигляд років за сімдесят, вдягнутий у костюм. Та можна помітити, що обличчя від камер приховує і не лише за допомоги капелюха із широкими крисами.
- А що то за баба крутиться біля туалету? – Андрій показав на жінку, яка поводилася так, ніби хотіла зайти до чоловічої вбиральні.
- Подільниця їхня. Зінка Орлович.
- І де ж її знайти? – поцікавився Обод.
- Ну таке питаєте, моя компетенція вокзал охороняти. Шукайте, десь зарилася.
Опера вийшли.
- Проб’єш по базі цю Зінку, шукай адресу батьків, – Цимбал зробив нотатку у блокноті – «дід» і кілька разів підкреслив.
- Цього разу, бач, старий зорудував. Може стрілець скинув ствол, а дід знайшов?
- Та ні, це той же, вміє мінятися, володіє основами гриму. Ось тут гіпотеза про театрального актора починає підтверджуватися. Ще якось ногу волоче. У моєї кузини чоловік страждає на церебральний параліч легкої форми, дуже схожа хода.
- То ж виходить наш кіллер децепешник?
- Одне із важливих припущень. Якщо це так, то координати пошуків треба міняти негайно. А ствол у нього не інструмент, а засіб захисту і ось об нього шушера вже вкотре зуби ламає. Слухай, чи не про цю Зінку Орлович випадком Подольський розповідав? Вона ніби то на підхваті у Косого була.
- З’ясуємо, – впевнено відповів Обод.
***
Вадим Бєлий сидів у вітальні перед великим плазмовим телевізором і вже мабуть у тисячний раз переглядав відео з реєстратора, де син здійснив наїзд на невідомого, який тепер найзапекліший ворог. Минуло півтора тижні, а хто цей ворог так і не відомо, та найбільше дратував факт, що не допомагають навіть великі гроші. Це ламало сталий стереотип, що за гроші можна все.
Кузя спершу намагався вислужитися, халтурити і підставити якогось телепня, видавши його за кіллера. За це Вадим пообіцяв наступного разу Кузю в каміні спалити.
Ось убивцю видно лише декілька секунд. У цьому моменті злився на сина, що той чомусь їхав із вимкненими фарами. Видно лише невиразну фігуру з пакунком, а потім від підстрибує і тріскається лобове скло. Все. Відео знову спочатку.
Від сьогодні підняв винагороду до двох мільйонів євро. А ще неприємна новина – четверо Кузиних віскряків загинуло і двох убив той самий виродок.
Невпевнено зайшов Кузя з якоюсь шкіряною текою.
- Лише втішні новини кажи, – у Бєлого від великої кількості випитих спиртних напоїв заплітався язик, але через горе та злість мізки залишалися тверезими.
- Бомж таки дійсно знав хто він, ось звіт експертизи. Ципу і Муху завалили із тієї ж волини, що і Віктора.
Бєлий вихопив теку і кинув її до каміну.
- Ти херньою продовжуєш займатися. Розумієш? Про все це вже по телевізору розказали, а ти імітуєш великого детектива. Що там по отому Рентгену? Ти дзвонив йому? Він здається приватний детектив із Росії.
- Ще ні, не дзвонив. Але, босе, ми і без нього впораємося і без помочі всіляких-різних детективів.
- Стули пельку, свинтюх. Змирися, що ти лише виконавець брудної роботи, а не пошуковець-аналітик. А ще до парламенту хочеш. І припини у мусорів під ногами плутатися, мені вже кілька разів дзвонили, скаржилися на твої викрутаси. Сам не вмієш, то іншим не заважай, інакше я тебе на шматки поріжу і виконаю обіцянку засмажити ось тут, – вказав на камін. – Я, гнидо, ти погана, сина втратив. Хто такий цей бомж?
- У Кості Ганса колись підробляв, ким був хтозна, кажуть мокрушник, про це тільки Ганс покійний знав. Братва шушукалася, що його цей Вітольд і завалив. Так от, після того, як Ганса грохнули, цей Вітольд до нашого міста перебрався, у нього тут хата від родичів залишилася, ото там і живе. У нас на базарі ошивається, збирає пляшки та макулатуру. Дань Косому платить справно.
- Якщо братва підозрювала, що він якось причетний до загибелі Ганса, чому раніше не кололи його?
- Хтозна, може по фігу насправді їм той Ганс був.
- А корєшей Вітольда порозпитували?
- У тому то й діло, що ні з ким не кєнтувався.
- Нехай у його хаті постійно хтось сидить, якщо і це просте завдання примудришся завалити, то не показуйся мені більше на очі. І негайно сюди Рентгена.
- Я хочу дещо сказати, шефе.
- Що?
- Все ж треба діяти жорстко, після того, як моїх хлопців замочили, треба діяти по-моєму.
- Щось ти багато на себе береш. Ще діялка не виросла, щоб було по-твоєму. Геть пішов, собако!
***
Опера сиділи в кабінеті кримінального психолога Ольги. Це висока фарбована білявка у чорному брючному костюмі.
Вона за столом, тримала напоготові папірець із друкованим текстом у якомусь безліч позначок на полях.
- Виходячи із тих матеріалів, що ви надали, вималювався такий психотип. Об’єкт має вищу освіту, не гуманітарну, хоча у свій час подумував піти на історичний факультет. Має психологічну травму зумовлену важким дитинством, на шістдесят відсотків, виховувався у дитячому будинку, або інтернаті. Вельми цілеспрямований, завжди довершує намічене, педант, прихильник філософії дзен. Із літератури надає перевагу технічним довідникам, художню не читає зовсім, його вибір – зорове накопичення.
- Що? – не зрозумів Цимбал.
- Якщо його і цікавить художнє оформлення чиєїсь біографії, то він обере кіно, або театр. Має добру пам’ять. Судячи з його реакції на небезпеку, стовідсотково можу стверджувати, що для нього не існує такого поняття, як цінність людського життя.
- А якже дзен? – спитав Цимбал. – Наскільки знаю, це практика мирного життя.
- У нього своє розуміння миру, вважає, що вбиваючи поганих людей, робить світ чистішим. Він ніколи не відбував тюремного покарання, інші чинники виховали його холоднокровність, скоріше за все він під надійним захистом і на двісті відсотків впевнений, що чинить правильно як в очах закону, так і в духовому спектрі. Очевидно має якісь незвичні релігійні переконання, тобто він не прихильник християнства і магометанства.
- А хто ж він? – знову спитав Цимбал.
- Його релігія адаптована до його вчинків.
- І християнство можна адаптувати до чого завгодно, – парирував Цимбал. – Згадайте походи хрестоносців, про мусульман вже мовчу.
- І все ж повірте, він не християнин, вірніше таким себе не вважає.
- Що значить таким себе не вважає? Я може теж себе не вважаю християнином.
- Але ви хрещений, – посміхнулася Ольга. – По суті християнство це як національність.  
- А надійний захист може значити, що він працює на державу?
- Не обов’язково. Це може бути впливове товариство, у народі відоме як «мафія».
- Він одружений? – після цього питання Цимбал про всяк випадок дістав записничок.
- Ні. хіба якщо його половинка така сама як він. Якщо і знайде нормальну дівчину, то спробує психологічно переробити її під себе.
- Таке можливо? – з удаваною серйозністю спитав Обод, хоча по інтонації видно, що заграє до Ольги. – Ви теж перероблені вже кимось, чи ще ні?
- Якщо дівчина молода, то так, – Ольга зробила вигляд ніби не помітила дурного підкату Обода. – Згадайте слова відомої особистості, яка говорила, що молода дівчина в руках сорокарічного чоловіка як пластилін, можна зліпити із неї що завгодно.
- У мене таке питання, – строго питав Цимбал у якого на обличчі вималювався докір до напарника, а також знизив плечима, ніби вибачаючись перед Ольгою за колегу. – Звідки взявся «історичний факультет» і ті ваші шістдесят відсотків, що він вихованець якогось притулку?
- Пане майоре, може ви бажаєте курс психології зараз прослухати? Так кількох годин не вистачить і навіть днів.
- Добре, добре, – Цимбал виставив руки, ніби на нього щось насувається.
- Я дам вам деяку наводку. Він користується зброєю для прихованого носіння, це якийсь різновид «браунінга», який вміщається у долоні, або щось таке.
- Не браунінг точно, – Цимбал підняв руку, як на уроці. – Гільзи не відкидаються.
- Вам краще знати, але не це важливо, а те, що його пістолет історичний аналог із якого зробили якесь гучне убивство.  
- Отже, згідно ваших слів, це патологічний садист?
- Зовсім ні, – Ольга так мило посміхнулася, але це виглядало як – «Ну й дурник же ви, пане майоре».
- А як же отой ваш висновок про дешевизну людського життя?
- Із садизмом це немає ніякої паралелі. Садизм передбачає бажання зламати психіку іншої людини, застосування тортур. Ваш же клієнт убиває швидко і витончено.
- Теж мені витонченість, – хмикнув Обод. – Постріл у голову. Та таких витончених знаєте…
- Взагалі це не його, – перебила Ольга. – Не його метода, та ви й самі вже здогадалися. Його, так би мовити, «клієнти», – Ольга зробила жест пальцями, який завжди дратував Цимбала, що позначав «лапки», – помирають ніби то за природніх обставин і причин: нещасні випадки, проблеми зі здоров’ям.
- А про філософію дзен мабуть через палички здогадалися? – по виразу Цимбала було видно, що він не дуже вражений висновками психолога.
- Це теж багато як характеризує його. Наприклад те, що він прихильник ритуализма, їжа для нього має ритуальне значення. А також прив’язка до могили.
- Не зрозумів, – Цимбал зробив нотатку у записничку, намалювавши горбик та хрест і знак питання.
- Має бути якась могила, до якої він навідується.
Опера вийшли і відразу рушили до найближчої кав’ярні.
- Дивна баба, – зазначив Обод. – А нічогенька така, я б їй вдув. А про яку вона відому особистість торочила, яка дівчат із пластиліну ліпила?
- Про Гітлера.
***
- Коротше, ти зрозумів розклад, – Кузя простягнув теку.
Перед ним сидів чоловік років сорока, худорлявий, кучерявий, волосся росло на скронях і потилиці, на тімені вже визрівала залисина. Через його окуляри із надзвичайно товстими лінзами очі здавалися великими, банькуватими, а погляд – він ніби не кліпав віями ніколи. Під час бесіди Кузі ставало дещо моторошно, здавалося гість читає його думки, від чого хотілося щось схопити важке і розкроїти кучерявому голову.
- Мені вже більш-менш знайома справа, – єлейним голосом говорив гість, не зводячи з Кузі пронизливого погляду. – У вас, я так розумію, більше напрацювань немає. А у поліції?
- Вони не діляться.
- Може ви хибите із підходами? Пробували грошей запропонувати?
- У мене є чоловічок на балансі, – зверхньо мовив Кузя, показуючи, що не варто повчати такого, як він. – Коли треба, я знатиму що треба.
- Але ж не знаєте, – дещо винувато мовив Рентген, навіщось озирнувшись по кімнаті.
- Вони самі на місці топчуться, – процідив крізь зуби Кузя.
- Мене прошу не пасти, як ви мєнтів пасете.
Кузя побагровів від гніву, ледь стримувався щоб не порвати цього ботаніка, бо на таких слимаків у нього з дитинства оскомина.  
Рентген вийшов із офісу, сів у таксі, у якому дрімав водій. За мить машина рушила, а за нею із різних точок відразу два автомобіля. В одному двоє Кузиних людей, в іншому співробітники СБУ.
***
Зінку, як і припускав Цимбал, знайшли у селі в батьків. Дорогою довелося відриватися від Кузиних людей. Ще у місті помітили, що за ними ув’язався коричневий джип. То ж коли виїхали за місто, звернули у лісосмугу. Люди в джипі у ліс їхати не наважилися.
- Що за дурко цей Кузя, – лаявся Цимбал. – Йому вже й господар не авторитет. Я ж особисто Бєлому дзвонив аби угомонив цього недоука.
- А може то не він?
- Сергію, машина чия? – Цимбал нервував. – По слідах прямо йдуть, аби їм ще розуму додати в оперативній роботі, то тоді б проблеми від них були б більш помітні.  
Коли джип рушив назад до міста, про всяк випадок поїхали польовою дорогою.
Зінку застали вдома, зовні симпатична дівчина, яка ще не встигла зів’янути від алкоголізму. Вона вже добряче випила, схоже не вихмелялася кілька днів. Незважаючи на хміль, дівка неабияк нажахалася появою гостей. Дещо заспокоїлася після того, як побачила поліційні посвідчення, але за мить впала в істерику:
- Я нічого не знаю, забирайтеся. Відчепіться од мене. Нічого не скажу.
Обод вліпив їй легкий ляпас:
- Досить, дурепо! Утихомирся. Аби захотіли зараз би до підвалу відправили, а там би отому дурню Кузі віддали, із ним істерика не проканає.
- Розмова буде без протоколу, – заспокійливо говорив Цимбал, присівши поруч і гладячи її по спині. – Ваше життя під загрозою. Занадто багато людей шукають того, хто ваших подільників завалив. А з нами безпека, цілковита безпека Коротше, Зіно, нуж бо, без психів, усе по поличках: хто то був, як ви на нього вийшли, головне – який він із себе.
Зінка деякий час вагалася. Випивши ще стакан портвейну, заспокоїлася.
- Ну добре, добре, – замахала руками ніби відганяючи мух. – Старого я в черзі у каси змалювала. Він партманетку таку не кислу засвітив. Я й маякнула Стоку та Карпусі. Відразу подумали, що бабло можна по-легкому зрубати. Хоч і непокоїло мене. Вони пасли його до туалету, коли зайшов, вони за ним. Я чекала-чекала, дід вже вийшов, а хлопців немає. Мені було подумалося чи не ділять грошики, а мене бортонуть. Вже потім туди мужик зайшов та вискочив, а потім мусорів притяг, то вже й дізналася, що мертві хлопці.
- Ось ви сказали, що занепокоїло щось, а що саме?
- Біс його знає. Просто тривожно стало. Я вже шкодувала, що хлопців направила на нього.
- Навіщо ж драла із міста дала? – спитав Обод.
- А хіба не треба? Чутками все заповнено, хтось братву мочить, я ж не дурна, що дідок якось того, у зав’язках. То ж вирішила тут поки відсидітися.  
- А ви випадком не підслухали куди він квиток брав?
- Здається до Сум.
- Ще таке питання, Зіно. Чому ви від Косого пішли?
- А який понт із ним працювати? Жмикрут іще той. За п’ятак удавиться.
- Випадком з Вітольдом не довелося пересікатися?
Питання Цимбала дещо здивувало її.
- З ким? Звісно знаю. Я ходила у нього мзду забирала, сам Косий чогось боявся його.
- Чому боявся?  
- Біс його знає… Мужик як мужик. Не питущий, справжній такий.
Цимбал помітив, що спогад про Вітольда для Зінки приємний, а потім вона згадала когось, від чого міміка змінилася на страх:
- А от Хвеохванич інше діло, у нього до Вітольда якісь справи були. Від цього так і тхне могилою.
- Ну зрозуміло, він же ж могильщик.
- Та ні, людина така, розумієш, коли дивиться, ніби сама смерть. Ось на такого ніколи б не скерувала хлопців, та бач, і з іншим дідом промашка вийшла, та ще й яка.
- Зіно, любенька, – втрутився у розмову Обод, присівши поруч, обійнявши дівчину. – Не треба від нас щось приховувати. Он, Андрій і я присягаємося, що далі цієї кімнати ніщо не піде. Ти ж щось більше знаєш про Хвеохванича. До речі, чому він Хвеохванич, а не Феофанич?
- Я знаю лише те, що він прибиральник трупів.
- Від кого знаєте? – спитав Цимбал.
- Косий, коли нажлуктиться коньяку йому треба вибалакатися. Він багато чого знає. А ще усі свої підозри та страхи записує до щоденника, а щоденник у сейфі за картиною з ведмедями.
- Добре, Зіно, – Цимбал підвівся. – Залишайтеся тут, до міста краще не совайтеся.
- І слухай, – Обод теж присів біля неї. – Ти ж вроді така симпотна баба, ну що у тебе за життя? Трешся біля якихось недоуків, ще рік два і гаплик, мармиза підпухла, воняєш сцяками. А ще ж є час, небагато, але є. Припини бухать, а там диви який дурник на горизонті з’явиться, може вірша якого напише, а там диви і заміж вийдеш. Он, тобі Вітольд ніби подобається, та думаєш він зглянеться на таку п’яничку?
На прощання Сергій дав Зінці легкого потиличника.
Коли виїхали на трасу, знову в полі зору з'явився Кузин джип.
- Ох і бовдури, – Цимбал витягнув із вікна руку і показав середній палець, щоб побачили спостерігачі, які слідували майже впритул.
- Відірватися?
- Навіщо? Нехай катаються. Головне аби до Зінки не дібралися.
- А якщо до нашого стрільця, або до Гончара перші доберуться?
- Їм же гірше, бо наткнуться на хвости гримучих змій.
- На що? – не зрозумів Обод.
- Розумієш, цей стрілець та Гончар брехуни найвищого рівня, я б сказав – метафізичного рівня. Зазвичай пересічний бандит відчуває небезпечних об’єктів і не буде бомбить когось, хто може за себе постояти. Хоча б на прикладі Зінки. Бачиш, щось же відчула, та грошовий прес приспав інстинкт самозбереження. Цей Вітольд з подільником наче хвости гримучників, мишка на них кидається, гадаючи, що спіймала здобич, і тут же сама стає сніданком. До речі, ти зрозумів про що торочив Косий?
- Тепер-то звісно. Блокнотик у нього поцупили, про який Зінка говорила.
- І це точно не люди Бєлого.  А на Гену Водяного якось можна вийти?
- Дуже і дуже сумнівно, я лише чув про нього, але ніколи не бачив.
***
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46555399894714 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …