Через хвилину купа почала обсипатися, i згодом з'явився шистикутний люк, приблизно два метри в діаметрі, що розкрився на три частини. На поверхні з'явилася платформа у червоному сяйві. Мандрівник дістав з рюкзаку магнітні устілки до черевиків: вони інтегрувалися у підошву, та мали з десяток круглих магнітів. На екрані шолома з'явився напис " сила з'яднання становит 87%. Він ступив на платформу та натиснув на позначку, що вказувала шлях до низу. Конструкція замерехтіла та понеслася зі швидкістю у 5-g. Шлях був не довгим, та за цей короткий час на екрані шолому з'явився напис: " для кращого функіонування програма "дім" просить дозвіл увiйти у систему костюму" і дві позначки: "дозволити" та "відмінити". Мандрівник хотів дозволити програмі приєднатися до ПО костюму, доречі це був закон на "Надії", та вчасно пригадав примітку про небезпечність програм цієї планети і всеж відмовився. За секунду напис зник, а через деякий час і платформа зупинилася. Мандрівник зняв магнітні накладки, та поклав їх у рюкзак, за цей час, костюм просканував все навкруги, та вивів у шолом мапу, що показувала лише довгий прохід. Вівши у мешю "подорож" він пішов єдиним шляхом що тут був, за для безпеки, функцію "бій" він не став вимикати. Саме у той час за ним спостерігала програма, що вже мільони років не бачила ельфійців, окрім одного, що створив її. Вже скоро мандрівник дійшов до кримезних дверей, за ними ренген костюму нічого не бачив. Вхід був зроблений з чорного блискучого металу, а прикрашав його вирізблена у каменю фігура білого дракону, тварини, зі шкіри якого було зроблено блокнот мандрівника. Раптово неприємні відчуття поглинули тіло, до ньго раптово дійшло, що це був лише вихід з бункеру, але не як не вхід, і двері відчинялися лише з іншої сторони. Ноги підкосилися, мандрівник впав на вколішки та закричав що є духу, та шолом приглушив звук. Подорож було закінчено. Так думав мандрівник, та не програма що була тут господарем вже так довго. На екрані шолому раптово з'явився напис: "приєднатися до системи бункеру", та дві позначки "приєднатися" та "відмінити". Цього разу мандрівник кліпнув два рази лівим оком і програма увійшла до костюму. Тепер вона знала усе: і місце знаходження "Надії", і все про власника костюму, і ще багато чого цікавого, що тепер не мало ніякого значення. На екрані шолому з'явилася позначка "вхід", після двох кліпань двері зі скрипом почали відчинятисяю. Мандрівник не міг повірити у свою вдачу, а програма зраділа, що так легко обдурила цього ельфійця. Двері нарешті відчинилися і мандрівник у піднесеному настрої увійшов у бункер, намагаючись пролити світло на загадки діда, в той же час програмі вже не терпілося зіграти у гру з живим. На екрані шолому з'явився напис " початок гри", а система костюму вловила наближення великої кількості води.
В голові почувся сигнал наближення до цілі. Повільно я відкрив очі -"це був цікавий сон", пронеслося у голові, але обдумати його часу вже не залишалося. Сто вісімдесят хвилин, і ти вже поза орбіти землі, на одній з багатьох станцій житла. Їх почали інтенсивно будувати після " 100 годинної війни" між машинами та людьми. Між іншим я був одним із героїв цієї війни і мав навіть орден, пільги та пенсію, та головне я був модефікований. Мені вдалося знищити один з суперкомп'ютерів, та мені було не переливки, організм було пошкоджено електричним розрядом, і чомусь машини залишили мене живим, мабуть намагаючись зробити з мене супер-зброю. Приблизно 78% моїх органів було передруковано на біопринтері, а у кістки вставлені тривкі титанові стрижні, та головним девайсом був новітній єкзоскелет з нейлоновими проводами до були приєднані до чипу, який в свою чергу, було імплантовано до мозгу. Чіп у десятки разів збільшив мої рефлекторні навички, та при цьому не збільшуючи мої розумові здібності. Також у мозок планувалося імплантувати чіп зовнішнього управління, та війна закінчилася, а я став одним з "надзвичайних хранителів", що мав підтримувати закон підписаний похопцем у "Пакту миру" між програмою "око богу" та Світовим конгресом Землі. Та мої послуги не знадобилися: людство почало відбудовувати Землю, а машини почали прогресувати у космосі, де і створили орбітральні комплекси, такі як "Сонячна брама", місце куди я прилетів. А з'явився я тут бо знічев'я як три роки займався доставкою найцініших грузів. Найциніших, бо замовити мене могли лише багатії, я робив декілька замовлень у рік, а сплати за мої послуги вистачало на все, що завгодно, та ще чимало залишалося. За спогадами я і не замітив, що моя капсула була вже у гаражу одного з величезних маєтків комплексу. Екрани капсули наповнилися зеленим світлом, та відченилися, і я нарешті зміг вийти. Нажаль ніхто мене не зустрічав, що однак не здивувало мене, бо завдання мої були конфеденційними, тому така ситуація було не рідкістю. Увійшовши до дверей входу у жилі приміщення я опинився у просторому холі: стиль мінімалізму, плюс багато витворів местецв у скляних кубах. Та головною відзнакою будинку було опріснення повітря, що скидалося на помешкання тетрапода, хоча на своїй пам'яті я не пом'ятав неодного представника тетрапода багатія, бо це були ландаки, які прийшли на зміну машинам, після отримання ними однакових прав з людьми. Тетри були синтезовані машинами. Головною їх ознакою були зябра, та вони були нерозвинуті, та додавали лише клопату, бо тетри не могли дихати неопрісненим повітрям, також вони не могли і існувати у воді, тому вони були приречені носити маску-опріснювач, що могла заряджатися лише автомати, що належали декільком корпараціям машин. Хоча були ще комплекси-опріснювачі, але вони використовувалися лише для великих закритих тетраріумів, де і вирощювилися тетри. Я зайшов у єдині відчинені двері та опинився у величезному помодаріумі зі смаком океанського легіту. У кутку, спиною до мене, стояв сідий кримезний чоловік, та розглядав величезних розмірів Саррацелію. Наблизившись поблище я промовив таємний шифр:
-"Це ви замовляли експрес-забаганку?"
-" Так, я, це був, я, був" - не повертаючись відповів чоловік. Це була вірна відповідь, та я продовжив
-" А чи відомо вам, що мої послуги коштують мінімум 10 000 000 золотих токенів, і по кишені лише найбагатшим людям та машинам?"
Чоловік повернувся, і я побачив лице голівудського красеня з відтінком атароксії.
- " Я так бачу, ви вже здогадалися, що я тетра. Тому це вже не потрібно." - з цими словами чоловік скинув шовкову хустину, що прикрашала його шию, після чого відкрилася неприємне явище, яке було притаманне цьому виду, а саме: дві пари зябер з білою піною по краях.
-" Моє ім'я Тринадцять, і воно не скорочене."- Продовжив він. А це вже було цікаво, бо тетрам, згідно кастовості, дозволялося мати ім'я, що складалося лише зцифр, і хоча перший тетра з'явився лише десять років тому, нараховувалося їх вже мільони, і в своіх іменах вони використовували скорочення з кількох символів.
- "Ви їх старійшина?" - ремствував я
-" Я їх магістр" -відповів він
- "Це антимонія, мій аванс складає мінімум 50% від суми замовлення. І це ніякі не витрибеньки" - перебив його я. Тринадцятий тільки похитав головою, та підійшов до мраморного кубу чорного кольору. Потім, несподівано для мене, вийняв клітку з білими щурами, і діставши одну з них за хвіст та поклав у лоно великої червоної Саррацелії. Це скидалося на еківокі, натомість, на мій годиник прийшло повідомлення про надходження коштів у розмірі 25 000 000 токенів.
-"Нівроку, можливо у вас є щось випити?" - вирішив змінити тон розмови я. Тринадцятий не відповів, він лише підійшов до одного з гранітних кубів, яких, доречі було тринадцять, і натиснув на нього. Куб розкрився наче квітка, оголивши міні бар з дорогими хрустальними карафами, хрустальними стаканами, двома пляшками содової також тут був присутній лід. Відливши янтарної речовини,я відчув чудовий присмак двосолодового віски. Зробивши ковток я промовив:
-" Приємний на смак, сподіваюся, що робота буде також приємною."
Тринадцятий лише здивовано подивився на мене своїми зеленими очима, потім тричі плеснув у долоні і у кімнату увійшла чарівна руда чівчина: на вигляд її було років двадцять, руде волося заплітене у джерегелю, карі очі, лице та руки у веснянках, одягнута вона була у приталені джинси, сіру туніку та нейлоновий плащ до колін з капюшоном, на шиї хустина, одним словом виглядала вона запароморочливо. Заворожений побаченим, я і не замітив, що тринадцятий підійшов в притул до моєї спини, лише мої надвідчуття вловили це. Я раптово розвернувся, та порівнявся очима з Тринадцятим. Той зробив крок назад, та промовив:
-" Познайомтесь - це Філлоксера."
- " Що, тетри тепер мають ім'я? Та ще яке, назва шкідника. Чи не блюзнірство це?" - здивувався я. Тринадцятий посміхнувся, здається уперше, та покликав дівчину до нас, та граційно рушила.
- " Не робіть сентенцію, це не тетра, це більше девіант. Дитя покажи свою кібету."
Дівчина зняла хустку з шиї, і показала неймовірне: чарівна граційна шия, з двома тонесенькими чорними смужками, що скривали зябра, та найголовніше по краях не було цієї огидної піни.
-"Що це?" - збентеженно спитав я.
- " Це, наше майбутнє, ключ, над яким ми працювали цілих п'ять років. Вид якому більше не потрібне опріснення і який чудово почуває себе у воді. Наш шлях до свободи" - практично скидаючись на крик, відповів Тринадцятий.
-" Усі великі халепи починаються з жінок" - тільки і зміг відповісти я, та зібравшись продовжив: -" Так яке ж, все таки буде моє завдання?"
Тринадцятий потупив погляд у підлогу;
-" Тобі прийдеться вивести Філлоксеру до земної лабораторії "Великого яблука". Ми маємо контракт, за яким вони передрукують дівчину на біопринтері та вставлять копіям чіп управління. Через десять років усі права на ці моделі перейдуть до "Спілки вільних тетрів". До тогож нам належитиме 35% чистого прибутку від продажу РНП (робітників нового покоління), а це приблизно 400 000 000 000 золотих токенів за 10 років. Я тільки кліпав очима.
-" І, що далі" - ремствував я.
- "Далі? Далі ми побудуємо нове вільне суспільство тетрів, нарешті закінчивши період депривації та фустрації. Здається десятиріччя для цього вистачить?"
- " А потім ви почнете нас гетелити, як колись філлоксера у Франції? - насторожливо спитав я.
- " Ні! В наших планах такого немає. До тогож, ще чотири, п'ять поколінь будуть пом'ятати рабське мислення. Та головне, Філлоксера є живородною моделлю, тому права вільних отримують лише народжені тетри, а не роздруковані на біопринтері, чи вирощені у тетраріумі. Такі умови виписані у пакті між "Оком богу" та "Спілкою вільних тетрів".
-"Що! Машини знають про нову модель, і не проти?" - опішив я від почутого.
-" Ви праві, машини не проти нас, але нажаль і не за. Вони осторонь, не хочуть сварки з людьми. А ось люди налаштовані вороже. Після того як ми оприлюднили інформацію про Філлоксеру, а це 17 днів тому, на це помешкання було скоєно вже 4 напади. Тому і виникло рішення перевисти дослідну у лабораторію на Землі. Вона єдина у своєму роді, і тільки від неї залежить наше майбутнє".
З оцепеніння мене вивів лише виклик по закритій лінії. Я попросив дозволу вийти, питання було нагальним, бо викликали з "Світового конгресу Землі". Повернувшись на майданчик я забрався у капсулу, та включив режим сканування, після чого відкрив зашифрований канал зв'язку. На екрані з'явилося лице генерала Спока, героя війни, як і я, у компанії бюрократичних людей з підтянутим обличям та модефікованими вустами.
- "Синку." - розпочав він: - "Ось вже п'ять років ми не зверталися до тебе, та час прийшов.Ми проводимо таємну верифікацію: завданням є ваш делікатний груз. Ви являєтесь складовою нашого плану, що розробили тут на Землі, саме тому магістр замовив доставку у вас. Та груз потрібно буде знищіти, він не має з'явитися тут . Свідків не залишати. Висилаємо тобі графічний наказ у усіма пичатками. Ми розраховуємо на тебе." Зв'язок було припинено, а у кишеню було загружено фаіл. Поміркувавши трохи я виліз із капсули та перезарядив свою зброю. Нагодившись до зали, я навідліт вистрілив у голову Тринадцятого, для мене це були такі дрібниці, що про це не варто і казати. Магістр впав, жадібно ковтаючи опріснене повітря своїми зябрами. Я направив зброю на Філлоксеру, хоча дівчина не злякалася, а лише поглянула на мене якось по дитячому. Потім вона підійшла до мертвого тіла, впала на вколішки, та почала плакати. Це вибило мене із колії, бо тетри не могли плакати фізіологічно, до того ж вони не мали таких почуттів, як наприклад кохання чи жалоба. Дивлячись на все це, я опустив зброю та присів на один з гранітних кубів, ситуація нагадувала цугуванг.
Несподівано у повітрі з'явився напис: "Вітаємо! Ви успішно пройшли бета версію гри. І тоїж миті мандрівник прийшов у себе. Погляд прояснився. Він знаходився на
підлозі бункеру. Сканери костюму відчували присутність ще когось
