Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2483
Творів: 44792
Рецензій: 87691

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Детектив

Хвости гримучих змій (7 продовження)

© Аркадій Поважний, 11-01-2018
(продовження)
***
У село на подію з викраденим конем Цимбал так і не поїхав, викликав Обода з машиною.
- Так, він таки дійсно актор, – стурбовано говорив Цимбал, під час поїдки до оселі Вітольда. – Щось там було не так.
- А моя чуйка ще вчора казала, що його треба було брати.
- Що б ми йому пред’явили?
- То виходить він на зав’язках у цій справі?
- Схоже так і він напевняка знає нашого кіллера.
Коли прибули до оселі, на дворі вже сутеніло.
Усередині ніби то нічого не змінилося, усе ті ж залишки їжі, та якась відміна таки була.
- Тут накурено, – сказав Цимбал, задерши носа і короткими вдихами втягуючи повітря. – Хоч конура і схожа на блатхату, але не було такої просмерділості, як наприклад запах попільнички.
Обод сів на стілець, на якому нещодавно загинув Бодя. Цимбал обійшов будинок, зазирнув до сусідньої кімнати. Знову повернувся до зали, навіщось набрав у чашку води із самовара.
- А ще тут пахне порохом, – Цимбал відсунув стіл, опустився на підлогу, яку теж понюхав. – Наш колишній десантник кілька годин тому мив підлогу і при цьому використав миючі засоби із сумішшю розчинника. Ось і пляма, – Андрій вказав на ледь помітні залишки бурої цятини. – Можливо кров, але тепер жодна експертиза цього не підтвердить.
- А вчора це було чи ні? – Обод підвівся і навіщось потер підошвами об ковдру біля ліжка.
- Я не настільки спостережливий. Але після нашого візиту, тут щось сталося. Як говорив, за нами хтось спостерігав, припускаю це шавки Бєлого.
- А навіщо нас пасти?
- Бозна. Припускаю, що ці дебіли вирішили вести паралельне розслідування, а раз ми професіонали, але неспроможні перетнути деякі межі, а вони можуть, то хотіли забрати Гончара і допитати без сентиментів та адвоката.
Цимбал вийшов на двір. Ліхтариком освітив землю. Знайшов слід від коліщат, який виводив на город. Опера пішли за слідом, той відвів за городи, а потім на шлях під лісосмугою. Далі чіткий відбиток повів по лісовій стежині. Опера йшли приблизно кілометр, доки не добулися до заміського цвинтаря, а там вже на асфальтовій доріжці слід пропав.
- А тут треба десь шукати свіжу могилу, – зазначив Цимбал. – Значить так, викликай групу, а також кінолога з собакою, доки вони добираються, пошукаємо візок, він має бути десь тут.
- Що на ніч?
- Забув що на кону? Мільйона не хочеш? – з наявним глузуванням питав Андрій.
- Та годі, ти ж ідеаліст, не за грошей же так викладаєшся.
- Менше базікай, дзвони.
Візок знайшли у господарському приміщенні цвинтаря, там же був і сторож, тільки геть п’яний. Коли приїхала слідча група, Цимбал наказав заарештувати сторожа, а допитати вранці, як проспиться. Із найближчого села привели двох понятих.
Собаці дали понюхати візок і одежу сторожа, потім пустили по сліду. Незабаром пес привів до свіжої тижневої могили, хоча було видно, що земля зовсім свіжа, копали недавно.
- Ми зараз проведемо ексгумацію, – Цимбал взяв жменю землі з могили, понюхав. Потім звернувся до кінолога: – Так, ще є одна ідейка, нехай песик у хаті Гончара носиком попрацює, може поталанить.
Копалося важко, земля раз-по-раз налипала на лопату. Двоє поліцейських добряче забруднилися і заморилися, то ж заохотився Обод. Двоє понятих, чоловік і жінка, світили ліхтарями. Жінка з острахом і цікавістю дивилася в могилу, а чоловік схоже більше переймався можливістю зіткнутися із привидами, усе обзирався і світив кудись у темряву.
- Зараз я тебе припахаю копати, а сам з ліхтариком постою! – пригрозив Обод. – Чорт, Андрію, а якщо песик помилився?
- Тоді ти його пристрелиш, – Цимбал нервувався, у нього теж поволі закрадалися сумніви, бо розкопали вже третину могили.
Та ось лопата поліцейського уперлася у щось м’яке. Обережно колупнув. Наступної миті всі здригнулися, бо заверещала жінка-понята, а ще із землі ніби вилізла людська рука. Це трапилося на півтораметровій глибині, перше тіло. Поспіль витягли усіх, останній труп лежав прямо на труні, про всяк випадок підділи і кришку труни, та із середини дихнуло запахом розкладеного тіла, у труні лежала жінка. Одного із поліцейських знудило тут же в могилі.
- Ну ти молодець, – говорив стомлений Обод, витираючи рукавом піт з чола, від чого забруднилося обличчя. – Ризиковано було без санкції скривати могилу.
Пес-пошуковець тим часом вивів поліціантів на двір, потім назад до хати, там кружляв по підлозі, та видно запах розчинника збив зі сліду.
Цимбала щось іще зацікавило в хаті. Він деякий час походив, по кімнаті, обдивився підвіконня.
- А моєї візитівки немає, – замислено говорив Цимбал.
- Ну то й що?
- А те, що кілька годин тому вона ще лежала тут. Хто ж її забрав?
Обод обзирнувся і розвів руками:
- Значить хтось без нас зайшов, адже ж тут як прохідний двір.
- Усе може бути, – Андрій замислено дивився у підлогу. – Чому у мене весь час враження, що мене хтось пасе?  
***
Остап, загримований під літнього чоловіка, зайшов до квартирного агентства. Тепер його не впізнала б навіть Наталія Валеріївна, яка сюди часто завітала до подруги Валентини, у якої саме обслуговувався Остап. Він попрохав аби підшукали квартиру на вулиці Січовиків. Йому запропонували у старому будинку навпроти головного офісу рекламної агенції. У квартиру оселився навіть попередньо не оглянувши. Валентині ріелтору пояснив:
- Мені лише на тиждень, головне диванчик, є де подрімати, та холодильник, усе інше – суєта.
- Та ви й не такий вже старий мужчина, – посміхалася Валентина, а Остап насторожився, бо подумалося, що недостатньо добре замаскувався.
Остап, оселившись у новій квартирі, кілька разів перестрівав на вулиці Наталію Валеріївну, як і очікувалося вона його не впізнавала.
Ця історія із убивством Бєлого-молодшого ледь не звела нанівець місяць роботи по збору інформації. Представництво рекламної агенції належало британській фірмі “Overlook”. Остапу потрібно було добути дублікати ключів від вхідної двері та до кімнати охорони, код сигналізації, а потім дібратися до комп’ютера Наталії Валеріївни, до її кабінету ключ без потреби, замок відмикався за допомоги зубочистки.
Вночі Остап прийшов до офісу. Відкрив вхідні двері, потім кімнату охорони. Ось пульт сигналізації, почав вводити код, такий простий – три сімки, п’ятірка, решітка. Але яких зусиль доклав аби добути ці цифри. Слідкувати за охоронцем, товаришувати з ним, побувати у нього вдома, знайти зелений записничок з кодами. Взагалі тут мав бути нічний сторож і на це із головного офісу виділялося фінансування, але про важливість не пояснили і Наталія Валеріївна, відверто не розуміючи навіщо в офісі з двома комп’ютерами така серйозна безпека, вирішила нічного охоронця скоротити, але не скоротила фінансового надходження, яке стимулювало цю посаду.  
Коли Остап вийшов із кімнати охорони і почав підніматися на другий поверх, заверещала сигналізація.
«Хай мені грець!» – вилаявся про себе. Прудко пішов до вхідних дверей, підпер їх кріслом. Виявляється у коридорі стояла сигналізація із сенсором руху і тут окремий код, і встановили усе це вже після Остапа.
Що ж, часу приблизно десять хвилин, цього має вистачити. А також треба сподіватися на нерозторопність поліцейських, у яких подібних викликів десятки, і на цей не будуть поспішати, бо так само, як і Наталія Валеріївна, знають, що в офісі рекламного агентства нічого красти.
Притьмом піднявся на другий поверх, відкрив кабінет увімкнув комп’ютер. Наталія Валеріївна і гадки не мала у якій грі є посередником, тому у браузері не закривала пошту, де були ті самі кодовані листи. Вона просто приймала пошту і, коли треба, пересилала за відомими тільки їй адресами. Доки файли скачувалися на флешку, Остап визирнув у вікно. Поліцейська машина вже стояла біля офісу, чекали начальника охорони, який би відкрив головні двері, щоби перевірити чому спрацювала сигналізація.
Коли інформація завантажилася, Остап піднявся на третій поверх, там вікно з іншого фасаду, за два метри – тополина.
Стрибати у суцільній темряві вельми лячно, особливо коли не репетирував цей варіант відходу, а лише відзначив теоретично, а ще коли під ногами шестиметрова висота, а внизу нерівний асфальт. Висота не смертельна, але травмонебезпечна, а варто зламати ногу і потрапити до лікарні, то це рівнозначно смерті.
Відштовхнувся і вчепився у гілку, яка повільно прогнулася і гучно хруснула, устиг схопитися за іншу, та теж зламалася. На щастя до землі дістався  без травм, лише кілька подряпин. Не мав сумніву, що шум ламких гілок привернув увагу поліцейських. Побіг до огорожі, що метрів за десять, при цьому дотримуючись тіні дерева. Його помітили, коли перескакував через паркан із металевої сітки, за парканом дитячий садок.
«Стій!» – почув вигук поліцейського і на мить опинився у променях кількох потужних ліхтарів. Потім почув, як по рації передають його прикмети, куди увійшла «чорна куртка з капюшоном». Пересікши територію дитячого садку, вийшов у парк, де позбавився куртки. Потім повернувся до своєї квартири. Дорогою натикався на поліцейські екіпажі, які стишували хід, коли проїжджали поруч. Ось тут спрацювала природна шкутильгавість, а у орієнтировках поліцейських не було інваліда.
***
Для підготовки цієї операції Гені вистачило два дні. Один день на обстеження можливих заходів і відходів, більш-менш визначити графік «об’єкта». Найскладніша деталь, це виманити із квартири господаря з собакою, другий день – на влагодження допоміжних деталей. Простіше б була задача, аби це було звичайне пограбування квартири, однак замовник попрохав, аби «об’єкт» не відразу здогадався, що у нього дещо забрате. З боку під’їзду – камера відеоспостереження, яка саме належить «об’єкту», це не велика проблема, якщо управління знаходиться у квартирі, та знов-таки це б пройшло, аби він зламував квартиру. То ж як варіант обрав проникнення через балкон. «Об’єкт», через те, що він мешкає на сьомому поверсі, з боку балкона вторгнення не очікує і тому двері тримає завжди відчинені. Отже, у Гени лише двадцять хвилин на те, щоб проникнути до квартири, відчинити сейф і непоміченим вийти. Був варіант під виглядом монтувальника антени спуститися з даху, але у цьому плані певні погрішності, треба багато часу на те, щоб після виконання завдання піднятися на дах і зібрати обладнання. То слід проникати через сусідський балкон.
Гена, вдягнутий у спецодяг, з бейджиком, що позначав представника вигаданої електрокомпанії «Імпульс». Піднявся на сьомий поверх, подзвонив у потрібну квартиру. Відкрила літня жінка.
- Доброго дня, – Гена посміхнувся, ледь знявши бейсболку, показав пластикове посвідчення. – Кампанія «Імпульс», ми по всьому будинку перевіряємо напругу. Через аварію на лінії частота електромережі не стабільна. Дозвольте?
- У нас усе гаразд, – відповіла жінка, впускаючи гостя.
- Це добре, що порядок, – Гена пройшов на кухню, присів біля розетки, із саквояжа витягнув мультиметр, з електронним циферблатом та стержнями на дротах, почав щось чаклувати біля розетки. – Так, напруга трохи менша ніж треба. Прибори із ладу не виходили? Кавоварка, холодильник, телевізор? Усе працює?
- Та ніби працює все, – охоче відповідала жінка, вже цілком переконавшись, що перед нею не злодій, а дійсно представник якоїсь фірми із яким можна і погомоніти. – Кавоварки, нажаль, не маю. Не п’ю я каву, у мене тиск, розумієте.
Гена, тим часом, вже перевіряв іншу розетку тільки в коридорі, тут вже користувався звичайною індикаторною викруткою, щось занотовував у записничок. Поклацав світлом.
- А ви знаєте, телевізор перестав деякі канали показувати, – про всяк випадок поскаржилася жінка. – То був канал «янгол», а то кудись подівся.  
- Та ви що? – Вражено видихнув Гена, пройшов до вітальні де телевізор, увімкнув, почав клацати канали. – То що у вас там не показувало? Зараз налагодимо.
Він перепрограмував канали, не забувши при цьому перевірити розетку. Потім пройшов до кімнати з балконом, який, по суті, його найбільше і цікавив. Подивився униз, та більше на сусідній балкон, визначаючи як краще перелізти.
- Ну тут, у вас бачу, теж все гаразд. Взимку не дує? Не обладнано, без рами мабуть протяги гуляють.
- Ой, дує, рідненький, син все обіцяє зробити, може до осені і поставить ті рами.
Виходячи, Гена дав жінці розписатися у якійсь відомості, також записав бабусині паспортні дані і телефон.
Вийшовши із будинку попростував до найближчого поштового відділення, де на ім’я цієї жінки зробив переказ на триста гривень.
Наступного дня вранці, сидів у дворі, вдивляючись у під’їзд, із якого має вийти об’єкт.
- Де ж ти, чорт косоокий? – говорив тихо про себе. Потім дістав телефон, когось набрав і скомандував: – Набирай бабцю, нехай виходить.
За десять хвилин бабця вийшла і поспіхом пішла у бік пошти.
Гена піднявся до її квартири, легко відчинив замок і відразу пішов на балкон. Тим часом «об’єкт» таки вийшов вигулювати собаку. Гена акуратно переліз на сусідній балкон, зняв сітку проти москітів і заліз в середину. Як він і розраховував, господар не зачинив дверцята. Згідно схеми пройшов до великої вітальні, зняв картину репродукцію Шишкіна «Три ведмеді». Ось і сейф.
Замовник попередив якої марки буде металевий ящик, тому на те, щоб його відкрити пішло не більше п’яти хвилин. Усередині лежала коробка з дорогоцінностями, але Гена взяв лише чорну книжку, переконавшись, що це записничок, кинув його до сумки, зачинив сейф і вийшов із квартири тим же шляхом, не забувши закріпити антимоскітну сітку.
На вулиці знову комусь зателефонував:
- Алло, все готово, де зустрінемося? Зрозумів.
Зустріч йому призначили в арці, що у старому районі міста. Той, хто найняв, узяв книжку-записник, перегорнув кілька сторінок.
- Все ідеально. Я у вас ані скільки не сумнівався. Поверх обіцяного ще щось винен? – спитав замовник.
- Значить, триста гривень пішло, на те щоб жінку із квартири виманити. Перед цим на собачий корм п’ятдесят гривень, ще сто за собачу мікстуру, яку додав у цей корм, і двісті продавчині, яка продала об’єкту той самий пакунок з кормом.
Чоловік простягнув гроші:
- Дякую вам, спецоперацію провели на найвищому рівні.
***
Федот не відразу впізнав машину, хоча вона у нього була разів зо п’ять. Її пригнали для повного розбору, а корпус порізати на метал. Чий то автомобіль зрозумів, коли сів усередину, щоб відігнати до підйомника. Це Бодина машина. Але чому її пригнали на утилізацію? До того ж пригнали люди, яких Федот боявся більше ніж бандитів Бєлого. Про себе він називав їх «кагебісти», бо вони належали до якихось «тих» структур, і де-інколи користувалися Федотовими послугами. Значить Боді вже немає серед живих і ці люди його зліквідували. Нещодавно убили Вітю Бєлого, його Audi стояла тут же в ангарі, він має підрихтувати її, але із автопарку Бєлого поки що ніяких інструкцій щодо машини. Воно й зрозуміло, не до автомобіля зараз. Звісно про цю машину він мав негайно попередити Кузю, але Федот вагався. «Кагебісти» підчепили його на гачок ще у дев’яності, коли він тільки починав свою справу, щоб розширити автосервіс займався перепродажем в обхід податкової системи, також розкомплектовував крадені машини, робив лялечки із чормету, що приганяли із-за кордону, у них обнулялися лічильники кілометражу, то ж співгромадяни купували зарубіжний металобрухт, віддаючи як за нову машину. Тоді ледь не сів до в’язниці і саме «кагебісти» відмазали. Федот підписав якісь папірці про співробітництво, отримав оперативне прізвисько «Синій», на той час це був його улюблений колір. Перші часи неабияк боявся, а що як «братва» дізнається? На шматочки поріжуть. Однак йшли роки, а «кагебісти» якось особливо про себе не нагадували, не вимагали якоїсь такої надсекретної інформації. З’являлися кілька разів на рік, давали щось підписати, де-інколи приганяли на рихтовку машини. А тут ось утилізація та ще й Бодиного позашляховика.
Піднявши машину, Федот деякий час стояв під ним у роздумах. Так, люди Бєлого небезпечні, але у «цих» більше повноважень, більше можливостей. До того ж якщо почали гинути представники Бєлого, починаючи із його сина, значить запущений механізм до ліквідації всієї «сім’ї». У якомусь розумінні Федот навіть радів, що нарешті у їхньому місті закінчується епоха бандитів, та непокоїла думка, що бандити від влади будуть більш небезпечні, але від перемін нікуди не дітися.
Федот опустив позашляховик, і перше, що зробив, це болгаркою позрізав серійні номери, а потім без всілякої розкомплектації погнав позашляховик під прес, надалі той металобрухт, що залишився підписав у першу чергу на вивіз до металургійного заводу.
***
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.84958815574646 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Листи, написані любов’ю
Кожного року напередодні Різдва в дім Толкінів приходив конверт зі штампом Полярної пошти. Перші листи …
Гемінґвей правдивий
Я не знаю формули успіху, зате я знаю формулу провалу — це спроба сподобатися всім. Ернест Гемінґвей …
Служниці Республіки Гілеад
«Оповідь Служниці» Марґарет Етвуд — роман-антиутопія, де на прикладі тоталітарної Республіки Гілеад …
«Блискучий розум»: геніальність, що межує з божевіллям
Чи існує зв’язок між геніальністю та безумством? Це запитання вже десятки років залишається відкритим …