- Місіс Хадсон, принесіть мені чашечку чаю, будь ласка. Схоже, на мене чекає нова захоплива справа, - вигукує детектив, сидячи за столом.
- Я не покоївка, Шерлоку, - промовляє місіс Хадсон, входячи у кімнату із підносом, - Любий, ти чув, що сталося біля пам'ятника королю Данилу?
Шерлок задумливо протер очі, встав із крісла і вирішив пройтись по кімнаті, щоб хоч трохи розімнути свою спину. Так, йому досі не виходила із голови ситуація, що відбулась із групою підлітків у центрі міста. Але, це ж зовсім не його справа. Він не повинен за це братись. Ні, він не буде. Чи... може таки буде?
- Що вам відомо про це? - промовив задуманим голосом Ватсон, який саме зайшов у кімнату, і застав Шерлока із обхопленою руками головою.
- Любий, сусідка сказала, що це було надзвичайно криваве дійство. Вона, саме йшла до Приват банку, щоб переслати гроші на карту дочки, яка навчається у Тернополі. До речі, дуже мила дівчинка. Гарно готує, розумничка, навчається на економічному факультеті, висока, струн...
- Ближче до справи, місіс Хадсон, - перервав її монолог Шерлок.
- Ой, так, вибачте. Коли вона підійшла до банку, то одразу звернула увагу на скупчення людей біля пам'ятника. Там завжди гуляють люди із собачками, фотографуються дівчата і бігають матусі із дітьми. Але, цього разу їх було підозріло багато. Подумки вона почала перебирати дні у голові. Стоп, сьогодні ж не вівторок, базару немає, чому їх так багато? Невже щось сталося? Звичайно, вона б могла просто поповнити рахунок дочці і піти додому, не звертаючи уваги на такі деталі. Проте, у неї була та риса характеру, яка притаманна всім сусідкам Шерлока (і не тільки), яким більше 50 років - надмірна цікавість. Коли вона підійшла ближче, то побачила групу підлітків, які захоплено розглядали місто і фотографували все довкола. Невже туристи? - подумала вона. Щоб якось підтвердити свої спостереження, вона штовхнула ліктем жіночку, яка стояла поруч і так само зацікавлено розглядала приїжджих. Галицькі люди наділені магічною силою - заводити розмову із будь-якими людьми, не залежно від віку, статі і віросповідання. Тому діалог налагодився швидко. "Пані, хто вони є? Базару нема, а людей багато. Певне туристи які, нє?" - нарешті наважилась вона запитати. Жіночка, коли почула питання, яке цікавить і її саму, увімкнула режим довідника і почала розказувати все, що знає про цю ситуацію, та і не тільки, - "Слухайте, то вони приїхали із самого Львова, щоб подивитись на наше місто. Бо, кажуть, тут мають новий серіал знімати. Оглядають територію, прикидаються із місцями і , напевне, навіть обирають акторів. Ну, то я так думаю. Видите, навіть хустку нову взяла, бо якщо вони запримітять мене, почнуть знімати, то що, я у старій хустці буду? Нє, так буде недобре." Розмова між ними тривала ще довго. Говорили про страшенно високі ціни на моркву, про молодь, яка по мосту лазить, зачепили навіть приналежність їхніх батьків до певної секти, не обійшлося і без згадки про Петра Олексійовича, але про самих туристів більше не було сказано ні слова. Це все, що я знаю, Шерлоку.
- Дякую, місіс Хадсон. А про саме зникнення цих людей вам нічого не відомо?, - Шерлок помітно напружився. Йому зовсім не сподобалось, що місіс Хадсон забрала 5 хвилин його дорогоцінного часу, але нічого нового він так і не дізнався. Проте, він занадто поважав цю жінку, щоб сказати їй в обличчя своє бачення цієї ситуації.
- Ні, любий, на жаль, ні. Хоча, я сьогодні іще не виходила на вулицю. А із відвідинами лавочки під під'їздом рівень моїх знань помітно збільшується, тому, до кінця дня, я володітиму цілим багажем інформації, якою із радістю поділюсь із тобою, - вона вже уявляла, як розкриє цю справу, її визнають відомою і більше ніколи не сприйматимуть за покоївку.
- Знаєш, Ватсоне, я вирішив. Ми таки візьмемось за цю справу. Збирайся, - схоже, Шерлок був налаштований рішуче, бо, не встиг Ватсон вимовити і слова, як той вже збігав сходами, паралельно зав'язуючи шарф.
Погода надворі була сонячною, але прохолодною. Вітер колихав дерева, а люди все щільніше закутувались у свої пуховики. Людяй біля пам'ятника Данилу Галицькому вже майже не було. Тільки де не де бігали діти із собачками і стрічки, прив'язані до пам'ятника, літали через сильний вітер.
Коли вони підходили до пам'ятника, то зупинилися біля магазинчика із непримітною вивіскою.
- Давай зайдемо і розпитаємо у продавця, переважно, вони дуже спостережливі. - Ватсону не вкладалося у голові, кому могли знадобитися невинні туристи?
- Як ти думаєш, цей випадок пов'язаний із нещодавнім терактом?
- Я думаю, що ні. Занадто малі масштаби, як на терористів. Та і повідомлення про викуп досі не було. Потрібно зрозуміти для чого йому це все. Ватсон був занепокоєний, у той момент, коли Шерлок вже точно знав, що вони знаходяться за крок до вирішення цієї справи. Біля пам'ятника стояв чоловік, схожий на колишнього президента, імовірно 45-років, із сивою бородою та обпаленим волоссям, у одній руці він тримав стаканчик із кавою, а у іншій газету. Зморшки на його обличчі видавали, що дітей у нього немає, а жінка вже давно перестала бути цікавою.
- Ватсоне, схоже, це найлегша справа за всю мою практику, - промовив Шерлок.
Лікар не зрозумів такого оптимізму свого друга, адже, поки що навіть зачіпок ніяких немає.
- Просто іди за мною, друже. Зараз, головне його не злякати., - детектив випромінював впевненість.
- Шерлоку, може ти мені нарешті поясниш, що тут відбувається? Куди ти йдеш? І чому це найлегше справа? Шерлоку, стій, Шерлоку.
Але детектив уже біг за чоловіком у чорному пальті, навіть не намагаючись не привертати до себе уваги. Чоловік побачив, що за ним слідкують і почав бігти вдвічі швидше, коли він перетнув міст, то повернув у вуличку праворуч, яка веде до спортивного майданчика. Шерлок розкусив план і скоротив дорогу, перестрибнувши через паркан.
-Ура, нарешті ми у лігві злочинця. Залишилось дочекатися його самого. Той не забарився і Шерлок із легкістю скрутив його.
- А тепер зізнавайся, покидьку, для чого ти викрав дітей?, - Ватсон готовий був вдарити його просто зараз.
-Детективе, зайдіть, будь ласка, зі мною., - злочинець не здавався наляканим.
Коли вони увійшли до помешкання, Шерлок був враженим. За столом сиділи діти, поїдаючи печиво і обговорюючи черговий фільм.
- Але... Для чого тобі це?, - детектив не зміг стримати здивування.
- Розумієте, просто до Галича так рідко приїжджають туристи. Ось я і вирішив зробити щось таке, що б привернуло їхню увагу. І у мене вийшло, детективе, вийшло! Про Галич пишуть в газетах, про нас розповідають по телевізору і все це завдяки мені. Завдяки мені, розумієте?
Кримінальну справу закрили, оскільки діти не постраждали, та і подорож їм сподобалась. До Галича справді почало приїжджати більше туристі, а Шерлок тепер кожного разу вітається із чоловіком, який так переживає за долю свого міста.
