Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45168
Рецензій: 88343

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро Частина перша - Вибір 2

© Олександр, 11-01-2018
Невідомо, скільки часу Василь простояв нерухомо в суцільній темряві, та й взагалі, чи існувало тут поняття часу, але коли ноги почали затерпати, йому довелося все-таки рушити з місця. Спочатку він розклав руки в сторони й спробував намацати хоч що-небудь. Коли це не дало результату, пересунув одну ногу трохи вперед, потім другу, повторив маневр ще раз, і ще - аж поки йому не набридло пересуватися зі швидкістю черепахи. Тоді Василь сплюнув і пішов, наче перед ним була рівна дорога посеред світлого сонячного дня. Але вже через мить зрозумів, що вчинив необачно, бо носом врізався в щось тверде, з очей посипалися іскри, і його повалило на підлогу.
Підніматися ніякого бажання не було. Василь лежав з відкритими очима й намагався розгледіти приміщення. Після недовгого споглядання чорноти його погляд зупинився на вузькій світлій смужці, яка не зникла навіть після контрольного блимання. Василь перевернувся і рачки потихеньку поповз у тому напрямку.
Мабуть, в темряві зникає не тільки відчуття часу, а й простору - те, що здавалося таким далеким, виявилося зовсім поруч, бо голова невдовзі вперлася в одвірок. Василь піднявся, намацав ручку дверей і потихеньку штовхнув їх від себе.
Перед його очима постала ще одна кімната. Стіни її були реалістично розмальовані кольоровими пейзажами: ліворуч височіли вкриті лісами гори, що поступово переходили  по центру в квітучий степ, посеред якого стовбичила величезна кам’яна скеля. Закінчувалася панорама  берегом лазурового моря на стіні, що була праворуч від Василя. Прямо, на фоні степу, стояв стіл, з ніжками. Поряд з ним  в шкіряному кріслі куняв чоловік у гавайській сорочці, жовтих штанях та панамі, що прикривала лоба ледь не до кінчика носа. Ноги його, взуті в сандалі яскраво-червоного кольору та смугасті чорно-білі шкарпетки, лежали на столі. Праворуч від них, наче маленька копиця сіна, розмістилася руда перука.
" Невже цей дядько лисий?"- подумалося Василеві.
- Не дядько, а Дідько - найголовніший чорт. А якщо лисий - то що? - чоловік раптом розплющив очі й прискіпливо подивився на відвідувача. - Ви хто?
- Я - Василь. Вибачте, ви про лисого дядька прочитали у мене на обличчі? Але ж як? Я сам бачив, що ви куняли.
- Яке обличчя? Ви сказали вголос: "Невже цей дядько лисий?". От я і відповів. А що, Василю, ви тут робите? - Дідько опустив ноги на підлогу, зняв панаму, неквапом натяг перуку на лисину. Потім, позіхнувши, витяг із шухляди люстерко, подивився в нього, поправив кучерика.
- От Дідько, невже, я вголос думати почав?  - пробурчав собі Василь.
- Це ви до мене? - перепитав чоловік за столом, ховаючи люстерко назад, до шухляди.
- Та ні, то так збіглося - я просто чортихався.
- Отже, до мене. Розкажіть, Василю - як ви сюди потрапили?
- А хіба є варіанти? Помер я - ось як.
- Та ні, це зрозуміло, що помер. Я про інше питаю - як ви до цієї кімнати дісталися? Ніякого дзвінка не було - я аж трохи від байдикування закуняв.
- Якого дзвінка?
- З Кімнати Попередньої Реєстрації та Сепарації. Коли до нас когось направляють, то лунає дзвінок, двері відчиняються і заходить клієнт. Завжди так відбувалося. А тепер  дзвінка не було, двері навстіж, і ви - тут, як тут. Хто вам їх відімкнув?
- Звідки я знаю? - Василь тупцяв на місці й поглядав на канапу біля підніжжя гори.- Можна я сяду - оце, як дуба врізав, так весь час на ногах. Хоча брешу - трішки полежав перед вашими дверима.
- У нас так не заведено - якщо кожен відвідувач сідатиме, то…- Мабуть, якась раптова думка відвідала чортову голову, бо він замовк на хвильку, а потім махнув рукою. -  Втім, все одно нікого немає - вмощуйтеся. Випити не бажаєте?
- Ви про воду?
- Можна й воду, але я про інше. - Дідько дістав з-під столу пляшку з чорною рідиною та дві склянки.
- Якщо це смола, то не хочу - ще свого нап'юся, коли в казані сидітиму. - відмовився Василь.
- Яка смола? Наслухалися всіляких байок! Це місцевий черешняк - погляньте, який у нього насичений колір. А смак - м-м!, - ви ніколи такого не куштували.
- Ну, якщо черешняк! А чому місцевий? Хіба тут ростуть дерева? І взагалі - я до Пекла потрапив, чи куди? - Василь, приймаючи з рук господаря кімнати чарку з напоєм, засипав того запитаннями.
- Я розумію, вас багато що цікавить - як і у мене, до речі,- але давайте спочатку вип’ємо за знайомство. - Дідько підняв свою чарку, якось хитро подивився на Василя. - Вперше відвідувач з'являється без дзвінка й відразу пробуджує симпатію. Чим не підстава для того, щоб хильнути? Будьмо!
- Не зрозумів? Що за натяки? Я ніколи таким не був і не збираюся.
- Ви про що?
- Про симпатію. Якщо думаєте, що я із тих, то мушу вас розчарувати.
- Ви про геїв? Ех, Василю, який же ви дикий! Я все вам поясню, але давайте по черзі. За ваше прибуття!
Чорт наче ненароком торкнувся своєю чаркою Василевої, ті легенько дзеленькнули, після чого Дідько пригубив напій, заплющив очі й застогнав: “М-м!”
Василь спостерігав за співбесідником, очікуючи чогось несподіваного, але потім подумав, що гірше смерті нічого вже не буде й підніс чарку до носа.
Дійсно, віддалені нотки черешняка відчувалися, але чогось не вистачало. Він зробив ковток, поганяв наливку всередині рота, щоб рецептори прокинулися та винесли свій вердикт й поки ті робили аналіз напою, зиркнув на співбесідника.
Той тримав свою чарку в руці, усміхався і теж зацікавлено дивився на Василя:
- Ну, що? Гарна, еге ж?
Василь проковтнув наливку, поплямкав:
- Нічогенька така.
- Яка нічогенька? Це ж нектар - в Раю такої не пропонують. Сказали б прямо, що не розумієтеся - я б не наливав.
- Не знаю ваших вподобань, але мені не вистачає мигдалевого присмаку.
- А до чого тут мигдаль - це ж черешняк?
- У нас вдома наливку роблять з кісточками, які й додають напою такого собі мигдалевого аромату.
- О! Забираю свої слова назад - ви щось, мабуть, все-таки петраєте. - Дідько підсунувся ближче. - Василю, а перейдімо на "ти" - хіба ми якісь чужі? Ти гурман, і я гурман - вважай, що родичі.
Василь глянув на чорта, гмикнув:
- Що ж, давай.
- От і добре, - Дідько ще хлюпнув собі черешняка. - Розповіси мені якось потім свій рецепт? Але спочатку - як ти сюди дістався? Цікавлюсь, бо ніколи такого не було, щоб тишком-нишком, без оповіщення…
- Та ніхто двері оці мені не відмикав - вони самі, мабуть, відчинилися, коли я в них з розгону врізався? Бо дуже темно було, то ж я не помітив їх.
- Як темно? Скільки пам’ятаю - коли хтось заходить, то в тій кімнаті завжди горить світло.
- Не знаю, що пам’ятаєш ти, але я ледь носа собі не розквасив.
- Дзвінок, світло… Дивно. А ти не згадаєш: реєстратор отой, коли тебе сюди направляв, якусь кнопку тиснув?
- Я прикладав пальця до кола - та чи це була кнопка, чи ні - не знаю.
- Ні, це не те! Клерк повинен був перед тим як зачинити за тобою двері, натиснути сигнал оповіщення, чим автоматично ввімкнути світло в кімнаті й попередити нас про чергового постояльця. Та якщо в кімнаті було темно…
- Який сенс мені брехати?
- Я тобі вірю, вірю, - Дідько теребив уявну борідку й про щось міркував. - Ти, чоловіче, не облікований - ось що. Тебе просто немає.
- Як це?
- Як, як! Ти помер, але не занесений ні до Райського, ні до Пекельного реєстру. Оце так номер! - У Дідька загорілися очі, він почухав лоба, глянув на Василя. - Звичайно, я  тебе зареєструю, якщо бажаєш, виділю місце для довічного існування, але можу цього й не робити, тому що… А знаєш, перейдімо до моєї кімнати відпочинку - заразом скуштуємо справжнього пекельного спотикачу. Ти міцні напої вживаєш?
- Якщо потроху, то можна спробувати.
- Тоді піднімайся.
Дідько натиснув поряд з канапою на ялинову шишку, яка самотньо висіла посеред намальованих дерев, щось клацнуло і частина гірського пейзажу від'їхала вбік. У кімнатці, куди зайшли Василь з Дідьком, теж стояла канапа, але вишуканіша, з подушками у вигляді жіночих грудей. Поряд розмістився бар з різними напоями в чудернацьких пляшках. стіл з невідомими пристроями та шкіряне крісло біля нього.
Зліва від входу майже на всю стіну висіла картина, на якій було зображено звичне для Василевого розуміння Пекло - з казанами, повними грішників, вогнем під ними та чортами, що бігали навколо казанів.
- Виходить, це правда? - тихим голосом спитав, показуючи на картину, Василь.
- Ой, перестань! Це так - пародія. Один з аборигенів написав, а я вирішив у себе повісити - разом зі спотикачем її споглядання ідеально піднімає настрій. Проходь, вмощуйся, де тобі зручніше. Я зараз.
Дідько натиснув ще кудись і двері зачинилися. Потому він підійшов до бару, і з нього на стіл відразу перекочувала дивна пляшка, зроблена у вигляді банькатого чорта червоного кольору, з рота якого стирчав корок. До пляшки приєдналися дві філіжанки, схожі на маленькі діжечки, які з двох боків тримали чортенята. Потім з'явилася пласка тарілочка, зроблена наче зі шкіри якогось мініатюрного чорта, бо по краях стирчали обрубки його рук, ніг і хвоста, а зображення голови було вдавлене самісінько по центру, так, що здавалося, ніби чорт зубами тримає покладений на таріль кусень пліснявілого сиру.
- Що, подобається? Це все роботи наших постояльців. Якби ти знав, які люди знаходяться тут! Еліта! Все вміють! Навіть чорта лисого зліплять, аби було з чого. - Дідько, який саме відкорковував пляшку, повернувся до Василя, щоб уточнити. - Якщо ти подумав про мене, то дарма - я хоч і лисий, але справжній, не зліплений.
- Я й не думав. Мені чомусь оцей сир не викликає довіри - давно він тут лежить?
- Василю, ти мене дивуєш - наче волосся на тілі, як і у мене, а такі дурниці верзеш.
- А волосся тут до чого?
- Ой, вибач, тобі, мабуть, не відомо, але у нас тут один психіатр провів дослідження та довів що на інтелект впливає кількість волосся на тілі: чим їх більше, тим людина розумніша.(*) А я відзначив, що ти весь заріс, наче мавпа, от і порівняв тебе із собою.
Василеві за життя доводилося часто чути на свою адресу глузування щодо підвищеної волохатості, то ж на дідькові слова він майже не звернув уваги.
- До речі, сир свіжий, від наших місцевих сироварів. - Продовжував чорт. - Невже ти ніколи не їв такого?
- Та якось не довелося - ми плісняву собаці зрізали, щоб не труїтися.
- Е-ех! Темний ти, хоч і сивий. Ну, нічого - у нас всього скуштуєш. Головне - твоє бажання, а все інше знайдемо.
Дідько налив на денце філіжанки трохи спотикачу, подав її Василеві.
- Не дивися так. Подужаєш - наллю ще.
- Невже він такий ядучий?
- Випий - дізнаєшся. Ну, давай за тебе - Людину, Якої Немає.
- Чому це раптом?- спробував обуритися Василь.
- Не базікай - пий вже.- Дідько наповнив свою філіжанку майже до половини, перехилив і, заплющивши очі, закректав. - Ох і міцна, чортівка.
З-під його вік викотилася одинока сльоза, пробігла по щоці й застрягла на верхній губі. Витерши її, Дідько підняв таріль, підніс до носа й щосили втягнув у себе сирний аромат. Василеві здалося, що ще трохи й шматок сиру застрягне у дідькових ніздрях.
Чорт розплющив очі, поглянув на Василя:
- У-ух! А ти чого не п'єш?
- Та вже, знаєш, якось боязко.
- Пий, я ж тобі небагато налив. Ти головне сиром занюхай - він трохи нейтралізує дію напою.
Василь за звичкою понюхав те, що йому націдили, але нічого, окрім спиртового духу та легенького відтінку незнайомих трав, не відчув. Видихнувши, він залпом перехилив до рота вміст філіжанки.
І відразу ж з усіх сторін гучно заграли сурми, в очі наче хто залив гарячого свинцю і вони почали вилазити на лоба, а в животі сотня розгніваних їжаків намагалася протовкти собі вихід назовні. Василь розкрив рота, щоб закричати, але звідти, як йому здалося, вирвалося лише пекуче полум'я і ледь не спалило дідькову перуку. Сам Дідько раптом став схожий на класичного чорта зі свинячим п'ятаком замість носа, з вухами віслюка та цап'ячими рогами. Він шкірився до Василя своїми тупими зубами, корчив міни й врешті-решт підсунув йому під носа своє смердюче копито. Василь відсахнувся, вдарився головою об стіну, заплющив очі від болю, а коли відкрив їх, то побачив перед собою Дідька в рудій перуці, що тримав запліснявілий шмат сиру й усміхався.
- Ну то як, оцінив?- запитав чорт у Василя.- Може ще занюхаєш?
- Ні, дякую. А що це було? Мені здалося, що я попав до справжнього Пекла.
- Ти й так у Пеклі, у справжньому. А все, про що тобі раніше розповідали - казки. Немає тут ні рогатих чортів, ні казанів зі смолою, ні геєни вогняної. Звичайно, якщо ти дуже забажаєш, то ми можемо все це влаштувати, бо девіз Пекла:"Твої бажання - перш за все!" У нас кожен займається тим, що подобається. Хочеш творити - будь ласка, бажаєш байдикувати - скільки завгодно. Але до тих пір, поки твої бажання не перетинаються з бажаннями інших, бо тоді вже діє принцип - за кожен свій вчинок отримаєш рівноцінну й вдвічі більшу винагороду. - Дідько поклав таріль на стіл. - Сам на сам можеш хоч вішатися, хоч у казані смолу пити, та якщо зробив боляче іншому, очікуй, що тобі зробиться вдвічі боляче. Те ж саме можна сказати про задоволення: приніс його комусь - у відповідь отримав удвічі краще. І тут вже є привід замислитися - робити зле, чи навпаки? По всьому іншому ніяких табу: все що завгодно забажай і тобі виділять - хоч харчі, хоч напої, хоч засоби для досягнення будь-яких цілей. А чого б тобі найбільше хотілося, Василю?
- Відразу й не відповім - я ще не повністю оговтався після твого спотикачу. Дійсно - вбивча зараза.
- Отже, сподобався?
- До нього звикнути треба. Не скажу, що у нас такого немає - мій кум теж чортиків бачив, але зелених,- та сам я вперше куштую подібне. Що ви туди додаєте?
- О! Це секрет виробника - його навіть я не знаю. Чув тільки, що настояний спотикач на дванадцяти травах.
- Може на тринадцяти? Це ж, начебто, число Диявола?
- Василю, я кажу те, що знаю. А оті ваші забобони тут ні до чого. Спеціаліст, що його виробляє, принаймні так мені розповідав. До речі, я можу вас познайомити й ти сам про все у нього розпитаєш. Скажи краще - ти чого бажаєш?
Василь почухав лоба і ніяково спитав у Дідька:
- А жінку можна?
- Та стільки завгодно, - засміявся чорт, потому нахилився і витяг з-під столу здоровезний каталог. - Ось, на будь-який смак: і гурії, і фурії, і вчительки, й медсестри. Вибирай, хоч всіх відразу.
- Ні, - відхилив запропоноване Дідьком Василь. - Ти не так зрозумів - я про свою жінку, про дружину, - її сюди можна?
- Е, брате, вибач, але з цим проблеми. Якби вона теж у Пеклі була, то, теоретично, зустріч можлива. Але практично ми намагаємося уникати подібних ситуацій, бо колись отак чоловіка пожаліли - він теж хотів зустрітися з дружиною, - та замість однієї з’явилися відразу всі його шістнадцять. Уявляєш, що тут було? З Раю навіть блискавка надійшла: "Що трапилося? Хмари трясе, наче від землетрусу дев'ятибального - у вас там заколот, чи ще яка революція?" Довелося нам, чортам, попотіти, щоб владнати ситуацію - от саме тоді Пекло було схоже на те, як його змальовуєте ви, люди.
- А то якийсь султан був, чи що?
- Якби ж то - у цих правителів загалом дисципліна в гаремах, - а це ж був звичайний собі велелюбний чоловічок. Назбирав за життя колекцію різнохарактерних жінок і не уточнив, яку бажає бачити - от і отримав сюрприз. Та й ми заодно з ним. Так що, вибач. Якщо випадково зустрінеш свою дружину, чи дружин, і все пройде тихо, то можеш хоч вічність з нею тут провести, але викликати по твоїй забаганці ми її не будемо.
- Шкода, та вже нехай. Скажи тоді, чому ти мене назвав - Людиною, Якої Немає? Я ж - ось він, - сиджу перед тобою.

(*) Це дійсно так: "Американський психіатр довів у своєму дослідженні, що на інтелект впливає кількість волосся на тілі: чим їх більше, тим ви розумніші. А в 1996 році доктор Айкаракуді Алиас (Aikarakudy Alias) заявив, що волосся на грудях частіше зустрічаються серед докторів і високоосвічених людей."

(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віталій Ведмєдєв, 14-02-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Щєпкін Сергій, 12-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.05330991745 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …
Лі Бардуґо «Королівство шахраїв»: продовження історії про благородних злодіїв
Після виходу «Шістки воронів» — першої книги дилогії «Кеттердам» — стало зрозуміло, що читачам варто …
Що «Занепад влади» означає для нас і влади?
Ми звикли вважати владу і систему чимось ворожим людині. У цьому нас переконують історичні факти, твори …