Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45170
Рецензій: 88349

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Колективна творчість

Спільне різдвяне оповідання

© ВЛАДИСЛАВА, 09-01-2018
Дякую авторам, які підтримали флешмоб іі долучилися до написання твору!
***
Всі в кінці року у цейтноті, втомлені і наче й ідеї є, а сили - катма. І тут в автора поцілила випадкова сніжка...
Пустотливий янгол схилив голівку, ховаючи усміх. Сніжка не випадково поцілила в автора. Янгол хотів нагадати втомленому понурому підопічному про свято.
– Хто там? – автор квапливо запхнув магніт від брами в кишеню, так і не відчинивши її, нахилив голову до дверей., прислухаючись. Але тут же ж відсахнувся, ляснув себе по чолі, мовляв, ото дурень. Тоді так само квапливо витяг з кишені мобільник і заклопотано пробурмотів:
–Слухаю вас!
- Привіт, це Бог, - долинуло з того кінця слухавки. - Як справи?
- Ееее... ну... - протягнув автор, дивлячись на купу паперів на своєму столі. - Нормально.
- Мммм, ясно, - протягнув Бог. - Шо ти, хату на Новий Рік найшов?
Автор важко зітхнув:
- Та ні...
- Угу. Ну є пропозиція. Я тут рай на Новий Рік здаю. Уже набрав багато людей, десь так гривень по 200 з носа. Якщо хочеш, го з нами. Тільки є одна умова.
- Яка? - перепитав автор.
- Тобі потрібно померти. Ти можеш подумати, що я типу говорю щось неправильне. Насправді тут така фігня: усі рано чи пізно помруть. Чому б не зробити це на Новий Рік? Прикольно же. Тільки суїцид у будь-яких випадках тут не підійде. І ще треба, щоб ти прожив гарне, доброчесне життя.
- Ну в мене життя як життя ... - протягнув автор.
- Может бить, может бить, - задумливо сказав Бог. - Я, якщо чесно, взагалі хз, бо в мене під кінець купа справ, купу паперів на столі ніяк не можу розгребти... Знаєш, що я пропоную? А зроби мені до обіду звіт про своє життя. Напиши, що ти вважаєш, що ти зробив у своєму житті гарного, а що злого. Бланки можеш взяти в архангелів на вході. У двох екземплярах, будь ласка, і дивись мені, трандюк, не друкуй на зворотках, тільки на божественно білому папері... Ну а потім...
І тут автор кинув слухавку та подумав: "Блін, і тут ці звіти...."
Через хвилину автор прокинувся за своїм столом. То був сон. Йому Бог не телефонував. Автор полегшено зітхнув, подумавши "та що за нісенітниця?". Аж раптом телефон знову задзвонив. Автор обережно натиснув на зелену слухавку і звідти почув:
- Це пан Олекса? - поцікавився густий чоловічий баритон.
- Так, так, - насторожився автор.
- Ми представники видавництва "Пегассо". І хотіли б...
- Взяти мій рукопис, - поквапно вихопилося у нього. Бідаха автор так звик до відмов, що вже й не сподівався перед святами гарних новин.
"Пегассо, Пегассо", - перебирав він в умі. Щось не пригадую, щоб я туди надсилав. Але куди я тільки не надсилав
- Нас зацікавила ваша творчість. Але не хочеться обговорювати деталі по телефону. Краще нам поспілкуватися особисто. Записуйте адресу...
Автор зітхнув і відповів: «Та ідіть ви в дупу зі своїми розіграшами».
Вільною рукою він все шарив у глибокому снігу в пошуках магніта від брами. І нарешті знайшов. Обтрусившись від снігу в передпокої і випивши чашечку кави, збирався було задрімати, але випадково озирнувся і помітив, що деяких речей не вистачає. Зокрема, в розчиненій навстіж шафі немає норкової шуби жінки Матильди, її фальшивих діамантів та нових чобіт, не дуже нового чемодана. І основне, де ж, трясця, бродить жінка в час, коли потрібно готувати різдвяну вечерю?
Як вже було сказанно вище, напередодні Різдва бідоласі автору катастрофічно не щастило. Саме тому відсутність речей і навіть рідної жінки не одразу впала йому у вічі. Автор все думав над вчиненою над ним несправедливістю і подумки проклинав головного редактора.
- Ну чому, чому ви все пишете і несете мені свої недолугі твори? - прокручував в голові знущальні слова редактора, своє нерозумне мовчання і подумки продовжував діалог:
- Та тому, що закохався в вас. Ви дуже красивий в профіль та анфас. Хотів, щоб ви посміхнулись, ваша усмішка нагадує посмішку лінивця з улюбленого мультика , золотий німб сіяє над вашим лисим чолом, треба тільки люстерко, щоб ви теж в себе закохались...
І тут редактор засяє двозубою посмішкою того ж лінивця і крикне:
- Геть!
Автор аж здригнувся і обтрусився з розпачу.
- А де ж все-таки ділась жона? Я вже їсти хочу.
Автор порився у холодильнику в пошуку чогось їстівного. Але натрапив тільки на шматок запліснявілого сиру і одне яйце. Подумку вкотре вилаявши дружину, зготував собі такий-сякий перекус.
Допиваючи малиновий кисіль (в домі скінчилася кава, а це вже було щонайменше катастрофою), зненацька клацнув себе долонею по лобі. Бовдур! Як він міг забути? Пегассо! Його ж запросили на зустріч з видавцем. До назначеного часу лишалося півтори години.
Він нашвидкоруч натягнув на себе зім’ятий костюм ( і де тиняється дружина, яка мала б попрасувати його одяг), прихопив свій останній рукопис. В ньому бракувало двох перших (Матільда загорнула в них налисники для його мами) і трьох останніх сторінок (їх помітив розтриклятий кіт Хан). Вже заскочивши до тролейбусу, згадав, що не прихопив із собою гроші. Успішно проїхавши зайцем аж 9 зупинок, зійшов у глухому спальному районі міста.
Тиняючись подібними між собою вуличками, заледве відшукав потрібну адресу між тролейбусним депо і пунктом прийому склотари. На табличці з назвою агенства був намальований нещасний перекособочений кінь з крильцями, в старий гудзик дзвінка від доторку його задубілих пальців ледь не вивалився з пристрою.
Автор подзвонив в оббиті дешевим дермантином двері і став чекати...
Довго ніхто не відчиняв. Автор ще трохи потупцяв під дверима, з надією позираючи то на очко у дверях, то на розхитаний ґудзик дзвінка.  Коли відчув, як мороз пробирається крізь одяг і стає холодно, вирішив більше не гаяти свого дорогоцінного письменницького часу, плюнути на сумнівну затію і повертатися додому. На прощання зиркнув на очко і впевнено рушив геть. Але тут за спиною почув скрегіт залізних  дверей.
Двері зі скреготом відчинилися і автор зустрівся поглядом з присадкуватим паном в коричневому костюмі трійці і легкому не по сезону кашкеті. Побачивши гостя, його обличчя розпливлося в улесливій посмішці.
- Шановний пан Олексо! Прошу, прошу.
Він відступив, пропускаючи автора до приміщення, яке за своєю температурою нагадувало морозильну камеру. Обшарпані стіни побілені памороззю, а на залізній віконній рамі теліпалася довжелезна бурулька.
- Не дивуйтеся, - по-панібратськи поплескав його по плечу представник "Пегассо". - Днями полетіло опалення. А ті бовдури в ЖКХ вже святкують.
Автор співчутливо кивнув і пішов на світло. Смикнувши на себе пластикові двері, які хрумтіли наче чоботи на морозі, він опинився у тісній кімнатці, центр якої займав неправильної форми стіл, завалений теками і стосами паперів.
- Сідайте, - припросив пан, вказуючи на один із кособоких стільців біля стінки, чия надійність викликала великі сумніви.
Із чашки на столі стирчало кілька вимоклих пакетиків. Та й сам працівник видавництва, витираючи хустинкою спітніле чоло, нагадував запарений кілька разів пакетик.
-Нам підходить те, що ви пишете, - риючись у паперах, бурмотів він.
Автор не перепитував, що саме той мав на увазі. За останні місяці це найприємніші слова з вуст редактора.
Нарешті пан, який не поспішав представлятися, витяг з-під завалу потрібний аркуш. Переможно заплескав в долоні:
- Ваш контракт готовий. Залишилось тільки підписати.
- Е..., - автор роззирнувся у пошуках ручки.
- Підписуватимете, не читаючи? - хитро примружився пегасівець.
З-під його густих блідо-рудих вій блиснули два колючі зелені вогники. Автор зайшовся рум'янцем, кахикнув і витиснув:
-- Ні-ні, ну так-так, аякже. Я, знаєте, не з тих.. кхм.. ну, ви розумієте, я ж не якийсь там, що підпише будь-що заради.. тобто я не те щоб...просто....
Автор вхопив аркуш з контрактом і з поважним виглядом втупився в нього, "по-косій" пробігаючи рядки.
-- Звісно, що знаємо.. Ви - наш автор. Інакше ми б не запропонували  вам співпрацю.
Працівник видавництва улесливо посміхнувся, демонструючи ряд рідких кривулястих зубів нижньої щелепи, яка при усмішці ще більше виступила вперед. Тоді склав руки на столі і став чекати, поки клієнт дочитає.
Пробігаючи останню сторінку контракту, Олексій Іванович раптом спинив погляд, підняв брови і тицьнув пальцем :
-- Але ж це не моє прізвище. Моє прізвище....
- Не ваше, - охоче погодився пан з видавництва. - Ми вигадали для вас псевдонім.
- Псевдонім..., - протягнув задумливо автор. - Щось він не надто...Дивний він, еге...
- Він ідеальний.
- Ідеальний? - з недовірою перепитав автор. - А можна вибрати інший. Або залишити своє прізвище? Воно в мене солідне.
- Ні, - рішуче обірвав його той. - Погляньте на нижній рядок першої сторінки. Бачите суму вашого гонорару?
Автор перевів погляд на не надто чітко надруковані цифри, потім - на свого співрозмовника. Потер долонею очі. Нічого не змінилося. Задоволено посміхнувся.
- Вона...
- Солідна, - завершив за нього пегасівець. - Але ви отримаєте її лише якщо наважитесь підписати угода. В такому вигляді, в якому вона зараз. Я про псевдонім, - хижо посміхнувся він, нависаючи над автором. - Для нашого видавництва це дуже принципово.
- Окей, - чухаючи потилицю, знічено відказав автор. Йому ніколи не пропонували подібного гонорару. Але той псевдонім... А хай йому грець! - Та підпишу я, підпишу. Тільки скажіть, як воно хоч правильно читається.
Мефістофель? - здивовано протягнув автор, вдивляючись в дрібний невиразний шрифт рядків.
- Так це ж...
- Так. - задоволено констатував видавець.- І ще одне - іноді ми будемо видавати тексти від вашого ( тобто Мефістофеля)  імені. Нічого кримінального, просто реклама.
- Є ні - спобував протестувати той.- Я на це не підписуюсь.
- Як хочете. Як хочете. Авторів в нас навалом. А гонорар солідний - загадково посміхаючись, відповів дивний пан.
Автор згадав про невиплачений кредит, жінку, яка після численних сварок втекла до своєї мами,пустий холодильник. Зігнув голову і тихо сказав:
- Згоден.
- От так би відразу. Ось вам сто грам на посошок, - видавець хижо всміхнувся і потер руки.
"Та грець з тим Мефістофелем, -думав автор, пробираючись додому розмоклими вулицями. - За такий крутий гонорар можна стерпіти. Але ж яке прізвище вони вигадали тому Мефістофелю. Курам на сміх...
Повертаючись додому, автор добряче намок під щедрим грудневим дощем. Тому спершу бігом прийняв душ, Щоб трохи зігрітися, заодно змити якесь дивне відчуття, що тримало його з моменту підписання не менш дивної угоди. Опісля загорнувся в теплий махровий халат, хлюпнув у фотель перед телевізором і почав клацати кнопки перемикаючи канали. 24-й якраз активно шпетив президента. НА 5-му показали сюжет про новий світовий конфлікт Росії з Нміеччиною, а тоді про якийсь там великий вибух у Москві. Олексій Іванович не любив політики, а тому перемкнув на регіональний канал. В цей час там переважно показували спортивні передачі . Але на лихо і тут йшли новини. І на лихо теж про політику.
Автор скривився, роздратовано підхопився з фотеля і вже хотів вимкнути чортів телевізор, але тут почув своє прізвище. Тобто не своє справжнє прізвище, Богословський, а новоприсвоєний псевдонім. Спочатку промайнула думка про збіг, випадково вжите слово, але коли на екрані крупним планом показали лисуватого коротуна з Пегассо, хлюпнув назад у фотель,,щосили тиснучи кнопку підсилення звуку. А тим часом пегассовець заливався солов'єм:
-  Нечувана пригода сталась з відомою актрисою в містечку N. Перед самим Новий роком її знайшли в негліже з фляшкою шампанського в руках неподалік місцевого бару. І, що найголовніше, вона всім розказує про великого жовтого собаку, що напав на неї цього року. Саме так з її слів записав наш відомий автор Мефістофель.
Далі в студію забіг вусатий чолов’яга і почав лупцювати видавця:
- От вам, от! Я вам дам Мефістофеля! Брешете казна-що. Відомщу за жону!
- А зараз в нас рекламна пауза, - не розгубившись, проспівала ведуча. - Не перемикайте!
Поки Автор перетравлював сюжет, засюрлюкав мобільник.
-- Ах ти ж сволото! Ти не тільки невдаха-писун, але й гульвіса чортів! А щоб тебе! Знай, що я пішла від тебе, не на день і не на тиждень, я пішла від тебе на-зав-жди! - заверещав зі слухавки жінчин голос, не даючи навіть слова вставити.
-- Та я.. - почав було автор, але зв'язок обірвався.
- Казна що, -- пробурмотів Богословський, проводячи долонею по спітнілій потилиці.
А з екрану вже знову лунав щебет пегасівця:
-- У Новому році наше видавництво готує до друку новий скандальний роман, Це буде бомба! Це буде сенсаційний бестселер! ВІдкрию вам маленьку таємницю: прототипом головної героїні роману стала раніше згадувана актриса, Єва Ангелюк-Чорновусенко. . І, як бачимо з останніх подій, що трапилися в реальному житті з нашою прототипинею, роман не лише матиме шалений успіх, але й , дуже ймовірно, що матиме і продовження. А, забув сказати,що головний герой роману теж має прототипа з реального життя. Але поки роман не побачить світ, ми збережемо інтригу і не будемо розсекречувати цю людину, Готуємо для вас ще одну бомбу.
Коротун захіхікав і блиснув зеленими вогниками очей. Від того блиску Автору аж мурашки за спиною забігали:
"А що, якщо це підстава? А раптом той роман - і не роман, а справжніський компромат? А що якщо завтра до мене в квартиру постукає поліція? Або СБУ? Або мафія? -- автор зірвався на рівні ноги і забігав кімнатою. -- Чуло моє серце не треба було підписувати. Гроші, гроші, вічно через них клопіт! От дурень,і треба було мені тих пару гривень.! І що тепер робити?"
Телефон задзвонив знову. Це був його давній шкільний друг, який давно переїхав до столиці і працював журналістом на одному з "жовтих" телеканалів. О ні, тільки не він! Поки автор думав, вмикати зв'язок чи ні, у двері теж подзвонили. Стискаючи мобільник у тремтячому п'ястуку, Олекса Іванович навшпиньках підкрався до дверного очка і зазирнув.
О щастя, там стояли не люди у формі і не мафія. Там стояла дружина автора Матильда. Змокла під дощем і сердита.
Не даючи сердешному вставити хоча б слово, вона, грізно розмахуючи над його головою парасолею, шпетила судженого на чому світ стоїть. За лічені хвилини краля перерахувала його торішні і навіть позаторішні гріхи, притулила до них звинувачення у брехні і навіть зраді.
А коли Матильда, пхнувши автора в груди, збиралася нарешті зайти до квартири, то ледь не перечепилася підбором об якесь сміття. Підняла нафарбованими кігтиками жовтий паперовий конверт.
- Це чиє?
Автор знизав плечима. Хоча вже встиг роздивитися на фірмовому конверті штемпель у формі пегасівської шкапи.
- Дай подивлюся.
Він хотів забрати у Матильди листа, але вона не віддала. Роздивилася його при світлі лампи, голосно прочитала:
- Для Мефістофеля Перегникопито...
- Це для кого конверт?- здивовано запитала Матильда.
- "Мефістофель" квапливо роздер пухлий конверт і звідти посипались звіти. Звіти, як барвисті квіти, вкрили долівку. Далі витяг свій шедевральний, трохи пошкоджений роман з помітками на полях. Придивившись, автор побачив правки біля абзаців з відомими в місті прізвищами. Видно, щось треба було передрукувати під них. Ну а далі, на самому дні – перев’язана велика пачка хрустких доларів.
- Ах ти падлюко! - заволала дружина. - Ти що, вбив когось чи хтось вбивство замовив?
- Та тихіше ти, ддд... жінко, - перестрашено відповів той. - Схоже, вшиватись нам треба, поки не пізно. А то нам тут кирдик буде.
Автор почав збирати нові майтки і зубну пасту в авоську, за ним жінка, не знімаючи шуби, почала роздивлятися кімнату у пошуках цінних речей.
І тут у двері подзвонили. Автор завмер на місці. За кілька секунд його обличчя змінилося кілька разів: спочатку почервоніло,  потім зблідло, потім позеленіло, а потім скривилося у гримасі невимовного жаху і болю, так, ніби його одночасно розіп'яли, задушили і пристрелили.
Матильда теж принишкла . Вона першою вийшла зі ступору, показавши жестами не відчиняти. ВІдвідувач виявився настирним, бо дзвонив і дзвонив знову, наганяючи ще більший ( якщо більший ще можливо було нагнати ) страх на нещасного писаку. Матильда ж від страху швидко оговталася.  Її практичний розум спрацював конструктивно і вона вигадала чудовий план. Швидко вхопила блокнот і ручку, що теж вивалилися з бандеролі, мабуть у якості презента, і написала: "На балкон!". Показала це чоловікові і почала навшпиньки скрадатися в бік кімнати, де був вихід на балкон,на якому був аварійний вихід на горище їхньої дев'ятиповерхівки.
-  Автор нарешті теж трохи прочуняв, обличчя набуло більш-менш нормального вигляду, і чоловік спочатку роззирнувся, а тоді теж став навшпиньки і зробив крок в бік кімнати. Другого зробити не встиг. Почув лише, як позаду відчинилися вхідні двері до квартири. ВІдчинилися самі. Без його чи Матильдиної допомоги з цього боку, без скреготу тещиного ключа чи навіть злодійської відмички з тамтого боку.
"Нехай це буде кошмарним сном", - подумав автор, тоді почав хреститися ( хоч він і був затятим атеїстом), здушено пролепетав вголос "прошу-прошу-прошу, порятуй мене, вища сило, обіцяю ніколи більше не мріяти стати відомим письменником " і замість кинутися до балконного аварійного виходу, несподівано розвернувся.
- Те що він побачив, не було ні тещею, ні злодієм,. Воно і справді нагадувало сон. Кошмарний чи ні, автор ще не вирішив. Бо на порозі й не було нікого. Але що було за порогом, це було щось несусвітнє. Замість знайомого сходового майданчика отетерілий Богословський побачив нескінчену анфіладу готичних арок, що ніби випливали з темряви. Навколо клубочився ні то туман, ні то дим, а над арками весь час спалахували блискавиці і звідкись згори осипалися жарини. "Я сплю, -- промайнуло в думці. -- Ну раз я сплю, то чому б мені не поглянути, що там у моєму сні поза квартирою. Потім розповім друзям, або ж напишу.. - , тут чоловік осікся, згадавши про обіцянку, -- або поділюся з жінкою, посміємося разом.".Богословський осмілів і рушив, підштовхуваний жагою пізнання...
Автор зробив кілька несміливих кроків вперед, перехрестившись і тричі плюнувши через ліве плече, шмигнув під одру з розпечених арок, яка відразу затряслася, розширилась, пропускаючи його у сюрреалістичну невідомість. Повітря навколо чолов’яги шипіло і шкварчало, зі стін, які, як і долівка, невгамовно вібрували, долинав приглушений свист.
Зі страху автор вилаявся. Але, попри пришвидшений ритм серця і наростаючі дрижаки у тілі, посунув у сторону наступної арки. Повітря зробилося більш прохолодним, а підлога, припинивши вібрувати, стала м’якою і теплою, немов він іде по спині велетенського представника родини котячих.
Щойно Олекса подумав:" а бодай його все!", як як від арки відділилася сіра тінь...
- Добрий вечір! Налякали вас? - запитав присадкуватий чолов’яга, підійшовши ближче. - Я Петро Іванович, з кіностудії Довженка, а оце наші реквізити робочі, так би мовити. Новорічну казку знімаємо, а тут по телевізору вже не раз про такого знаменитого автора почули. Мефістофель, так? Дуже приємно - скороговоркою проговорив той. - Ми, так би мовити, трохи відхиляємось від сценарію. Ви просто скажіть в мікрофон пару слів, в нас там йде реприза про чорта, тоді зразу ви, а потім Снігурочка. Та це вам неважливо.
- Що сказати ? - здивувався автор, стискаючи в руці авоську.
- Щось такого, новорічного. Ось у сумці, то твори мабуть? Нові викравальні матеріали? А ця жінка, то одна з таємних агентів? Так, студія, знімаємо! ( Говорить в мікрофон: «А зараз ми в гостях у самого Мефістофеля і застали, як завжди, його за брудною роботою - збиранням компромату. Ця напіводягнена, ні напівроздягнена жінка біля нього - це майбутня вдова самого... Ні, не будемо передчасно розкривати секрети.) - Хлопці, кидайте ще петарди на арки, який серпантин? То вже минулий час. Від’їзджаємо, швидко, щвидко, там Снігуронька в штучному снігу мерзне.
- А най тобі- , трохи оговтавшись, сказав автор жінці. - А може того, ще минеться? Може, й не так все страшно. До речі, а ти чого за мною побігла? -- Богословський заспокоївся і в нього вже почало пробиватися невгамовне его та пиха. Дружину він любив, але ділити славу не хотів.
-- Як це чого? - збентежилася Матильда, загортаючи у норкове манто червону шовкову білизну, на яку нерівно дихав її благовірний..Так, жінка спочатку вирішида кинути свого невдаху. Але побувши у мериному домі, за півдня зрозуміла, що робить помилку і що кращого лопушка, який хоч і на копійки, але все утримуватиме її, безробітну розповнілу фурію, їй не знайти. Тож заспокоїлася, екіпірувалася в червоне і пішла миритися. Ох, якби вона знала, що за тих півдня її дорога половинка вляпається в історію, та ще й кинеться в обійми першої ліпшої хвойди..,. -- А й справді, і чого це я за тобою бігаю, кнурище ти такий! -- Матильда надула повненькі вуста і відвернулася. Але геть не піщла.
-- Тільдочко, ну не ображайся, я ж лише з міркувань безпеки, - почав виправдовуватися автор.
-- Шановні гості, вибачте але на з`ясовуваня стосунків ми зовсім не маємо часу! Тому прошу вас уклінно, бігом в гримерку! Там вже вас чeкають, оплата поденно. Сто баксів година.. А, і там така руда тітка буде, Софія Михайлівна, то передайте, що Девіл Вентура скинув на рахунок перший транш.

Автор з дружиною успішно відбули телешоу. Правда, Олексу дратували а-ля новорочені голівудські декорації. А ведучого дратувало те, що автор з дружиною не бажали сваритися перед камерою (це ж рейтинг шоу!!!), що письменник обмежувався натяками, не бажаючи розкривати основної інтриги книги, називати скандальні імена та факти. Він, як міг, намагався його розкрутити. Але з цього нічого не вийшло.
По завершенню шоу він, зі злості, навіть не доплатив йому частину гонорару, зіславшись на податки і таке-сяке інше.
Повернувшись до квартири і відправивши Матильду на кухню готувати щось смачненьке, автор увімкнув вогники на новорічній ялинці і всівся за письмовий стіл у надії вполювати натхнення. Щойно він відкрив на компі текстовий редактор, задзвонив телефон...
Це дзвонив давній видавець, схожий на лінивця. Побачивши свого автора-аутсайдера в зеніті слави, він запропонував укласти річний договір з виданням творів автора, правда, під прізвищем Мефістофель. Автор, за дурною звичкою, ще роздумував, але колективний розум у вигляді Матильди і голодного кота Хана переміг - автор дав згоду.Гонорар телестудії теж приємно радував.
На радощах, після багаточисельних дзвінків пегасівця з вимогою повписувати потрібні прізвища в його твір, автор викинув трохи баксів з нарізаною паперовою 'лялькою' за двері, на радість дітлахам, що товпилися надворі і оголосив про розірвання договору з «Пегассо». Ця новина одразу ж розлетілася в усі-усюди, а про чесного автора почали ходити легенди, багато видавців, чухаючи потилиці, думали, як отримати везучого автора.
І став автор з сім’єю жити-поживити і добро набувати, а нових авторів на чудо надихати
Не інакше, як Різдвяною казкою це не назвеш, але на те воно і Різдво, щоб чудеса збувалися.
P.S.
Але не все було так райдужно і безхмарно. Іноді видавці обдурювали автора з гонорарами, а він їх - з якістю текстів. Час від часу про нього забували читачі, або, навпаки, переслідували, вимагаючи автографів і безкоштовних книжок. Інколи його шпетила за невиконану хатню роботу Матильда або присікувались критики. А натхнення, зникаючи на довгі дні або тижні, могло повернутися самої непідходящої миті.
Але то так, нічого нового і особливого. Звичайні робочі моменти:)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Назва оповідання

© Надія, 10-01-2018

[ Без назви ]

© Avtor, 10-01-2018

)))))

© Яна Устимко, 10-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.84979605674744 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ренделл Манро «А що, як?.. Серйозні відповіді на абсурдні запитання»
Згадайте усі найабсурдніші питання, які ми ставили у дитинстві дорослих, і на які не отримали відповідей. …
Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …
Лі Бардуґо «Королівство шахраїв»: продовження історії про благородних злодіїв
Після виходу «Шістки воронів» — першої книги дилогії «Кеттердам» — стало зрозуміло, що читачам варто …