Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45913
Рецензій: 89810

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза критика

Від «Чорного ворона» до « Трощі».

© михайло карасьов, 09-01-2018
(Замітки до роману Василя Шкляра «Троща»).

Про книгу В. Шкляра «Троща», попри широку рекламну компанію і тури автора по всій Україні, критичних статей написано зовсім мало. Більше того, книга навіть не потрапила до короткого списку рейтингу «ЛітАкцент року ‒ 2017». І жоден з рецензентів (у всякому разі, з тих, відгуки яких вдалося знайти) не звернувся до порівняння «Трощі» з «Чорним вороном». А даремно. Зміна моральних пріоритетів, яку демонструє нам автор, заслуговує на увагу.  
Зроблений свого часу мій коментар до «Чорного ворона» зацікавлений читач може знайти в Інтернеті під назвою «Чорний ворон: наслідки одноокості». Тому обмежуся узагальненням. Названий роман, який ледь не приніс В. Шкляру Шевченківську премію, далеко не літературний шедевр. Створений він в кращих традиціях соцреалізму, де ідея переважала не лише художність, а й здоровий глузд.  Саме ідейна, а не художня складова зробила твір популярним, здобулася на прихильність членів Шевченківського комітету і, в кінцевому результаті, змусила автора  відмовитися від премії.
Інша річ «Троща». Підхід Шкляра до зображуваних тут подій можна сконцентрувати у вислові одного з героїв: «У кожного є своя правда». Намагання письменника бути об’єктивним змушує його відмовитися від хуторянського ура-патріотизму. На зміну жорстокості приходить людяність. Письменнику нелегко дається це переосмислення. Але результат вартий того, адже лише таке висвітлення подій зумовлює правдивість роману і викликає довіру в читача.
Отож, про що роман? Почнемо з назви. «Трощею, ‒ каже сам автор, ‒ в тім краю, де відбувалася ця драма, називають очерет. Саме в очеретах над річкою Стрипою червонопогонники оточили жменьку підпільників, не лишаючи їм жодного шансу. ...троща ‒ це, крім усього, катастрофа, бійня, яка трощить людські долі й життя». Дійсно, роман цей про катастрофу ‒ катастрофу не лише окремих людських доль, а й загалом українського визвольного руху. Тема близька і знайома В. Шкляру, хоча стосується іншої, ніж у «Чорному вороні», території й іншого часу. Дія відбувається в Західній Україні в повоєнні роки, коли СРСР приборкував непокірну УПА.
У «Трощі», як і в попередніх творах, Василь Шкляр майстерно будує гострий сюжет. Такий потужний сплав бойовика і детективу в соціально-патріотичному за темою романі нечасто зустрінеш в українській літературі. Інтрига змушує читача, не зупиняючись, бігти сторінками твору аж до того місця, де його чекає розгадка.
Загадок же, котрі пропонує нам на початку книги автор, насправді дві. Одна стосується зрадника, який здав більшовикам пункт зв’язку упівців на річці Стрипа, друга ‒ особи невідомого, на могилу якого вже в наші дні випадково натрапив колишній учасник того бою. Так само і виклад цієї історії розділено на дві частини ‒ повоєнні і наші часи, які об’єднує головний герой роману на псевдо «Місяць».
Автор витримує канони жанру. Він не відволікається на загальні роздуми, а розказує про події, які герой проживає тут і зараз. Разом з тим, персонажі мають минуле, котре згадується епізодами: колишні бої,  поранення, свято Різдва в дитинстві, або незвичайна рибалка. Оповідь стає повнокровним людським життям, в яке й проникає читач, слідкуючи за перипетіями на шляху Місяця та його побратимів.
Мова роману в міру присмачена західноукраїнським діалектом, що робить діалоги природніми, але в жодному разі не відволікає від сюжету. Вона проста й зрозуміла, а це неабияка рідкість серед сучасних нашпигованих інтелектуальним химородством текстів.
Однак, було б помилкою розцінювати «Трощу» лише як вдалий бойовик чи детектив. На обкладинці книги поруч з назвою стоїть фраза: «Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати». Слід сподіватися, автор поставив собі надзавдання ‒ зрозуміти зраду, щоб на тлі цього розуміння заяскравіла сутність і трагічність вірності. Він і робить це, причому, не кавалерійським наскоком, а намаганням показати мотиви і тих повстанців, хто підривав себе гранатою, щоб не здатися ворогу, і тих, хто ціною життя своїх побратимів рятував себе чи своїх рідних. В цих роздумах Шкляр не вагається ‒ він на боці тих, хто між зрадою і смертю вибирає останнє. Так чинить його головний герой Місяць. Але настільки глибшим, правдивішим, виболеним ‒ і, в результаті, справді героїчним ‒ постає ТАКИЙ вибір, аніж вчинки героя, в голові якого немає ні жалю, ні сумнівів, а тільки один лозунг «Воля або смерть!».
Саме через те Місяць близький читачеві. В нього не сверблять руки на вбивство, більше того, він не став працювати в Службі Безпеки повстанців, «...бо звик воювати відкрито з ворогом, але не міг дивитися, як на допитах падали на коліна й пускали нюні вчорашні побратими». Навіть тоді, коли приходилося робити жорстокі речі, Місяць говорить: «Чесно кажучи, мені ще не доводилося обезголовлювати трупи, і я погано собі уявляв, як воно робиться. Мабуть, живому ворогові легше відтяти довбешку, ніж мертвому, тим більше, коли та голова ще недавно говорила з тобою, приязно усміхалася, і в ній було стільки однакових з тобою думок, сподівань, присягань, молитов». Це вже нормальна людська реакція на вбивство, а не садистська байдужість, якою хизувався Чорний Ворон.
Знаємо, що серед повстанців було чимало жінок. Привабливо змальована в романі одна з них, Михася. Чарівна зовнішність, яку майстерно описав автор, закохує в неї мало не кожного персонажа твору. Михася щиро віддана повстанській справі, але коли на терезах опиняється її любов до зрадника, вона не може переступити через своє почуття і відректися від коханого. Трагедія вибору змушує її прагнути, аби «десь загубитися в цьому світі, щоб її ніхто не знайшов. Ні свої, ні чужі». Як на мене, образ Михасі грає в романі ключову роль. Коли зрадників і повстанців ще можна розділити на чорне і біле, то ця жінка бентежить читача, його бере щирий жаль від того, що героїня волею долі потрапила в трощу, з якої вибратися неможливо. Насправді, тисячі людей опинилися в подібній  ситуації. Тому Михася стає втіленням трагедії народу. Василь Шкляр не нав’язує висновків. Читач сам доходить до розуміння першопричин, до впізнавання ворога, котрий своєю непомірною великодержавницькою пихою нищить спокій і волю української нації. І будьмо певні ‒ власний роздум діє на свідомість читача в рази емоційніше, ніж авторський текст.
Сильним, вартим Михасиного кохання постає красень Стодоля. Спочатку він займає чин провідника, ще раніше працював у повстанській СБ, але на якомусь переломному етапі стає зрадником. Його безкінечне намагання виправдати свій вчинок достовірно передає трагічне почуття винуватості, котре наклала на Стодолю зрада. На жаль, такої достовірності ми не бачимо в мотивах зради, але про це трохи далі.
Знайшов письменник точні деталі і для другопланових персонажів ‒ Буревія, Міська, Сірка, Змія. «Двісті п’ятдесят літ минуло, ‒ каже Сірко, одною фразою зримо проявляючи своє духовне єство, ‒ а сі ніц не змінило. І ворог той самий, і боротьба та сама, і жменька людей... І це щастя випало нам! Ти розумієш, що нам випав жереб належати до цієї жменьки, до цього гурточка? Сама доля вказала на нас перстом. Вона вибрала нас серед мільйонів».
А такі тонкі нюанси, як намистинка Михасі в кишені Місяця, яка виказує його таємні почуття до неї, або російська говірка вже дорослого брата Стодолі Владка, котра болісно читається як результат зради тих, хто піддався, наповнюють твір життєвою енергією підтексту.
В «Трощі» на зміну патріотичним лозунгам приходить психологія людського життя в умовах партизанської війни. Є жорстокість з обох боків, є бажання вижити. Часом селянина більше турбують повсякденні клопоти, аніж ідеологія, як це буває й насправді. Часом фанатизм декого з упівців зашкалює до неприйнятності, і це теж правда життя. В останні секунди перед тим, як підірвати себе і ворогів гранатою, Місяць думає не про ідею, ради якої віддає життя; в його голові зринає людське: що ТАМ, після смерті? Такі речі, безумовно, є перевагою роману, адже реальність розповіді створює реальні характери. А герой, в якого повірив читач ‒ запорука того, що й ідея, яку він сповідує, стане нашим переконанням.
І все ж в «Трощі» не обійшлося без авторських прорахунків. Не будемо дорікати письменникові за дрібні недоліки, коли, наприклад, кохана Місяця Стефа аж тричі  порівнюється з лошицею: то очі в неї, як в лошиці, то ноги, а тоді вже й губи; або відверті ляпи з плечими Змія: «Мимоволі придивився до його міцного правого плеча, вигнутого, як кінське сідло. Воно таки було значно вище за праве». Не будемо також аналізувати специфічний гумор Шкляра ‒ як на мене, то краще б він цього гумору уникав, бо безперестанне і недоречне вигукування Сірка «Бідна Мотря!» під час важливої розмови його побратимів скоріше засвідчує потуги автора створити комічну ситуацію, аніж викликає сміх.
Але на персонажах зрадників варто зупинитися детальніше.
Мусимо визнати, що своє надзавдання ‒ розібратися в мотивах, якими керувалися зрадники ‒ письменник виконав, м’яко кажучи, поверхово.  Візьмемо для прикладу Стодолю, який, за словами головного героя, видав («всипав», по тутешньому) пункт зв’язку в очеретах над річкою Стрипою. Виписаний він живо, рельєфно, а любов Михасі надає його образу співчутливого забарвлення в уяві читача. Тому зв’язані з ним епізоди відпрацьовані у високій емоційній напрузі. Біда тільки в тім, що мотиви зради, на які вказує Шкляр, виглядають непереконливо.  
Ось як в переказі повстанця Міська Стодоля сам пояснює свій вчинок: «...провідник Буревій застановився зліквідувати його, оскільки Стодоля начебто розгулявся, не дотримується конспірації, пиячить, брутально поводиться з людьми і плямує честь Організації. Про це йому сказав провідник Корнило. Тому Стодоля, за його словами, не мав іншого виходу, як перейти до більшовиків. Але він нікого не всипав і цього від нього ніхто не вимагав. Навпаки, відколи Стодоля з більшовиками, вони перестали товктися в навколишніх селах, не роблять тут засідок, не проводять ревізій». Цілком очевидно, що загроза Стодолі від провідника Буревія ‒ нікчемний мотив для зради. Хіба, зрадивши, Стодоля став у більшій безпеці, аніж залишаючись зі своїми? Служба Безпеки у повстанців діяла рішуче і жорстоко, зрадника (на відміну від п’яниці і грубіяна, в чому звинувачували Стодолю!) неодмінно чекала смерть.
Варто сказати, що письменник таки намагався глибше проникнути в психологію персонажа, пояснити його вчинок ідеологічними мотивами. Стодоля ще кілька разів виправдовує свою зраду ‒ то тим, що Організація програла боротьбу і подальші жертви даремні, то тим, що серед більшовиків теж чимало патріотів нашої батьківщини, і що червоні добре відносяться до України. Навіть погодившись, що в цих роздумах була якась рація, важко повірити, що такий сильний, розумний і переконаний повстанець як Стодоля міг так просто і швидко змінити світогляд. У всякому разі, про те, як той світогляд змінювався, Шкляр не згадує зовсім. Залишається припустити, що зрадив Стодоля через шкурні інтереси, хоча це не зовсім в’яжеться із створеним образом.
Не витримує критики і той безапеляційний авторитет, котрим Стодоля користується у більшовиків. Вони його всі слухають, не вимагають нікого видавати, та ще й перестали робити каральні рейди в навколишні села. З чого б це? ‒ задає собі питання читач і не знаходить прямої відповіді. А позбавлені логіки факти, які  важко зрозуміти, потребують пояснення з боку письменника.
Це ж саме бачимо і в самому моменті зради. Ось твердження Місяця: «...тепер ми знаємо достеменно, хто всипав трощу, хто всипав провідника Шаха на Драгоманівці, хто здав командира Бондаренка...». Себто, «всипав» Стодоля.  Але ж сторінкою попереду на питання Міська, чи здався Стодоля саме в очереті, чи був двійняком раніше, той однозначно відповідає, що в очереті. То як він міг «всипати» залогу в очеретах, а тим більше, командира Бондаренка, який загинув значно раніше? Щоб якось звести кінці з кінцями, доводиться припустити, що Стодоля вже давно зрадив побратимів. Тільки в такому разі автор не повинен був залишати висновок на розсуд читача, а прямо вказати, що Стодоля бреше.  Мотивацію вчинків чи нещирість у словах персонажа допустимо залишати на домисел читачеві в новелі, але цього аж ніяк не можна робити в гостросюжетному романі, бо тут такий-от підтекст замість насолоди приносить роздратування.
І все ж, за великим рахунком, моральні зрушення в «Трощі» переважають вказані огріхи. Адже література, на моє переконання, це бесіда з мудрим автором, який допомагає зрозуміти життя і твоє місце в ньому; з автором, який через вчинки своїх героїв дає тобі точку опори в цьому житті. Василь Шкляр у «Трощі» показав, що можна бути патріотом до останнього подиху, але пожаліть і врятувати від смертного вироку малого брата зрадника Стодолі, як це вчинив Місяць. Тупий, фанатичний патріотизм Чорного Ворона, мабуть, знадобиться для перемоги в бою. Але, щоб творити нормальне людське суспільство, літературі потрібен герой думаючий і в серцевині своїй гуманний. Тоді замість маразму ненависті прийде істинне розуміння вартісних ідеалів людського життя.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 12-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 12-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 12-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 09-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.7687640190125 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …