Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45168
Рецензій: 88343

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Людина Зеро. Частина перша - Вибір 1

© Олександр, 08-01-2018
Довгий, невідомо в який колір пофарбований коридор, по якому хотілося не йти, а летіти, нарешті закінчився і Василь потрапив до дзеркальної, як йому здалося, кімнати. Втім, роздивитися стіни відразу не вийшло, бо його увагу повністю захопило світло, що пробивалося крізь шпарини між дубовими дошками, якими була вистелена підлога. Василеві навіть закортіло підстрибнути на місці, щоб побачити, як хаотично буде клубочитися пил у цих яскравих смугах, як потім він потихеньку осідатиме, щоб знову піднятися догори від найменшого руху повітря, але голос, що несподівано пролунав з центру кімнати, застеріг його від цього кроку:
- Ніякого пилу тут немає.
- Що? - Василь підняв очі й побачив перед собою чоловіка в сірому костюмові, який сидів за столом без ніжок. Дивлячись на нього, складалося враження, ніби стіл сам по собі просто висить у повітрі. Василь навіть присів, щоб власноруч пересвідчитися у своєму припущенні, але нічого, окрім ніг, взутих в жовті шкіряні капці, не побачив.
- Я кажу, що стрибати не варто, - продовжив клерк. - Тут все стерильно, то ж ніякого пилу немає.
- А ви що, вмієте читати думки?
- Це зовсім не обов’язково - у вас на обличчі все прекрасно відбивається.
Чоловік поправив свої окуляри й жестом запросив до столу:
- Палець.
- Що, палець? - Василь про всяк випадок заховав обидві руки за спину. - Це ваше призвіще?
- Яке призвіще! Палець, кажу, прикладіть.
І тільки тепер Василь побачив невелике червоне коло з лівого краю столу.
- Сюди? А який палець?
- Будь-який. Але краще великий.
Василь приклав пальця до кола, яке відразу позеленіло, а через якусь мить і зовсім зникло.
- Чудасія. Це була ідентифікація, еге ж?  - поцікавився він.
- Так, - відповів клерк, роздивляючись щось у пристрої, який невідомо звідки з’явився в його руках.
- Де я? Що це за місце? - Василь подивився вбік й побачив на стінах великі світлини - його світлини! - які спочатку помилково прийняв за дзеркала.
Ось  він - маленький карапуз, що тільки-но навчився самостійно стояти на ногах,- посеред обіднього столу.
Поряд хлоп’я в одних трусиках доїдає третю миску манної каші, від якої відмовилися його сусіди по дитсадку. По очах видно, що він з’їв би й четверту, але живіт не гумовий, на жаль.
А ось хлопчик падає з дерева - на фото зафіксований момент, коли його тіло ще перебувало в повітрі й передчуття не дуже комфортного приземлення чітко відбивалося на обличчі малюка.
Ще далі юнак, з пушком на верхній губі, дивиться в сторону дівчини й погляд підлітка яскраво передавав бажання та страх, що заволоділи наразі його душею.
А тут він - гарно вдягнений молодик біля красуні в білосніжному весільному вбранні. Молодята усміхаються один одному і здається, що крім них в цілому світі нікого більше немає.
Ще далі Василь вчить свого первістка робити перші самостійні кроки, і в очах його світиться радість не менша, ніж у малюка.
А ось вони всією сім’єю відпочивають на морі - ліплять з піску фігури Нептуна та русалки. Водорості, які викинула на берег недавня буря, ідеально зобразили бороду володаря морів, а болгарський перець - як рот напівриби-напівжінки,- напевне викликав заздрість у відпочивальниць, що приходили дивитися на скульптури, і в яких вуста були не настільки пухкими та червоними.
А це він біля свого заміського будинку…
- ...Ви мене чуєте? - голос чоловіка за столом вивів з полону ностальгії.
- Га? Вибачте, задивися на світлини. До речі, звідки вони тут? Що це за місце?
- Я вже відповідав, але ви, мабуть, не слухали, - клерк уважно дивився на Василя. - Може самі спробуєте здогадатися! Які щодо цього у вас є думки?
- Не знаю - це, мабуть, якийсь розіграш? Або я помер і...
Раптова здогадка примусила Василеві очі вилізти зі своїх орбіт, рот відкрився сам по собі, і його довелося прикрити долонею, щоб не виглядати занадто здивованим.
“Зрозуміло тепер, що то за коридор був. І світлини, які вперше бачу, але пам’ятаю те, що на них зображено.” - подумалося Василеві. А вголос він тихим голосом вичавив із себе:
- А може все-таки розіграш?
Чоловік іронічно усміхнувся:
- Що ж, вітати не буду, хоч ви й угадали. Дійсно, ваше земне життя закінчилося, то ж...
- І куди мене тепер - в Рай, чи в Пекло?
- Не спішіть - зараз про все дізнаєтеся. Для початку треба зважити ваші добрі та погані вчинки. Нахиліться, будь ласка.
Чоловік притулив свою долоню до Василевої голови, через мить відсмикнув її та поклав до пробірки, яка несподівано матеріалізувалася на столі, щось схоже на клубок диму. Потім пробірку помістив до центрифуги (Василь вже не дивувався, звідки та взялася!), натиснув кнопку. Центрифуга тихенько загула й невдовзі вміст розділився на білу та чорну складові. Відразу після вилучення з пробірки їх було розкладено по різних чашах повітряних ваг і коли ті перестали коливатися, клерк здивовано гмикнув та ще раз колихнув чаші. Але вони знов урівноважилися.
- Такого не може бути! - розгублено вигукнув чоловік.
- Щось не так?  
- Не знаю, мабуть, терези зламалися? Але такого ніколи не було - вони завжди точно показували кількість добра та зла, продукованого людиною за життя. І щось переважало - нехай на мільйонну долю відсотка, - але завжди переважало. Бо саме від результатів зважування залежить, куди направляти новоприбульця. Та у вашому випадку я не знаю, що робити.
Чоловік знов колихнув чаші й ті знов застигли на нульовій позначці.
- Ну, ось, бачите? У вас абсолютно - я наголошую!- абсолютно однакова вага добрих та поганих вчинків, скоєних вами на Землі.
- І що тепер? Викликати технічну підтримку?
- У нас її немає! - Клерк почухав лоба, потім витягнув зі столу товсту книгу, погортав її декілька разів й засунув назад. - Навіть тут про вашу ситуацію - жодного циркуляра. Отже, доведеться приймати рішення без урахування гріхів.
- А це як? - Василь отетеріло дивився на чоловіка.
- Вам самому де опинитися хотілося б?
- Я про це якось не думав. І там, і там є свої плюси: в Пеклі весело й тепло, в Раю спокійно та стабільно.
- Жах! Скільки прожити й не вирішити для себе, де бажано провести вічність? Чим же ви займалися за життя?
- Як чим? Їв, спав, працював.
- Знаєте, мені зовсім не цікаво, що ви робили - то було риторичне запитання і на нього не обов'язково було давати відповідь.
- А-а! - Василь навіть почервонів. - Вибачте, я не зрозумів, що ви самі з собою розмовляєте.
- Може ви бажаєте туди? - Клерк показав пальцем догори. - На моїй пам'яті майже всі просяться до Раю.
-  На основі того, що мені відомо - застій та нудота у вашому Раю. - Василь не був упевнений, що говорить те, що потрібно, але слова вже вилетіли й міняти їх було запізно.
- Невже до Пекла? - здивувався чоловік.
- Та ні, що ви! - поквапився заперечити  Василь. Бо хоч він і не вірив у все те, що розказували про Безодню, та чого на світі не буває.
- Отже, конкретних побажань у вас немає. Що ж, доведеться довіритися випадковому жеребу. Ви вірите в долю?
- Можливо.
- То ви не будете проти, якщо в нашу ситуацію втрутиться сліпий випадок?
- Загалом ні - гірше, я думаю, все одно не буде. Цікаво тільки, як воно все відбуватиметься?
- Ну-у, наприклад… - Клерк замовк, подумки підшукуючи потрібну пропозицію.
- Може кинути монету? - невпевнено запропонував свій варіант Василь. - Тільки у мене нічого в кишенях немає.
- Точно, монета! - щиро зрадів чоловік. - А дістати її - не проблема.
Він провів рукою і витягнув з повітря велику монету зі світлою та темною сторонами.
- Ось - те що треба. Отже, ви зараз кидаєте її та, в залежності від результату, відправляєтеся на хмарку, або в полум’я. - Клерк було захихотів, та, подивившись на Василя, знов став серйозним. - То як, згодні?
- Ну, якщо так потрібно…
- Потрібно, дуже потрібно - у мене через вас там вже, мабуть, черга зібралася.
Василь взяв у клерка монету, повертів її, роздивляючись: на одній стороні дійсно була зображена світла хмаринка, на іншій - вогонь серед ночі. І все - ні герба тобі, ні номіналу.
Наче приміряючись до ваги, він підкинув її, але впіймати не встиг і монета впала на підлогу, покотилася й через мить провалилася в одну із щілин між дошками.
- Упс! - вигукнув винувато Василь.
- Ой-йо! - Чоловік із-за столу спантеличено дивився на підлогу, де тільки-но зникло вирішення проблеми.
- А що у вас там, під цими дошками? Може вийде якось дістати її? - Василь не знав, куди подіти свої руки, очі, та й взагалі - якби його воля, - він сюди не з’являвся б нізащо, бо не подобалося йому бути причиною чужих неприємностей.
- Звідки я знаю, що там? У нас подібного ніколи не траплялося. Підлога - та й все. І щілини ніколи нікому не заважали. - Здавалося, що чоловік ледь не плаче.
- То може ще одну монету - фьюіть? - Василь скопіював недавній жест клерка.
- Ага, щоб і вона теж отак - фьюіть? - чоловік рукою показав, як монета провалилася крізь підлогу. - Ні, треба щось нове.
Клерк шукаючи оте “нове” нервово стукав пальцями по стільниці.
- Якби я курив, - поколупався у вусі Василь, - то саме час було б попросити у вас цигарку та сірники, але…
- Точно, сірники! - Чоловік перебив Василеве базікання, махнув рукою і поклав на стіл дві одинакові палички. - Зараз я одну надламаю і потім залишиться лише витягти будь-яку: коротка означатиме, що вам до Пекла, довга - Рай чекатиме на вас. Зрозуміло?
- Ще б пак! - Василь радий вже був погодитися на що завгодно, то ж сперечатися не став.
Клерк подумки молився Верховному, щоб ця спроба була останньою. Його рука, що тримала палички, легенько трусилася, а на лобі почав потихеньку виступати піт.
Василь теж хвилювався, тому намагався робити все обдумано й кожен вірогідний крок приміряв до різних гіпотетичних розв’язок. Декілька разів його пальці торкалися паличок та в останню мить Василь осмикував їх, боячись зробити щось не так.
Нарешті чоловік за столом не витримав:
- Що ж ви так тягнете! Точніше, не тягнете - тягніть вже скоріше!
Клерків вигук підштовхнув нерішучого Василя - він заплющив очі й щосили смикнув паличку. Пальці відразу намацали обламаний кінець, а вуха почули радісне зітхання чоловіка за столом. Василь показав паличку, поглянув на клерка й сказав:
- Ну, ось!
- Маю надію, що ви не будете оскаржувати свій вибір? - Клерк говорив пошепки, наче боявся злякати клієнта. Він був би радий навіть промовчати, однак процедура вимагала дотримання всіх формальностей.
- Ні, не буду, - Василь подумав, що врешті-решт і в Пеклі люди живуть.
- Тоді все - бажаю вам витримки та… Втім, і цього достатньо. Вам туди, - клерк показав пальцем в напрямку дверей, що раптом з’явилися на абсолютно білій стіні.
Заходячи до них, Василь ще здивувався: а куди поділися всі його світлини? Він вже хотів перепитати про це у клерка, але той швидко зачинив за проблемним відвідувачем  двері, витер спітнілого лоба й повернувся на своє місце. Потому клерк легенько клацнув пальцями й перед ним з’явився новий клієнт.

(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Справа Пратчетта живе ...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віталій Ведмєдєв, 10-01-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 09-01-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.99488210678101 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …
Лі Бардуґо «Королівство шахраїв»: продовження історії про благородних злодіїв
Після виходу «Шістки воронів» — першої книги дилогії «Кеттердам» — стало зрозуміло, що читачам варто …
Що «Занепад влади» означає для нас і влади?
Ми звикли вважати владу і систему чимось ворожим людині. У цьому нас переконують історичні факти, твори …