Новорічна ніч видалася холодною, як льоди Антарктиди: надто чужою була компанія, куди мене занесло легковажним вітром випадкового знайомства. Стандартний набір стандартних новорічних елементів: посмішки, блискітки, бенгальські вогні, олів'є, явжедесьвасбачив, it's so wonderful wonderful life, пластикові янголики на пластиковій ялинці, о, виграєте на гітарі?, здивований тулуб якоїсь рибини на продовгуватій тарілці, чиєсь гаряче коліно, перемерзлий на балконі торт і стікаюче молочною юшкою зіпріле морозиво у креманках, кільця цибулі у олійній калюжі, масна чужа рука, це доля, витанцюєте? Брррр...
Ковток міцного алкоголю, сьорбнути залпом і пропливти непомітно крізь напівтемряву і натовп танцюючих пар до вхідних дверей.
З Новим Роком, людоньки! Дякую за олів'є)
На вулиці мороз і мої ноги в капронових колготках у мінус дванадцять такі недоречні, але що поробиш? Чому б не погребти додому цими капроновими і вже трохи бордовими від холоду ногами через усе палаюче новорічними радощами місто?
І ось. На маєш. Льогонький такий новорічний сюрреалізм. В порожньому сквері на одній із лавок ридає карлик. Маленький чоловічок. Ніжки його не дістають до землі, а широке обличчя він затулив непропорційно крихітними долоньками непропорційно коротких рук.
...Він ридав, як дитя. А потім - коли я проходила повз -раптом підвів голову і запитав:
- У вас не знайдеться валідолу?
Хороше запитання. Одразу заставляє обмацувати всі кишені, навіть коли знаєш, що валідолу там зроду-віку не було.
- Ні, немає... Вам погано?
- Мені дуже погано, - каже карлик. Очі у нього великі і карі, мокрі вії уже, здається, почало прихоплювати морозцем. Коли він кліпає очима, вчувається кришталевий передзвін. Алкоголем від нього не чути.
- Мені дуже погано... Чи не допоможете мені дійти - очі його починають розгублено оглядати скверик - он туди? Карлик показує коротеньким пальчиком на двері з яскравою вивіскою " У Оксани". То кафе неподалік. І ще одна гігантська сльоза викочується з його правого ока.
О, це нестерпно...
- Так, звичайно! - погоджуюсь одразу, людині ж погано...
Карлик незграбно злазить з лавки і чепляється за мою руку. Йти недалеко, але він постіно послизається і бурмоче " Ой!" , " От стерво..." і хіхікає недоладно...
Щож, не сумніваюся - виглядаємо ми дивно: панянка бальзаківського віку у короткій сукні і заплаканий коротун поряд, що якогось милого вже обіймає мене за ногу... У півтемряві залу мерехтять гірлянди, чується регіт, дзвін стаканів, хтось смачно лається, вмощуючи обличчя в тарілку з минулорічним уже салатом. Але коли ми з карликом заходимо, всі вмовкають. Тільки зараз помічаю - на кожному обличчі маска. Вісім зайчиків, чотири обдовбаних котика дві п'яні лисички, один чубатий козак у поплямленій вишиванці. За барною стійкою вочевидь стоїть сама Оксана - дебела панна, чиє глибоке декольте прикрашене мерехтливою гірляндою, а з таємних глибин його стирчить скручене втроє меню...
- Два по сто! - раптом викрикає карлик у повній тиші і волочить мене до єдиного вільного столика. Зайчики, Котики, Лисички і Козак починають аплодувати. " Ще цього бракувало! " - зринає думка в моїй голові.
- Ще цього бракувало! - гидким уїдливим голосом викрикує карлик і хапає з рук пишної Оксани два келішка з прозорою рідиною.
" Пора валити звідси" - крізь свідомість біжить морозець.
- Пора валити звідси!!! - верещить карлик під дружній регіт присутніх.
Це починає лякати, тому підриваюся на рівні, але встати зась - мої ноги прив'язані моїми ж капроновими колготками до лавки.
-Хто ви? - шепочу.
-ХТО ВИ? - говорить раптом моїм же голосом карлик. Всі вмовкають. - Я - це ти... Я - ЦЕ ТИ. Не впізнала?
Повільно дістає з кишені новорічну хлопавку. Вставляє одним одним кінцем у рот. Другою рукою намацує шворочку і смикає. Лунає вибух. Як у сповільнених кадрах, голова карлика розтріскується і розлітається на тисячі уламків - разом із жменею веселих різнокольорових паперових кружалець конфеті і роєм дрібненьких чорних мушок...
Нестерпний біль вибухає і у моїй голові.
Сон?
- з Новим Роком! - чується звідкілясь дуже здалеку - може, на брудершафт?.. святковий стіл, чужа компанія, куди мене занесло нерозважливим вітром випадкового знайомства. Стандартний набір стандартних новорічних елементів: посмішки, блискітки, бенгальські вогні, олів'є, явжедесьвасбачив, it's so wonderful wonderful life, пластикові янголики на пластиковій ялинці, о, виграєте на гітарі?, здивований тулуб якоїсь рибини на продовгуватій тарілці, чиєсь гаряче коліно, перемерзлий на балконі торт і стікаюче молочною юшкою зіпріле морозиво у креманках, кільця цибулі у олійній калюжі, масна чужа рука, це доля, витанцюєте? Брррр...
Ковток міцного алкоголю, сьорбнути залпом і пропливти непомітно крізь напівтемряву і натовп танцюючих пар до вхідних дверей.
На цей раз викликаю таксі. Таксист-веселий чолов'яга, чимось схожий на Святого Миколая з дитячих ілюстрацій. Мені вперше тепло цієї ночі. Коли проїзжаємо повз порожній сквер, я заплющую очі.
- От зараза, і де воно взялося посеред зими? - запитує таксист. З динаміків жіночі голоси наспівують весело " Happy New Year", а по салону кружляє крихітна сіра мушка.
