Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47347
Рецензій: 92119

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

Метелики

© Катерина Павлова, 23-04-2007
Не хочеш брати це у мене?Візьмешь у когось іншого?У кого ти візьмеш сплетені зі світла павутинки, що обволікають тебе, і кульки шовковистого сяйва,що плавають перед очима, і проміння кольору розчиненого у воді сонця,що ллється з зіниць?У кого візьмеш запах тривожного моря і вечірніх втомлених спокійних маршруток, дотики п'яного нічного повітря, дихання міста, де по деревах на вулицях розвішені шматки моїх крил?А оксамитових невагомих  метеликів і сріблястих теплих птахів , що б'ються усередині?
Знаєш, тепер вранці мені здається що у мене немає шкіри, я прокидаюся і мені боляче від повітря, і мої власні сльози лишають на мені рани, я намагаюся не думати ,але оксамитові метелики в моїй і голові і сріблясті птахи в грудях з'їхали зглузду від горя і б'ються, б'ються, ріжуть своїми крилами мене зсередини.
Спливаючи кров'ю від їх порізів, я встаю і йду, безцільно ходжу по місту, намагаючись зібрати шматочки себе, розкидані тут, але не можу, тому що ще більше цих шматочків залишилося в твоєму місті, але туди я не повернуся, адже цього міста тепер ніколи не було, воно залишилося в іншому Всесвіті, і там я все ще ходжу по його вулицях, і жовтень там не пахне болем, як тут.Хоча швидше за все там і зовсім не буває жовтня, там напевно вічний вересень-місяць абсолютного щастя, або може навіть серпень, про який мені навіть нічого сказати,тому що так не буває.Іноді мої уривки снів дурять мене, і мені здається що я там, і я навіть трішки посміхаюся, але ненадовго, тому що насправді мені немає там місця.
І знаєш,на жаль я все ще пам'ятаю,що там мені не доводилося вбивати моїх метеликів-вони могли спокійно вилітати з моїх очей, літати навколо тебе, сідати тобі на руки і плечі, щоб охороняти і зігрівати тебе-саме для цього вони з'являлися на світ.
Якщо там все-таки є жовтень, я знаю-він пахне твоїм волоссям і посміхається твоєю посмішкою.
В неіснуючому місті у твоєму будинку на дверях твого ліфта написано "Я їду додому".
Я можу написати кожну літеру як там із закритими очима.
Але не буду.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Маурісіо Бабілоньї,

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Зося, 23-04-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.650141954422 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …