Ти примара великого вогню
Ти--екс-величезне полум`я.Якимись тонкими надчуттями я вловлюю,як ти раніше палала,я не бачила цього,але цим пахне в повітрі навколо тебе,воно неспокійне,воно тепліше і рухливіше за звичайне;і твої очі,за якими стояла раніше суцільна стіна вогню-я бачу його відблиски,відчуваю його залишки.Твої уривчасті фрази, твої леза-слова.
Ти віддавала свій вогонь,віддавала і віддавала,не через прометеєвський гуманізм,а тому що не могло бути інакше-твоє полум`я захопляло тих хто поруч,хотіли вони того чи ні,і вони могли любити тебе,так само як і ненавидіти-але чи могла ти когось лишити байдужим?ні,думаю не могла,бо забагато всього було в тобі,тобі хотілося створювати,віддавати,доносити,боротися,брати,іклами й пазурами вчеплюватись,гризти,досягати,злетати,летіти-летіти-летіти.
Не знаю,було твоє полум`я життєдайне і войовничо-запальне,або руйнівне та істеричне,або і таке і таке одночасно-але я відчуваю,що ти палала.
Не знаю,чи побачила ти їх байдужість,чи з подивом виявила ту байдужість сама у собі.Чи щось було,що не зламало,але зігнуло,зім`яло,поранило крила та притупило ікла.Щось чи хтось,що випило вогні з твоїх зіниць,щось подібне до чорної дірки у космосі,що жерло і жерло,висмоктувало те саме-не знаю як воно в тебе називається,чи то віра,чи то ціль,чи то цікавість до життя,чи жага боротьби і дії.Жерло і смоктало,доки ти не зрозуміла колись,що більше не палаєш так.Не хочеш творити(не можеш?).Не хочешь вгризатися і бігти.Втомилася,чи не знаю,як ти це сама назвала.
Ти прийшла колись,коли мене саму жерла моя власна чорна діра,і коли прийшла,то показала мені щось...не знаю,чи відаючи сама про це.Я пила з тебе той твій пост-вогонь,примарний і напівпрозорий,але цілющий...так,цілющий.
Я впевнена,що цілющим він був не для всіх-для когось міг мати протилежну дію.Чи ти хотіла дати мені його таким свідомо,чи це відбулося на якомусь зовсім іншомі рівні-не знаю.
Колись ти прийшла,і поряд з тобою мені чомусь невпевнено,але таки захотілося жити,колись ти трохи допомогла мені зупинити моє моральне самогубство.Може,й не знаючи про це.
Твій вогонь.Тваринне тяжіння.Обідрані крила.
Мої власні тонкість і невпевненість,майже закохані у твою жорсткість і уривчастість.
Було прозоре повітря,воно носило по асфальту вмираюче листя,і було холодне сонце-але ідеально чисте небо.
Примара вогню.
Я відчуваю,як ти палала.
