Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51558
Рецензій: 96010

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 45370, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.141.29.162')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

ГОЛОДОМОР. 35. Висновок.

© Анатолій, 24-11-2017
В-13.                                        35.   ВИСНОВОК.
Колективізація селянських господарств була попередником голодомору і репресій на селі. Вище ми писали про те, що під час колективізації селянських господарств жителі села розділилися на дві групи: на «роскуркулітелів» і на «куркулів». «Роскуркулітелі», а це неімуща частина сільських жителів, справно служили радянській владі. Вони були органом стеження і контролю на селі, були виконавцями наказів, які надходили від районної влади. Від активних дій «роскуркулітелів» багато горя і насильства хлебнуло населення села. До «куркулів» були зараховані не тільки жителі села, які мали пристойне господарство, але і ті особи, які жили бідно, але не хотіли вступати в колгосп.
Після 1933 року деякі сільські активісти, втекли з села із-за страху відплати за ті справи, які вони здійснили в період своєї діяльності під час колективізації та голодомору. Одні втекли в Москву, де й оселилися. Інші ж, поїхали з села, щоб більше в село ніколи не повертатися. Своє життя вони закінчили в чужій для них землі. Активні комсомольці і комсомолочки, які залишилися жити в селі, були ненавидіми і зневажені жителями села до самої їх смерті.
Хто вони, «роскуркулітелі»? Вони були жителями нашого села. Вони були сини і дочки наших сільських жителів. У дні голодомору вони своїми діями проявляли насильство над місцевим населенням, здійснювали жорстокі вчинки по відношенню до сільських жителів. Виконуючи приписи влади та проявляючи особисту ініціативу, відбирали останні хлібні крихти у малолітніх дітей, тим самим залишали їх на болісне голодне вмирання. Чим керувалися ці відщепенці, знущаючись над сільським населенням, над старими людьми, жінками та дітьми? Яка була причина їхньої ненависті і жорстокості до своїм сусідів, родичів, колишніх друзів? Думаю, у них було велике бажання виділитися серед односельчан шляхом прислуговування перед своїми «патронами». Або, можливо, цей прошарок сільських жителів був позбавлений дару здорового мислення і співчуття до громадян, яких вони жорстоко били, вимагаючи зізнатися про кількість та місце прихованого хліба, якого в той час у селян уже не було в наявності?
У молодій державі була розгорнута велика стройка. Будувалися фабрики, заводи, великі і малі підприємства. Для будівництва заводів, фабрик, каналів та інших будівництв, потрібна була безкоштовна робоча сила. Робоча сила поставлялася на державні будівництва, в тому числі, і з допомогою місцевих активістів. Велику кількість сільських сімей нашого села було репресовано і вивезено в табори і на всесоюзні будови. Багато з них покрили своїми кістками чужі землі далеко від рідного села. А село? Село осиротіло. Велика частина сільського населення була умерщвлена голодом. Інша частина сільських громадян, яка мала ще сили рухатися, поїхала шукати кращої долі в чужих землях. Репресовані сільські жителі були відвезені, як зазвичай транспортують тварин, в товарних вагонах у виправні табори або у малонаселені райони країни. Число жителів села за час колективізації та голодомору зменшилося, гадаю, більше як наполовину.
Сваволя і насильство влади було звичайним явищем того часу. Порожні осиротілі будинку репресованих і вимерлих сімей селян, сільською радою віддавалися назавжди членам, так званих, штабів «роскуркулітелів», або їх родичам. Ті будинки, в яких не було кому жити, не дочекавшись своїх законних власників, поступово розвалювалися. Я пам'ятаю ці будинки. Я пам'ятаю ці напівзруйновані будівлі на нашій вулиці. З часом вони розвалилися і зрівнялися з землею. На їх місці утворювались пустирі. На цих пустирях довгий час ніхто не будував своїх осель.
Голод багатьох жителів села штовхав на безрозсудні вчинки. Деякі жителі села, втративши людське обличчя, йшли на людиновбивство. Люди боялися за своє життя, за життя своїх дітей. Вступив в свої права жорстокий час канібалізму. Деякі жителі села, доведені голодом до божевілля, стали людожерами. Я не можу судити вчинки цих людей. Їх дії, - це наслідок голоду, який довів жителів села до тваринного стану. Люди, які стали на шлях канібалізму, були доведені голодом до нерозважливих вчинків. Але створені умови того часу ніяк не можуть виправдовувати їх дії.
Хто були ці люди? Вони були жителями мого рідного села. Минув час. У цих сім'ях, в сім'ях їхніх родичів народжувалися діти, онуки, правнуки. Правнуки виростали, обзаводилися сім'ями. У них також народжувалися діти. Онуки і правнуки пособників колективізації і спадкоємців «роскуркулітелів» в даний час проживають в нашому селі. Наше село не дуже велике. Жителі села добре знають один одного. Оповідач не хоче бути причиною ворожнечі між правнуками потерпілої сторони і правнуками тих, хто проявляв жорстокість у той час. Тому я не хочу називати імен членів банд грабіжників. Не називаю також імен осіб, які складали групи «роскуркулытелів», були активними учасниками репресій сільського населення при проведенні так званої колективізації. Не називаю імен і громадян, які були безпосередніми учасниками актів канібалізму.
Назвавши імена відщепенців, які творили беззаконня щодо своїх земляків під час колективізації та голодомору, я своїми діями можу бути причиною, коли онуки і правнуки постраждалих осіб і виконавців беззаконня, будуть дорікати, ненавидіти і переслідувати одне одного. А це не входить в мої плани. Я вам розповідаю і описую про часи колективізації та голодомору. Але ні в якому разі не хочу претендувати на крісло обвинувачів та суддів. Час голодомору давно минув. Діти, онуки, правнуки не повинні відповідати за злочини своїх батьків і дідів. Серед сільських жителів повинні дотримуватися поважні добросусідські відносини. Село має жити, як єдиний моноліт співтовариства. Запорукою мирного співіснування між сусідами має бути взаємне розуміння, хороші добросусідські відносини, прощення недоліків, якщо таке трапляеться між деякими селянами.
Правда про колективізацію і про причини українського голодомору повинна восторжествувати. Імена поддонків, які творили зло, повинні бути названі. Але зараз називати імена «роскуркулітелів», які чинили насильство над жителями села в дні колективізації та голодомору, думаю, ще рано. А втім, чому я намагаюся приховати те, що жителям села давно відомо? Напевно, тому, що мені дуже хочеться, щоб мешканці села жили в мирі та злагоді. Щоб вони дружили, одружувалися, народжували дітей. І щоб вони знали і не забували про дні, які пережили наші селяни під час колективізації та голодомору. Щоб вони ніколи не могли допустити відродження насильства над особистістю, повторення принижень, через які пройшли наші попередники, це, -  голод, насильство, репресії, війни. Пройде час. Час і правильне розуміння історії двадцятого століття визначать причини трагічних подій, внесуть свої корективи і розставлять всі крапки над літерою «і». Надіюсь, правда переможе. Мир вашому дому.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.042659044265747 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати