Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2488
Творів: 44910
Рецензій: 87881

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ПРИНЦИП ТРИГЕРА

© Меньшов Олександр, 18-11-2017
«Ми стали занадто розумні для
того, щоб вірити в Бога».
О. Блок



Новини починали напружувати... набридати... Черговий базікало, який зараз виступав по комунікатору,  з жаром розповідав, що протистояння з нунами дійшло до чергової точки кипіння. В його промові все частіше лунало про можливе військове зіткнення… Ось і зараз він досить чітко повідомив про наростання конфронтації між Араттою та Кіенхіром, про флоти, які приведені з обох боків в бойову готовність, про можливі варіанти відповідей на агресію… і ля-ля-ля, і ля-ля-ля… Голова вже пухла від цього!
-Природа гине… катастрофічна екологія.., - слідом за цими  словами на екрані комунікатора стрибали відповідні картинки з червоної планети нунів. – Занепад культури… помилковий світогляд нунів (і тут же промайнуло «єретичний»)… криза влади… політичні амбіції.., - фрази сипалися, немов горох. Ще якась хвилина, і цивілізацію Аррата проклянуть, хай йому грець!
Тібір Ішкур роздратовано слухав ці розмірковування, та намагався відгородитися від негативних емоцій. Сьогодні у нього важливий день… Треба зосередитися на власних справах…
Нарешті базікало-експерт, зрозумівши що його час в ефірі добігає кінця, почав запевняти слухачів, що криза не піде далі теревенів. Не дочекавшись висновків, Тібір вимкнув приймач та підвівся.
«Дурні просторікування! – подумалося йому. – Все звелося до якоїсь банальності... Ніби ми - дикі тварини, які не можуть поділити мисливські угіддя…  суцільна «боротьба за існування»… Тьху ти! І куди дивиться Комітет з етики? Як він зміг пропустити подібні балачки»?
Взагалі, можливе зіткнення здавалося чимось далеким, нереальним, немислимим… неможливим…
Дурниці! Які ж це дурниці! – труснув головою Тібір.  
-Вже час вирушати, - пробурмотів він дружині. А потім раптом заявив: - Сьогодні у нас на святі буде ен Уту Ла-арак.
Чоловік провів рукою по своїй голій маківці, та з  поважним видом почав надягати ошатну туніку.
Жінка застигла на місці, з дивуванням дивлячись на Тібіра.
-Так треба, - сухо промовив той, дивлячись прямо перед собою.
-Навіщо ти його запросив? Це наше особисте свято…
-По-перше, це було не зовсім запрошення, скоріш він настояв на неформальній зустрічі. А по-друге, в мене свої цілі! - незадоволено відповів Тібір.
Він не полюбляв, коли йому читають нотації. В таких випадках грубо перебивав опонента та безапеляційно заявляв, що мораль це свого роду релігія, чистий ідеалізм, тому кожний розуміє її по-своєму.
-Чим тобі не подобається ідеалізм? – питали у відповідь. – Колись ти і сам був прибічником подібної філософії… Згадай, як сперечався з власними вчителями.
-Не був, а скоріш вагався. Але почуття та матерія взяла гору над простими розмірковуваннями, - ухильно відповідав Тібір.
-Звучить, як вирок.
-Це лише реальна оцінка мого морального стану! – відрізав подальшу суперечку Тібір.
Отже, звістка про присутність шановного ена Ла-арака трохи лякала Ейнну. Як-ніяк, а сам головний інженер-архітектор. Але суперечити чоловіку вона не ризикнула, згадуючи його вибуховий норов.
-В мене свої цілі, - вже тихіше повторив Тібір. Йому не хотілось виправдовуватись, але з іншого боку кортіло поділитися планами. – Вважай, що на наступній Раді мене назначать на місце ена Ла-арака. Перед тобою новий головний інженер-архітектор Кіенхіра. Можна сказати я і зараз роблю добру половину роботи, замість ене Уту… А скоро очолю все.
Ейнна здивовано подивилась в очі Тібіра. Той гордовито випростався.
-Вже все вирішено? – тихо спитала жінка. - Ти так впевнено заявляєш про те…
-Залишились формальності.
Чоловік задоволено посміхнувся, згадуючи останню зустріч з головою Комітету з питань інфраструктури.
-Ми проінспектували кліматичні станції, - казав той. – Ті, що з останньої сьомої серії…
-Чому ж мене ніхто не попереджав?.. І як результати?
-Вище всіх похвал, тут ви можете бути спокійні… Але попереджаю, не всім сподобалось побачене.
-Хто був незадоволений? Яка з інспекцій?
В голові Тібіра відразу згадувалися постійні причіпки приймальних комісій. Майже кожного разу їхні члени докоряли Ішкуру у впливі на зміну флори та фауни. Дерева, бачте, стали мати невелику кореневу систему, бо відтепер не треба триматись за землю щосили.
-Зате екран допоміг уникнути шкоди від космічних випромінювань! – звично парирував Тібір. -  Відтепер термін життя тієї ж флори та фауни суттєво збільшився. Хіба те погано?
У відповідь  члени комісії закидали звинувачення про зростання атмосферного тиску. Починалась легка перепалка, але ніхто з них не збирався серйозно ані сперечатися, ані лаятися. Особливо, коли Тібір нагадував опонентам основні положення етичної  доктрини.
-Яка з інспекцій? – нервово перепитав чоловік.
-Цього разу – свої, - втомлено посміхнувся голова. – Ен Уту Ла-арак…
-Хто? Головний інженер-архітектор? – напружився Тібір. – Чого це раптом? Що не так?
Питання посипалися нестримним потоком.
-Я давно кажу, що ен Ла-арак один з тих нун-галене, які вважають нові технології ледь не абсолютним злом, - уїдливо промовив голова комітету. – Це раніше… пару куль тому назад… він вважався прогресивним спеціалістом… А зараз майже усюди виступає в опозиції. Дехто в Раді його звичайно підтримує, але не більшість… От що  я вам скажу, ене Ішкуре, ми вважаємо вашу працю справжнім проривом. З тих пір, як ви очолили Координаційний департамент, ми рушили далеко вперед! Це не пусті слова!
-Дякую, але… але…
Голова різким рухом обрубив спроби Тібіра зніяковіти:
-Ми з вами не на нагородженні! Ліпше готуйтесь до нового посту, - і чоловік дружно потиснув передпліччя Тібіра. - Попереду великі зміни…
-Новий головний інженер-архітектор? – перепитала дружина. - А ен Уту Ла-арак знає про те?
-Імовірно здогадується… Думаю, що і зустріч він призначив стосовно цієї теми. Церемонія лише привід…
-Дивний привід він вибрав. Чому не визвав тебе до себе?
-Хтозна… Але мені все одно прийдеться з ним переговорити. Я не відмовився бо, по-перше, вважаю, що не варто мати ворога за спиною. Ен Уту славиться своїм досить непередбачуваним характером. Уяви, скільки він керував програмою, цім своїм  дітищем, а тут з’являюсь я і…
-Але ж він сам обрав тебе власним заступником.
-Так… так… Проте все змінюється. Відтепер питаннями кліматичних станцій займаюсь тільки я… Проектування, будівництво, обслуговування. Ен Ла-арак задіяний опосередковано… Я боюсь, що він вважає, ніби все затіяв саме я… ніби хочу його підсидіти… скинути з посади…
-А насправді?
-Рада вважає, що Ла-арак – це пройдений етап. Звичайно, що саме він був ініціатором створення екрану, тут ні додати, ні відняти… але на сьогоднішній момент, саме він і гальмує подальші роботи. Ти ж напевно чула про його упередженість щодо використання сагів?
-Ні.
-Тоді ще побачиш… та почуєш… До речі, він любить добре поїсти, та ще добріше попиячити. Дай наказ приготувати відповідні страви, список тобі дасть секретар… Та нехай завезуть питво… найліпше... І коли я тебе позву, похвалі кухарів.
-Але ж це сагі! Навіщо їх хвалити?
Тібір не відповів. Він взагалі проігнорував це питання, роблячи вигляд, ніби його і не було.
-Отже, - продовжив він все тим же діловитим тоном, - мені треба м’яко підштовхнути Ла-арака… змусити його добровільно передати свій пост «талановитому учню», - Тібір закінчив тираду цитуванням головного інженера-архітектора. – Війни з ним мені не треба!
-Війни? – чи то злякалась, чи то здивувалась Ейнна.
-Це метафора… фігуральний вираз…
-Може тоді не треба було його запрошувати? Ще спаскудить нам свято…
-Ще раз кажу – він не стане з'ясовувати відносини… тим паче публічно… В такому разі йому б було правильним визвати мене до себе, чи кликати внутрішню раду! І там розпинати… Ен Ла-арак приїхав домовлятися. Я впевнений! Ще не знаю, чого ви він хоче, але точно не рвати зв’язки, не лаятися! А крім того, я вважаю, його присутність на церемонії покаже іншим нун-галене, та і аннунакам, нібито його прихильність до нашої родини… Хоче він того, чи ні, а ми зробимо вигляд, буцімто навмисно залучили такого високого гостя. Нехай попрацює на наш імідж… Це призведе до того, що в Раді на голосуванні ми будемо мати додаткові голоси тих, хто коливається в виборі.
Тібір раптом зіщулився та задумливо подивився кудись убік.
-До речі, - тихо проговорив він, - прошу тебе підготувати в саду окрему альтанку… подалі від галасливого натовпу. Нам потрібно с еном Ла-араком поговорити начистоту, без зайвих вух… І випустиш туди молодих аладів. Нехай попустують… пограють…  побігають на травці…
-Аладів? Навіщо?.. Там буде ен Ла-арак. Раптом ці тварини кинуться на нього?
-Я все сказав! – грубо перебив чоловік свою дружину.
Тібір ще раз оглянув себе та рішуче вийшов геть.
Не дивлячись на спокійний тон, він все ж нервував. Всі сказані дружині слова були ширмою, щоб те прикрити. Зрозуміло, що головний інженер-архітектор їхав не для того, щоб вшанувати свого заступника. Дивне інше, що розмову дійсно можна було провести деінде. Але чомусь Ла-арак настояв саме на своїй присутності на церемонію ім'янаречення старшого сина Тібіра.
Що він тим переслідував? Якій фортель збирався викинути? Чи може вважає, що свого «ворога» (якщо Тібір таким є насправді) треба добивати в його ловові?
«Треба очікувати неприємної розмови, - міркував Ішкур. – Вочевидь, дуже неприємної. Сьогодні  хтось скине маску… втратить своє обличчя».
Початком спільних відношень між Ла-араком та Тібіром можна назвати зустріч, коли Ішкур представив інженер-архітектору свої розрахунки з приводу поліпшення кліматичних станцій. Взагалі він прибув до начальства з іншою метою – відчитатися про проведені роботи його відділу. Але ризикнув підсунути «цукерочку».
-Чому ви постійно відстаєте від плану? – невдоволено бурчав ен Ла-арак. – Саме ваш відділ пасе задніх.
-Тому що ми займалися більш потенційною справою.
-Чим займались? – не второпав ен Ла-арак. Він навіть не відразу зрозумів, яким тоном відповідає підлеглий.
Тібір тут же розклав перед начальством свої розрахунки. Він вважав, що його зараз турнуть геть, але на диво інженер-архітектор почав їх роздивлятися.
-І що це за малювання? – невдоволено почав чоловік. А вже за хвилину линуло: - О-о-о… о-о-о… дуже цікаві ідеї!
Головний інженер-архітектор ніби всмоктався в розрахунки. Хвилина… друга… чверть години…
-Ваш відділ мене зараз здивував! – нарешті вичавив з себе ен Ла-арак. -  Це не ті дурнуваті «розмірковування», яку форму надати станції – пірамідальну, як у нунів на їхній червоній планеті, чи збільшити кількість ступенів з трьох до п’яти. А це дійсно ваші викладки? – слово «ваші» він промовив з явним наголосом.
-Так, ене! Викладки саме мого відділу! – Тібір же зробив наголос на слові «мого». По-перше, він не дуже хотів привласнювати собі загальні розробки, а по-друге, в випадку якихось помилок можна було трохи відмотати назад, сказавши що ми всі схибили, недогледіли.
-Ви давно там працюєте?
-Ні… там  - недавно…
-А до цього де були?
-Керував монтажем силових вузлів станцій, а ще раніше - водного екрану навколо планети… тобто деяких його ділянок.  
-Отже, як то кажуть, ви прощупали все своїми руками, - посміхнувся ен Ла-арак.
-Мені є що розповісти, - в тон начальству сміливо відповів Тібір.
Кланятися він не звик, добивався всього сам, допомоги не просив. Часто ризикував, полюбляв нестандартні рішення… Не всі з них були правильними, не всі вдалими, але Тібір не відступав, хоча у випадку поразки спалахував, ніби вулкан. Тому мабуть поміж своїх його і прозивали Грозою.
Ішкур дійсно розумівся на своїй справі. Будучи з аннунаків, та ще і невисокого походження, він з самого дитинства прагнув піднятися по ієрархічних сходинках. А як це зробити, як вилізти вгору? Маючи дуже кмітливий склад розуму, Тібір  легко опанував точні науки та якимось чудом попав в сферу технокліматології. Спочатку працював як всі аннунакі його рівня - на монтажі та обслуговуванні водного планетного екрану, який повинен був затримувати теплове випромінювання, що відбивалося від земної поверхні, утворюючи  рукотворний «парник». Цим самим цивілізація Кіенхіра намагалася добитися появи сприятливого тропічного клімату на всій планеті. Рівномірне прогрівання Землі сонячними променями, які вільно проходили крізь цей водяний екран, давало можливість уникнути появи жахливих опадів, чи ураганів… або торнадо… смерчів… Крім того він  виявився прекрасним захистом, таким собі щитом, від космічного випромінювання.
Трохи згодом Тібір скористався нагодою та здав екзамени на молодшого оператора… А відтепер взагалі очолював відділ.
-І скільки ви вже в цій сфері? – запитав головний інженер-архітектор.
-Трохи більше, ніж чверть кулі…
-Угу-у… угу… виходить десь дев’ятсот планетарних циклів… Солідно.
Ен Ла-арак задумливо дивився в одну точку.
-Незвичайний хід думок, - промурчав він. – Досить незвичайний… От що, ене Тібіру, я невдоволений зривом графіку, але з іншого боку… хочу щоб ви ретельно перевірили всі розрахунки ще раз! Проведіть досліди, якщо потрібно… Я надаю вам повний карт-бланш. Візьміть все, що будете вважати за необхідне.
-Все? – перепитав Тібір. Взагалі, він все ще не міг повірити, що перепон йому не чинять. Ніхто не кричить, не тупотить ногами… А мало того – розв’язують руки. Як так?
-Я не обмовився… Ваша ідея про використання концентраторів вирівнювання для ущільнення потоків досить цікава, - раптом з поважним видом заговорив Ла-арак. - Вважаю, що в випадку успішних дослідів, це дасть нам можливість вийти на зовсім інший рівень контролю за екраном, та знизить його енергопотреби.
-І збільшить потужність станції, її ККД.
-Згодний з цим… Одне «але»: таку махину вже не просто буде обслуговувати, - знизав плечима Ла-арак. -  А як взагалі ви дійшли до подібного рішення?
Від останньої фрази Тібір трохи здригнувся. Хоча ене Ла-арак цього не помітив. Він навіть не чекав відповіді на своє питання, вважаючи його риторичним.
Трохи згодом, коли Тібір приніс підтвердження розрахунків та результати лабораторного моделювання, головний інженер-архітектор задоволено ляснув себе по пузу.
-А мені казали, що нове покоління нічого не варте! – сказав він. – Ви, мій друже, можете далеко піти… Розумієте, на яку стежку ступили? Ви натрапили на механізм створення системи, яка самопідтримується. Це… це… це… чудово!
Інженер-архітектор підвівся та пройшовся туди-сюди.
-Поки я ще не розумію, як реалізувати вашу теорію, - розмірковував вголос ен Ла-арак, - проте негайно звернусь до Ради і доб’юся, щоб почали будувати перший прототип подібної станції. Ви як? Готові взятися?
-За що?
-Я хочу, щоб саме ви… ти, мій друже, - ен Ла-арак раптово наблизився до підлеглого, - щоб ти очолив це будівництво!
-Я ще ніколи подібним не займався.
-Але по очах бачу, що кортить.
-Так… не буду те приховувати… Але, ви ризикуєте! Хтозна, що я набудую? А раптом вас підведу?
-Отже ви тікаєте?
-Ні! Я готовий взятись… в мене навіть є деякі намітки…  
-Тоді домовились?
-Ми з вами говорили про карт-бланш. Хотів би мати свободу дій. Вся відповідальність буде на мені.
-Овва! Попереджували, що ти досить сміливий чоловік… Не занадто багато просиш, – з хитринкою в очах спитав Ла-арак, – як для новачка в цій справі?
-Вважаю, що ви теж колись починали… були новачком… Сагі! Це ж ваша пропозиція використовувати їх на важких роботах?
-Майже, - здалося, ніби ен Ла-арак зніяковів. – Ідея загальна, я лише один з зачинателів…
І інженер-архітектор чомусь пустився у спогади. Розповів, що стояв біля витоків створення концептуальної моделі так званої «Небесної тверді». Як він разом з іншими інженерами розробляв проекти будівництва екрану та станцій.
-Шановний ен Еа Нумун… голова Комітету ландшафтного інженірінга, - мурчав Ла-арак, - в той час як раз пропонував свою частину до загальної картини перебудови нашого світу…  Оці його канали, складні іригаційні системи поливу полів і садів, осушення боліт… використання простої механічної сили, тобто сагів… Перші їхні моделі були такі смішні, незграбні… А ще пам’ятаю, як ми всі збиралися разом, сперечалися, обговорювали нюанси… А скільки билися з цензорами! З Комітетом з етики! Доктрини, концепції, шляхи вирішення… Чого тоді тільки не було!
Тібір натягнуто посміхнувся. Слухати це базікання не дуже хотілося, але зважуючи на деяку залежність від прихильності ена Ла-арака, приходилось терпіти.
-Я навчався за вашими підручниками та рекомендаціями, - повідомив Тібір, перериваючи потік спогадів. І тут же почав перелічувати: -  Загальна тривалість робочого дня і час корисної праці сага… визначення величини його потужності… розрахунок потреб в поживних речовинах і норми годування робочих сагів… Чого тільки не приходилось прораховувати!
Судячи з усього, Тібір сподобався головному інженер-архітектору. Він задоволено посміхнувся та твердо сказав:
-Що ж, друже, можливо тобі час перейти до практики? Отже, я вимагатиму від Ради, щоб тобі дали усі ресурси.  Подивимось, з якого ти тіста…
Ен Ла-арак дотримався свого слова і Тібір зміг реалізувати власні ідеї. Він впевнено зайнявся будівництвом прототипу, при тому не отримуючи ні від кого зверху ані півслова заперечень чи вказівок. Станцію звели та успішно запустили. На відкриті було багато високих гостей, які сказали чимало приємних слів… Приїхав майже весь цвіт нун-галене. Навіть були присутні члени Комітету з етики.
Потім головний інженер-архітектор повіз Ішкура до столиці, до Кадиннгира, а вже наступного дня Рада в Будинку-Сяйва прийняла рішення пустити в серію ці семиповерхові станції. А провідним спеціалістом та куратором назначили саме Тібіра…
-Він приїхав!
Ен Ішкур трохи здригнувся, виринаючи з власних спогадів. Повернувся на голос, подивився на свого галасливого секретаря та рушив до входу.
Головний інженер-архітектор прибув вчасно, цензор ще навіть не думав починати церемонію. Тібір проводив гостя на почесне місце, перекинувся з ним парочкою пустих фраз. Головне, щоб всі інші побачили «теплі стосунки» між ними.
Церемонія ім'янаречення пройшла відносно швидко. Хоча, можливо, це могло лише здаватися... Зрештою час - штука хитра. А коли ще й хвилюєшся, коли в голові крутиться думка, щоб все пройшло як по маслу, то і не помічаєш течії часу.
Спочатку цензор проголосив нове ім'я дитини, загальне для всіх. Потім нахилившись до батьків та їхнього сина, прошепотів головне ім'я, таємне. Якась чверть години і офіціоз був скінчений, рідні та гості  вирушили святкувати.
Дружина звичайно постаралася. Частування, музика, танці… Родзинкою став виступ хору спеціально навчених сагів. Тібір кинув погляд убік ен Ла-арака та зрозумів, що тому сподобалось.
-Гарно співають, гарно! Трохи, звичайно, не вистачає гармонії в їхніх голосах, але… але не погано… як для сагів… Хоча, чого від них іншого чекати? По суті вони всього лише навчені  мавпи.
Тібір не міг зрозуміти, куди хилить ен Ла-арак. В голові  хутко закрутились різноманітні думки та припущення. Але не на одній з них однозначно зупинитися було не можливо.
-До речі, дуже смачні страви! Давно такого не куштував! – заявив ен Ла-арак, хитаючи своєю великою лисою головою.
Ен Ішкур тут же покликав дружину та подав їй знак.
-Мені вдалось придбати непоганих кухарів, - повідомила Ейнна, розуміючи натяк чоловіка. – Останні моделі сагів досить зручні. Легко навчаються... хоча на те потрібен деякий час...
-Хмм! Ну для  важкої рутинної праці подібні речі, як навчання куховарству, не потрібні! – стримано промовив інженер-архітектор. – Хоча я не проти диференціації… Не всіх же сагів застосовувати на будівництві станцій, або в срібних копальнях! Так, мій друже? – і ен Ла-арак розсміявся, але якось натужно.
-Саме так, - погодився Тібір. – Ви, як завжди, мудрі та прозорливі.
-Не треба підлещуватись… це тобі не пасує… Зрозуміло, що я трохи відстав від теперішньої моди, - говорив Ла-арак подружжю, – особливо коли  делегував деяку частину своїх  справ тобі, Ішкуре.
-А яке зараз ваше дозвілля? – поцікавилась Ейнна. – Чим ви зайняті?
-Відтепер я нарешті зміг приступити власне до науки… Роблю досліди… дуже цікаві досліди… стосовно розвитку нашої цивілізації… Якщо все зростеться, то ви почуєте чимало нового… Це раніше мій час займали робочі справи… Знаєте, мила Ейнне, - стрепенувся ен Ла-арак, ніби скидав з себе невидиму перепону, - якось і не подумав, що можна використовувати сагів в ролі кухарів… Треба буде поміркувати над цим. Поміркувати…
-А я вже поміркував, - з хитринкою в очах заявив Тібір. Він знав справжнє нутро свого начальства. Тому спробував розбурхати Ла-арака. Врешті-решт, час починати розмову про причини з яких інженер-архітектор особисто приїхав до свого підлеглого. - Колись на початку кар’єри на монтажі силових вузлів станцій ми часто використовували в якості наймолодшого персоналу саме сагів.
Інженер-архітектор чомусь хмикнув та зіщулився.
-Ще поручали їм неважкі завдання, - розповідав Тібір. - Вони досить легко обучаються, тут Ейнна має рацію.
-Ти все ще такий  ідеаліст, мій друже. Завжди мріяв поліпшити життя нашій цивілізації.
Це прозвучало якось неприродно. Навіть, натягнуто. Тібір чомусь почав шукати скрите підґрунтя в словах інженер-архітектора.
-Ідеаліст – це ви мені лестите… Я вже давно від того відійшов, - неохоче проговорив він.
-Так нам є про що побазікати! – посміхнувся ен Ла-арак. .
-Я наказав приготувати окреме місце, - в тон відповів Тібір. – Ми можемо там і продовжити бесіду.
-З радістю приймаю запрошення… Сподіваюсь, там також будуть смачні страви?
-Так! – погодилась Ейнна. – Звичайно! Все  вже приготували… Ви знаєте, шановний ене, в побуті сагі незамінні. Я доручаю їм  господарські справи і вони  легко з ними справляються. До речі, кажуть зараз вже є навіть сагі-вчителі.  Ми з Тібіром хочемо придбати такого…
-Вчитель? Саг? Тобто? – головний інженер-архітектор випростався.
-Ну… ну.., - жінка  розгубилась, не відразу знайшла потрібні слова.
-Для індивідуального навчання… для виховання дитини, - підключився Тібір. Він прискіпливо втупився в свого начальника.
-Як це? Як це можливо? Е-е-е… е-е-е… для цього потрібно володіти спеціальними знаннями та вміннями! – ен Ла-арак чомусь насупився. А Тібір кинув на дружину характерний погляд, начебто кажучи: «Бачиш, я тебе попереджав». – Це, перепрошую,  не в хорі співати! Навіть, не куховарити! Навчати когось – це важка інтелектуальна праця. Хіба сагі на подібне здатні? Що за дурниці? Я розумію, коли ігри, розваги, пустощі… але «вчитель»… Це жарт?
-Ні-і-і, - розгублено промовила дружина. – Є окремі місця, де сагів вирощують та готують для виконання усіляких.., - почала пояснювати Ейнна, – е-е-е… у декого з них… е-е-е…  ген пригніченою агресії… е-е-е… це безпечно для дітей… вони слухаються встановлених правил… і не можуть їх порушити… бо… бо…
-Ви не плутайте рутину, механічну роботу, та повну заміну нашого інтелекту. Сагі – це додаткові руки, а не голова. Тут я погоджуюсь! А взагалі, доля сагів - підпорядкування нам! – гордовито заявив ен Ла-арак.  
«Знаходячись настільки високо на ієрархічній піраміді, іноді не помічаєш змін внизу. Стара формація, нун-галене типових для його покоління поглядів, - міркував Тібір, - тому і не дивно, що ен головний інженер-архітектор не сприймає прогресу… особливо в плані  більш розумного використання сагів. Ну, нічого! Скоро моя черга змінювати світ».
-Саг-вчитель! – Ла-арак невдоволено подивився на жінку, а потім перевів погляд на свого підлеглого. – Вважаю, що це дурниці… примхи… Ще раз кажу, одна справа коли ми використовуємо сагів на будівництві станцій, або в аграрному господарстві, в шахтах… чи ще для якоїсь важкої механічної праці… Не більше! Танці, співи, обслуговування – це таке собі додаткове… додаткове…
Ен Ла-арак збився з думки, та чомусь подивився вгору.
-Сагі можуть виконувати деякі завдання! – спокійно сказав Тібір. - А можуть і дещо більше.
-Тібіре, друже… що я чую? – ен Ла-арак навіть позадкував. - Хіба сагі вже навчилися відтворювати спосіб роботи нашого мозку? Невже ці потвори вміють формувати складні асоціації?
-Мггг! – Тібір трошки розгубився. Аура такого собі шанування та бажання прислуговуватись миттєво зникла. Поважний гість перетворився на старого буркотливого старигана, якого терзає дивна сагофобія.
Тібір тут же зробив знак, щоб Ейнна більше нічого не казала та йшла до гостей. Сам же спробував перестрибнути на іншу тему та між цим обережно проводити інженера-архітектора подалі від сагів, які обслуговували галасливих гостей. Хвилин зо десять вони неквапливо дійшли до альтанки, що зі всіх сторін була огороджена густими кущами, усипаних різнокольоровими квітами. Тут їх очікували чисто чоловічі принади, та ще і у великій кількості – міцна випивка, добра закуска… декілька напівголих танцівниць…
-І тут сагі! – Ла-арак не встояв, щоб не сказати щось ущипливе. – Та ще і самочки.
-Це лише танцівниці…
-Бачу, ми все більше та більше робимо їх схожими до нас…
-Прогрес… хоча термін служби занадто малий у порівнянні з нами.
-Маячня, а не прогрес! – відмахнувся інженер-архітектор.
Вони присіли напроти один одного. Тібір дав знак, щоб сагі пішли геть. І тут з найближчих кущів вийшов молодий алад. Розправив крила, потягнувся, позіхнув, демонструючи чималі зуби, та сів недалеко від чоловіків, ніби кажучи – подивиться на мене.
-Який красень! – стрепенувся Ла-арак. – Яка міцна статура! Це приморській підвид?
-Так, - хитнув головою Тібір. Він протягнув інженеру-архітектору наповнений до краєчку срібний кубок. – Полюбляю цих створінь.
-Здоровань… У мене вдома тільки гірники... ну, тобто східняки, - пояснив Ла-арак з блиском в очах.
Тібіру було відомо, що інженер-архітектор відносився до аладів з деякою пристрастю. Тому він навмисно приказав випустити цих тварин в сад, сподіваючись притупити рівень напруги у розмові.
-Лапи масивні,  грудь – суцільні м’язи, - з захопленням розповідав Ла-арак. - Самі розміром з дикого гікшера… Були ми якось на полюванні, так мій алад схопився з шувошем та розірвав його враз! На шматки! – ніби підвів риску чоловік. – Оце міць!
Інженер-архітектор замовк, а потім в одну мить осушив свій кубок. Хміль тут же вдарив йому в голову. Стало помітно, як затуманилися очі.
-Втомились? – обережно спитав Тібір. – Може вам слід знову з’їздити на полювання? Як в давні часи?
-Може… може… але клопоту зараз багато… Добре, що ти ще в мене є… Адже підтримаєш в разі чого?
Ла-арак і Тібір подивились один одному в очі.
-Зазвичай, ви мене підтримували, - обережно промовив Ішкур. – Доручили важливу ділянку.
-Хммм! Давно хотів тобі дещо розповісти, - раптом перебив інженер-архітектор. – Під мене копають… Розумієш?
-Хто? – обережно спитав Тібір.
-Поки не знаю…
-А що не так?
-Ми з тобою добилися певних успіхів. Екран працює, станції працюють… планета змінюється на краще… Однак, декому не все сподобалось, - розлого проговорив Ла-арак.
Тібір скривився, ледь почув слово «ми».
«Це я добився успіхів, - про себе подумав він. – Все побудовано на моїх розрахунках».
А потім промайнуло, що ен Ла-арак ані півслова не промовив про свою участь в  інспекції нових станцій. Що то за дивні ігри?
-Я хочу в дечому зізнатися, - перейшов до активних дій Тібір. – Мав кілька зустрічей з представниками Ради. Вони дійсно натякали на те, що хочуть вас замінити…
-Тобою? – нахилився вперед Ла-арак.
-Кажу чесно – так!
-Цікаво… цікаво… Що ти їм відповів?
-Хто я такий, щоб вирішувати подібні речі? – театрально розвів руками Тібір.
-Тобто, не відмовився, - натягнуто посміхнувся інженер-архітектор. – Чому?
-Справа в самій справі… Я стільки вклав в це… Та і з іншого боку – чому ні? – Тібір раптом розгубився. Він так довго готувався до цієї бесіди, але зараз був схожий на маленького хлопчика, який накоїв шкоди.
-Ти віддав стільки сил! – підколов ен Ла-арак свого підлеглого. – А я, виходить, дурня клеїв?
-Давайте без емоцій. Ми з вами один одного давно знаємо… так що не будемо грати на публіку. Пропоную відверту розмову.
-Гаразд! – швидко погодився ен Ла-арак. Він ніби чекав на цю фразу. – Тоді чесно зізнаюся, що знав про майбутні зміни, про те, що члени Ради хочуть бачити «нову кров» в питаннях кліматології… і не тільки там… Знав і про те, що ти зустрічався та бесідував з ними. А головне – не відмовився. Тому приїхав до тебе для відвертої розмови.
-Навіщо тоді ці дурнуваті па, навіщо робити вигляд, ніби ви здивовані моїм рішенням, або не розумієте його?
Ен Ла-арак чомусь насупився. Він нервово почав крутити в долонях пустий кубок.
-Я приїхав тебе відговорити... Ніяк не міг зважитися почати, - зізнався інженер-архітектор. - Думаю, що така посада не для тебе. І справа не в походженні, не в тому, що ти аннунак, а я нун-галене по крові... Справа у внутрішніх поглядах, які створили твоє «я». Так, ти в деякому роді ідеаліст, хоча і цураєшся того… Однак поруч з цим визначенням стоїть інша, досить небезпечна частинка твого характеру.
-Яка? - напружився Тібір. Такого повороту він не очікував.
-Кар'єризм! Та амбіції! Ти одночасно прагнеш полегшити життя нашої цивілізації, а з іншого боку рвешся до влади. Так-так, саме до неї! Ти перестаєш відчувати межу дозволеного... Це кружить тобі голову, засліпляє очі, і тому помилки вважаються вдачею.
-Я вас зовсім не розумію, - роздратовано промовив Тібір.
-Ти засліплений успіхом, перестав бачити ті небезпеки, які стоять на твоєму шляху... Ступив на хитку стежку.
-Це якісь загальні  фрази!.. Між іншим, мені відомо, що ви інспектували «сімки». Я так розумію, слова про хиткі стежки ростуть звідти? Якщо це припущення правильне… а воно правильне… то ви побачили в мені конкурента! – ледь не виплюнув ці слова Тібір. І тут же гаряче продовжив: - Я завжди точно дотримуюся концепції розвитку нашої цивілізації. Точно і неухильно! Як вчили з дитинства. Ми можемо, вміємо і повинні, - почав цитувати чоловік своїх давніх вчителів, - виправити цей світ! Ми архітектори власного буття! Ми маємо право…
-Навіщо ці слова? – спокійним тоном обірвав Ла-арак свого підлеглого. – Ти не перед цензорами, доводити свою дорослість не потрібно. І до речі, хіба ми тварини? Конкуренція – це їхня природа, так звана - внутрішньовидова боротьба. Наша цивілізація побудована на інших речах!
-Так-так…  «Ми побудуємо рай самі»! Це вбито в мою свідомість ще з дитинства, - Тібір ледь опанував себе.
-Мене лякають методи, якими ти користуєшся для досягнення цілей, - сказав Ла-арак. Він подав знак, щоб Тібір наповнив кубок. Здається, інженер-архітектор збирався добряче напитися.
-Які методи?
-Отже, коли інспектували станції, - ен Ла-арак нахилився вперед, - виявилося, що їх же повністю обслуговують сагі! Ціле місто, в якому живуть тільки сагі! Уяви моє здивування, коли я це побачив! І мало того – все це було зроблено за моєю спиною…
-І що? Це правильний крок, і не один я так вважаю! Більшість членів Ради думають так само! Вони допомогли проштовхнути реалізацію пілотних проектів автоматизації станцій… «сімок»… Тим самим я звільнив усіх нас від нудної монотонної праці! – почав виправдовуватися Тібір, не помічаючи, що цитує Ла-арака. - Чи ви десь бачили натовпи бажаючих усе своє життя витрачати на обслуговування… та тих же концентраторів... Отож!
-Ти завжди славився вмінням маніпулювати словами.
-Нічого подібного! Я зараз відвертий… І між іншим, я хто почав  використовувати сагів на будівництві станцій? Хіба не ви? Не ваше покоління? На полях, в садах, в шахтах - працюють сагі…  Автоматизовані станції – це лише наступний закономірний крок... Слухайте, ене, про що ми взагалі торочимо! Якось ви надали мені повну свободу дії. Я скористався нею. І чим більше будував станцій, тим яснішим було, що ми становимось залежними від них, бо ті постійно потребують нашої уваги! З життя виривається шалений шмат, який треба віддавати на вівтар «раю, який будуємо власними руками»! І чим далі, тим більше той шматок виходить!  Необхідно постійно обслуговувати станції, отже тоді ми перетворюємося на таких собі рабів… А тут, під самим боком, є те, що може допомогти. Нічого складного в цій праці немає. Навчаємо відповідним алгоритмам, обмежуємо сагів жорсткими правилами – і вперед! По моєму проханню вчені розробили спеціальний код – технічну мову. За її допомогою сагі стали «спілкуватися» з нами, а отже – навчатися алгоритмам… та іншим речам…  
-Механічна частина, рутина – тут згодний! – перебив Ла-арак. – Але ти пішов далі! Тільки що казав про технічну мову? Про оці кривульки… піктограми…  А чи знаєш, що згодом сагі ускладнили письмо? Відтепер це досить розгалужена фонетична мова!
-І що тут страшного? Це лише доказує, що сагі почали навчати один одного, - знизав плечима Тібір. – Тобто, нам вдалося поліпшити їхню модель. Ви ж пам’ятаєте, якими були перші серії?
-Чому ж ти такий сліпий! Інженери за твоєю вказівкою намагаються наблизити сагів до нас! Чуєш?.. Це смішно! Якась дурнувата пародія! Ось подивись на свого алада. Його не природа таким створила, а ми! Це справжнє знаряддя для… вбивства. Розумієш?
-Н-н-ні…
-Чим сагі гірше за аладів? Вони лише інструмент! А ти робиш з них інших нас!
-А-а-а… ось чого ви боїтесь! Вважаєте, ніби сагі можуть вийти з-під контролю? Це смішно!
-Не смішно! – розсердився Ла-арак. - Сагі не можуть… і не повинні  навчаться так само, як і ми, тобто на власному досвіді. Максимум – це програма, алгоритм дій. Не більше! Треба припинити подібні експерименти!
-Можуть, чи не можуть – але декілька станцій… і ви самі це бачили… обслуговуються власне сагами. І це прорив! Це успіх! Ще раз кажу – багатьом членам Ради те сподобалось.
-Це дурня! Суцільна дурня!
-Це прорив! Коли ми і надалі будемо задіювати сагів в…
-Маячня! – різко перебив Ла-арак. Він подивився на кубок, стис його в долоні і залізним тоном промовив: - Хори… співи… куховарство… вчителя… Я твердо впевнений, що наука та мистецтво… справжнє мистецтво, а не його подоба… а також філософія, розмірковування над сенсом буття - це все парафія нун-галене та аннунаків… Ніяк інакше! Я не проти прогресу, але не хотів би бачити своїми підлеглими сагів! Не хватало мені з ними сперечатися чи обговорювати… е-е… е-е… Тьху ти!..  Ліпити вчителів для наших дітей з… з… якихось… мавп!
Ен Ла-арак захлинувся словами. Десь хвилину він намагався прийти в себе.
-Невже членам Ради не ясно, що ти бавишся з небезпечною іграшкою? – нарешті розродився інженер-архітектор. Він ляснув себе стегну та почав плутано обґрунтовувати свою точку зору. Наприкінці нарешті опанував власні думки і закінчив фразою про «фундаментальний ризик для існування розумної цивілізації».
-Але… але… Слухайте, ене! За допомогою тих же сагів, - спробував вступити в дискусію Тібір, - ми намагаємось побудувати нову ідеальну державу з чіткою структурою. Хіба члени такого «об'єднання» - ми з вами - станемо нещасливі, коли, так би мовити, відірвемось від стомлюючої обридливої роботи? – і знову чоловік використав ті ж самі визначення, які раніше промовляв інженер-архітектор. - Хіба тепер ми не отримаємо можливість сміливо займатися тим, чим бажаємо? Наприклад, йти до осягнення справжнього знання? Нехай всю механіку тепер віддадуть цим сагам... Нехай вони воюють, будують, лікують, готують їжу... вчать дітей нарешті!
Ен Ла-арак зіщулився.
-Ти кажеш крамольні речі! – сухо видав він. – Як ті ж нуни!
-Нічого крамольного! А нуни – це цивілізація дурнів! – сердито кинув Тібір. Він не хотів бути звинуваченим в їхній єресі, тому спробував відгородитися. Якась секунда і з рота полилась вся та маячня, яку вранці пхали у вуха в новинах. – Що вони взагалі розуміють! Розбещені… потворні… пихаті… Навіть себе намагаються перекроїти. Усі ці голови тварин, рептилій або птахів… От скажіть, невже вам не подобається власне тіло? Навіщо його спотворювати якоюсь гидотою? Я розумію, коли ми експериментуємо з сагами, з аладами… Але змінювати себе – це варварство!
-Це і є їхня філософія! – спокійно заявив Ла-арак. – Повна переробка організму під свої власні потреби... під відповідні задачі… «Я» – на першому місці! Все інше – другорядне! Ось ми, наприклад, змінюємо світ за власним бажанням, а нуни – змінюють себе. Хто з нас має рацію – це спірне питання! В ньому не розібралися до сих пір!
-То нехай з ти вовтузиться Комітет з етики. Я не хочу сюди занурюватися.
-Знаєш, Тібіре, наші цивілізації не завжди ворогували, - пустився в спогади Ла-арак. – Знайомство принесло чимало користі як нунам, так і нам. Ми разом взаємодіяли, допомагали, вчились один у одного… Навіть суперечки були в мирній площині... Змінювати себе або змінювати світ – скільки разів пробували над цим порозумітись. А ось тепер – віддалились. Я пам'ятаю часи, коли ми просто обговорювали наші доктрини розвитку. Це були лише розмови, які бувають між добрими друзями... обмін думками, відкриттями... культурою... Всім! А ще ми будували на планетах один у одного свої місії, культурні центри... Запрошували в гості... Який там Комітет з етики! Такої штуки і в думках не було! Ніхто не говорив про єресь, про варварство...
-Так вони і зараз існують… ці місії… Хіба ні?
-Це вже не те! Якщо раніше туди можна було приходити, як то кажуть, без запрошення, відтепер – це закриті зони… міні-фортеці…
-А навіщо вони нам?
-Хоча б для того, щоб було де вести переговори… Ех, як все змінилося!
Інженер-архітектор втупився кудись вдалечінь.
-До речі, - неголосно пробурмотів він, - якщо ми торкнулися наших супротивників, то хочу тобі розкрити важливу деталь: війна між нами і  нунами невідворотна. Це розуміють всі…
-І що? До чого тут війна? – сторопів Тібір.
-Нуни випереджають нас у військових розробках. Їхня доктрина це цілеспрямоване використання сагів у сутичках. Будівництво пірамідальних станцій – не все, де можливо задіяти цих створінь. Я не кажу про хори та танці! – посміхнувся Ла-арак. - Сагі також можуть брати активну участь в битвах з нами! Тепер розумієш, чому я так обурювався? Це вкрай безвідповідально!
-Чесно зізнаюсь – ні, не зрозумів. До чого тут нуни? Де я, а де вони?
-На Раді підхопили цю ідею… мовляв, і нам треба так само зробити. Нехай замість наших цивілізацій б’ються сагі. Їх не шкода…
-А це гарна думка! Нічим не гірша за мою… тобто, я маю на увазі обслуговування кліматичних станцій. Хіба…
-Ні, друже мій! – перебив Ла-арак. - Це велика помилка.
-Це якась фобія, а не помилка! – не втримався Тібір.
Ен Ла-арак невдоволено зіщулився.
-Хочеш знати, чому власне до цих пір не почалося бойове зіткнення між нами і нунами?
-Напевно тому, що воно буде катастрофічним для обох сторін? - сказав Тібір. І тут же згадав ранкові вісті: - Атака на супутник нунської планети, наприклад, яку пропонують наші військові, призведе до бомбардування уламками поверхні… до втрати атмосфери, випаровування води… згодом все завершить сонячний вітер… Планета нунів перетвориться на неживий шматок каменів, на пустелю…
-А ти явно знаєш пр-р-редмет! – уїдливо сказав Ла-арак. Він зіщулився та доволі сердито промовив: – А уяви, якщо нуни атакують наш екран… почнеться потужна повінь… планету охоплять потужні циклони... шторми…
-Уявив…
Ен Ла-арак  розреготався.
-Хіба це так весело? – здивувався Тібір.
-Ні… просто не це стримує нас від війни. Ми боїмося втратити обличчя! Боїмося скотитися до рівня нижчих істот! Агресор завжди слабкий! Морально слабкий! А значить не може вважатися вище інших... вище тих же сагів чи аладів… Так вважають і нуни, і ми…
Тібір знизав плечима. Йому, чесно кажучи, подібні думки були нецікаві.
-Ми щось з вами не туди забрели, - пробурмотів він. Чесно кажучи, зараз перед ним сидів якийсь… якийсь старий безмозкий стариган… який взагалі скотився до якогось маразму. Різниця в пару куль очевидно має  вагу, щоб хто не казав. - Чого ви боїтесь? – Тібір нахилився вперед, намагаючись скоротити відстань між своїм співбесідником. По ідеї, це повинно було на підсвідомому рівні додати Ла-араку відчуття додаткової відвертості розмови. – Уявляєте, нібито сагі накинуться на своїх господарів?
Інженер-архітектор вперто мовчав.
-Я правий! Я сто разів правий… Ви саме цього боїтесь, - Тібір випростався. -  Ви повинні розуміти, що відтепер це не ті дурнуваті моделі, яким наказують куди йти, що робити. Їхні алгоритми трохи складніші… І ми… тобто інженери за моїми наказами передбачили можливі «нестандартні ситуації». Чи, так би мовити, багі… Їх перетворили на фічі… переваги…  Пам’ятаєте, моя дружина казала про правила?
-Заповіді? – іронічно посміхнувся інженер-архітектор.
-Нехай так! Це незміні межі, вихід за які чреватий сагам наслідками…
-Так він можливий?
-Немає нічого абсолютного! Ви, як ніхто повинні це розуміти… Але всі можливі нюанси підстраховані запобіжниками. Це убезпечить нас…
-Це лише самонавіювання… для заспокоєння власного «я»… І ще раз кажу, то – велика помилка! А уяви, мій друже, ніби твої нові моделі сагів… з тих, що нібито самонавчаються…  раптом якимось дивним чином дійсно зрозуміють, що таке добро, що таке зло. Як вони поведуться з нами? Що зроблять?
-Тоді скажіть, чи часто ви витрачаєте сили на… комаху, що повзає по вашому саду? А ні! Вам начхати на неї! Так ось, чисто гіпотетично звичайно, якщо сагі обженуть нас в інтелектуальному плані, вони будуть  поводитися так само! Ми – комахи, а вони… йдуть мимо, бо їм байдуже, чого там ті роблять.
-Ти ідеалізуєш ситуацію…  Я здогадуюсь, що в твоїй голові. Ти наївно очікуєш побачити колись такого сага, який говорить та думає, як і ми самі. Вважаєш, що тоді отримаєш співбесідника для філософських бесід?
-Ну… ну…  просто…
-Я тобі скажу, що станеться після того, коли все ж сагі стануть подібними до нас. Вони навчаться визначати зло та добро згідно нашої шкали цінностей… нашої моралі… А це може призвести до того, що сагі стануть вбивати самостійно, не отримуючи наказу. Ось що стоїть на кону! І ти не будеш їм авторитетом! Бо робиш так само!
-Це взагалі схоже на якісь фантазії! – сердито відмахнувся Тібір. Йому вже набридало говорити на цю дурнувату тему.
-Згодний, ми теревенимо про чисто гіпотетичні речі! Але скажи, чи буде твій розумний саг, наприклад, блефувати під час гри? Чи стане обманювати нас? Для розумної істоти це не важко зробити…
-Згідно встановлених правил…
-Заповідей, - знову поправив Ла-арак.
-Хай так… Згідно них, саг не повинен того робити.
-Тоді він не розумна істота… А з іншого боку, як про те дізнатися? Можливо він прикидається?
Тібір мовчав. Він чесно не знав, що відповісти.
-Твої «сімки», - продовжував гнути свою лінію Ла-арак, - лежать в  цілковитій етичній площині! Ніякого технічного прориву! Тільки питання моральності! – з цими словами  чоловік осушив наступний кубок і чомусь підвівся. Він обійшов альтанку по периметру, буцімто щось розшукував. -  А чому деякі твої саги в «сімках» ходять в одязі? - неочікуване запитав у підлеглого. - У цьому я бачу якийсь... якийсь дисонанс... Ти соромишся їх наготи?
-Чому це?  - здивувався Тібір. Збоку здалося, ніби він зніяковів. - Просто... просто я вирішив, ніби так більш естетично… Та і в одязі - лише сагі-оператори. Це візуально виділяє їх від загальної маси. Ніякого іншого підґрунтя!
-А мені здається, що справа в них самих... Ми ж з тобою відверті?
-Само собою! - кивнув Тібір вже підозрюючи, що почує не дуже приємне одкровення.
-Дуже добре! Ти аннунак... я нун-галене... Ніде правду сховати - ти ж  завжди тягнувся до вищої когорти, так? А тепер те ж саме роблять і твої саги! Зізнайся, що це вони тебе просили про послугу… про одяг…
-Ні, я сам! - сердито відповів Тібір. Він стиснув губи і втупився в землю перед собою. – Ми лише розмовляли з ними про…
І він запнувся.
-Розмовляли? Оце ти видав! – Ла-арак навіть  знову розреготався. - Про шо, коли не секрет?
-Хмм! Я неправильно висловився. Я пояснював їм, що  це… тобто одяг… такий собі жест… спосіб… показати…е-е-е…
-Що ти їм розповідав? Чому навчав?
-Ми лише відокремили деяких сагів з-поміж інших!
-Ні! Ви показали, що можна бути кращім, ніж звичайний саг! Можна стати копією свого творця! Вважаєш, що під час інспекції я не спілкувався з сагами?
-Ви зглянулися до цього? – спробував підколоти Ла-арака Тібір.
-Я ознайомився з їхньою мовою... З цими «цвяхами-що-стирчать-на-всі-боки». Знаєш, що вони кажуть між собою?
-Що їх підняли над іншими за неухильне дотримання «заповідей»?
-За те, що вони більш схожі на нас! А це.., - ла-арак так і не закінчив цієї фрази. Він стиснув кулаки та стукнув ними по колінах. - Запам’ятай, мій друже, одне, - доволі сердито почав він, - що саг ніколи не зможе стати подібним до нас! І не повинен цього зробити! Їхня задача – допомагати нам, брати на себе нудну механічну роботу. І тільки це! Спроби змоделювати наш інтелект в їхній оболонці – неправильно! Мало того – згубна річ!
-Ви дуже помиляєтесь щодо сагів! Дуже!  
-Дивно, що ти їх постійно захищаєш… Є щось таке, що мені потрібно знати? – нахилився вперед ен Ла-арак. Він завмер та втупився в Тібіра.
-Ну… гаразд… А якщо я вам скажу, що це не моя пропозиція?
-Яка пропозиція? – не второпав Ла-арак.
-Мова про вдосконалення концентраторів. Пам’ятаєте нашу першу зустріч?
-Тобто? Поясни!
-Ще коли я працював на монтажі та експлуатації станцій… про те ви знаєте… отже ми… отже я спробував використовували там сагів… деякі моделі…  як молодших інженерів…  
-Ти залучив до своїх розробок сагів? – перелякано спитав Ла-арак.
-Так! – захитав головою Тібір. – Не тільки для розробок, але і конструювання окремих вузлів. Пояснив принципи роботи, деякі формули, процеси… наказав почати обчислювання… І на диво вони  принесли перші результати. Я вхопив ідею… доопрацював її… а потім приніс вам…  
Інженер-архітектор раптом вигукнув якісь прокляття.
-Ти розумієш, - суворо промовив він, - що компрометуєш себе! Якщо в Раді дізнаються… то предстанеш перед цензорами… І тобі не світить моє місце…
-Ми з вами домовились на відверту розмову. Не вірю, що ви підете відкрити деякі її нюанси тим же цензорам… А по-друге, тут моє слово проти вашого! Більшість вирішить, що ви навмисно на мене наговорюєте.
-Ти про мене поганої думки. Я натякаю на  те, що не обтяжені моральними аспектами сагі не можуть адекватно реагувати на…
-Та до чого тут це? – насупився Тібір. Його знову здивував подібний «шовінізм» по відношенню до сагів. – Дозволю нагадати вам, що колись ви схвалювали мої розробки… А зараз, як тільки дізналися про участь в них сагів, відразу стали ніс закривати. Хіба результат не важливіше, ніж те, як ми до нього дійшли? Ми не нуни – у військових справах нічого не застосовували… Це звичайні наукові розробки. І до речі, використання сагів… не обтяжених моральними та іншими аспектами, - ризикнув перекривляти Тібір інженера-архітектора, - дали нам більш точні, більш логічні… додам ще -  більш креативніші  рішення складних проблем.
-Отже, ти не тільки того разу використав сагів? Як часто те відбувається?
-Достаньо часто! – трохи з виловом в голосі відповів Тібір.
Обидва чоловіки замовчали. Ен Ла-арак напружено дивився прямо перед собою.
-Я може скажу зараз щось не те, - обережно почав Ішкур, - але мені здається ніби ви категорично проти прогресу.
-До чого тут прогрес? Твої сагі вже навколо! Плодяться, як щури! Ми вже навіть не помічаємо, що вони підмінюють нас у всьому… Куховарство, співи… танці…. Тепер ось вчителювання…  Це жахливо! Я бачу, що не за горами той час, коли нарешті сагі навчяться вдосконалювати самі себе. І ми вже не зможемо конкурувати з ними.
-Чому прямо так негативно? Ви дорікаєте сагам, що вони нам допомагають? Хіба не в тому їхня роль?
-Ти так кажеш, ніби вони те роблять з власної волі…
-Ви знову пересмикуєте! В чому ваші претензії? – роздратовано спитав Тібір. Йому взагалі здавалося, що вони з еном Ла-араком ходять колами. Аж паморочиться починає!
-Справа все в тому же моральному стрижні. Не думаю, що сагі зможуть його осилити… та сприйняти… Ми самі іноді плутаємось у течіях власного «я». А уяви, коли твої улюблені сагі у гонитві за ефективністю, вирішать що треба позбутися нашого роду. Що ми – зайва ланка… Або раптом вони побачать в нас конкурентів, чи загрозу… Раптом «заповіді» не спрацюють, як запобіжник? Чи вони самі його відключать, га?
-Закони, чи як вам угодно – «заповіді», запобіжники  - це тригер! Порушення призведе до загибелі... Я не кажу про фізичне усунення, а про саморуйнування. Там хитрий код… баг, якщо вам стане так зрозуміліше… Він або знищить проблему, або перезапустить все наново. Між іншим у Всесвіті подібних тригерів – сила-силенна. Не було б їх, мабуть світ давно самозруйнувався. Отже, ми не були в цьому першопроходьцями, лише скористалися ідеєю…
-Ще раз повторюся, все це навіювання. Твій тригер -  це маячня.
Ен Ла-арак схопив кубок та знову приклався до питва, і вбухнув його в себе чимало.
-Так проти чого ви виступаєте? – нахилився до інженер-архітектора Тібір, поки той ще міг ясно розмовляти. - Проти того, що я заміню вас на посту, чи проти сагів, їхнього використання?
-Ти спокусив членів Ради, дав їм привід вважати, ніби все йде правильним шляхом. Ти заклав наріжний камінь в подальший розвиток… тобто – в загибель нашої цивілізації! Саг, який мріє стати нун-галене, чи аннунаком… таким як ти, або я – це нонсенс! Ні, це катастрофа!
-Ви помиляєтесь. Так, мабуть, колись говорили і про створення кліматичних станцій… про міжпланетні перельоти… про…
-Мовчи!  
-Ене! – м’яко промовив Тібір. - Ви просто заплуталися... вам треба відпочити… Я серйозно! Ви б тільки почули себе!
-Можливо… можливо, - з якимось відчаєм забурмотів інженер-архітектор. – Це моя вина… моя вина… я пропустив… недогледів… розслабився…
-Ще раз повторюся – це прогрес! Світ не може стояти на  місці. Він завжди рухається. розвивається… і ми з ним також… Вчора, сьогодні, завтра – цей біг не зупинити!
-Світ! Що б ти розумів, в ньому  немає прямих відповідей, - заявив Ла-арак. Судячи з усього його розум добре захмелів. Пішов плутаний потік думок. - Станції змінили планету... Ми робили це для себе... а тепер почали створювати сагів, які схожі на нас... зовні, звичайно... які вчаться навчаться… Тьху ти! Каламбур вийшов!.. Я зараз звичайно п'яний, мій друже, однак це скоріш позитивний момент….
-Чому?
-Тому що це дало мені можливість гостріше зрозуміти свою правоту... Обмовлюся - можливу правоту, адже до абсолюту мені ще далеко... Зараз, Тібіре, я відкрию тобі одну річ. Вона як-ні-як руйнує усі нагромадження наших цивілізацій, всі зарозумілі розмірковування! А якщо сагі, хай їм грець, вже давно не ті, за кого ми їх приймаємо?
-Це як? – Тібір зовсім розгубився. Здається, ен Ла-арак не в собі!
-А просто! Зовсім просто! Ти вважаєш, ніби це ми змушуємо їх працювати на нас? А мені вже здається, що все навпаки!.. Для кого ми перебудовуємо нашу планету? Навіщо ці особливі умови існування?
-Ну, згідно доктрини – для себе, бо…
-А дзуськи! Доктрина - фарс! Взагалі наша планета вже схожа на великий пташник, або ставок для вирощування рибок! Тобі так не здається? А ми переконуємо один одного, ніби самі насправді вищі  істоти. І це ми всім керуємо… А насправді, нас використовують… Використовують!
-Овва! Оце вас закинуло!
-Ти даремно смієшся! Скажи, хто тут свійська тварина?
-Ну…
-Ми!- різко перебив ен Ла-арак і раптом п’яно розсміявся.
-А сагі, виходить, наші господарі, так? Оце ось справжня маячня! Хіба не ми їх створили? Хіба не ми їх проектуємо? Хіба це сагі командують куди йти, що робити?
-А ти замислювався над тим, що насправді відчуває та як розмірковує свійська тварина, або птиця, яку завтра кинуть в суп? Як вони уявляють нас? Ким уявляють? Своїм слугою, який її напуває і годує, або господарем? Чи може якоюсь вищою істотою?
-Але... але... це зовсім інша річ. Ви в котрий раз шельмуєте, пересмикуєте!
-Анітрохи! Якраз досить сказати цьому птаху, що він головний... що він – бог! Достатньо вселити в його макітру подібну думку... і користуйся ним скільки хочеш і як хочеш... Його мозок сам підгонить відповідні докази під цю теорему! Сам!
-Ну, добре, ми свійські тварини… А нуни? Що думають вони?
-Та нуни можуть бути такої ж свійською худобою, як і ми! І війна між нами - лише конкуренція... або її видимість... як у нижчих істот! Чи ще простіше: одним господарям подобається, наприклад, смажена риба, і вони її розводять в ставках… а інші полюбляють пташине м'ясо… Така собі битва смаків!..
Подальша розмова буде безглуздою! – промайнуло в голові Тібіра. Він втомлено підвівся та підійшов до квітучих кущів. – Зрозуміле одне: ен Ла-арак зайва ланка! Тут не додати, не відняти!
-Отже, я тебе не переконав, - підвів риску ен Ла-арак. Він нібито відчув думки свого опонента. – На наступній Раді ти, скоріш за все, отримаєш мій пост. «Сімки» пустять в серію… проведуть реконструкцію старих станцій… «Міста» для вирощування сагів стануть звичайною справою, і нижчі істоти врешті-решт підкорять собі власних розробників… Наша цивілізація покотиться донизу…
-Ви занадто похмуро дивитись в майбутнє.
-Майбутнє, це минуле… його рекурсія… Вважаєш, раніше не було щось схожого до сучасного моменту?
-Тобто?
-Чи знаєш, скільки чернеток написав наш Всесвіт? Скільки епох кануло в лету? Скільки біот було викреслено з дійсності?
-Ви зараз про що?
-А про те, що ми стоїмо біля воріт… біля зачиненого шлагбаума… Що нам робити? Відкрити шлях і рушити далі, або повернути вбік… назад… залишитись на місці? Кожний крок, кожний  вибір  веде або до життя, або до загибелі. Рада вже прийняла рішення… але за ним - забуття…
-Я вважаю, що ви помиляєтесь, - рішуче заявив Тібір. – Попереду новий виток нашого розвитку. Вам ліпше змиритись з тим, відступити…
-Між іншим, не я один так думаю. Нас небагато, але ми все ще  існуємо – і в комітетах, і серед військових та цензорів… Ми не дамо зруйнувати наш світ, який так довго будували… спробуємо зупинити Раду…
-Для цього треба знайти додаткові голоси. Більшість на моєму боці. Ви ж це розумієте.
-Напевно, так і є. Однак існують інші варіанти...
-Які?
-Почати з нуля… поки ще не зовсім пізно…
І ен Ла-арак раптом підвівся та мовчки попрощався з господарем дому. Потім неспішно рушив з саду повз відпочиваючого алада. Кілька хвилин і фігура інженера-архітектора пропала з очей.
Тібір деякий час розгублено дивився вдалечінь, а потім рушив до своїх гостей.
-Де ене Ла-арак? – спитала дружина.
-Вже пішов геть.
-І як пройшло?
Тібір задумливо почухав підборіддя. Йому раптом подумалось, що це доволі глупо розповідати дружині про заклик до бунту проти власних створінь, проти сагів.  Змова… пташники… ставки… хто чий господар… Якась маячня! Не може свійська тварина кидатися на свого господаря. Вона прив’язана до нього… Навіть правильніше сказати – не може існувати! І завжди буде його «боготворити»… Не буде такого, щоб  саг піднявся на аннунака чи нун-галене, бо він завжди буде вимагати постійного контролю і допомоги з боку «вищих істот».
-Як пройшло? – повторила питання дружина.
-Він намагався дорікати мені, нібито я призвав на допомогу у творені раю сага… бо боїться, що той колись стане рівним нам…
-Якась єресь! Тобі треба звернутися до комітету з етики.
-Напевно… напевно… гаразд! Відкинемо це… сьогодні врешті-решт свято!
І Тібір пішов до гостей.
А вранці наступного дня в новинах повідомили про початок бойових дій. Першими нанесли удар сили Кіенхірома… Кажуть, капітан флагмана, поважний нун-галене, сам, без наказу Адміралтейства, направив в бік нунів свій корабель та атакував супутник їхньої планети… А вже за кілька годин  супротивник наніс удару по водному екрану…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 21-11-2017
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42314505577087 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Культ предків», або Повернення спадщини
Чи про всі українські звичаї знає сучасне покоління українців? Та й чи правильно дотримується тих, про …
«В’язень неба»: роман про справжню чоловічу дружбу
Цвинтар забутих книжок — це місце, яке минулого року зачарувало багатьох читачів. Хтось вкотре пересвідчився …
«Привіт, це Чарлі, або Переваги сором’язливих». А кому б ви написали листа?
Хотіли б дізнатися, що у -надцятилітніх відбувається у голові? Що вони відчувають, чим цікавляться і …
«Львів — одне велике ліжко»: відверто про львів’ян
Кава, шоколад, круасани, книжки, європейська архітектура — те, що зазвичай спадає на думку при згадці …