ГОЛОДОМОР.
(Стаття №32).
В-13 32. ДО ЧИТАЧА.
Читач не повинен сприймати описувані події, а це: масове вимирання людей, репресії, людожерство, як щось виняткове, яке відбувалося тільки в моєму селі в період колективізації і навмисно створеного голодомору. Все, про що описано в роботі «Голодомор», відбувалося в 1932/1933 роках не тільки в моєму селі і в мої місцевості, але це було по всій Україні. Найбільш масові вимирання людей і трагічні голодні смерті, наскільки я обізнаний в цьому питанні, були у Черкаській, Харківській, Миколаївській, Сумській, Кіровоградській, Одеській, а також і Вінницькій областях. Вважаю, що в інших областях України від голоду також помирало дуже багато людей, але це було в менших масштабах.
Ваш оповідач не володіє повною інформацією про голодомор по всій території України. І не знає, наскільки великими були масштаби вимирань населення в тій або іншій області. Яка численність померлих в роки голодомору ніхто не знає. Офіційні приблизні дані (від 4-х до 12-ти мільйонів чоловік) визначені при помощі математики. Цим даним не можна довіряти.
Я описую трагічні дні голодомору 1932-33 років, і все, що було з ним пов'язано тільки в рамках мого села. Але та мала частина відомих мені випадків, що відбувалися під час голодомору в мому селі, може привести будь-яку нормальну людину в стан шоку.
Збожеволіле голодне населення мого села, щоб вижити, їло в той період неїстівних тварин, померлу худобу, траву, атакож і трупи людей. Люди скоювали злочини, вбиваючи дітей і дорослих людей. Голодні люди були доведені до тваринного рівня. Багато людей займалися трупоїдством. Вони їли різну гниль, наприклад: навесні на своїх городах викопували перемерзлу гнилу картоплю, змішану з землею, готували з цієї маси млинці і використовували їх в їжу. Вид цієї делікатесної страви був схожий на «коржі», які ми можемо бачити на луках, де відбувається випас тварин. Думаю, ця їжа у кожного з вас викликала б нудоту і відразу до їжі на багато днів.
Читач, якщо мої публікації викликають у вас сумнів щодо описуваних подій, і ви сумніваєтесь в правдивості викладеного матеріалу і, тому, з недовірою ставитеся до нього, пропоную вам звернутися в Київський національний музей голодоморів за адресою: (01601, м. Київ, вул. Лаврска-3). Ви отримаєте інформацію про те, як збожеволілі голодні люди вбивали дітей з метою канібалізму. Ви дізнаєтеся багато інших фактів, що підтверджують події, про які і я вам розповідаю. Вважаю, співробітники музею розсіють ваше невірство.
Оповідач не хоче ускладнювати своїм коментарем тему насильства влади над місцевим населенням в період голодомору і давати оцінки збожеволілим від голоду людям. Дії голодних людей не підлягають поясненню. Ця тема підлягає вивченню фахівців, і вона ближче стоїть до психологів, ніж до мене.
У багатьох громадян голодомор, як історична подія, як геноцид українського народу в першій половині двадцятого століття, викликає невіру в факти, які публікувалися у пресі, а також висвітлювалися по каналах телебачення. Про ці історичні події я також опісую в статях «Голодомор». Невіра в голодомор у багатьох громадян, вважаю, відбувається тому, що ці пани ніколи не чули про голодомор, а якщо і чули, то володіють недостатніми знаннями про голодомор українського народу. Природно, вони не готові до сприйняття описуваних шокуючих подій. Громадяни, які заперечують штучно створений голодомор і події, які відбувалися в той період, нехай вивчають історичні джерела. В даний час вони доступні для читання. Вони друкувалися багатьма виданнями, а також вони є і в інтернеті. Отримані знання про голодомор розсіють їх сумніви.
